Постанова

від 21.01.2025 по справі 280/4591/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2025 року м. Дніпросправа № 280/4591/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року (суддя Артоуз О.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку і доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної і ротової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими га особами рядовою і начальницького складу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військової частини НОМЕР_1 . У період проходження служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі. Представник позивача звернувся із заявою до відповідача в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення з визначенням базового місяця січень 2008 року. Листом від 23.02.2024 відповідач повідомив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними у зв`язку із чим звернувся за захистом своїх прав до суду. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 29 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 29 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку і доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної і ротової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими га особами рядовою і начальницького складу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 29 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 29 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, та доводам відповідача про те, що оновлений Порядок № 1078 слід використовувати лише до подій та обставин, що настали з 1 грудня 2015 року. З огляду на вищезазначене, зазначаємо, місяць підвищення окладів, або так званий базовий місяць, з`явиться якщо починаючи з 1 грудня 2015 року або пізніше буде підвищено розмір грошового забезпечення за посадою, яку обіймає працівник. Або ж коли працівник-військовослужбовець з 1 грудня 2015 року буде новоприйнятим, «переведеним» або ж таким, що вийшов на роботу з декретної відпустки (для них суму індексації навіть без збільшення окладу також будемо визначати по-новому : від місяця останнього підвищення окладу за займаною посадою). Якщо ж до штатного розпису буде введено нові посади (які раніше були передбачені), то базовим місяцем буде місяць введення такої посади до штатного розпису. Щодо компенсації втрати частини доходів. Так, дійсно за порушення встановлених строків підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно до статей 1, 2 вищезазначеного закону така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Також, доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру це пенсії, соціальні виплати, стипендії та заробітна плата (грошове забезпечення). Тощо (вичерпаний перелік). Тобто вимоги позивача щодо нарахування компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати є безпідставними. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 29.07.2016 по 12.04.2019 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

На звернення представника позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по березень 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року відповідачем листом від 23.02.2004 № 997 повідомлено про те, що проведення такого перерахунку є незаконним та безпідставним.

Згідно довідки про суми грошового забезпечення та індексації нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 29.07.2016 по 28.02.2018 від 28.05.2024 № 3035 при нарахуванні індексації застосовано базовий місяць січень 2016 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплаті за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статей 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Згідно пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Мінсоцполітики в листах від 29.12.2017 №122/0/66-17 та від 15.04.2020 №49/0/214-20 надало роз`яснення, що правила нарахування індексації грошового забезпечення як для військовослужбовців, які проходять службу, так і для новоприйнятих або переведених військовослужбовців є єдиними.

Пункт 10-2 Порядку №1078, викладений у новій редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, якою, у тому числі, внесені зміни: поширено його положення для новоприйнятих працівників з 01.12.2015.

Тобто, починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватися з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець.

Мінсоцполітики у листі від 23.06.2020 №76/0/214-20 надало роз`яснення: Починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватися з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2020 у справі №400/3017/19 (щодо періоду після 01.12.2015) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008 та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Після прийняття цієї постанови та до березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців не відбувалось.

З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.

Відповідач, починаючи з грудня 2015 року повинен був застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком №1078.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.09.2020 у справі №200/9297/19-а, де судом прямо вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року.

У постановах від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 12.05.2022 у справі №200/7006/21 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 до встановлення нових розмірів посадових окладів військовослужбовців в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.

Тобто базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення за спірний період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно є січень 2008 року.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно допущення відповідачем протиправної бездіяльності в частині ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.07.2016 по 28.02.2018 у відповідному до законодавства розміру, а тому суд обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з чим погоджується колегія суддів.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, слід зазначити наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17.

Колегія суддів зазначає, що порушення відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення позивача зумовлює його право на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, що прямо передбачено статтею 2 цього Закону.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Колегія суддів вказує, що оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних відносинах.

Що стосується посилань скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом, або іншими законами.

За правилами ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Приписами ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

19.07.2022 набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України (у новій редакції) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою вказаної статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 6.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент звільнення позивача з військової служби (12.04.2019) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Відтак, колегія суддів вважає, що в даному випадку строк звернення до суду із даним адміністративним позовом позивачем не пропущено, а тому вказані доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду не перевіряється.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує, що у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

За наведених обставин справи, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції аргументовано вказав на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Відтак, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, яке, на переконання колегії суддів, є законним та прийнято з дотриманням норм матеріального права.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду даного спору.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров