Рішення

від 20.01.2025 по справі 620/11033/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/11033/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про:,

- визнання протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 , щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 25.02.2019 по 06.05.2024;

- зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2019 по 06.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що діяв на підставі та у спосіб, визначений Законами України. Крім того, просив врахувати, що виплату індексації позивачу проведено на виконання рішення суду 06.05.2024, тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 , наказом від 25.02.2019 № 38 позивача виключено з 26.02.2019 зі списків особового складу управління.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 № 620/620/581/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, з урахуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року..

06.05.2024 відповідачем проведено виплату на виконання рішення суду у сумі 82370,85 грн, що підтверджується випискою банку.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Щодо зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку грошового забезпечення, за період з 25.02 2019 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненніпрацівникавиплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщопрацівникв день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.

Крім того, у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, 19.07.2022,і після цього.

Так, період до 19.07.2022(до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірностіі зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцієюстатті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, належить враховувати нормистатті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються нормстатті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакціїстатті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку грошового забезпечення, а остаточну виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем проведено 06.05.2024.

Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Так, з наявної в матеріалах справи довідки від 16.09.2024 № 776 видно, що середньоденний заробіток позивача 456,55 грн.

Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після виключення зі списків позивача (26.02.2019) по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), то у зв`язку із затримкою розрахунку, середній заробіток за вказаний період має становити 565665,45 грн (456,55 грн*1239).

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, з урахуванням таких критеріїв.

Враховуючи викладене, зважаючи на звернення до суду після виключення зі списків майже через 3 років та на розмір виплаченої позивачу на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.02.2019 по 18.07.2022, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до суми 113133,09 грн (20% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 565665,45грн).

Щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців), то слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, щовсі належні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 84461,75 грн (456,55 грн*185), що становить 100%.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку грошового забезпечення складає 197594,84 грн (113133,09грн + 84461,75 грн).

У пункті 6Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18.

Однак, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 605,60 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку грошового забезпечення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку грошового забезпечення в розмірі 25000,00 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 коп), сплачений відповідно до квитанції від 29.08.2024.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 20 січня 2025 року.

Суддя І.І. Соломко