Постанова

від 21.01.2025 по справі 520/17403/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 р. Справа № 520/17403/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної Академії Аграрних Наук України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/17403/23

за позовом Харківського е обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Українського науково-дослідний інституту олій та жирів Національної Академії Аграрних Наук України

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з адміністративним позовом доУкраїнського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної академії аграрних наук України, в якому просило стягнути з Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної академії аграрних наук України на його користь адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 142 106,97 грн 97 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної академії аграрних наук України адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 142106,97 грн 97 копійок.

Відповідач, не погоджуючись ізрішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 по справі №520/17403/23 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обгрунутвання апеляційної скарги відповідач зазначив, що у 2022 році в інституті працювала 1 особа з інвалідністю, а саме у складі відділу головного енергетика інституту на посаді техніка перебував гр. ОСОБА_1 , який відповідно до довідки МСЕК № 630137 від 20.06.2013 мав інвалідність 2 групи, та помер , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16.02.2022. Наказом від 23.02.2022 № 02-к гр. ОСОБА_1 , виключено зі списків працівників інституту. Внаслідок початку військової агресії , руйнування приміщень інституту, останній був позбавлений можливості подати відповідну звітність.

Відповідно до ч. 1 ст.308 та п. 3 ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

У 2022 році у відповідача працювала 1 особа з інвалідністю, а саме у складі відділу головного енергетика інституту на посаді техніка перебував гр. ОСОБА_1 , який відповідно до довідки МСЕК № 630137 від 20.06.2013 мав інвалідність 2 групи, та помер , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16.02.2022 року. Наказом від 23.02.2022 № 02-к гр. ОСОБА_1 , виключено зі списків працівників інституту.

10.04.2023 року в автоматизованому режимі за допомогою програмного комплексу "Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю" Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 21 особа, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

Відповідач не виконав нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2022 року, у зв`язку з чим йому нараховано адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника за кожне робочемісце, призначенедляпрацевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, в сумі 135701,93грн та пеню у сумі6405,04 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що упродовж 2022 року відповідачем не подавався звіт за формою 3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)на протязі 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії, суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частинами першою, третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 218 Господарського кодексу Українипідставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із пунктом 4 частини третьоїстатті 50 Закону України «Про зайнятість населення»роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, чинного на час виникнення спірних правовідносин)(далі - Наказ № 316) затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченомуЗаконом України «Про зайнятість населення»та Наказом № 316; - звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Кабінетом Міністрів України; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Нормами чинного законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, визначено обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.

Обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.

Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів щомісяця був встановленийЗаконом України «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316.

На час спірних правовідносин (у 2022 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.

Суд зазначає, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним вжито необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22 та від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Судом з матеріалів справи не встановлено дотримання відповідачем нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2022 році.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач протягом трьох днів з дня відкриття вакансії звіт до центру зайнятості за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», не подавав, що також підтверджено листом Харківського міського центру зайнятості від 05.07.2023 № 17.03-4429. (а.с. 12)

Суд зазначає, що передбачена частиною першоюстатті 20 Закону № 875-ХІІміра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьоїстатті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті17, частини першої статті18, частин, другої, третьої, п`ятої статті19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а, від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а.

Саме вказаний висновок суд вважає таким, що зроблений за подібних обставин справи та підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Зважаючи на те, що відповідачем не подавався звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на протязі 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії, під час розгляду справи відповідачем не доведено виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2023 по справі №460/5056/21, яка в силу приписів с. 5ст. 242 КАС Українимає враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Посилання апелянта на те, що з 24.02.2022 було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів гоподарської діяльності по невиконанню зобов`язань передбачених законодавчими актами і виконання відповідно дояких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки відповідачем не надано доказів, яким саме чином унеможливили зазначені обставини виконати свої зобов`язання протягом всього 2022 року.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керуєтьсяст.322 КАС України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішенняСерявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справіСерявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язанийз належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідностінадання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За пунктом 1 частини першоїстатті 315 КАС Українивизначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно ізстаттею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної Академії Аграрних Наук України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року по справі № 520/17403/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк