Постанова

від 20.01.2025 по справі 260/7826/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7826/23 пров. № А/857/17325/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гебеш С.А.), ухвалене за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні 23 травня 2024 року о 14 год. 05 хв. в м. Ужгород, повний текст складено 03 червня 2024 року у справі № 260/7826/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України, з участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

04.09.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення/надання до Квартирно-експлуатаційого відділу м. Мукачева Витягу із постановою (рішенням) житлової комісії від 13.04.2010 року №2, оформленою протоколом №31 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.04.2010 року в частині включення прапорщика запасу ОСОБА_1 в списки військовослужбовців, які мають право на першочергове одержання житлових приміщень;

визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та Квартирно-експлуатаційого відділу м. Мукачева щодо незабезпечення житлом або компенсацією за не отримане житло ОСОБА_1 згідно п. 8 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей»;

стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку Держаної казначейської служби України шкоду у виді компенсації за неотримане житло, гарантоване п. 8 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей» моральну та матеріальну шкоду в загальному розмірі 2 426 811,89 грн;

стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України документально підтверджені судові витрати.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Витягу із Постановою житлової комісії від 13.04.2010 року № 2, оформленого протоколом №31 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.04.2010 року в частині включення прапорщика запасу ОСОБА_1 в списки військовослужбовців, які мають право на першочергове одержання житлових приміщень з 13.04.2010 року; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду та не прийняття відповідних рішень за поданими ОСОБА_1 письмових заяв від 28.05.2020 року та від 02.12.2020 року про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути подані ОСОБА_1 письмові заяви від 28.05.2020 року та від 02.12.2020 року про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення, відповідно до Витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №14 від 15.05.2020 року, яким ОСОБА_1 вважати зарахованим на квартирний облік в загальну чергу з 27.11.2002 року, та на позачергову з 04.08.2005 року, з урахуванням висновків суду наведених у мотивувальній частині рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовці та члени їх сімей, які перебувають на обліку, мають право отримати грошову компенсацію за належне їм для отримання житлове приміщення. Суд першої інстанції вказав, що позивачем та членами його сім`ї не було використано право на безоплатну приватизацію житла, а позивач є таким, що не знятий з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і не виключений із списків громадян, що мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень, а отже має право на отримання грошової компенсації за неотримане житлове приміщення відповідно до вищевказаних вимог чинного законодавства. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до списків військовослужбовців, які мають право на позачергове отримання житлових приміщень станом на 01.01.2021 року ОСОБА_1 зазначений з таким позачерговим правом з 13.04.2010 року, однак згідно Витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 14 від 15.05.2020 року ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік в загальну чергу з 27.11.2002 року та на позачергову - з 04.08.2005 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_4 було допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду та не прийняття відповідних рішень за поданими ОСОБА_1 письмових заяв від 28.05.2020 року та від 02.12.2020 року про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення, а вимога про стягнення з Державного бюджету України шкоди як компенсації за неотримане житло у розмірі 2426811,89 грн є передчасною.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить змінити рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року та задовольнити позовну заяву повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ефективним захистом відновлення порушеного права позивача буде саме стягнення компенсації за неотримане житло та моральну шкоду, оскільки позивач отримає відповідне відшкодування шкоди, яке він очікує із травня 2017 року із відповідним матеріальним відшкодуванням (три відсотки річних та індекс інфляції на суму на суму невчасно виплаченої компенсації) та моральне відшкодування шкоди. Скаржник посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо захисту його соціальних прав.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_4 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року в частині визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо не розгляду та не прийняття відповідних рішень за поданими позивачем письмовими заявами від 28.05.2020 та від 02.12.2020 про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано час початку перебігу строку для звернення до суду, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та не надано жодних належних доказів, наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, не наведено поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача, пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, та взагалі не порушено питання про поновлення строків. Скаржник вказує, що під час розподілу компенсації військовослужбовцям Ужгородського гарнізону у 2019 та 2020 роках прапорщик запасу ОСОБА_1 не надав до житлової комісії за місцем перебування на квартирному обліку повний комплект документів, передбачений Порядком №728 та Наказом МОУ №380. Скаржник наголошує, що зважаючи на те, що позивач не є першим у списках осіб, які потребують поліпшення житлових умов (ні в загальній, ні у пільговій черзі) та приймаючи до уваги те, що законодавством не передбачено конкретно визначеного періоду, на протязі якого позивач повинен бути забезпечений житлом, а також той факт, що позивач не надав повний комплект документів щодо отримання грошової компенсації, визначений п. 11 Порядку №728, право позивача на отримання від держави житлового приміщення на сьогодні не може вважатись порушеним (оскільки не має в наявності відповідної житлової площі), а надання позивачу переважного права на забезпечення житлом чи компенсацією за не отримане житло могло би порушити права інших осіб, які потребують поліпшення житлових умов, перебуваючи на обліку в інших житлових комісіях, житло яким надається КЕВ м. Мукачево (та відповідно до черговості знаходяться у списках військовослужбовців, які мають право на отримання житла). Вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_6 жодним чином не порушував права позивача.

Державна казначейська служба України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

ІНФОРМАЦІЯ_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_5 та просив рішення суду скасувати в цій частині та в позові відмовити у повному обсязі.

Представник позивача подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, мотиви якого зводяться до пропущення строків відповідачем при поданні апеляційної скарги.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.07.1995 року по 04.08.2005 року проходив військову службу в різних військових формуваннях України.

15.08.2002 року позивач подав рапорт про зарахування його на квартирний облік.

Відповідно до Витягу з наказу командувача військ ІНФОРМАЦІЯ_7 від 27.07.2005 року №33-ПН ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п. 63 пп. «г».

Із вказаного витягу вбачається, що ОСОБА_1 звільнений із залишенням на квартирному обліку для отримання позачергового одержання житлового приміщення за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України у зв`язку із реформуванням ЗСУ.

Відповідно до Витягу з протоколу №31 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.04.2010 року ОСОБА_1 включено в списки осіб, які мають право на позачергове одержання житлових приміщень відповідно до вимог МО України від 06.10.2006 року №577 з 04.08.2005 року складом сім`ї з двох осіб, в тому числі донька ОСОБА_2 2002 р.н.

20.03.2017 року ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив позивача про те, що згідно списку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 він у складі двох осіб має право на отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення як кандидат. У вказаному листі зазначено про те, що позивачу у термін до 10 днів з моменту отримання листа потрібно надати до житлової комісії пакет документів.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 03.05.2017 року за №137 позивачу надано дозвіл на отримання ним та неповнолітнім членом його сім`ї ОСОБА_2 грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення.

18.05.2017 року позивач звернувся до Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про отримання грошової компенсації за належне отримання житлового приміщення.

30.11.2017 року ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив позивача про те, що станом на листопад - грудень місяць поточного року житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 проводиться уточнення списку громадян, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, що перебувають на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 . У вказаному листі зазначено про те, що у разі згоди на отримання компенсації та визначення її остаточного розміру необхідно до 25 грудня 2017 року подати рапорт на нотаріально посвідчену згоду членів сім`ї на отримання компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Надалі, 10.10.2019 року ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив позивача про те, що житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 проводиться уточнення списку громадян, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, що перебувають на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 . У вказаному листі зазначено про те, що у разі згоди на отримання компенсації та визначення її остаточного розміру необхідно до 25 грудня 2019 року подати заяву та нотаріально посвідчену згоду членів сім`ї на отримання компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

27.04.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив позивача про те, що відповідно до листа начальника КЕВ м. Мукачево від 07.04.2020 року №72 планується виділення кошторисних призначень з лімітом 5,6 млн грн та у зв`язку з цим він має право на отримання грошової компенсації за належне йому жиле приміщення.

28.05.2020 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 про отримання грошової компенсації за належне житлове приміщення.

17.11.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_11 знову повідомив позивача про можливість отримання грошової компенсації за неотримане жиле приміщення.

02.12.2020 року позивач вчергове звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення.

23.12.2020 року ІНФОРМАЦІЯ_11 сформував список військовослужбовців, які мають право на позачергове отримання житлових приміщень та перебувають на обліку. Так, відповідно до вказаного списку ОСОБА_1 має право на отримання житлових приміщень: позачергове з 13.04.2010 року.

Враховуючи те, що відповідач так і здійснив виплату грошової компенсації, позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області (справа №308/7061/20).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.08.2023 року провадження по справі №308/7061/20 закрито та роз`яснено, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Вважаючи порушеним своє право на соціальний захист позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону №2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац четвертий ч. 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ).

Механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться в військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах (далі - військові частини), а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - компенсація) установлено Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №728 (далі - Порядок № 728, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за №1020/32472, затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Інструкція №380).

Ця Інструкція визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей) (пункт 1 розділу І Інструкції №380).

Пунктом 4 розділу І Інструкції №380 передбачено, що військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

З метою здійснення контролю за організацією забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями згідно із п.п. 9, 10 Розділу II Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 (далі - Інструкції), Наказом Міністерства оборони України утворюється комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю), серед основних завдань якої є контроль за правильністю призначення виплат військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Відповідно до п.11 Розділу II Інструкції Комісія з контролю відповідно до визначених завдань має право приймати рішення, зокрема щодо погодження рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) про виплату військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення. У разі непогодження рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) Комісія з контролю повертає документи на доопрацювання із відповідним обґрунтуванням. Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом, який підписується членами комісії, що були присутні на засіданні житлової комісії, та затверджується головою Комісії з контролю.

Водночас, згідно з вимогами п.8 Розділу VIII Інструкції за результатами розгляду Списків осіб, які мають право та надали згоду на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення у військовій частині Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про погодження виплати грошової компенсації або відмову в погодженні виплати грошової компенсації із зазначенням причини такої відмови. Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

Відповідно до п.9 Розділу VIII Інструкції ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Списки виплати грошової компенсації в Збройних Силах України та після затвердження Міністром оборони України направляє їх до військових частин, військових комісаріатів та КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району для оформлення документів на перерахування коштів військовослужбовцям на їх особистий рахунок у банківській установі.

Розділом VІІ Інструкції №380 врегульовано порядок виплати грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.

Так, пунктом 2 вказаного розділу Інструкції №380 встановлено, що визначення і надання розміру грошової компенсації здійснюються відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728 (далі - Порядок визначення розміру і надання грошової компенсації).

Згідно з п.11 Порядку № 728 для отримання грошової компенсації та визначення її остаточного розміру житловій комісії подаються такі документи: рапорт військовослужбовця (заява особи, звільненої з військової служби в запас або у відставку, або члена сім`ї, зазначеної в абзацах четвертому і п`ятому пункту 2 цього Порядку) та нотаріально посвідчена згода членів його сім`ї на отримання компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; довідки про реєстрацію місця проживання (перебування) військовослужбовця та членів його сім`ї; копії паспорта військовослужбовця і повнолітніх членів сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; копія свідоцтва про шлюб (за наявності); копія свідоцтва про народження дитини (за наявності); копія облікової картки фізичної особи - платника податків (військовослужбовця та членів його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов); копія свідоцтва про право власності на житло за його наявності (військовослужбовця та членів його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов); довідка про отримання (неотримання) житла військовослужбовцем з колишнього місця перебування його на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належне військовослужбовцю та членам його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нерухоме майно; дозвіл органу опіки і піклування на отримання неповнолітнім членом сім`ї компенсації у випадках, визначених законодавством.

Відповідно до п.12, 13 Порядку №728 житлові комісії розглядають рапорти військовослужбовців (заяви, зазначені в пункті 11 цього Порядку) щодо надання компенсації та приймають рішення про її надання або відмову в наданні.

Рішення житлової комісії затверджується відповідно командирами військових частин, керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та начальниками житлово-експлуатаційних установ (організацій), після чого в порядку, визначеному Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, Адміністрацією Держприкордонслужби, СБУ, ДСНС, розвідувальними органами, Національною гвардією, Управлінням державної охорони, ДКА, Адміністрацією Держспецзв`язку, списки осіб, щодо яких прийнято рішення про надання компенсації, подаються на затвердження відповідно Міністрові оборони, Міністрові внутрішніх справ, Міністрові інфраструктури, Голові Держприкордонслужби, Голові ДСНС, Голові СБУ, керівнику розвідувального органу, начальнику Управління державної охорони, командувачу Національної гвардії, Голові ДКА, Голові Держспецзв`язку.

Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, Адміністрація Держприкордонслужби, СБУ, ДСНС, розвідувальні органи, Національна гвардія, Управління державної охорони, ДКА, Адміністрація Держспецзв`язку надає компенсацію шляхом перерахування коштів на поточний рахунок особи, що має право на її отримання, відкритий у банку, статутний капітал якого становить не менш як 10 млрд. гривень та в якому держава прямо та/або опосередковано володіє не менш як 75 відсотками статутного капіталу та/або голосів та до якого протягом останнього року Національний банк не застосовував заходів впливу у вигляді розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів операцій з високим ступенем ризику та призначення тимчасової адміністрації, за умови, що операції з відкриття, ведення і закриття зазначеного рахунка здійснюються безоплатно, проценти на залишок коштів на такому рахунку не нараховуються.

Статтею 7 Бюджетного кодексу України закріплені принципи бюджетної системи України зокрема обґрунтованості - розрахунок витрат бюджету здійснюється відповідно до затверджених методик та правил.

Відповідно до ч.3 ст.26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Згідно з положень розділу VIII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція №380) на підставі аналізу кількісного обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов у Збройних Силах України, ГКЕУ за пропозиціями КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів під час планування видатків на наступний бюджетний період визначає щорічну потребу в коштах для виплати грошової компенсації.

Протягом І кварталу після затвердження кошторису Міноборони ГКЕУ готує проект розподілу видатків між військовими частинами, військовими комісаріатами та КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, який подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).

Після затвердження розподілу видатків ГКЕУ доводить обсяги виділених лімітів на виплату грошової компенсації на відповідний рік до військових частин, військових комісаріатів та КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів для організації відповідної роботи щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 4 розділу VIII Інструкції №380 визначено, що житлові комісії військових частин (об`єднані житлові комісії) інформують листом з повідомленням військовослужбовців та членів їх сімей, у яких настала черга на отримання житлових приміщень, про їх право на отримання грошової компенсації, її орієнтовний розмір та перелік документів, необхідних для її отримання, або надають таке повідомлення особисто під підпис.

Як це правильно встановлено судом першої інстанції, згідно Витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 14 від 15.05.2020 року ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік в загальну чергу з 27.11.2002 року та на позачергову - з 04.08.2005 року.

Водночас, відповідно до списків військовослужбовців, які мають право на позачергове отримання житлових приміщень станом на 01.01.2021 року ОСОБА_1 зазначений з правом позачергового права з 13.04.2010 року, що не відповідаю вищевказаному Витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 14 від 15.05.2020 року.

Встановлені обставини у справі дають можливість погодитись з висновками суду першої інстанції про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Витягу із Постановою житлової комісії від 13.04.2010 року № 2, оформленого протоколом №31 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.04.2010 року в частині включення прапорщика запасу ОСОБА_1 в списки військовослужбовців, які мають право на першочергове одержання житлових приміщень з 13.04.2010 року. Зазначені обставини відповідачем не спростовані під час розгляду справи в суді першої інстанції. Апеляційна скарга жодних аргументів на спростування задоволеної судом вимоги не містить.

Щодо розгляду заяв позивача від 28.05.2020 року та від 02.12.2020 року про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення, то судом першої інстанції правильно встановлено відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів щодо розгляду таких. Водночас, апеляційна скарга жодних аргументів на спростування цієї задоволеної судом вимоги не містить.

З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не прийняв рішення ані про задоволення заяви позивача про надання компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення, ані про відмову у задоволенні вказаної заяви, а тому належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов`язання повторно розглянути подані позивачем письмові заяви від 28.05.2020 року та від 02.12.2020 року про отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення, відповідно до Витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №14 від 15.05.2020 року, яким ОСОБА_1 вважати зарахованим на квартирний облік в загальну чергу з 27.11.2002 року, та на позачергову з 04.08.2005 року, та з урахуванням висновків суду наведених у мотивувальній частині рішення.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що стягнення шляхом безспірного списання шкоди у вигляді компенсації за неотримане житло, гарантоване п. 8 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей», моральну та матеріальну шкоду в загальному розмірі 2 426 811,89 грн, може бути застосовано лише у випадку точного розрахунку їх розміру, що відсутній у досліджуваному випадку, оскільки остаточний розмір компенсації за належне до отримання жиле приміщення повинен бути визначений саме житловою комісією, а не судом, що вбачається зі змісту п.11 Порядку №728.

А тому, суд апеляційної інстанції аналогічно до висновку суду першої інстанції вважає такі вимоги за відсутності внесеного подання та прийнятого рішення передчасними, оскільки відсутні підстави вважати, що після вчинення дій, встановлених вказаними пунктами Порядку, відповідач ухилиться від здійснення виплати такої компенсації.

Щодо ж стягнення моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 згаданої Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У контексті розглядуваних правовідносин, з огляду на не встановлення характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визнаних судом протиправними, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я, такі дії чи бездіяльність не можуть вважатися засобом негативного впливу на позивача, причиною досягнення позивачем негативних емоцій, рівня страждання або приниження.

Також, судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди, а встановлені обставини у справі не можуть слугувати беззаперечним доказом понесення моральних страждань. Крім того позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди, а тому такі вимоги до задоволення також не підлягають.

Щодо аргументів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_12 із заявою про згоду на отримання грошової компенсації за належне йому житлове приміщення в кількості двох осіб 28 травня 2020 року, проте відповіді на отриману заяву не отримав, не отримав і грошову компенсацію, що стало підставою для звернення до Ужгородського міськрайонного суду у липні 2020 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.08.2023 року провадження у вказаній справі закрито та вказано про те, що даний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

07.09.2023 року представник позивача звернувся до суду із даним позовом, що не заперечується відповідачем.

Аналізуючи наведене, враховуючи те, що вказаний спір розглядався в Ужгородському міськрайонному суді, а після закриття провадження у цивільній справі позивач у місячний строк через свого представника звернувся до окружного адміністративного суду, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеному в ухвалі від 12.03.2024, що строк звернення із даним позовом, який передбачено ст. 122 КАС України не пропущено.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що належним захистом порушених прав позивача буде саме зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути подані ОСОБА_1 письмові заяви від 28.05.2020 року та від 02.12.2020 року щодо отримання грошової компенсації за належне жиле приміщення, відповідно до Витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №14 від 15.05.2020 року, яким ОСОБА_1 вважати зарахованим на квартирний облік в загальну чергу з 27.11.2002 року, та на позачергову з 04.08.2005 року, з урахуванням висновків суду наведених у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та цієї постанови.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №260/7826/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко