Рішення

від 17.01.2025 по справі 380/22413/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2025 рокусправа № 380/22413/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради Департаменту гуманітарної політики управління соціального захисту населення Франківського відділу соціального захисту, Львівської міської ради Департамент гуманітарної політики управління соціального захисту населення Сихівського відділу соціального захисту про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради Департамент гуманітарної політики управління соціального захисту населення Франківського відділу соціального захисту (79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 85; код ЄДРПОУ 26144908), Львівської міської ради Департамент гуманітарної політики управління соціального захисту населення Сихівського відділу соціального захисту (79012, м. Львів, проспект Червоної Калини, 66; код ЄДРПОУ 26056848) із вимогами:

- визнати неправомірною відмову (затримку) у виплаті грошової допомоги внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Франківський відділ соціального захисту населення виплатити позивачу грошовому допомогу в розмірі 18000,00 грн за період з 01.08.2023 по 31.01.2024;

- зобов`язати Сихівський відділ соціального захисту населення виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 27000,00 грн за період з 01.02.2024 по 01.10.2024;

- зобов`язати Сихівський відділ соціального захисту населення поновити виплату грошової допомоги внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою, з 01.06.2022 по 31.07.2023 отримував допомогу на проживання як внутрішньо переміщена особа, однак в подальшому виплата такої допомоги була припинена. Позивач вважає дії відповідачів щодо припинення виплати йому допомоги на проживання з 01.08.2023 по 01.10.2024 протиправними, а тому звернувся з вказаним позовом до суду.

Ухвалою суду від 06.11.2024 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Зазначив, що не міг перебачити, що орган держави, може порушити його права. Зазначив, що 19.09.2024 ним була подана скарга про неотримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. 26.09.2024 отримав відповідь від Національної сервісної служби України, з якої дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Вказав про те, що якщо особа відповідно до закону оскаржила рішення, дію чи бездіяльність в адміністративному порядку, тобто, вищестоящому органу чи посадовій особі, то обчислення шестимісячного строку ведеться з дня, коли особа дізналась про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги.

Ухвалою суду від 18.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

04.12.2024 за вх.№89515 від представника Франківського відділу соціального захисту надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що з 01.08.2023 Франківський відділ соціального захисту припинив виплату соціальних допомог через масовий перерахунок, проведений за результатами верифікації Міністерства фінансів. Причиною блокування виплат, станом на 15 липня 2023 року, стало те, що ОСОБА_1 перебував за кордоном більше 30 календарних днів підряд і не повернувся на територію України станом на 1 серпня 2023 року. Так, згідно наданої інформації Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону заявник виїхав 05.11.2022, повернувся в Україну 28.08.2023 (загальний термін перебування 297 днів) та знову виїхав з країни 02.09.2023. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 11 липня 2023 № 322 (в редакції на час прийняття рішення про припинення допомоги від 01.08.2023) «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» ( пункт 8 встановлює, що допомога внутрішньо переміщеній особі не призначається, якщо така особа на дату звернення по допомогу перебувала за межами території України більш як 30 календарних днів підряд. Позивач не надав жодних документів, які б підтверджували необхідність перебування за кордоном понад 30 календарних днів підряд, зокрема, не були подані документи, що могли б підтвердити, наприклад, лікування, оздоровлення, стажування чи інші об`єктивні причини тривалого перебування за кордоном, передбачені чинним законодавством. Вважає, що ОСОБА_1 не мав права на отримання допомоги, починаючи з 01.08.2023 та був зобов`язаний повідомити Франківський відділ соціального захисту про своє перебування за кордоном та щодо свого виїзду за межі України з 05.11.2022 або скасувати призначення допомоги за допомогою мобільного додатку Порталу Дія (Дія). У зв`язку з вищезазначеним, Франківський відділ соціального захисту просить суд взяти до уваги факт тривалого перебування ОСОБА_1 за кордоном, а саме 297 днів, що є порушенням умов для отримання соціальних виплат та неповідомлення про своє перебування за кордоном. Просить у задоволенні позову відмовити.

04.12.2024 за вх.№89517 від представника Сихівського відділу соціального захисту надійшов відзив на позовну заяву. 19.02.2024 Сихівським відділом соціального захисту прийнято рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам для ОСОБА_1 , однак виявлено невідповідність його умовам, визначеним Порядком, і, як наслідок, встановлено, що особа не має права на отримання цієї допомоги. При опрацюванні даного звернення у програмному комплексі «Єдина інформаційна система соціальної сфери» з`ясовано, що ОСОБА_1 перебував за межами території України понад 30 календарних днів. Так, ОСОБА_1 виїхав з України через пункт пропуску Шегині 17.02.2024 року та повернувся 30.07.2024 року через той самий пункт. Перебування особи за кордоном становить 164 дні (від 17 лютого до 30 липня 2024 року, включаючи обидва дні). Оскільки період його перебування за кордоном перевищив 30 календарних днів підряд, він втратив право на отримання допомоги. Позивач ОСОБА_1 не надав до заяви жодних обґрунтованих пояснювальних причин щодо свого перебування за кордоном понад 30 календарних днів до Сихівського відділу соціального захисту, що могло б підтвердити необхідність продовження нарахування та виплати допомоги. Відповідно, не були представлені документи, які б підтверджували обставини, що підпадають під визначення обґрунтованих причин, таких як службове відрядження, лікування, стажування чи інші поважні підстави. Просить у задоволенні позову відмовити.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В цьому адміністративному позові позивач просить суд, зокрема, зобов`язати Франківський відділ соціального захисту населення виплатити позивачу грошовому допомогу в розмірі 18000,00 грн за період з 01.08.2023 по 31.01.2024 та зобов`язати Сихівський відділ соціального захисту населення виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 27000,00 грн за період з 01.02.2024 по 01.10.2024.

Разом з тим, до суду із цим позовом позивач звернувся лише 01.11.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду в частині позовних вимог з 01.08.2023 по 30.04.2024.

Суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 вказала: "...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду".

Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв`язку з введенням воєнного стану введено тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

В подальшому аналогічними Указами Президента України правовий режим військового стану продовжено.

Суд дійшов висновку, що запровадження військового стану є об`єктивною обставиною, яка створювала обмеження при зверненні до суду.

Крім цього, Верховний суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

02.03.2022 року Рада суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, щодо можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

У п.6 зазначених вище рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022 рекомендовано судам виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Такі висновки неодноразово висловлювалися КАС ВС (зокрема, у постанові від 09.03.2021 року у справі №560/2798/20).

Так, судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю ІІ групи, в результаті воєнної агресії рф проти України вимушений був покинути свій дім та переїхати з окупованої території Херсонської області до м. Львова. Також суд бере до уваги той факт, що позивач тривалий час перебував закордоном. 19.09.2024 ним була подана скарга про неотримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. 26.09.2024 отримав відповідь від Національної сервісної служби України, відповідно до якої, йому було відмовлено у поновленні виплати.

З огляду на викладені обставини, з метою недопущення порушення процесуальних прав позивача та створення перешкод для доступу до правосуддя, суддя дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку для подання позовної заяви та поновлення такого строку.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою перебував на обліку у Франківському відділі соціального захисту з 03.06.2022 по 12.02.2024 за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.06.2022 № 1333-7001256773, яка міститься у матеріалах справи.

07.06.2022 року Франківським відділом соціального захисту прийнято рішення про призначення допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання ОСОБА_1 у розмірі 3000.00 грн, починаючи з 01.06.2022 по 31.07.2023 щомісячно.

За результатами верифікації Міністерства фінансів України, що надійшла до управління у липні 2023, Франківський відділ соціального захисту припинив виплату соціальних допомог. Причиною блокування виплат, станом на 15.07.2023, стало те, що ОСОБА_1 перебував за кордоном більше 30 календарних днів підряд і не повернувся на територію України станом на 01.08.2023. Вказане підтверджується копією скріншотів з програми ЄІСС, які долучені відповідачем.

Згідно наданої інформації Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону позивач виїхав 05.11.2022, повернувся в Україну 28.08.2023 (загальний термін перебування 297 днів) та знову виїхав з країни 02.09.2023.

29.09.2023 позивач звернувся до Франківського відділу соціального захисту із заявою в якій просив поновити виплату допомоги, яку отримував до 01.08.2023.

Листом від 05.10.2023 за №260309-6941, Франківський відділ соціального захисту повідомив позивача про те, що внутрішньо переміщеним особам, які за результатами перевірки станом на 15.07.2023 перебували за кордоном понад 30 календарних днів підряд та не повернулися в Україну станом на 01.08.2023 виплата допомоги не продовжується. Долучена виписка із медичної картки стаціонарного хворого, датована 2016 роком не підтверджує необхідність тривалого перебування за кордоном. Жодних інших документів не подано.

ОСОБА_1 , внутрішньо переміщена особа з м. Каховка, Херсонської області, перебуває на обліку у Сихівському відділі соціального захисту з 12.02.2024 за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.02.2024 № 1333-5003117581.

15.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Сихівського відділу соціального захисту з заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

19.02.2024 Сихівським відділом соціального захисту прийнято рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам для ОСОБА_1 , однак виявлено невідповідність його умовам, визначеним Порядком, і, як наслідок, встановлено, що особа не має права на отримання цієї допомоги. Вказане підтверджується копією рішення від 19.022024 № 1109039451-2024-1. Так, при опрацюванні даного звернення у програмному комплексі «Єдина інформаційна система соціальної сфери» відповідачем з`ясовано, що ОСОБА_1 перебував за межами території України понад 30 календарних днів. Так, ОСОБА_1 виїхав з України через пункт пропуску Шегині 17.02.2024 року та повернувся 30.07.2024 року через той самий пункт. Перебування особи за кордоном становить 164 дні (від 17 лютого до 30 липня 2024 року, включаючи обидва дні). Оскільки період його перебування за кордоном перевищив 30 календарних днів підряд, він втратив право на отримання допомоги.

19.08.2024 позивач звернувся із скаргою до Сихівського відділу соціального захисту, в якій просив поновити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Листом від 09.09.2024, Сихівський відділу соціального захисту повідомив позивача, що при опрацюванні звернення у програмному комплексі «Єдина інформаційна система соціальної сфери» з`ясовано, що ОСОБА_1 перебував за межами території України понад 30 календарних днів, у зв`язку з чим, виплата допомоги на проживання не призначається та не поновлюється.

Листом від 23.09.2024, Департамент державного контролю у сфері соціального захисту населення Національної соціальної служби України, повідомив позивача, що особам, які зазначенні в пункті 1 Постанови №709 та повернулися в Україну після 01.08.2023 та яким виплата не продовжилася/тимчасово припинялася відповідно до абзацу другого пункту 1 Постанови №709, виплата допомоги продовжується на підставі заяви, особисто поданої не раніше ніж через 15 робочих днів після повернення в України та за умови відповідності особи критеріям, зазначеним у пунктах 7 та 7-1 Порядку.

Позивач вважаючи свої права порушеними, у зв`язку з припиненням та не поновленням виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон № 1706).

Відповідно до статті 2 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Частинами першою, третьою статті 4 Закону № 1706 визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Згідно з пунктом 2 частини 8 статті 11 Закону № 1706 місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в порядку, встановленому статтею 4 цього Закону.

20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі Порядок № 332).

Пунктом 1 Порядку № 332 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі допомога).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 332 (в редакції, що діяла на момент первинного звернення позивача за допомогою) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Згідно з пунктом 3 Порядку № 332 (в редакції, що діяла на момент первинного звернення позивача за допомогою) допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей 3000 гривень; для інших осіб 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.

15.07.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" від 11.07.2023 № 709 (далі Постанова № 709, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою Порядок № 332 викладено в новій редакції.

Крім того, пунктом 1 Постанови № 709 установлено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418), продовжується автоматично на один шестимісячний період.

Також вказаним пунктом Постанови № 709 установлено, що виплата допомоги не продовжується особам, які, зокрема, перебувають за кордоном більш як 30 календарних днів підряд (до 30-денного періоду перебування за кордоном не включаються дні службового відрядження, оздоровлення дітей, стажування, лікування, реабілітації, що підтверджується відповідними документами, зокрема за запрошенням приймаючої сторони, а також дні перебування за кордоном з таких причин, як смерть членів сім`ї особи та її родичів, догляд за хворою дитиною віком до 18 років, перебування у закладах охорони здоров`я, судових та правоохоронних органах, у зв`язку з якими особа не за власним бажанням не могла повернутися з-за кордону та може підтвердити такі обставини документально).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 709 рішення про продовження виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 цієї постанови, приймається на підставі інформації Міністерства фінансів за результатами проведеної верифікації даних щодо одержувачів допомоги, інформацію про яких надано Міністерством соціальної політики з урахуванням даних, що обробляються стосовно них на інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418), з урахуванням змін, затверджених цією постановою.

Перевірку перебування внутрішньо переміщених осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, протягом 30 календарних днів підряд за кордоном Міністерство фінансів проводить станом на 15 липня 2023 р.

Внутрішньо переміщеним особам, які за результатами перевірки станом на 15 липня 2023 р. перебували за кордоном понад 30 календарних днів підряд та не повернулися в Україну станом на 1 серпня 2023 р., виплата допомоги не продовжується.

Згідно з пунктом 22 Порядку № 332 (тут і надалі в редакції Постанови № 709 чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат".

Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку.

За результатами верифікації Мінфіну інформації щодо осіб Мінфіном передаються рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем Мінсоцполітики.

Пунктом 23 Порядку № 332 визначено, що для підтвердження актуальності права уповноваженої особи та отримувачів на продовження отримання допомоги Мінсоцполітики щомісяця забезпечує передачу Мінфіну засобами електронної інформаційної взаємодії інформації отримувачів для проведення поточної верифікації відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат".

За результатами проведеної верифікації отримувачів Мінфіном передаються рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем Мінсоцполітики із використанням функціоналу Єдиної системи.

Відповідно до пункту 24 Порядку № 332 у разі успішного проходження верифікації інформації отримувачів допомога продовжується автоматично із використанням функціоналу Єдиної системи.

У разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7 і 8 цього Порядку, які порушено. За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні/продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв`язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.

У разі надання Мінфіном за результатами верифікації рекомендацій щодо уточнення окремих даних для визначення права внутрішньо переміщеної особи на призначення/продовження виплати допомоги відповідні рекомендації засобами Єдиної системи передаються органу соціального захисту населення, який призначив допомогу. Орган соціального захисту населення опрацьовує рекомендації, надані за результатами верифікації засобами електронних систем Мінсоцполітики, та у разі виявлення відповідності отримувачів будь-якому з критеріїв, визначених пунктами 7 і 8 цього Порядку, припиняє виплату з місяця, що настає за місяцем виникнення обставин, що впливають на право отримання допомоги.

Повідомлення про прийняте рішення та порядок його оскарження надсилаються за технічної можливості із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи засобами мобільного зв`язку або органом соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.

Судом встановлено, що позивачу припинено виплату допомогу на проживання внутрішньо переміщеній особі з 01.08.2023 на підставі положень Постанови № 709, а саме у зв`язку з тим, що позивач перебував за кордоном більше як 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та не повернувся в Україну станом на 01.08.2023.

Згідно з інформацією, наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону заявник виїхав 05.11.2022, ОСОБА_1 повернувся в Україну 28.08.2023 (загальний термін перебування 297 днів) та знову виїхав з країни 02.09.2023.

Вказане підтверджується витягом з бази даних відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з цієї території від 28.09.2023 № 91-47008/18/23-Вих., який підтверджує факт перетину державного кордону позивачем у зазначений період.

Крім того, факт перебування за кордоном не заперечується і самим позивачем, що, у свою чергу, становить більше як 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023.

Суд враховує, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" (переживаюча дія).

Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності.

