Постанова

від 21.01.2025 по справі 140/4734/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/4734/24 пров. № А/857/21977/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року (головуючий суддя Смокович В.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі № 140/4734/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

30.04.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення №1254192264-2024-1 від 04 березня 2024 року Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради; зобов`язати Департамент соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради поновити з 01 березня 2024 року позивачу нарахування та виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до умов постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз норм чинного законодавства дає підстави вважати, що позивач вправі посилатись на пункти 13-1, 13-2 та 13-3 Порядку №332 для отримання допомоги, адже сім`я позивача складається лише з одного її члена - безпосередньо ОСОБА_1 . Проте суд першої інстанції вказав, що для отримувачів допомоги, які не підпадають під дію пункту 13-1, та які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, допомога призначається на другий шестимісячний період на підставі подання заяви на осіб із складу членів сім`ї, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім`ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги, та у разі, коли: у складі сім`ї є працездатні особи, які працюють, провадять підприємницьку діяльність/незалежну професійну діяльність, зокрема, які протягом попередніх шести місяців отримання допомоги працевлаштувалися, зареєструвалися як фізична особа - підприємець та розпочали відповідну діяльність або отримали допомогу на здобуття економічної самостійності/мікрогрант/грант на створення або розвиток власного бізнесу/ваучер на навчання, у складі сім`ї є діти віком до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти. Суд першої інстанції зазначив, що вищевказаний абзац необхідно трактувати як одну обов`язкову підставу, тобто наявність дітей віком до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, є невід`ємною частиною підстави даного абзацу, для отримання допомоги. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що у оскільки у позивача відсутні діти віком до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, отже, у відповідності до вимог абзацу 1 підпункту 4 пункту 13-2 Порядку №332, у позивача відсутні підстави для отримання допомоги на другий шестимісячний період.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що законодавець, розділяючи критерії абзацу розділовим знаком «кома», а не словосполучником «і», не мав на увазі, що їх потрібно застосовувати сукупно. Скаржник вказує, що виходячи з аналізу абзацу 1 підпункту 4 пункту 132 Порядку №332, розділовий знак «кома», в даному випадку, не може застосовуватись у значенні «і», оскільки внутрішньо переміщена особа не може одночасно працювати і провадити підприємницьку діяльність і отримати грант на створення або розвиток власного бізнесу. Відтак, усі ці вимоги розділені «комою», перераховуються як рівнозначні. За аналогією, через «кому» у цьому ж пункті Порядку №332 вказана вимога на наявність дітей. Скаржник зазначає, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. Скаржник наголошує, що якщо законодавець двозначно прописав абзац 1 підпункту 4 пункту 132 Порядку №332, тлумачення такого закону повинно здійснюватися на її користь.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилась та проживала у місті Сєвєродонецьк Луганської області, однак у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації, була змушена залишити своє постійне місце проживання та переміститися до Волинської області, про що свідчить довідка від 10 квітня 2022 року №764-5000910870 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до Порядку №332 від 20 березня 2022 року позивачу надавалась допомога на проживання, як внутрішньо переміщеній особі.

У зв`язку із внесення змін до Порядку №332 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту із заявою про продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі з березня 2024 року.

Рішенням від 04 березня 2024 року №1254192264-2024-1 про призначення допомоги переміщеним особам на проживання встановлено, що ОСОБА_1 не має права на таку допомогу, у зв`язку із невідповідністю умовам визначеним пунктами 13, 13-1 - 13-4 Порядку №332.

Зазначені обставини також були викладені у листі відповідача від 17 квітня 2024 року №11.2-8.5/4314/2024.

Вважаючи рішення відповідача від 04 березня 2024 року №1254192264-2024-1 протиправним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, позивач звернулась із позовом до адміністративного суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Разом з тим, вказаним законом не врегульоване питання призначення/припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті Закону № 1706-VII).

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина перша та друга статті 4 Закону №1706-VII).

Частиною першою статті 5 Закону №1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

За приписами частини першої статті 9 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.

У зв`язку з набранням чинності 22 березня 2022 року Постановою Кабінету Міністрів №332, якою був затверджений Порядок № 332 та визначений механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» від 01 жовтня 2014 року №505.

Пунктом 2 Порядку № 332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 204-р.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №160/12308/22, та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Так, указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по цей час.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» Сєвєродонецька міська територіальна громада віднесена до переліку тимчасово окупованих територій, починаючи з 25 червня 2022 року.

20.03.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 332).

Пунктом 1 Порядку № 332 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 332 (в редакції, що діяла на момент первинного звернення позивача за допомогою) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 332 (в редакції, що діяла на момент первинного звернення позивача за допомогою) допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей 3000 гривень; для інших осіб 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року.

Як зазначалось вище, позивачу призначено допомогу внутрішньо переміщеним особам на проживання відповідно до Порядку №332.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2022 року № 457 було внесено зміни до пункту 3 Порядку № 332, якими, зокрема, передбачено, що допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Починаючи з травня 2022 р. допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг.

В подальшому, Порядок № 332 неодноразово зазнав змін, зокрема в частині удосконалення порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, визначення механізму такої виплати та припинення виплати

15.07.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11.07.2023 № 709, якою Порядок № 332 викладено в новій редакції.

Крім того, пунктом 1 Постанови № 709 установлено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», продовжується автоматично на один шестимісячний період.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 709 рішення про продовження виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 цієї постанови, приймається на підставі інформації Міністерства фінансів за результатами проведеної верифікації даних щодо одержувачів допомоги, інформацію про яких надано Міністерством соціальної політики з урахуванням даних, що обробляються стосовно них на інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», з урахуванням змін, затверджених цією постановою.

26 січня 2024 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 94 «Деякі питання соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій осіб» (далі - Постанова №94) (набрала чинності 01.02.2024 року) .

Пунктом 1 Постанови № 94 установлено, що: виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам продовжується автоматично з 1 лютого 2024 р. на один місяць без додаткового звернення для осіб, у яких у січні 2024 р. закінчився шестимісячний період отримання такої допомоги; подання заяви для продовження виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають право на її продовження після 1 березня 2024 р. відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», може бути здійснено з 1 лютого 2024 р.; допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, які мають на неї право та звернулися за продовженням її виплати з особисто поданою заявою у лютому - березні 2024 р., призначається і виплачується починаючи з 1 березня 2024 року.

Крім того, вказаною постановою доповнено Порядок №332 пунктами 13-2-13-4 такого змісту:

« 13-2. Для отримувачів допомоги, які не підпадають під дію пункту 13-1, та які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, допомога призначається на другий шестимісячний період на підставі подання заяви на осіб із складу членів сім`ї, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім`ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги, та у разі, коли:

4) у складі сім`ї є працездатні особи, які працюють, провадять підприємницьку діяльність/незалежну професійну діяльність, зокрема, які протягом попередніх шести місяців отримання допомоги працевлаштувалися, зареєструвалися як фізична особа - підприємець та розпочали відповідну діяльність або отримали допомогу на здобуття економічної самостійності/мікрогрант/грант на створення або розвиток власного бізнесу/ваучер на навчання, у складі сім`ї є діти віком до 14 років.

Допомога призначається на всіх осіб з числа внутрішньо переміщених осіб у такій сім`ї з урахуванням норм пункту 13-3 цього Порядку».

В подальшому, 22 березня 2024 року Кабінет Міністрів прийняв постанову № 331 «Деякі питання провадження діяльності з усиновлення та влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, соціального захисту дітей, залишених без батьківського піклування», якою внесено зміни до Порядку № 332, зокрема:

« 5) у пункті 13-2:

в абзаці першому підпункту 4 слова і цифри «до 14 років» замінити словами і цифрами «до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти».

Аналіз норм чинного законодавства та обставин справи дає можливість суду апеляційної інстанції погодитись з висновками суду першої інстанції щодо помилковості посилання відповідача на відсутність складу сім`ї у позивача, оскільки вказаними пунктами Порядку №332 передбачено два поняття складу сім`ї, а саме «склад сім`ї», як загальне, та «склад сім`ї уповноваженої особи».

Так, як це правильно зазначив суд першої інстанції, в першому випадку до складу сім`ї входить і сама уповноважена особа, адже, відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, членом сім`ї може вважатися одинока особа, водночас, в другому випадку - безпосередньо ті особи, які передбачені абзацом 6 пункту 3 Порядку №332.

Отже, в досліджуваному судом випадку позивач вправі посилатись на пункти 13-1, 13-2 та 13-3 Порядку №332 для отримання допомоги, адже сім`я ОСОБА_1 складається лише з одного її члена - безпосередньо ОСОБА_1 .

Водночас, щодо аргументів апеляційної скарги в частині побудови конструкції норми, яка регулює спірні правовідносини, яку, на думку скаржника, слід трактувати на її користь, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як це вбачається з заперечення у відповідь на відзив від 05 червня 2024 року, відповідач зазначив, що позивач не правильно трактує норми Порядку №332, оскільки абзац 1 пункту 4 підпункту 13-2 Порядку чітко визначає, що для отримання виплати допомоги на проживання, внутрішньо переміщена особа має працювати або займатись підприємницькою діяльністю і мати в складі сім`ї дітей віком до 18 років та/або осіб до 23 років, які навчаються за денною формою навчання.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, приймаючи вищезазначені постанови законодавець конкретизував коло осіб, зокрема розширивши їх перелік у спосіб виокремлення таких сімей.

Так, розширюючи перелік осіб, на переконання суду апеляційної інстанції, Кабінет Міністрів України сприяв, зокрема, як у державній підтримці для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення для стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку, так і осіб у складі сімей яких є діти до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, що мало на меті повернення в Україну таких сімей.

Аналізуючи норми, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що граматична побудова норми, яка визначає її юридичний зміст, спосіб побудови даної норми та послідовність внесення змін до такої, виключає можливість неоднозначного чи множинного її тлумачення.

Так, на момент звернення до відповідача з заявою про продовження виплат, позивач перебувала у трудових відносинах з КНП «Сєвєродонецький центр первинної медико-соціальної допомоги», проте заробітна плата їй не виплачувалась на підставі Наказу від 09.02.2024 №2/тр «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», її сім`я складалася з одної особи, а відтак вона мала право на продовження спірних виплат.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо того, що вимоги абзацу 4 пункту 13-2 Порядку №332 необхідно трактувати як одну обов`язкову підставу, тобто працювати або займатись підприємницькою діяльністю і мати дітей віком до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти, які є невід`ємною частиною підстав даного абзацу, для отримання допомоги, оскільки вимоги нормативного акта, передбачених абзацом 4 пункту 13-2 Порядку №332, розмежовують сім`ї у складі яких є працездатні особи, які працюють, чи то провадять підприємницьку діяльність/незалежну професійну діяльність, та сім`ї, у складі яких є діти віком до 18 років та/або особи до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, тобто є окремими незалежними підставами для отримання допомоги від держави, а відтак аргументи апеляційної скарги є слушними та такими, що дають підстави позов задовольнити.

Щодо якості акта (в даному випадку рішення Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради від 04.03.2024, яким позивачу відмовлено у продовженні виплати допомоги), то лише покликання на пункти Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, не є належним обґрунтуванням рішення, а відтак суперечить приписам частини 2 КАС України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності, що у даному випадку є додатковою підставою задоволення позову (Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21).

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою скасування судового рішення та задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №140/4734/24 - скасувати та позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради №1254192264-2024-1 від 04 березня 2024 року.

Зобов`язати Департамент соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради продовжити ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року нарахування та виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до умов постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради (ЄДРПОУ 03191963) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за подання позовної заяви в розмірі 969,00 грн ( дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень) згідно квитанції №5194-2525-2701-1647 від 30.04.2024 та за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції № 2900957006 1453,44 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні 44 коп.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко