Рішення

від 21.01.2025 по справі 160/22610/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 рокуСправа №160/22610/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору 20.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа викоання покарань (3)» щодо невиплати позивачу середнього заробітку за період з 10.10.2023 по 16.07.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно, у сумі - 93424,47 грн.;

- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ідентифікаційний код: 14316899) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за період з 10.10.2023 по 16.07.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно, у сумі - 93424,47 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, що вже встановлено рішенням суду у справі 160/530/24, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.01.2025 до суду надійшов відзив на адміністративний позов із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Відповідач вказує, що грошова компенсація за неотримане речове майно не має характеру винагороди за виконану працю, а отже таку компенсацію не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням). Відтак, норми статті 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах. Також, відповідач зазначає, що фінансування на дану виплату не затверджено кошторисом на відповідний рік.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 витребувано у відповідача довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед днем звільнення та наказ про виключення позивача зі списків особового складу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)».

На виконання ухвали суду від 06.01.2025 відповідачем надано до суду довідку Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 07.01.2025 №3/4-2 щодо розміру середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 03.10.2016 по 10.10.2023 перебував на посаді інспектора відділу режиму і охорони Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)».

10.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу установи, усіх видів забезпечення.

При звільненні зі служби 10.10.2023 позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 у справі 160/530/24 позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо непроведення нарахування та виплати позивачу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Зобов`язано Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні.

17.07.2024 на виконання рішення суду у справі №160/530/24 Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» перераховано на рахунок позивача 14 726,00 грн., що підтверджується наданою випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 .

Тобто, остаточний розрахунок із позивачем здійснено 17.07.2024.

19 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з листом про нарахування та виплату середньоденного заробтіку за час несвоєчасного розрахунку за період з 10.10.2023 по 17.07.2024.

Листом від 05.08.2024 №3/10-29/2024-1-27 відповідачу було відмовлено у виплаті середньоденного заробітку.

Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2023 до 16.07.2024.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд зазначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14 та від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме: статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Враховуючи, що позивачу не виплачено грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо незастосовності положень статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.

Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби, відповідно до п. 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міноборони України від 29 квітня 2016 року №232.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

При цьому, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини (п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008).

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України, яка, зокрема, вказує, що мають бути виплачені «всі суми, що належать працівнику».

У разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини застосовується передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача звільнено з військової служби 10.10.2023, а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 17.07.2024, підтвердженням чого є банківська виписка про зарахування коштів в розмірі 14726,00 грн.на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/530/24.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд вказує, що позивачем помилково розраховано період, за який має стягуватися середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, поза межами шести місяців.

Натомість, з огляду на положення статті 117 КЗпП України, період, за який має стягуватися середньоденний заробіток при затримці розрахунку при звільнення, становить 6 ( шість місяців) - з 10.10.2023 по 09.04.2023, що становить 183 календарні дні.

Відповідно до наданої відповідачем довідки від 07.01.2025 №3/4-2 про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, без утримання податків та зборів, складає 424,67 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2023 по 09.04.2024 складає 77 714,61 грн. (424,67 грн.х183 дні).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.

Як вбачається з п.1 ч.3 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 серпня 2024 року між адвокатом Ільїним Олександром Миколайовичем та ОСОБА_1 (надалі Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №0208/1 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.2. Договору Клієнт делегує адвокату наступні права: представляти інтереси клієнта та приймати участь у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань №3» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Як вбачається з Договору, правова допомога охоплювала підготовку та складення позовної заяви, розробку правової позиції у справі, підготовку та подачу матеріалів до суду, тощо.

Згідно з пп. 2.2.4 Договору, Клієнт зобов`язується оплатити адвокату вартість юридичних послуг в розмірі 8000,00 грн. включаючи час підготовки до звернення до суду, провадження судом першої інстанції до вирішення спору по суті.

Судом встановлено, що згідно з Актом приймання-передачі виконаних робіт від 08.08.2024 адвокатом надано Клієнту наступні послуги: вивчення матеріалів наданих Клієнтом з метою визначення судової перспективи позову, аналіз законодавства та консультації, складання позовної заяви, на загальну суму 8000,00 грн.

05.08.2024 ОСОБА_1 перераховано адвокату Ільїну О.М. 8000,00 грн. в якості оплати послуг за Договором від 02.08.2024 №0208/2.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відтак, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, дослідженню підлягають обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, серед іншого, договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичне надання послуг (виконання робіт).

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з наданими до суду документами, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, є непропорційним до предмету спору, оскільки складання позовної заяви не потребувало від фахівця в області права значного інтелектуального навантаження та значних витрат часу.

Крім того, суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).

Також, суд зазначає, що предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Зі змісту позовної заяви вбачається, що її написання не потребувало від фахівця у галузі права значних зусиль та знань, так як наслідок - сума витрат на її підготовку є завищеною.

Отже, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру за конкретних обставин справи, враховуючи наданні представником позивача докази, суд вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 4000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Державної установи «Криворізька установа викоання покарань (3)».

Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (ідентифікаційний код: 14316899, місцезнаходження: 50066, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (3)» щодо невиплати позивачу середнього заробітку за період з 10.10.2023 по 09.04.2024.

Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 10.10.2023 по 09.04.2024 у сумі 77 714,61 грн. (сімдесят сім тисяч сімсот чотирнадцять гривень шістдесят одну копійку), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок) витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон