Рішення

від 21.01.2025 по справі 211/7925/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/7925/24

Провадження № 2/211/688/25

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання Бірж Д.В.,

розглянувши в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення безпідставно стягнутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Фінпром маркет» та просить суд визнати виконавчий напис № 5989, вчинений 04 лютого 2021 року приватним нотаріусом Остапенком Є.М. про стягнення заборгованості в сумі 9665,00 грн. таким, що не підлягає виконанню, стягнувши з відповідача на свою користь безпідставно набуті кошти у сумі 1309,52 грн., посилаючись на відсутність правових підстав у нотаріуса на його вчинення. В обґрунтування вимог зазначено, що останні 10 років він не оформлював кредитів, не укладав договорів позики та інших угод з ТОВ «Фінпром маркет», що могли б слугувати підставою для видачі виконавчого напису. Жодних претензій, вимог, договору заміни сторони у зобов`язанні, він не отримував, а відтак підстави для видачі виконавчого напису нотаріуса відсутні. З посиланням на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, оскільки укладеного з ним кредитного договору, посвідченого нотаріально, не існує, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, просить задовольнити вимоги, ураховуючи, крім зазначеного, повідомлення державного виконавця про стягнення з нього на користь відповідача 1309,52 грн. в рахунок виконання оспорюваного виконавчого напису, як безпідставно стягнуті.

Ухвалою суду від 23 грудня 2021 року прийнято дорозгляду позовнузаяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник ТОВ «Фінпром маркет» звернувся до суду з клопотанням про врегулювання спору за участю судді вирішення спору в мировому порядку за умов взаємних поступок, оскільки наявність заборгованості за кредитним договором позивачем не спростовується, лише міститься посилання щодо надмірно великої суми заборгованості, у зв`язку з чим запропоновано вирішити спір наступним чином: у разі сплати коштів в сумі 1739,70 грн. в строк до 27.12.2024, частина заборгованості в сумі 7925,30 грн. буде списана, а заборгованість за кредитним договором № 1-20180608-39831 від 08.06.2018 та виконавчим написом № 5989 вважатиметься такою, яка погашена в повному обсязі. В разі погодження позивачем з вказаними умовами, ТОВ «Фінпром Маркет» гарантує підписання на вказаних умовах мирову угоду та/або вважати вказані вище умови договором часткового прощення боргу. При цьому заборгованість, за якою минув строк позовної давності в разі, якщо відповідні заходи щодо її стягнення не призвели до позитивних наслідків підлягає списанню та оподаткуванню в розмірі 18%. Тому розмір податкового боргу позивача перед державою складатиме 1739,70 грн. При цьому у разі списання заборгованості інформація з бюро кредитних історій про наявність проблемної/непогашеної заборгованості, не зникає.

Крім того, відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог в порядку ст. 206 ЦПК України в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У частині стягнення безпідставно набутих коштів, згідно поданої до суду заяви, представник відповідача заперечує у зв`язку з наявністю між сторонами договірних відносин, які не припинені, а в цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Представник позивача адвокат Лисенко О.А. згідно поданої до суду заяви, заперечує проти врегулювання спору за участі судді та просить розглянути справу за наявними у справі доказами.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 201 ЦПК України, врегулювання спору за участю судді проводиться виключно за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, сторона позивача заперечує проти проведення такого врегулювання, клопотання сторони відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 04 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис № 5989 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> заборгованості за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес капітал» кредитним договором № 1-20180608-39831 від 08 червня 2018 року, за період з 01.11.2018 по 04.02.2021 в сумі 3000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6615,00 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами і комісією; 50,00 грн. плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 9665,00 грн.

Щодо вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Вчинюючи виконавчий напис, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Процедура вчинення виконавчих написів, чинна на момент вчинення спірного виконавчого напису, визначена в розділі 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція).

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерстваюстиції Українивід 22лютого 2012року №296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19) зазначила, що «вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної. Так, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів».

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19), а також Верховним Судом у постановах від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750 св 20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) зазначила, що відповідно до якої «вчиняючи спірнийвиконавчий написприватний нотаріуснеправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23, відповідно до якої у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Тобто кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Доказів на спростування вищезазначеного відповідачем до суду не надано.

При цьому суд також враховує положення пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. № 480, відповідно до якого розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 26, ст. 1241; 2014 р., № 97, ст. 2787), виключено.

Щодо вимоги про повернення коштів за спірним виконавчим написом.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно достатті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21).

Так, в якості доказу сплачених на користь відповідача за виконавчим написом коштів позивачем надано повідомлення Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 12.12.2024, відповідно до якого в процесі виконання виконавчого провадження № 68247157 з виконання виконавчого документу № 5989 від 04.02.2021, виданого приватним нотаріусом Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «Фінпром маркет» в сумі 9665,00 грн., станом на 12.12.2024 борг по виконавчому документу сплачено в сумі 1309,52 грн., виконавчий збір в сумі 175,40 грн., витрати виконавчого провадження в сумі 269,0 грн.

Зазначене стороною відповідача не спростовано.

Суд приймає до уваги надані відповідачем копії письмових доказів про сплату у межах виконавчого провадження на примусове виконання виконавчого напису № 5989 коштів у сумі 1309,52 грн., які, відповідно до вищезазначеного, підлягають поверненню позивачу враховуючи факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, що є підставою для повернення коштів.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач як споживач послуг, відповідно до положень статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви (постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 614126св19), позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим стягнути судовий збір за подання позовної заяви до суду з відповідача на користь держави за дві вимоги немайнового та майнового характеру.

Крім того, пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До суду представником відповідача ТОВ «Фінпром маркет» подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, тому суд, враховуючи вимогу позивача про відшкодування судових витрат та надання попереднього розрахунку понесених судових витрат, на підставі частини 8 статті 141 ЦПК України вважає необхідним вирішити питання про розподіл судових витрат в частині правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови надання позивачем відповідних доказів, наголосивши, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Керуючись статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5989 вчинений 04 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9-А, офіс 204) заборгованості за кредитним договором № 1-20180608-39831 від 08 червня 2018 року та плати за вчинення виконавчого напису, в загальній сумі 9665,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1309 (одна тисяча триста дев`ять) гривень 52 коп., як безпідставно стягнуті в межах виконавчого провадження.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет»</a> до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко