Ухвала

від 22.01.2025 по справі 367/11405/24

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/11405/24

Провадження по справі № 2/367/2566/2025

У Х В А Л А

Іменем України

про відкладення підготовчого судового засідання

22 січня 2025 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Іропіні цивільну справу № 367/11405/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною

у с т а н о в и в :

В листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною.

03 січня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Воронко В.В. надала суду клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що місце постійного проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є Федеративна Республіка Німеччина, керуючись положеннями статті 5,6 Конвенції про юрисдикцію, констатувала відсутність юрисдикції суду України на вирішення спору у даній цивільній справі, оскільки у даному випадку вимоги позивача не можуть бути предметом розгляду в суді на території України та підлягають пред`явленню до компетентного суду Федеративної Республіки Німеччина.

Представник позивача в судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав письмову заяву, в якій просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомленні належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Представник третьої особи, в судове засідання не з`явилась, надала суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника служби у справах дітей Ірпінської міської ради, просила прийняти рішення в інтересах дитини.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали клопотання та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12,13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, в якому просив суд: усунути перешкоди щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити наступні способи його участі у вихованні дитини- ОСОБА_3 : особисте спілкування визначити графік побачень та участі у його спілкуванні з дитиною, у вихованні дитини без присутності матері дитини І та ІІІ субота та неділя кожного місяця з 10:00 год. суботи до 21:00 год. неділі; 21 день у літній період під час його відпуски; 7 днів у зимовий період під час його відпустки; з можливістю вільного пересування у місцях та помешканнях приналежних до об`єктів громадянського дозвілля та відпочинку дітей без обмеження приміщення та без присутності матері дитини, в тому числі за кордон; необмежене спілкування батька з дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою; надати йому право на дні побачень з дитиною забирати особисто останню з місця її проживання, де вона буде мешкати на той час, школи, гуртків тощо.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно - правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов`язані з`ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов`язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.

Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями27,28 ЦПК України.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до положень статті 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених уст. 76 цього Закону.

Положеннями статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» в редакції, чинній на час звернення позивачки до суду, визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4)якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини 1статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Аналогічні положення містить Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинену 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності, опіки, в тому числі й право визначати місце проживання дитини.

Україна та Німеччина є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція).

Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклуванняпро особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Отже, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання, до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене. Обставини неможливості визначення звичайного місця проживання дітей можуть включати, наприклад, часті переїзди дитини між двома і більше державами; втрату дитиною попереднього місця постійного проживання та брак достатніх підстав для набуття нового місця постійного проживання. Заснована на цьому положенні юрисдикція суду припиняється, якщо буде встановлено, що дитина має місце проживання, де б це не було.

Отже, залежно від встановлення певних обставин справи, зокрема постійного місця проживання дітей, суд має застосувати одне із правил, визначених Гаазькою конвенцією 1996 року, про юрисдикцію спору. Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, § § 26-30, 15 May 2012).

Для вирішення питання, чи підлягає розгляд справи судами України, потрібно з`ясувати:

1. Чи стало звичайним місцем проживання дітей в Україні?

2. Чи обрала дитина інше місце постійного проживання за межами України?

3. Чи прижилися дитина у новому середовищі?

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 січня 2023 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою її фактичного місця проживання. Рішення суду набрало чинності 02 березня 2023 року (а.с.18-25).

Згідно інформації Відділу ведення реєстру територіальної громади Ірпінської міської ради виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 08.2-07/5807 від 05.11.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.70).

Інформації щодо місця реєстрації малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 матеріали справи не містять.

Суд вважає, що питання вирішення долі дитини є дуже важливим і надання належних доказів по справі повинно бути належним чином перевірено судом.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача та закриття провадження у справі, оскільки не надано доказів того, що, дійсно Німеччина є постійним місцем проживання відповідачки та дитини, дитина обрала інше місце постійного проживання за межами України, дитина прижилася у новому середовищі.

Як вище вказувалося стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції органів Договірної Держави за місцем постійного проживання дитини.

Статті 6 та 7 цієї Конвенції містять спеціальні виключення.

Зокрема стаття 7 Конвенції врегульовує питання юрисдикції при неправомірному переміщенні або утриманні дитини, чого в цій справі не встановлено, оскільки відповідачка разом з дитиною виїхали з України внаслідок військової агресії російської федерації проти України.

Керуючись статтями 197,198,223 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Відкласти підготовче засідання за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною.

Призначити підготовче судове засіданняна 09 годину 30 хвилин 05 березня 2025 рокув Ірпінському міському суді Київської області.

Ухвалу направити учасникам справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя М.П. Одарюк