Постанова

від 21.01.2025 по справі 400/11565/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

справа № 400/11565/23

адміністративні провадження № К/990/11239/24, № К/990/13708/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (суддя: Брагар В.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року (судді: Турецька І.О., Градовський Ю.М., Шеметенко Л.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Миколаєві), з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів;

зобов`язати ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року;

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за період служби, що охоплюється вислугою років у 11 років 09 місяців 02 днів;

зобов`язати ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за період служби, що охоплюється вислугою років у 11 років 09 місяців 02 днів.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу в ТУ ДБР на посаді начальницького складу з 01 липня 2021 року і був звільнений з 18 липня 2023 року за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту. Під час звільнення відповідач виплатив йому компенсацію за 18 невикористаних календарних дні щорічної оплачуваної (основної та додаткової) відпустки за 2023 рік. Однак, відповідач не виплатив йому компенсацію за 35 невикористаних календарних дні щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік. Також, відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Позивач підкреслив, що чинне трудове законодавство України, зокрема стаття 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) та стаття 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), гарантує працівнику виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. На підтвердження своєї позиції позивач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20.

Також позивач зазначив, що його право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні закріплене в статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». У зв`язку з тим, що звільнення останнього відбулося на підставі угоди сторін про дострокове закінчення строку дії контракту, а вислуга років становить більше 10 років, позивач вказав, що він має право на отримання під час звільнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів.

Зобов`язано ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Приймаючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743), які регулюють спірні правовідносини, не врегульовують питання компенсації невикористаної відпустки під час звільнення за минулі роки особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Додатково суд апеляційної інстанції вказав, що до правовідносин, пов`язаних з соціальним захистом осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, підлягають застосуванню норми Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), водночас такі також не врегульовують спірне питання компенсації невикористаної відпустки під час звільнення за минулі роки.

З огляду на відсутність правового регулювання спірного у цій справі питання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважали, що при вирішенні спору в цій частині необхідно застосовувати положення трудового законодавства, а саме статтю 83 КЗпП України, частину першу статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР, де вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Застосовуючи положення зазначених норм, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що під час звільнення зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2022 році 30 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки.

Суди попередніх інстанцій оцінили критично доводи відповідача про те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення, а також відхилили його твердження про відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки за попередній рік.

Щодо позовних вимог про виплату одноразової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд першої інстанції зазначив, що статтею 9 Закону України від 01 січня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено чіткий перелік підстав звільнення, за яких у позивача виникає право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Установивши, що відповідно до наказу директора Державного бюро розслідувань від 13 липня 2023 року № 132-ос/дск позивача звільнено зі служби за угодою сторін, з достроковим припиненням контракту, що згідно з приписами частини першої статті 9 вказаного Закону не належить до переліку підстав звільнення за наявності яких виникає право на виплату одноразової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Суд апеляційної інстанції припустив, що можливо позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25%, проте вказав, що такі вимоги позивачем не заявлялися.

Покликання представника позивача на пункт 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», згідно з яким унормовано, що співробітник розвідувального органу, який звільняється зі служби за згодою сторін, має право при звільненні, на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за кожний рік служби, суд апеляційної інстанції визнав недоречним, зазначивши, що законодавець в статті 9 Закону України від 01 січня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відокремив осіб, які проходять службу в розвідувальних органах України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань, встановивши для них окрему підставу для звільнення.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

ТУ ДБР у м. Миколаєві звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо визнання бездіяльності ТУ ДБР у м. Миколаєві протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), через відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 24 Закону №504/96-ВР та статті 83 КЗпП України у питанні права осіб начальницького складу ДБР на отримання компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за минулі роки.

На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції помилково застосували положення статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР до спірних правовідносин, які, на переконання скаржника, повністю врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, а саме Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).

Зокрема, скаржник наголошує, що відповідно до пунктів 84 та 95 Положення №743, грошова компенсація особам рядового та начальницького складу ДБР виплачується виключно за відпустку, не використану у році звільнення. Таке регулювання, як зазначено в касаційній скарзі, узгоджується з положеннями Закону України «Про Національну поліцію України».

Ураховуючи, що позивача було звільнено з посади у 2023 році, скаржник стверджує, що ТУ ДБР у м. Миколаєві не мало правового обов`язку виплачувати йому компенсацію за невикористані 35 календарних днів щорічної відпустки за 2022 рік.

Адвокат Бабійчук Ірина Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , також звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вона зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вона просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмовлених позовних вимог щодо визнання бездіяльності ТУ ДБР у м. Миколаєві протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення згідно зі статтею 9 Закону України №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за період служби, що охоплюється вислугою років у 11 років 09 місяців 02 днів, та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу подано за підставою, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» стосовно права особи начальницького складу ДБР на отримання одноразової грошової допомоги під час звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань за угодою сторін, за умови наявності в неї вислуги років більше 10 років на день звільнення.

