Рішення

від 20.01.2025 по справі 340/6845/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6845/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Виконувача обов`язків керівника Знам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Бобринецької міської ради про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Знам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Бобринецької міської ради, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подання Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 13.11.2023 за № 1449 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Бобринецьку міську раду розглянути на сесії ради подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 13.11.2023 за № 1449 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву ( а.с.69-73), у якому останній позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Центрально-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства ( далі по тексту - Центрально-західне МУЛМГ) 13.11.2023 звернулося до Бобринецької міської об`єднаної територіальної громади з поданням № 1449 щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок загальною площею 408,3819 га до самозалісених земель. До вказаного подання додано інформацію про місце розташування цих самозалісених ділянок (у форматі файлів *geojson).

Перший заступник міського голови, без винесення подання на розгляд сесії ради, від імені Бобринецької міської ради листом від 20.11.2023 № 03-42/1518/02 поінформував Центрально-західне МУЛМГ про те, що на даний час проводиться робота щодо замовлення виготовлення технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель Бобринецької територіальної громади, після виготовлення якої буде вирішуватися питання щодо передачі у постійне користування Центрально-західного МУЛМГ.

02.09.2024 окружна прокуратура звернулася до Бобринецької міської ради з листом про надання інформації та належним чином засвідчених копій документів щодо розгляду подання Центрально-західного МУЛМГ від 20.11.2023 № 03-42/1518/02.

Бобринецькою міською радою листом від 05.09.2024 надано інформацію про те, що 29.11.2023 на адресу Центрально-західного МУЛМГ направлено відповідь щодо проводення роботи щодо замовлення виготовлення технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель Бобринецької територіальної громади, після виготовлення якої буде вирішуватися питання щодо передачі у постійне користування Центрально-західне МУЛМГ.

На думку прокурора Бобринецька міська рада допускає бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

При цьому у ст. 1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом. Аналогічне визначення містить Земельний кодекс України (ст. 57-1).

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях законодавчо встановлено процедуру віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України. Зокрема, за ч. 3 ст. 57-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Частиною другою цієї статті визначено, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до само залісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Водночас віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою (ч. 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України).

З метою реалізації вказаної норми ч. 4 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абз. 4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.

Таким чином, уже майже два роки існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України.

Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об`єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Разом з тим для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно із положеннями ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Отже, під час вирішення питання щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної важливо встановити, чи сформована вона як об`єкт цивільних прав, оскільки від цього буде залежати процедура її віднесення до самозалісених земель.

Суд зазначає, що відповідачем подання Центрально-західного МУЛМГ від 13.11.2023 за № 1449 не винесено на розгляд сесії ради.

Однак згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.

Земельні відносини відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Оскільки земельні відносини передбачають, зокрема, віднесення земельних ділянок до самозалісених, а відповідач, згідно із ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України уповноважен розпоряджатися землями комунальної власності на його території, вирішення питання про віднесення земельних ділянок, указаних у поданні Центрально-західного МУЛМГ до самозалісених земель повинно було розглядатися виключно на сесії цієї ради.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 17 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ураховуючи викладене, подання Центрально-західного МУЛМГ від 13.11.2023 за № 1449 підлягало розгляду саме на сесії Бобринецької міської ради з прийняттям рішення відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Як зазначалося вище, з метою отримання інформації про виконання органом місцевого самоврядування указаних вимог законодавства прокурор направив відповідні запити до сільської ради.

Однак навіть після отримання листів міська рада бездіяла щодо прийняття на сесії рішення про віднесення земель до самозалісених за результатами розгляду вищезазначеного подання Центрально-західного МУЛМГ.

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рішення про віднесення земель до самозалісених за результатами розгляду подання Центрально-західного МУЛМГ не приймалося.

Разом з тим, для земельних ділянок без визначених меж в натурі (на місцевості) і без присвоєння кадастрового номера, законодавець визначив процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення таких земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно із положеннями ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Будь-який інший нормативно-правовий акт, крім ст. 57-1 Земельного кодексу України, не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених.

Таким чином, відсутність у поданні Центрально-західного МУЛМГ місця розташування та площі земельної ділянки, щодо якої ініційовано зміну угідь на самозалісені, не перешкоджає розгляду цього подання на сесії ради та прийняттю рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Разом з тим міська рада не виносила на розгляд сесії ради зазначене питання та не приймала щодо нього рішення.

Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Оскільки за приписами Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, питання щодо їх охорони потребує особливої уваги.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Аналіз ст. ст. 57-1, 122 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земель, зазначених у поданні Центрально-західного МУЛМГ, свідчать, що ці угіддя є самозалісеними, а тому міська рада протиправно не винесла на розгляд сесії питання щодо розгляду вказаного подання та не прийняла рішення щодо віднесення цих земель до самозалісених.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Бездіяльність відповідача щодо невинесення на розгляд сесії ради вищезазначеного подання Центрально-західного МУЛМГ підлягає визнанню незаконною.

При цьому єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання органу місцевого самоврядування вчинити дії - прийняти рішення на сесії ради про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, за результатами розгляду на сесії ради подання Центрально-західного МУЛМГ від 13.11.2023 за № 1449.

Оскільки згідно з ч. 2 ст. 57-1 Земельного кодексу України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у міської ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду подання Центрально-західного МУЛМГ.

У випадку не розгляду міською радою на сесії подання Центрально-західного МУЛМГ не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про їх віднесення чи про відмову у віднесенні до замозалісених ділянок, оскільки згідно із ст. 57-1 Земельного кодексу України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати міську раду виконати вимоги законодавства, яке регулює віднесення угідь до самозалісених земель.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву виконувача обов`язків керівника Знам`янської окружної прокуратури (вул. Братів Лисенків, 5, м. Знам`янка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27400, ЄДРПОУ 02910025) в інтересах держави в особі Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Пирогова, 26, м. Вінниця, 21012, ЄРДПОУ 44979060) до Бобринецької міської ради (вул. Незалежності, 80 м. Бобринець, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27200, ЄДРПОУ 04055239) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити

Визнати протиправною бездіяльність Бобринецької міської ради, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подання Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 13.11.2023 за № 1449 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Зобов`язати Бобринецьку міську раду розглянути на сесії ради подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 13.11.2023 за № 1449 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН