Рішення

від 21.01.2025 по справі 320/40548/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2025 року № 320/40548/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягають у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі заяви від 21 вересня 2023 року;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28 вересня 2023 року №262740010157 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 21 вересня 2023 року з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона у вересні 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (за принципом екстериторіальності) відмовило у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки не враховує всі періоди роботи згідно з даними трудової книжки. Позивачка зазначає, що її загальний стаж складає відповідає мінімально необхідному для призначення пенсії за віком, що підтверджується записами в трудовій книжці. Тому, твердження відповідачів, що її стаж складає менше необхідного вважає нічим не обґрунтованими та протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 13.11.2023.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України судом вбачається, що відповідачі визнають позов.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Дегтярі Срібнянського району Чернігівської області, в даний час проживає у м. Києві.

У травні 2023 року їй виповнилося 60 років і 21 вересня 2023 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пенсії за віком згідно з ст. 26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Позивачка вважає, що згідно з цим законом вона має право для призначення пенсії за віком при досягненні 60 років та при стажу роботи понад 30 років.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.09.2023 №262740010157 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення", оскільки відсутній необхідний страховий стаж.

В обґрунтування відмови в рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України ""Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення" - 60 років. Вік заявника на дату звернення - 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення" - 30 років. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Відповідно до наданих документів страховий стаж особи становить 14 років 06 місяців 3 дні.

Відповідно до наданих документів до страхового стажу не зарахований період роботи:

з 26.08.1980 по 30.11.1981, оскільки виправлення в даті звільнення не завірене належним чином;

з 01.08.1987 по 17.10.1996, оскільки не чіткий відтиск печатки при звільненні;

з 15.10.1999 по 14.09.2000, оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття не завірене належним чином;

з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 17.05.2001 по 31.12.2003 - інформація про сплату страхових внесків відсутня;

з 27.11.2000 по 27.02.2001, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації;

з 21.11.2006 по 08.02.2010, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату страхових внесків за цей період.

Не погоджуючись із незарахуванням до страхового стажу позивача періоду роботи та відповідно відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон N 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону N 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно- правового характеру за умови сплати страхових внесків.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Статтею 62 Закону N Закону України Про пенсійне забезпечення N 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок N 637).

Пунктом 1 Порядку N 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку N 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.74 N 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція N 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції N 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції N 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції N 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції N 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції N 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 (далі - Інструкція N 58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі N 687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 , у якій наявні трудові записи, про те, що позивач 26.08.1980 прийнята розмітницею підготовчого цеху Фабрики ім. 8 Березня, наказ від 25.08.1980 №54-к та 30.11.1981 звільнена за власним бажанням, наказ від 30.11.1981 №73-к.

01.08.1987 прийнята інженером-технологом художньої майстерні Бердянської трикотажної фабрики, наказ 03.08.1987 №155к.

З 01.04.1988 переведена на посаду художник-модельєр, наказ від 10.03.1988 №91.

З 01.08.1995 переведена на посаду художник-модельєр І категорії, наказ від 30.08.1995 №94-к.

17.10.1996 звільнена за власним бажанням, наказ від 17.10.1996 №89-к.

15.10.1999 прийнята на посаду касира обмінного пункту валют ПП «ІРМА», наказ від 15.10.1999 №12-к.

14.09.2000 звільнена за власним бажанням, наказ від 14.09.2000 №19-к.

01.10.2000 прийнята на посаду касира обмінного пункту валют МПП «Багрянець», наказ від 01.10.2000 №15-ОК.

31.10.2000 звільнена у зв`язку з закінченням строку трудового договору, наказ від 31.10.2000 № 6-ОК.

17.05.2001 прийнята на посаду менеджера по роботі з корпоративними клієнтами відділу продажу ТОВ «Електроніка-Центр», наказ від 17.05.2001 №25-П.

25.09.2004 звільнена за власним бажанням, наказ від 25.09.2004 №305-Пош.

Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу переведення, звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Тому, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі N 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.)

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 щодо вищезазначеного спірного періоду роботи.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі N 754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі N 490/12392/16-а.

За таких обставин, доводи відповідача щодо не підтвердження страхового стажу, у зв`язку з тим, що в трудовій книжці позивача не міститься відтиск печатки або слабкий відтиск печатки, є деякі виправлення, які не засвідчені належним чином - спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем до страхового стажу вищезазначеного періоду його роботи підтвердженого Трудовою книжкою серії НОМЕР_1 є необґрунтованими та протиправними.

За даних обставин відповідачі фактично переклали відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, пенсійні органи наділені правом та повноваженням здійснювати запити та уточнювати і перевіряти подані громадянами документи.

Які дії вчиняв пенсійний орган для з`ясування виниклих у нього сумнівів щодо їх спростування чи підтвердження відповідачі не зазначили.

Решта доводів та заперечень відповідачів висновків суду по суті цієї частини заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Також, в трудовій книжці наявні записи про підвищення кваліфікації.

Так, з 27.11.2000 по 27.02.2001 навчалася в Інституті підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів Мінпромполітики за напрямком «Менеджер малого бізнесу».

Зазначені відомості кореспондуються з наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про підвищення кваліфікації серії СПК А К №016154, яке видане Інститутом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів важкого машинобудування Мінпромполітики України 27 лютого 2001 року за реєстраційним номером 334.

Стосовно відповідного періоду необхідно зауважити, що страховий стаж обчислюється Пенсійним фондом за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку згідно із ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.

За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислювався в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цього закону 1 січня 2004 року.

Згідно з ним, до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (п. «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788).

Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди навчання лише певного переліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, згідно із статтею 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Особи, що навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі, цим переліком не передбачені.

Водночас особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, мають право на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Таким чином, навчання після 1 січня 2004 року може бути зараховане до страхового стажу за умови сплати страхових внесків на умовах добровільної участі у пенсійному страхуванні та за наявності зазначеної інформації в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тому, оскільки позивачка проходила курси підвищення кваліфікації до 1 січня 2004 року, тобто до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідний період має бути зарахований до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії на підставі п. «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788.

Стосовно періоду з 21.11.2006 по 08.02.2010, коли позивачка працювала адміністративним директором Приватного підприємства "СІАЙТІ" суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 Закону N 1058- ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з ст. 20 Закону N 1058 обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище норм Закону N 1058 дає підстави для висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески.

Суд, з огляду на правову позицію, відображену в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі N 645/5599/16-а, наголошує, що як за законодавством, чинним на момент роботи позивача, так і за законодавством, чинним, на момент його звернення із заявою про перерахунок пенсії на основі спірного стажу, передбачалося, що до стажу роботи зараховується будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Суд зазначає, що позивач, як керівник підприємства (адміністративний директор) є відповідальним за повноту та правильність нарахування страхових внесків, та, в свою чергу, має відповідати і за повноту сплати страхових внесків.

Інших належних доказів на підтвердження підстав для врахування до страхового стажу позивачки спірного періоду, сплати страхових внесків за цей період суду не надано.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, оскільки ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Приватного підприємства "СІАЙТІ" у спірний період, була безпосередньо особою, яка мала відповідати та контролювати, в тому числі, і за повноту сплати страхових внесків, забезпечуючи нарахування та сплату таких внесків із заробітної плати застрахованих осіб, то, на переконання суду, відсутні підстави для зарахування позивачу до загального страхового стажу періоду роботи адміністративним директором в ПП "СІАЙТІ" (код ЄДРПОУ 34299109) з 21.11.2006 по 08.02.2010.

В цьому контексті, суд звертає увагу позивачки, що особи, які підлягали пенсійному страхуванню, але мають неповний страховий стаж (з різних на те причин), можуть здійснити доплату до мінімального страхового внеску за минулий період (ч. 3 ст. 24 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку N 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 N 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку N 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яким прийнято рішення від 28.09.2023 року №262740010157 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, проте обов`язок виплати пенсії у разі її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також необхідно зазначити, що за приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини " суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку N 11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."

"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (N 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polanda N 30210/96).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі N 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі N 805/5133/18-а.

Так, Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу вищезазначені спірні періоди роботи (з 26.08.1980 по 30.11.1981, з 01.08.1987 по 17.10.1996, з 15.10.1999 по 14.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 17.05.2001 по 31.12.2003) згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , крім періоду з 21.11.2006 по 08.02.2010, коли не сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зарахувати до страхового стажу навчання з 27.11.2000 по 27.02.2001, а також зобов`язати повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком, яку остання подавала у вересні 2023 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1073,60 грн згідно з квитанцією від 24.10.2023 року № 0.0.3269626350.1, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, що полягають у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі заяви від 21 вересня 2023 року та скасувати відповідне рішення від 28.09.2023 року №262740010157.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (ЄДРПОУ 40329345; 58002, Чернівецька область, м. Чернівці, площа Центральна, 3) зарахувати до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ), спірні періоди роботи з 26.08.1980 по 30.11.1981, з 01.08.1987 по 17.10.1996, з 15.10.1999 по 14.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 17.05.2001 по 31.12.2003 та навчання з 27.11.2000 по 27.02.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (ЄДРПОУ 40329345; 58002, Чернівецька область, м. Чернівці, площа Центральна, 3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 21 вересня 2023 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 700,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (ЄДРПОУ 40329345; 58002, Чернівецька область, м. Чернівці, площа Центральна, 3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2025.

Суддя Панченко Н.Д.