Скаржник переконаний, що законодавець, визначаючи в статті 9 Закону України від 01 січня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» умови для отримання одноразової грошової допомоги, передбачав такі критерії:

якщо особа відслужила весь строк контракту, про який домовилася із роботодавцем, або якщо звільнилася за станом здоров`я, або якщо звільнення пов`язане з невиконанням роботодавцем своїх обов`язків, іншого порушення з боку роботодавця (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно протягом домовленого строку, або припинила проходження служби з причин, що не залежать від її волі), то особі, що має вислугу років більше 10 років, виплачується допомога у розмірі 50% місячного забезпечення за кожний рік служби;

якщо особа, що має вислугу років більше 10 років, звільнилася зі служби за власним бажанням чи звільнилася з інших поважних особистих причин (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно, проте з власних причин відмовилася дослужити весь очікуваний від неї роботодавцем строк служби) такій особі виплачується допомога у розмірі 25% місячного забезпечення за кожний рік служби;

якщо звільнення особи відбулося через її недоброчесну поведінку (невиконання умов контракту, невідповідність посаді, обвинувальний вирок чи корупційне адміністративне правопорушення) така особа позбавляється права на отримання допомоги.

Не зважаючи на те, що стаття 9 Закону України від 01 січня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить конкретної норми, яка б передбачала виплату одноразової грошової допомоги в разі звільнення «за угодою сторін», скаржник переконаний, що цей випадок слід прирівняти до звільнення за «закінченням строку контракту», адже угода про зміну строку контракту фактично є підставою для дострокового його припинення.

Скаржник також вказує, що частина перша статті 9 цього ж Закону передбачає право на одноразову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення для осіб, звільнених за підставою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», де також передбачено звільнення за згодою сторін. Скаржник аргументує, що якщо така норма діє для розвідувальних органів, то вона має бути поширена й на інших осіб, які звільнилися з інших правоохоронних органів, зокрема з ДБР.

На переконання скаржника, відсутність прямої згадки про звільнення «за угодою сторін» у статті 9 Закону України від 01 січня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є вадою законодавчої техніки, а не цілеспрямованим обмеженням прав осіб, що проходять службу в правоохоронних органах. Скаржник наполягає, що осіб, які звільняються з ДБР «за угодою сторін» після 10 років служби, слід прирівнювати до тих, хто звільнився за іншими доброчесними підставами, з наданням права на одноразову грошову допомогу в розмірі 50%.

Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, не погодившись із доводами позивача, не застосував положення частини другої статті 9 КАС України, які б могли змінити розмір допомоги з 50% на 25%, а натомість відмовив у задоволенні позову в цій частині повністю, змусивши позивача пройти повторно судовий розгляд спору щодо «нової» вимоги. На його думку, цим суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Позиція інших учасників справи

Територіальним управлінням ДБР у м. Миколаєві подано відзив на касаційну скаргу адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 . У відзиві висловлено заперечення проти касаційної скарги, оскільки наведені в ній аргументи є безпідставними і необґрунтованими, такими, що базуються на однобічному трактуванні обставин справи та вибірковому застосуванні норм чинного законодавства.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТУ ДБР у м. Миколаєві на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Соколов В.М.) від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 30 квітня 2024 року зупинено виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі №400/11565/23 в частині виплати ТУ ДБР у м. Миколаєві грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 13 січня 2025 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 01 липня 2021 року по 18 липня 2023 року проходив службу в Державному бюро розслідувань.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі) від 30 червня 2021 року №102-ос/дск ОСОБА_1 прийнято на службу до Державного бюро розслідувань з 01 липня 2021 року.

Згідно з наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 25 березня 2022 року №50-ос/дск «Про призначення майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 », позивача призначено на посаду оперуповноваженого ТУ ДБР у м. Миколаєві, у порядку переведення з ТУ ДБР у м. Мелітополі, з 01 квітня 2022 року.

Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 13 липня 2023 року №132-ос/дск «Про звільнення зі служби майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 » майора ОСОБА_1 звільнено з 18 липня 2023 року зі служби в Державному бюро розслідувань за угодою сторін, у зв`язку з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 30 червня 2021 року.

Під час звільнення, позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, а також одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

13 липня 2023 року ОСОБА_1 подав до ТУ ДБР у м. Миколаєві рапорт щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, а також одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Листом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 17 липня 2023 року проінформовано, що згідно з обліковими даними кадрового відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві невикористана позивачем частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік становить 35 календарних днів, з яких 30 - основної оплачуваної відпустки та 5 - додаткової оплачуваної відпустки. Повідомлено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (зі змінами) (далі - Положення). Питання виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки регламентується Положенням та Інструкцією про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року №348. Зазначено, що під час звільнення повний розрахунок буде проведений згідно з приписами вказаних нормативно-правових актів.

На адвокатський запит представника позивача - адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік та одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, ТУ ДБР у м. Миколаєві листом від 30 серпня 2023 року повідомлено, що зазначені виплати чинним законодавством не передбачені.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону №794-VIII).

Положеннями частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

При цьому частиною шостою статті 14 Закону №794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).

Пунктами 81-82 Положення №743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.

Згідно з пунктом 84 Положення №743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.

За правилами пункту 89 Положення №743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.

Відповідно до пункту 94 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.

Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Згідно з пунктами 95-96 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.

Згідно з пунктом 97 Положення №743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.

Відповідно до пункту 99 Положення №743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.

Наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року №348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція №348).

За змістом пункту 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції №348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.

24 лютого 2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (в редакції Закону від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.

Частиною третьою статті 19 Закону №794-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Закон України від 01 січня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Частинами першою, другою статті 9 Закону №2262-XII установлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку» (частина третя статті 9 Закону №2262-XII).

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (частина шоста статті 9 Закону №2262-XII).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачу як особі начальницького складу ДБР під час звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, а також одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про наявність у позивача права на виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів виходячи з положень статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР.

Водночас суди попередніх інстанцій, аналізуючи положення статті 9 Закону №2262-XII, вважали відсутніми підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби.

Відповідач у своїй касаційній скарзі ставить під сумнів правильність застосування судами в цій справі приписів статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, наголошуючи на тому, що відповідно до пунктів 84 та 95 Положення №743, який є спеціальним нормативно-правовим актом, компенсація при звільненні виплачується особам рядового та начальницького складу ДБР тільки за невикористану в році звільнення відпустку. Він вважає, що обов`язку виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік він не має.

Позивач у своїй касаційній скарзі ставить під сумнів правильність застосування судами в цій справі положень статті 9 Закону №2262-XII, наполягаючи, що звільнення зі служби в ДБР за угодою сторін, за наявності вислуги років більше 10 років надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з його позицією, якщо звільнення відбулося з доброчесних підстав, особа має право на отримання одноразової грошової допомоги, в той час як під час звільнення з недоброчесних підстав таке право втрачається. Він також указує, що звільнення за угодою сторін є рівнозначним звільненню за закінченням строку контракту, яке входить до переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної допомоги. Таким чином, він вважає, що особи, які мають вислугу років більше 10 років і звільнилися за угодою сторін зі служби в ДБР, при умові доброчесного і сумлінного виконання службових обов`язків, мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50%.

Касаційні провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на аргументи скаржників про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, а також статті 9 Закону №2262-XII в подібних правовідносинах.

Розглядаючи ці питання, а також відповідаючи на аргументи касаційної скарги ТУ ДБР у м. Миколаєві про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, Верховний Суд зазначає, що в постановах від 14 листопада 2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 Верховний Суд вже сформував висновок щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах, який підтримано Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2024 року у справі №560/19513/23 та постанові від 05 грудня 2024 року у справі №160/13485/23 за подібних обставин.

Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 відзначив, що Закон №794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743.

У постановах від 14 листопада 2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 Верховний Суд також вказав, що Положенням №743 встановлено спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.

Верховний Суд наголосив, що якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, то Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період. Положення №743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.

Верховний Суд звернув увагу на пункт 95 Положення №743, який передбачає компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, Верховний Суд уточнив, що це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.

Попри це Верховний Суд вказав, що Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки. Верховний Суд зазначив, що недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.

Також Верховний Суд акцентував, що стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги відповідача, що Положення №743 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки для осіб рядового і начальницького складу ДБР, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.

Згідно з правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР грошової компенсації за всі невикористані у 2022 році 35 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки.

Таким чином, доводи касаційної скарги ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо помилкового застосування судами попередніх інстанцій положень статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

Відповідаючи на аргументи касаційної скарги адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах позивача, щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 9 Закону №2262-XII у відповідних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Норма статті 9 Закону №2262-XII визначає правила надання одноразової грошової допомоги особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, а також іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - зазначені особи).

Згідно з цими правилами, зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за станом здоров`я, а також працівники міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, за умови наявності вислуги 10 років і більше - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, а також військовослужбовці, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку» - одноразову грошову допомогу не отримують.

Аналіз змісту статті 9 Закону №2262-XII дає підстави для висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби є одноразовою виплатою, яка надається особам, звільненим зі служби, за наявності у них права на пенсію відповідно до цього Закону. Право на отримання такої допомоги залежить від категорії особи, тривалості служби, вислуги та підстав звільнення. При цьому окреслений цією нормою перелік підстав звільнення, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги, є вичерпним і закон інших підстав звільнення для її виплати не передбачає.

Як установили суди попередніх інстанцій, позивач був звільнений зі служби в ДБР, яку проходив у період з 01 липня 2021 року по 18 липня 2023 року, обіймаючи посаду начальницького складу.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону №794-VIII пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом №2262-XII.

Отже, на позивача як особу начальницького складу ДБР поширюються соціальні гарантії, передбачені Законом №2262-XII.

Суди попередніх інстанцій також з`ясували, що звільнення позивача зі служби в ДБР було здійснене наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 13 липня 2023 року №132-ос/дск за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

Разом із тим норма статті 9 Закону №2262-XII такої підстави звільнення як звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, серед переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної одноразової грошової допомоги, не передбачає.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не має права на отримання спірної одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, при звільненні з ДБР.

Доводи касаційної скарги представника позивача про те, що критерієм для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до статті 9 Закону №2262-XII є доброчесність поведінки особи під час проходження служби, а отже, у разі звільнення зі служби за угодою сторін за умови доброчесного і сумлінного виконання службових обов`язків та наявності вислуги більше 10 років, особа має право на виплату цієї допомоги, ґрунтується на суб`єктивному тлумаченні вказаної норми матеріального права.

Попри те, що положення статті 9 Закону №2262-XII побіжно стосуються поведінки особи під час проходження нею служби, умови отримання одноразової грошової допомоги визначаються не лише за добросовісністю, а й за тривалістю служби та, головне, підставою звільнення. Іншими словами, прямої прив`язки до добросовісності виконання обов`язків як виключного критерію для надання права на отримання спірної допомоги норма статті 9 Закону №2262-XII не містить. Тому стверджувати, що законодавець розмежовує право на отримання допомоги лише за принципом добросовісності виконання службових обов`язків, підстав немає, адже він враховує й інші аспекти проходження особою служби.

Аргументація касаційної скарги представника позивача про те, що звільнення за угодою сторін є тотожним звільненню за закінченням строку контракту, яке, згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII, входить до переліку підстав, які надають право на отримання спірної допомоги, також є необґрунтованою, оскільки зазначені підстави припинення трудових відносин мають різну юридичну природу, і законодавець чітко розмежовує їх в окремих нормах, що підтверджується, зокрема, Положенням №743.

Необґрунтованими є також посилання представника позивача на пункт 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку» та його доводи про можливість застосування цієї норми до осіб, які звільнилися з ДБР, оскільки означена норма поширюється лише на співробітників розвідувальних органів України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань, до переліку яких позивач не належить. Окрім того, ані Закон України «Про розвідку», ані Закон №2262-XII не передбачають застосування положень, що стосуються розвідувальних органів, до інших категорій осіб, зокрема осіб рядового та начальницького ДБР. Відповідно, така аналогія визнається необґрунтованою.

Твердження представника позивача про те, що відсутність прямої згадки про звільнення за угодою сторін у статті 9 Закону №2262-XII є вадою законодавчої технічки не заслуговують на увагу, оскільки вони побудовані на припущеннях і не мають обґрунтованої правової основи.

Отже, доводи касаційної скарги адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах позивача, щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 9 Закону №2262-XII так само не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

Аргументація касаційної скарги представника позивача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягали у незастосуванні цим судом частини другої статті 9 КАС України, яка могла б змінити розмір допомоги, належної позивачу, з 50% на 25%, позбавлені юридичного значення, оскільки підстава звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, не надає позивачу права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з ДБР, зокрема і на отримання допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд відзначає, що висновки та мотиви судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права та сформованій практиці Верховного Суду щодо застосування статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, а також правовій позиції Верховного Суду, викладеній у цій справі стосовно застосування статті 9 Закону №2262-XII. Отже, підстав для скасування чи зміни цих рішень немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, касаційні скарги ТУ ДБР у м. Миколаєві та адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах позивача, підлягають залишенню без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року - без змін.

Згідно з положеннями статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Беручи до уваги те, що ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року зупинено виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі №400/11565/23 в частині виплати ТУ ДБР у м. Миколаєві грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року до закінчення перегляду в касаційному порядку, а також враховуючи результати перегляду оскаржуваних судових рішень, Суд убачає підстави для поновлення їх виконання в означеній частині.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві залишити без задоволення.

Касаційну скаргу адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі №400/11565/23 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі №400/11565/23 в частині виплати Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак В.М. Соколов