Постанова

від 21.01.2025 по справі 140/6001/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 січня 2025 року

справа № 140/6001/24

адміністративне провадження № К/990/251/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (суддя - Денисюк Р. С.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року (судді: Гудим Л. Я., Качмар В. Я., Пліш М. А.)

у справі № 140/6001/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логітрейн»

до Головного управління ДПС у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логітрейн» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 липня 2023 року № 0088090701, яким зменшено від`ємне значення за лютий 2023 року на суму 3058512 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Волинській області від 07 липня 2023 року №0088090701.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість порушення позивачем пунктів 44.1., 44.6. статті 44, пункту 85.2. статті 85, пунктів 198.1., 198.2.,198.3. статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та безпідставно прийняв на підставі своїх висновків спірне податкове повідомлення-рішення.

02 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі №140/6001/24.

06 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу з суду першої та/або апеляційної інстанції.

13 січня 2025 року справа №140/6001/24 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, скаржник посилається на порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції в ухвалі про відкриття провадження вказав, що доводи відповідача щодо підстав касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи.

Відповідач в касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, у якій зазначено, що оскільки позивач не надав документи для проведення перевірки, в тому числі, й у строк, визначений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, у контролюючого органу були законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкового кредиту та визнати ці суми не підтвердженими документально.

Крім того, відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 березня 2020 року у справі № 2а-9423/12/2670, у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 826/678/16 та у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 380/5630/23, у яких суд касаційної інстанції за аналогічних обставин підтримав позицію контролюючого органу, оскільки відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до

закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

У даній справі, на думку податкового органу, Товариством порушено приписи статті 44 ПК України. Як вбачається з акта перевірки, однією з підстав для висновку про завищення податкового кредиту слугувало те, що позивачем під час перевірки не надано первинних документів, які свідчать про факт вчинення господарських операцій з контрагентом, що засвідчено і відповідними актами про ненадання документів від 02 травня 2023 року №1158/07-01/44430555, від 03 травня 2023 року №1196/07-01/44430555, від 04 травня 2023 року №1241/07-01/44430555, від 05 травня 2023 року №1288/07-01/44430555, від 08 травня 2023 року №1318/07-01/44430555.

При цьому, суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень врахували надані позивачем до суду документи, які, на думку судів, фактично підтверджують реальність проведених господарських операцій. Проте вказаний висновок фактично нівелює приписи матеріального закону та не свідчить про дотримання процесуального закону щодо стандартів доказування, а саме оцінки доказів та обставин, які можуть свідчити про недопустимість чи допустимість доказів, які використано судом для встановлення фактів та не встановлення обставин, що складає предмет доказування у даній справі.

Відповідач в касаційній скарзі доводить, що суди попередніх інстанцій долучили до матеріалів справи і дослідили первинні документи Товариства, які не надавалися під час перевірки. При цьому, суди не надали оцінку доводам податкового органу, не встановили обставини щодо відсутності документів під час перевірки й до прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, не з`ясовували причини повернення поштового відправлення з запитом контролюючого органу з огляду на норми статті 42 ПК України (правильність адреси платника податку, зазначену на конверті, факт повернення поштового відправлення тощо).

Скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року (повний текст постанови складено 10 грудня 2024 року) та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (повний текст рішення складено 20 вересня 2024 року) та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити повністю.

15 січня 2025 року від Товариства до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що 20 березня 2023 року Товариство подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2023 року із зазначенням в рядку 16 та 16.1 декларації від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного (звітного) податкового періоду в сумі 3 278 682,00 грн, значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду. Усього податкового кредиту (рядок 17 декларації) визначено 4 193 671 грн. Рядок 19 декларації - від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 рядок 9 декларації) (позитивне значення) визначено у сумі 3 058 512 грн. Згідно рядка 21 декларації сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) періоду визначено у сумі 3 058 512 грн.

Відповідно до доповідної записки № 63/03-20-07-02-04 від 28 березня 2023 року та поданням позивачем податкової декларації за лютий 2023 року із від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 грн, Головне управління ДПС у Волинській області винесло наказ № 570-п від 28 березня 2023 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства.

Вищевказаний наказ, а також запит про надання документів до перевірки №4035/6/03-20-07-02-06 направлено на юридичну адресу Товариства: 43020, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 76А кв. 303 засобами поштового зв`язку у відповідності до статті 42 ПК України, проте як слідує з матеріалів справи вищевказані документи товариством не отримано та повернуто з відміткою поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

За результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки № 7866/07-01/44430555 від 15 травня 2023 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення платником податків пунктів 44.1., 44.6. статті 44, пункту 85.2. статті 85, пунктів 198.1., 198.2., 198.3. статті 198 ПК України, внаслідок чого неправомірно визначено податковий кредит у податковій декларації за лютий 2023 року на загальну суму 4 193 671 грн, що призвело до завищення показників рядка 19 та рядка 21 декларації за лютий 2023 року на суму 3 058 512 грн, та до заниження рядка 18 декларації за лютий 2023 року позитивне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету на суму 1 135 159 грн.

На підставі акта перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 07 липня 2023 року №0088090701, яким зменшено від`ємне значення за лютий 2023 року на суму 3 058 512 грн.

Правове регулювання

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності врегульований статтею 44 ПК України.

Так, пунктом 44.1 вказаної статті визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії), (пункт 44.3 статті 44).

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9).

Відповідно до положень пункту 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

З огляду на вказані норми права підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності не підтверджених відповідними первинними документами.

Таким чином, на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які і є підставою для формування даних податкового та бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Отже платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з пунктом 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Таким чином, у разі якщо до закінчення перевірки або протягом десяти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.

Аналогічне правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 160/4504/23, від 31 липня 2024 року у справі № 380/5630/23, від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №802/880/18-а, від 06 вересня 2022 року у справі №640/772/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 640/637/19, від 07 лютого 2023 року у справі №640/9880/19, від 03 жовтня 2023 року у справі №420/534/20.

При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій зазначили, що 29 березня 2023 року Головне управління ДПС у Волинській області на юридичну адресу Товариства направлено повідомлення № 78 від 28 березня 2023 року та наказ № 570-п від 28 березня 2023 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також запит про надання документів до документальної позапланової невиїзної перевірки №4035/6/03-20-07-02-06а, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, однак вищезгаданий рекомендований лист було повернуто, з відміткою про повернення за закінченням терміну зберігання - 01 травня 2023 року.

Зважаючи на вимоги статті 42 ПК України суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача щодо неправомірності проведення податковим органом позапланової документальної невиїзної перевірки (зокрема, про те, що наказ про проведення перевірки та запити на надання інформації не були вручені платнику податків), оскільки не встановили таких порушень вимог податкового законодавства.

Водночас, суди вказали на те, що позивач непозбавлений можливості подати будь-які належні та допустимі докази безпосередньо в судове засідання.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги вказав про реальність спірних господарських операцій виходячи з наявності та надання позивачем до суду первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення таких операцій, проте висновки суду про те, що надані позивачем документи є належними та достатніми доказами у справі фактично здійснено без врахування положень пункту 44.6 статті 44 ПК України, оскільки як вбачається з акта перевірки первинні документи до перевірки позивачем взагалі не надавались, такі було надано лише до суду.

Колегія суддів Верховного Суду з огляду на вищезазначене правове регулювання вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з огляду на не встановлення судами в повній мірі фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Приписи статті 44 ПК України визначають обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань, а також визначають наслідки недотримання вимог щодо наявності та надання до контролюючого органу під час перевірки первинних документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Хоча вказані норми є матеріально - правовими, однак для застосування стандартів доказування при розгляді адміністративних спорів, які виникають за наслідками проведених перевірок, такі фактично впливають на визначення властивостей доказів, а саме які докази можуть вважатись допустимими.

Відтак передумовою застосування приписів процесуального закону щодо доказування в адміністративних справах по розгляду податкових спорів необхідною умовою, якщо на цьому наполягають сторони, є перевірка на дотримання норм матеріального закону, якою є, зокрема, стаття 44 ПК України, від чого залежатиме оцінка доказів на їх допустимість для доведення фактів, що є предметом доказування.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга податкового органу підлягає частковому задоволенню, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо дотримання відповідачем вимог податкового законодавства під час призначення перевірки не підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Так, в матеріалах справи наявні лише копії конвертів (том 2, а. с. 45, 46, 48) з довідкою про причини повернення/досилання, з яких неможливо ідентифікувати адресата, дату направлення кореспонденції, зміст конверта (наказ про проведення перевірки, запит про надання документів, акт перевірки) тощо. Крім того, до матеріалів справи не долучений запит Головного управління ДПС у Волинській області від 29 березня 2023 року, окрім його першої та останньої сторінки (том 2 а. с 56).

Враховуючи обґрунтування адміністративного позову, відзиву на апеляційну скаргу стосовно порушення податковим органом процедури направлення наказу, повідомлення, запиту, акта перевірки на адресу Товариства, суди попередніх інстанцій, зважаючи на правові позиції Верховного Суду щодо застосування вимог статті 44 ПК України (що має передувати дослідженню податкового правопорушення), мали встановити на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів факт дотримання податковим органом процедури проведення перевірки (належне направлення поштової кореспонденції на адресу позивача, посилаючись на конкретні докази у справі).

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди фактично не надали належної оцінки спірним правовідносинам в зазначеному вище контексті та не дотримались принципів процесуального закону. А також не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане та встановити обставини пов`язані з належністю, допустимістю та достовірністю доказів, надати оцінку таким обставинам в контексті вимог статті 44 ПК України, та у разі необхідності встановити реальність господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, наявність відповідних первинних документів, що підтверджують рух активів від постачальника до покупця.

Згідно з статтею 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час касаційного розгляду установлено, що податковий орган при поданні касаційної скарги не доплатив судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 9689,60 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року скасувати, справу № 140/6001/24 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача (стандарт IBAN): UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк(З), майдан Київський, будинок 4, код ЄДРПОУ 44106679) суму недоплаченого судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 9689 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

В. В. Хохуляк