Водночас під час розгляду спірних правовідносин судом не встановлено ретроспективної дії нормативно-правових актів, що регулюють дані спірні правовідносини, зокрема Постанови № 709.

Вказаною постановою лише частково змінено правове регулювання відносин щодо надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які виникли до набрання нею чинності і продовжують існувати на час набрання чинності постановою. При цьому такі зміни застосовуються виключно з моменту набрання чинності постановою, тобто з 15.07.2023.

Суд звертає увагу на те, що спірні у цій справі правовідносини виникли саме з 01.08.2023 з моменту припинення виплати позивачу спірної допомоги на проживання, тобто під час дії Постанови № 709.

Крім того, з аналізу положень Постанови № 709, а саме пунктів 1 та 3 цієї постанови вбачається, що виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, починаючи з 01.08.2023 не продовжується за одночасного існування двох умов: це перебування внутрішньо переміщеної особи за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та неповернення в Україну станом на 01.08.2023.

Тобто, навіть у випадку перебування внутрішньо переміщеної особи за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023, але її повернення в Україну до 01.08.2023, виплата допомоги на проживання такій особі автоматично продовжувалася з 01.08.2023.

Відтак фактично Урядом було надано час внутрішньо переміщеним особам, які перебували за кордоном понад 30 календарних днів підряд станом на 15.07.2023 та отримували допомогу на проживання, повернутись в Україну у період з 15.07.2023 (дня набрання чинності Постановою № 709) до 01.08.2023 задля продовження виплати їм допомоги на проживання.

Проте позивач до 01.08.2023 року в Україну не повернувся та при цьому відсутні докази того, що він не за власним бажанням не міг повернутись з-за кордону. Отже, правових підстав для продовження виплати допомоги на проживання з зазначеної дати у відповідача не було.

Позивач вказує на те, що згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відтак, суд не повинен застосовувати той закон, що суперечить Конституції України, а повинен засовувати норми Конституції України , як норми прямої дії.

В цій частині суд зауважує, що єдиними нормативно-правовими актами, якими регулюються питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, зокрема щодо порядку надання такої допомоги, є Порядок № 332 та Постанова № 709.

Жодними іншими нормативно-правовими-актами, у тому числі Конституцією та/або законами України, які мають вищу юридичну силу по відношенню до актів Кабінету Міністрів України, вказані питання не регулюються, а тому, відповідно, у суду відсутні підстави для аналізу положень вищезазначених нормативно-правових актів в частині регулювання питань виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, на їх відповідність іншим нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу.

При цьому суд враховує, що такі нормативно-правові акти у встановленому законом порядку нечинними не визнавалися та не скасовувалися, тобто є чинними та підлягають застосуванню, тоді як твердження позивача про їх невідповідність Основному Закону України є необґрунтованими та мають загальний характер.

Таким чином, судом не встановлено ознак протиправності в оскаржуваних діях відповідача щодо відмови у призначенні позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Водночас варто зауважити, що суд розглядає адміністративну справу виключно за поданою позовною заявою в межах заявлених позивачем позовних вимог з урахуванням принципу диспозитивності адміністративного судочинства, що визначений частинами 2, 3 статті 9 КАС України.

Тобто наведені в цьому рішенні висновки суду стосуються перевірки правомірності дій (бездіяльності) відповідача щодо припинення/не встановлення виплати позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за її зверненням із відповідною заявою.

Позивач внутрішньо переміщена особа з м. Каховка, Херсонської області, перебуває на обліку у Сихівському відділі соціального захисту з 12.02.2024 за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.02.2024 № 1333-5003117581, до цього перебував на обліку Франківському відділі соціального захисту і 15.02.2024 звернувся до Сихівського відділу соціального захисту з заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

19.02.2024 Сихівським відділом соціального захисту при прийнятті рішення про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам для ОСОБА_1 , встановлено, що особа не має права на отримання цієї допомоги. При опрацюванні звернення у програмному комплексі «Єдина інформаційна система соціальної сфери» відповідачем з`ясовано, що ОСОБА_1 перебував за межами території України понад 30 календарних днів, виїхав з України через пункт пропуску Шегині 17.02.2024 року та повернувся 30.07.2024 року через той самий пункт. Перебування особи за кордоном становить 164 дні (від 17 лютого до 30 липня 2024 року, включаючи обидва дні). Оскільки період його перебування за кордоном перевищив 30 календарних днів підряд, він втратив право на отримання допомоги.

Поряд з цим, суд зауважує, що 21.11.2023 прийнято постанову КМУ № 1226 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо врегулювання окремих питань стосовно внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до внесених змін, згідно з п. 3 постанови КМУ від 11.07.2023 № 70 особам, які зазначені у пункті 1 цієї постанови та повернулися в Україну після 1 серпня 2023 р. та яким виплата не продовжилася/ тимчасово припинялася відповідно до абзацу другого пункту 1 цієї постанови, виплата допомоги продовжується на підставі заяви, особисто поданої не раніше ніж через 15 робочих днів після повернення в Україну та за умови відповідності особи критеріям, зазначеним у пунктах 7 і 7-1 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам".

Відповідно до (підпункту 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів від 11 липня 2023 № 322 (в редакції на час прийняття рішення про припинення допомоги від редакція від 24.11.2023) «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», нарахування та виплата допомоги уповноваженій особі або отримувачу припиняється та більше не призначається/поновлюється починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому стало відомо щодо її повернення до покинутого місця проживання, або з місяця виїзду за кордон на постійне проживання, або з місяця, що настає за місяцем, у якому строк перебування за кордоном перевищує 30 календарних днів підряд чи 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, або 60 та 90 календарних днів відповідно, в разі прийняття рішення про збільшення зазначеного строку за наявності обґрунтованих причин.

Обґрунтованими причинами вважаються службове відрядження, оздоровлення дітей, супроводження дітей під час участі в міжнародних змаганнях або участь у відповідних змаганнях, стажування, навчання, лікування, реабілітація, хвороба особи або члена сім`ї, смерть членів її сім`ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 18 років, відвідування закладів охорони здоров`я, судових та правоохоронних органів, через які особа не за власним бажанням могла бути відсутньою за місцем проживання/перебування, що підтверджується документально.

Позивач, ОСОБА_1 не надав до заяви жодних обґрунтованих пояснювальних причин щодо свого перебування за кордоном понад 30 календарних днів до Сихівського відділу соціального захисту, що могло б підтвердити необхідність продовження нарахування та виплати допомоги.

Відповідно, не були представлені документи, які б підтверджували обставини, що підпадають під визначення обґрунтованих причин, таких як службове відрядження, лікування, стажування чи інші поважні підстави.

Відповідно до Постанови № 322 пункту 6, якщо отримувач або уповноважена особа повернувся до покинутого місця проживання, виїхав на тимчасове чи постійне місце проживання за кордон або перебуває за кордоном більш як 30 календарних днів підряд чи більш як 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, він зобов`язаний повідомити про такі обставини органу соціального захисту населення/уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради/центру надання адміністративних послуг за місцем перебування на обліку або надіслати заяву з використанням засобів поштового/ електронного зв`язку (за технічної можливості з накладенням кваліфікованого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису).

Суд бере до уваги факт тривалого перебування ОСОБА_1 за кордоном, а саме 162 дні, що є порушенням умов для отримання соціальних виплат та неповідомлення причинити такого перебування. А отже, враховуючи вищенаведене, слід прийти до висновку, що Сихівський відділ соціального захисту діяв у межах визначених Постановою № 332, оскільки особи, які отримують соціальні виплати, повинні перебувати на території України або повідомляти відповідні органи про обставини перебування за кордоном більше періоду зазначеного законодавством України.

Перебування позивача за кордоном понад 30 календарних днів без належного повідомлення є порушенням встановлених вимог, що й стало підставою для припинення виплати допомог, а тому відсутні підстави для задоволення вимог останнього.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо стягнення судових витрат, розподіл таких не здійснюється, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

СуддяСподарик Наталія Іванівна