Ухвала

від 21.01.2025 по справі 320/41404/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

21 січня 2025 року №320/41404/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Боярського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення юридичного факту та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Боярського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- підтвердити факт народження та зобов`язати Боярський відділ Державної Реєстрації Актів Цивільного стану поновити актовий запис у Держреєстрі РАГС про народження ОСОБА_2 1939 р.н. згідно доданих документів;

- видати повний витяг про народження батька позивача ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року позовна заява ОСОБА_1 до Боярського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення юридичного факту та зобов`язання вчинити певні дії була залишена без руху.

Недоліки повинні були усунені шляхом подання до суду, зокрема пояснень з нормативно-правовим обґрунтуванням того, що даний спір відноситься до публічно-правого і має розглядатися саме за правилами адміністративного судочинства.

Усуваючи недоліки позивач направив до суду заяву, де зазначив: «Недопустимий вихід суду за межі публічно-правових аспектів справи і встановлення юридичних фактів, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану. Суд не уповноважений встановлювати достовірність обставин, завірених представленими документами, або іншим способом встановлювати юридичні факти: такі справи відносяться до цивільної юрисдикції і вирішуються, зокрема, в порядку особливого виробництва».

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність такого спору, тобто суд повинен перевірити, чи може ця заява розглядатися за правилами адміністративного судочинства і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого суду.

Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування позовної заяви позивач посилається на процесуальні норми Цивільного процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що частина перша статті 293 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною другою цієї статті чітко визначено, що справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

В свою чергу, за правилами статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі, народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

В силу вимог статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV, що має назву "ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ".

На відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Кодекс адміністративного судочинства України не містить жодних процесуальних норм про здійснення адміністративним судом судочинства в порядку окремого провадження, у вигляді непозовного судочинства про встановлення того чи іншого факту.

За визначенням, наведеним у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Так, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Водночас такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту Кодекс адміністративного судочинства на відміну від Цивільного процесуального кодексу - не містить.

Суд звертає увагу на те, що справи про встановлення юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.

Саме тому такі справи розглядаються в порядку окремого провадження в рамках цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Велика Палата Верховного Суду 18 січня 2024 року розглянула справу 560/17953/21 стосовно юрисдикції судових справ.

Так, ВП ВС відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц. А саме ВП ВС вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

ВП ВС зазначила, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

При цьому, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Статтею 19 ЦПК визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначенні предметної юрисдикції спорів. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц).

Суд наголошує, що в силу положень частини 1 статті 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, враховуючи, що у межах даної справи жодного звернення позивача до відповідача матеріали справи не містять, тобто наразі взагалі відсутній будь - який спір, суд дійшов висновку, що такі обставини виключають можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

Суд роз`яснює, що саме з таким формулюванням позовних вимог та за таких фактичних обставин справи, даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства як то прямо передбачено положеннями статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, норма якої є чіткою, безальтернативною та не потребує додаткового тлумачення.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Боярського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення юридичного факту та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.