Постанова

від 21.01.2025 по справі 240/22937/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22937/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

21 січня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

представника позивача: Наумової А.М.,

представника відповідача: Байдала І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селінг-Оіл" на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селінг-Оіл" до Головного управління ДПС у Житомирській області, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Селінг-Оіл" у забезпеченні позову.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що до Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Селінг-Оіл" із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, Державної податкової служби України, в якому просило:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області щодо включення Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛІНГ-ОІЛ» до плану-графіку документальних планових перевірок платників податків на 2024 рік та дії Державної податкової служби України щодо затвердження плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2024 рік в частині, що стосується включення товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛІНГ-ОІЛ» до такого плану-графіка;

- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління ДПС у Житомирській області «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СЕЛІНГ-ОІЛ» від 12 листопада 2024 року №2687-п.

Ухвалою судді від 22.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

27.11.2024 через систему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Селінг-Оіл" подано до суду заяву про забезпечення позову в якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Головного управління ДПС України у Житомирській області від 12 листопада 2024 року №2687-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СЕЛІНГ-ОЛ» до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ «СЕЛІНГ-ОЛ» до ДПС України та Головного управління ДПС України у Житомирській області про визнання дій протиправними та визнання протиправним і скасування наказу від 12 листопада 2024 року №2687- «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СЕЛІНГ-ОІЛ» - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі та зупинити дію наказу Головного управління ДПС у Житомирській області «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СЕЛІНГ-ОЛ» від 12 листопада 2024 року №2687-п, який було видано на підставі плану - графіка документальних планових перевірок на 2024 рік.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що необхідність застосування заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує очевидною протиправністю оскаржуваного наказу. Крім цього вказує, що оскарження в судовому порядку такого наказу не зупиняє його дію, при цьому реалізація оскаржуваного наказу позбавляє платника податків терміну відновлення втрачених документів та призводить до порушення прав та інтересів позивача, а саме: до передчасного проведення перевірки (без відновлення втрачених документів) та можливого протиправного донарахування податкових зобов`язань за наслідками перевірки. Для відновлення порушених прав позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат (зокрема, незаконне проведення перевірки та нарахування податкових зобов`язань призведе до необхідності ініціювання судових процесів щодо оскарження актів, прийнятих за результатами перевірки, що, в свою чергу, потягне за собою матеріальні витрати у вигляді сплати судового збору, оплати правової допомоги, тощо). Водночас, у разі якщо контролюючий орган розпочне проведення перевірки без перенесення терміну її проведення, то оскаржуваний наказ як акт індивідуальної дії буде реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не буде належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу в майбутньому не призведе до відновлення порушеного права позивача. Крім того, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки може потягнути за собою несприятливі наслідки у вигляді застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності обставин для застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Водночас, посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи.

Заявник, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову просить суд зупинити дію наказу Головного управління ДПС України у Житомирській області від 12 листопада 2024 року №2687-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СЕЛІНГ-ОЛ» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Суд зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності дій, оспорюваного рішення та порушення такими діями, рішеннями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваних дій, рішення та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Також, суд звертає увагу на те, що в заяві позивача про забезпечення позову не наведено обґрунтованих мотивів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З огляду на наведене, суд позбавлений можливості надати оцінку протиправності спірним діям відповідача під час розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки така оцінка буде надана під час розгляду справи по суті після дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Суд звертає увагу позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, відповідно до якого оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 сформулював правову позицію про те, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №640/7985/21.

При цьому суд вважає непереконливими твердження позивача про те, що недопущення працівників контролюючого органу до перевірки призведе до незворотних наслідків у вигляді застосування адміністративного арешту майна платника податків, оскільки такий наслідок, по-перше, не є неминучим, та, по-друге, перевіряється судом на предмет його обґрунтованості.

Так, відповідно до п. 94.1 ст.94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України).

Відповідно до п. 94.10 ст.94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку (п.94.11 ст.94 ПК України).

Аналіз наведений норм дозволяє зробити висновок про те, що адміністративний арешт майна платника податків є можливим, а не обов`язковим наслідком недопущення працівників контролюючого органу до перевірки, про що свідчить конструкція «може бути», вжита в п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України.

Крім того, навіть у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення щодо арешту майна його обґрунтованість протягом 96 годин має бути перевірена судом. Також відповідне рішення може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 у справі №640/17091/21 зауважив, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Отже, узагальнюючи вищевказане, слід зазначити, що захист прав платника податків від незаконної перевірки може здійснювати не лише та не виключно за допомогою інституту забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про перевірку. Вважаючи призначену перевірку неправомірною, платник податків має право не допускати працівників контролюючого органу до перевірки, по-перше, убезпечивши себе таким чином від незаконного (на думку платника податків) контрольно-перевірочного заходу, та, по-друге, забезпечивши своє право на оскарження у судовому порядку наказу на перевірку. Можливість застосування адміністративного арешту майна платника податків не є доказом невідворотності негативних наслідків, оскільки обґрунтованість такого арешту має бути перевірена судом протягом 96 годин та саме в межах розгляду справи про обґрунтованість адміністративного арешту платник податків може довести неправомірність проведення перевірки.

Крім того, варто звернути увагу, що відповідно до журналу вхідної кореспонденції заяву представника позивача про забезпечення позову, зареєстровано 27.11.2024 об 13:48, в той час, як перевірку призначено провести з 28.11.2024.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності обставин для застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селінг-Оіл" залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 січня 2025 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.