Рішення

від 17.01.2025 по справі 380/15663/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15663/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Гомзяк Ігор Андрійович, звернулася до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі - відповідач, ВМКЦ ЗР), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування і виплати позивачу компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 01.01.2021 по 30.12.2021; виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з 01.01.2022 по 30.12.2022; виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з 01.01.2023 по 20.05.2023, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з 06.12.2019 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 01.01.2021 по 30.12.2021 виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з 01.01.2022 по 30.12.2022 виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з 01.01.2023 по 20.05.2023 виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з 06.12.2019 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при виключенні зі списків військової частини НОМЕР_1 , з 20.05.2023 по день фактичної виплати заборгованості - 26.06.2024 у сумі 302813,42 гривень, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що проходила службу у в/ч НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача, з якої 20.05.2023 виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Невиплата відповідачем при звільненні з військової служби повного розрахунку була оскаржена позивачем до суду. На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №380/15359/23 відповідач нарахував та 26.06.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 137 518 грн 78 к. Несвоєчасність виплати відповідачем грошового забезпечення зумовлює наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, вказує, що необхідними умовами для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є: нарахування та виплата нарахованих доходів; звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власником чи уповноваженим ним органом відмовлено у її виплаті. Зазначає, що позивач до відповідача із відповідною заявою про виплату відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії звернулася ще до виконання рішення відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять), а відтак відповідач у такій виплаті позивачу відмовляв, оскільки ще не було фактично виконано рішення суду. Щодо наведених позивачем розрахунків звертає увагу, що згідно інформації про середньоденний та середньомісячний заробіток позивача, наданого в/ч НОМЕР_2 , дохід позивача у березні та квітні 2023 року складає 22 914,14 грн. Проте позивач у своїй позовній заяві враховує грошове забезпечення за квітень 2024 року у розмірі 49914,14 грн, за травень 2023 року (25 діб) 41595,12 грн, відповідно середньоденне грошове забезпечення складає 1663,81 грн (91509,26 грн : 55 діб = 1663,81 грн). Однак відповідно до вимог ПКМУ від 08.02.1995 №100 (зі змінами), середньоденне грошове забезпечення повинно складати 751,28 грн (45828,28 грн : 61 = 751,28 грн). Отже, максимально допустим розміром середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача є 135 230, 99 грн (751,28 грн * 180 діб = 135 230, 99), тому заявлена позивачем сума у розмірі 302,813,42 грн не може бути задоволена судом. Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення вказує. Відповідно до вимог пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця. В матеріалах справи відсутня інформація проте, чи наявний на даний час статус військовослужбовця у позивача і важає позовну вимогу про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення відповідно до вимог пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 передчасною. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 25.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Відповідачем 08.08.2024 (вх. №60743) подано відзив на позовну заяву.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.

Згідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 20.05.2023 №141 сержанта ОСОБА_1 з 20.05.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Неповнота розрахунку при звільненні зумовила оскарження таких дій відповідача в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №380/15359/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі № 380/15359/23, в частині задоволення позову, скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період: - з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 01.10.2022, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; з 01.01.2023 по 20.05.2023, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.

На виконання постанови від 19.03.2024 у справі № 380/15359/23, відповідачем 26.06.2024 нараховане та виплачене на картковий рахунок позивача грошове забезпечення в сумі 137 518 грн 78 к., що підтверджується квитанцією про зарахування від 26.06.2024.

ОСОБА_1 01.07.2024 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 06.12.2019 по день фактичної виплати 26.06.2024 та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

Відповідач листом від 10.07.2024 №550/6439 відмовив у задоволенні заяви позивача з тих підстав, що право на компенсацію з`являється після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Несвоєчасність виплати відповідачем грошового забезпечення зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, до яких входить і сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно із статтею 3 Закону №2050-IIІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19 зазначив: «[… ] Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Крім того, Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна позиція раніше висловлювалася Верховним Судом у постанові від 4.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 та від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

Як встановлено судом, відповідачем нарахована та 26.06.2024 виплачена на картковий рахунок позивача заборгованість грошового забезпечення з 30.01.2020 по 20.05.2023 в сумі 137 518 грн 78 к., що підтверджується квитанцією про зарахування від 26.06.2024 .

Вказані обставини не заперечуються і відповідачем та свідчать про несвоєчасність повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

Порушення відповідачем строків повного розрахунку у вигляді несвоєчасної виплати грошового забезпечення у належному розмірі зумовлює наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20 відповідно) та дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів за період починаючи з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.06.2024, оскільки на виконання судового рішення відповідачем здійснено перерахунок за період починаючи з 30.01.2020, а не з 06.12.2019, як помилково просить позивач.

Щодо позовних вимог в частині виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011- XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із статтею 2 Закону №2050-III під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Судовим рішенням у справі №380/15359/23 встановлено право позивача на грошове забезпечення у належному розмірі.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено по тексту рішення вище, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 19.03.2024 у справі №380/15359/23 відповідач нарахував та 26.06.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 137 518 грн 78 к., що підтверджується квитанцією про зарахування від 26.06.2024 .

Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача зі списків особового складу - 20.05.2023, а лише 26.06.2024, тобто несвоєчасно.

Не виконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача зі списків особового складу - 20.05.2023 і здійснення такого 26.06.2024 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 26.06.2024, тобто після внесених змін 19.07.2022 у частину 1 статті 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при зменшенні розміру відшкодування суд враховує:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не отримала у день його звільнення 20.05.2023 всі належні виплати, а кошти в сумі 137 518 грн 78 к. їй було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою - 26.06.2024, суд дійшов висновку, що позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за шість місяців.

Суд звертає увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеній Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 19.03.2024 у справі №380/15359/23, то з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 182 календарних днів (з 26.12.2023 по 26.06.2024 остаточний день розрахунку).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за період з березня по квітень 2023 року, розмір грошового забезпечення позивача за два місяця перед звільненням становив 45 828 грн 28 к. (березень 2023 року - 22 914 грн 14 к., квітень 2023 року - 22 914 грн 14 к.).

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 751 грн 28 к. за день (45 828 грн 28 к./61 робочих днів у березні, квітні 2023 року).

Таким чином, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України становитиме: 751 грн 28 к. (середньоденне грошове забезпечення позивача)* на 183 дні (період затримки з 26.12.2023 по 26.06.2024) = 137 484 грн 84 к.

Щодо позовних вимог в частині здійснення грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Постанова №44), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі-грошова компенсація).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.

При вирішенні цього питання, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Професійна правова допомога позивачу надавалася Адвокатським бюро «Гомзяк та Партнери», зокрема адвокатом Гомзяк Т. І. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 15.10.2015 серія ЛВ №000264) на підставі договору про надання правової допомоги від 17.06.2023 №АБ-01/112 та ордеру серії ВС №1297813 від 22.07.2024, примірники яких наявні у матеріалах справи.

Оплата послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 17.06.2023 №АБ-01/112 здійснена в розмірі 6 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.06.2024 №@PL764367 на суму 6 000 грн.

Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Гомзяк Т.І. професійної правової допомоги ОСОБА_1 на підставі договору та ордеру про надання правової допомоги, а платіжний документ підтверджує понесення позивачем витрат на правову допомогу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та врахованої при вирішення питання розподілу судових витрат, суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Дана справа є незначної складності, що відповідно до частини шостої статті 12 КАС України зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, типовою, містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах.

Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Вказане зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що порушення строків нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.06.2024 призвело до втрати позивачем частини доходу та свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує майнові права позивача, а тому таку слід визнати протиправною, задовольнивши першу позовну вимогу.

Друга та третя позовні вимоги є похідними від першої і також підлягають до задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 01.01.2021 по 30.12.2021, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з 01.01.2022 по 30.12.2022, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з 01.01.2023 по 20.05.2023, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з 30.01.2020 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України №2050-ІІІ та Порядку № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку №44 та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.12.2024 по 26.06.2024, у розмірі 137 484 грн 84 к., відповідно до постанови №100 з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

Оцінюючи зібрану у справі докази в їх сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов слід задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (вул. Личаківська, буд. 26, м. Львів, 79010, код ЄДРПОУ 08160677) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (вул. Личаківська, буд. 26, м. Львів, 79010, код ЄДРПОУ 08160677) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.06.2024.

Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (вул. Личаківська, буд. 26, м. Львів, 79010, код ЄДРПОУ 08160677) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 30.01.2020 по день фактичної виплати 26.06.2024 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44

Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (вул. Личаківська, буд. 26, м. Львів, 79010, код ЄДРПОУ 08160677) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.12.2024 по 26.06.2024 у розмірі 137 484 (сто тридцять сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 84 к. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (вул. Личаківська, буд. 26, м. Львів, 79010, код ЄДРПОУ 08160677) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 2 000 (дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. П. Хома