Ухвала

від 15.01.2025 по справі 757/33092/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/344/2025 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 757/33092/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засіданняОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року, -

за участю:

представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.08.2024 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023000000002100 від 10.11.2023 року та накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- 25 предметів зовні схожі на патрони із маркуванням 3 88;

- Предмет зовні схожий на вогнепальну зброю, типу карабін, із маркуванням «ООО СОБР» Вулкан ГК 5,45 на 39 із серійним номером XF - 174971;

- Ноутбук марки «НР» модель 15Gp-10447 s/n SCE74711C5;

- 2 зовнішні носія марки «WD Blementt» s/nWX91477352F8 та марки «Apaser» s/n9818195GC767;

- Мобільний телефон марки «Iphone», моделі «А166G» IMEI: НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.08.2024 року, та скасувати її.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є необґрунтованою та протиправною, прийнятою з порушенням норм процесуального закону, а отже, є такою, що підлягає скасуванню.

Апелянт вказує, що під час обшуку за адресою АДРЕСА_1 було вилучено його особисте майно, яке не було зазначене в ухвалі суду, а саме мисливський карабін Вулкан-ТК кал. 5,45 мм. № НОМЕР_2 з маркуванням «ООО СОБР, зроблено в Україні», на вказану зброю останній має дозвіл №6736, виданий 21.08.2014 року (з подовженням терміну) МВС України №695728.

Разом з цим, автор апеляційної скарги наголошує, що вилучення зброї відбулося під час обшуків в межах кримінального провадження №12023000000002100 від 10.11.2023 року та оформлено як вилучене майно під час обшуку в межах вказаного кримінального провадження. Натомість, в ухвалі суду №757/30741/24-к про надання дозволу на обшук не зазначено про відшукання та вилучення будь-якої зброї за місцями проведення обшуків.Таким чином, враховуючи той факт, що вилучені під час обшуків особисті речі ОСОБА_6 не зазначені в ухвалах Печерського районного суду міста Києва від 10.07.2024 року, жодним чином не мають відношення до кримінального провадження, яке розслідується, під час обшуку не було встановлено їх доказове значення до кримінального провадження, всупереч ухвалі суду, вказані речі є тимчасово вилученим майном та підлягають поверненню особі, у якої вони були вилучені.

Апелянт акцентує увагу на те, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що судом не встановлено правову підставу накладення арешту на майно, слідчий суддя під час вирішення питання щодо накладення арешту на майно прийшла до неправильного висновку, що вилучене майно може бути речовим доказом в межах кримінального провадження. Ані в клопотанні прокурора, ані в ухвалі слідчого судді не вказано, які конкретно відомості, сліди містить вилучене майно, а також яким чином воно могло бути використано, як знаряддя вчинення злочину, а відтак, не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речових доказів.

Також ОСОБА_6 звертає увагу суду, що вбачаються порушення з боку суду при прийнятті клопотання в провадження та винесення відповідної ухвали, безпосередньо, недотримання строків щодо подачі клопотання про накладення арешту. Як вбачається з даних Реєстру судових рішень, клопотання про накладення арешту на майно надійшло до Печерського районного суду 25.07.2024 року. В той час, коли обшук та вилучення майна відбулося 18.07.2024 року. Таким чином, вбачається порушення строків на подачу клопотання про накладення арешту на майно. Жодного обґрунтування поважності пропуску строку на подачу такого клопотання, ухвала суду не містить.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.08.2024 року вказує, що власника майна не було повідомлено про судове засідання по розгляду клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно. Також, апелянт не був присутній під час оголошення ухвали в справі ані вступної та резолютивної частини, ані повного тексту ухвали. Крім того, ухвала від 06.08.2024 року не надсилалась власнику майна. Таким чином, апелянт не був обізнаний щодо існування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 06.08.2024 року, а також не був обізнаний про накладення арешту на його власне майно вказаною ухвалою суду.

В судове засідання прокурор не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час призначеного судового розгляду.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна, яка просила задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу слідчого судді, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що власником майна ОСОБА_6 не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.08.2024 року, виходячи з положень абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, що слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000002100 від 10.11.2023 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України.

Досудовим розслідуванням зазначено, що на початку вересня 2023 року представник ЗАТ «УАБ Енвіролла» (юридична особа за законодавством Литви №306175155), з метою закупівлі соняшникової олії зв`язався із брокером на ім`я ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_3 ), який повідомив, що поставку соняшникової олії об`ємом 1100 тон, може здійснити ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат» (ЄДРПОУ 44900708), однак договір купівлі-продажу необхідно укласти із Zoloto Agro KFT (юридична особа за законодавством Угорщини № 26525974-2-12).

12.09.2023 року між ЗАТ «УАБ Енвіролла» та Zoloto Agro KFT укладено договір купівлі-продажу соняшникової олії об`ємом 1100 тон №12/09/2023, за умовами якого оплата 100% повинна бути здійснена після завантаження товару та доставлена до ДП «Ренійський морський торгівельний порт» (ЄДРПОУ 01125809), строком до 15.09.2023 року.

Після завантаження соняшникової олії на транспорт, ЗАТ «УАБ Енвіролла» здійснило перерахунок коштів у розмірі 880 000 доларів США (32 180 368 грн) на рахунок Zoloto Agro KFT відкритий у банку Болгарії «Municipal Bank PLC».

Відповідно до товарно-транспортних накладних встановлено, що одержувач вантажу ЗАТ «УАБ Енвіролла», а вантажовідправник ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат».

Далі, вантаж доставлено до ДП «Ренійський морський торгівельний порт», однак лабораторією порту відхилено прийняття товару у зв`язку із неналежною якістю.

Представником ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», повідомлено, що товар буде замінено на якісний, а всі логістичні витрати щодо перезавантаження товару завод бере на себе.

В подальшому встановлено, що доставкою товару займалось ТОВ «Юді-Груп» (ЄДРПОУ 42864808) та в ході спілкування із представником вказаного товариства стало відомо, що отримувачем товару були: ТОВ «Потоки» (ЄДРПОУ 40832205), ТОВ «Сан Юкрейн» (ЄДРПОУ 45040829) та ТОВ «Енергетик Дніпро» (ЄДРПОУ 41467362).

Крім того перевізником було зазначено, що в товарно-транспортних накладних були зазначені ТОВ «Потоки», ТОВ «Сан Юкрейн» та ТОВ «Енергетик Дніпро», а не ЗАТ «УАБ Енвіролла».

Таким чином, ЗАТ «УАБ Енвіролла» соняшникову олію не поставлено та завдано збитку у розмірі 32 180 368 грн.

На виконання доручення слідчого співробітниками ДКП НП України встановлено, що до вчинення цього кримінального правопорушення причетний ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_9 , відповідно до інформації з Єдиного реєстру адвокатів України, на підставі свідоцтва № 21/1032, виданого 14.08.2015 Радою адвокатів Дніпропетровської області, є адвокатом.

18.07.2024 року у будинку за місцем проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_11 , відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/30741/24-к проведено обшук.

За результатами проведення вказаного обшуку окрім речей і документів, які не входять до переліку, щодо якого надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку виявлено та вилучено наступне майно:

- 25 предметів зовні схожі на патрони із маркуванням 3 88;

- Предмет зовні схожий на вогнепальну зброю, типу карабін, із маркуванням «ООО СОБР» Вулкан ГК 5,45 на 39 із серійним номером XF - 174971;

- Ноутбук марки «НР» модель 15Gp-10447 s/n SCE74711C5;

- зовнішні носія марки «WD Blementt» s/nWX91477352F8 та марки «Apaser» s/n9818195GC767;

- Мобільний телефон марки «Iphone», моделі «А166G» IMEI: НОМЕР_1 .

18.07.2024 року постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_12 , вищевказані вилучені речі визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.

27.07.2024 року (клопотання датоване 19.07.2024 року) прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся з клопотанням до Печерського районного суду міста Києва про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12023000000002100 від 10.11.2023 року на тимчасово вилучене майно в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- 25 предметів зовні схожі на патрони із маркуванням 3 88;

- Предмет зовні схожий на вогнепальну зброю, типу карабін, із маркуванням «ООО СОБР» Вулкан ГК 5,45 на 39 із серійним номером XF - 174971;

- Ноутбук марки «НР» модель 15Gp-10447 s/n SCE74711C5;

- 2 зовнішні носія марки «WD Blementt» s/nWX91477352F8 та марки «Apaser» s/n9818195GC767;

- Мобільний телефон марки «Iphone», моделі «А166G» IMEI: НОМЕР_1 ..

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.08.2024 року вказане клопотання прокурора задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.

Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.

Як вбачається зі змісту клопотання, слідчий зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.

Вищевказане майно в рамках досудового розслідування може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Що стосується доводів автора апеляційної скарги стосовно пропуску стороною обвинувачення 48-годинного строку для звернення з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Як вбачається з матеріалів провадження, обшук було проведено 18.07.2024 року. З клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене під час обшуку майно прокурор звернувся до Печерського районного суду міста 19.07.2024 року, дата зазначається на клопотанні, тобто на наступний день після проведення обшуку та вилучення майна.

Вказані відомості, що містяться у матеріалах провадження, засвідчують факт дотримання стороною обвинувачення визначених законом строків для звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, а отже спростовують доводи власника майна в цій частині, які в свою чергу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

На підставі викладеного посилання автора апеляційної скарги на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно на яке накладено арешт в даному кримінальному проваджені відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.

Слід зазначити, що у даному провадженні арешт майна накладено з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, що по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, не є переконливими.

Інші доводи представника не є безумними підставами для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376,395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна в кримінальному провадженні № 12023000000002100 від 10.11.2023 року та накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- 25 предметів зовні схожі на патрони із маркуванням 3 88;

- Предмет зовні схожий на вогнепальну зброю, типу карабін, із маркуванням «ООО СОБР» Вулкан ГК 5,45 на 39 із серійним номером XF - 174971;

- Ноутбук марки «НР» модель 15Gp-10447 s/n SCE74711C5;

- 2 зовнішні носія марки «WD Blementt» s/nWX91477352F8 та марки «Apaser» s/n9818195GC767;

- Мобільний телефон марки «Iphone», моделі «А166G» IMEI: НОМЕР_1 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4