Рішення

від 21.01.2025 по справі 381/6043/24

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2-а/381/15/25

381/6043/24

Рішення

Іменем України

21 січня 2025 року Фастівський міськрайонний суд у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Фастів Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

встановив:

У грудні2024року представникпозивача ОСОБА_1 (далі - позивач) адвокат Йовдій Д.В. (далі - представник позивача) звернувся в порядку адміністративного судочинства з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій просив суд визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо незаконного затримання ОСОБА_1 13.12.2024 із подальшим утриманням протягом 5 годин в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та примушуванням до негайного проходження ВЛК, скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 2167 від 13.12.2024 року за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, а також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача стверджував, що постановою № 2167 від 13.12.2024 у справі про адміністративне правопорушення, складеною відповідно до статті 235 КУпАП начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн., у зв`язку з порушенням вимог статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме за відмову від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я згідно рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, на думку позивача вищевказана постанова є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню з огляду на наступні фактичні обставини.

Так, 13.12.2024 в ранковий час, близько 07 години, позивач разом з ОСОБА_3 рухався дорогою на роботу в маршрутному таксі, після чого, на виїзді з міста Фастів Київської області даний автомобіль зупинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з працівниками поліції.

Дані співробітники наказали особам чоловічої статі вийти з маршрутного таксі, після чого примусово доставили до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вже в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачеві було повідомлено, що йому негайно необхідно пройти ВЛК для визначення стану придатності для несення військової служби.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте через ведення бойових дій в зоні його місця реєстрації, був вимушений негайно залишити цю територію, не маючи змоги забрати з собою всі належані йому документи, зокрема, які стосуються стану його здоров`я.

Від проходження військово-лікарської комісії позивач відмовився у зв`язку з відсутністю при собі медичних документів, які мають велике значення у вирішенні даного питання, та які б надали змогу об`єктивно оцінити його стан здоров`я на придатність до військової служби.

Також відмова від проходження ВЛК була зумовлена примусом, який чинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 , наполягаючи на негайному обстеженні, що суперечить нормам чинного законодавства.

Також, позивачеві не було запропоновано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 отримати повістку на проходження ВЛК в інший день для підготовки його до такої комісії з точки зору збирання необхідних медичних документів, висновків, обстежень та досліджень, тощо.

У зв`язку з порушенням алгоритму дій працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачем було написано письмову заяву про відмову від проходження ВЛК, посилаючись на відсутність медичних документів, які є важливими у вирішенні питання про придатність до військової служби, а також про незаконне доставляння останнього до ІНФОРМАЦІЯ_3 , адже жодного протоколу про затримання особи складено не було, хоча загальний час тримання особи в приміщенні РТЦК склала понад 5 годин.

Тому, на думку позивача, в даному випадку були порушені права особи, передбачені Конституцією України та іншими законами України.

Перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу не були роз`яснені право на захист та, як наслідок не надано права на захист, які без сумнівів бажав мати позивач.

Весь процес незаконного утримування, примушування до проходження ВЛК та оформлення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відбувався в присутності свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Протокол про вчинення позивачем адміністративного правопорушення складений не був, тому є підстави вважати, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є незаконною та складеною всупереч нормам КУпАП.

Позивачеві службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 13.12.2024 була вручена лише постанова про накладення стягнення № 2167 від 13.12.2024.

Крім цього, винесення постанови відбувалось за відсутності керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , натомість дане рішення приймалось юристом у юридичному відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є грубим порушенням ст. 235 КУпАП, так як рішення приймалось не уповноваженою на те особою та ставить під сумнів об`єктивність та законність накладеного штрафу.

Ухвалою від 30 грудня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання, з викликом сторін, а також витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чиномзасвідчену копіюпостанови пронакладення адміністративногостягнення №2167від 13.12.2024 щодоОСОБА_1 та належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, на підставі яких була прийнята вказана постанова.

14.01.2025 на виконання ухвали суду від 30.12.024 в частині витребування доказів, витребувані докази були надані відповідачем, а саме: копія витягу з АІТС «Оберіг» на ОСОБА_1 ; копія довіреності ІНФОРМАЦІЯ_5 від 21.12.2024 № 5; копія постанови № 2167 від 13.12.2024; копія протоколу № 2167 від 13.12.2024; копія Акта про вручення картки обстеження та медичного огляду (при відмові від підпису); копія картки № 85-3405 обстеження та медичного огляду.

14.01.2025 року відповідачем подані пояснення відповідно до яких проти позову заперечували, так як вважають, що відповідно статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням ВЛК чи відповідного районного (міського) ТЦК та СП.

Відповідно даних АІТС «Оберіг» громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 (Мар`їнка), відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не має, дата проходження медичного огляду невідома.

Відповідно до вимог п. 81 Порядку, військовозобов`язаного ОСОБА_1 взято на військових облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 та вручена повістка та направлення на ВЛК для проходження медичного огляду.

Від підпису про отримання направлення на ВЛК ОСОБА_1 в присутності свідків відмовився, про що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 складено акт.

У відповідностідо ст.7,256КУпАП,уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 у присутності ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення № 2167 від 13.12.2024, роз`яснено позивачу права та обов`язки, які зазначені в ст. 268 КУпАП та у відповідності до ч. 2 ст. 254 КУпАП та вручено другий примірник зазначеного протоколу.

Зважаючи на вище викладене, згідно тверджень представника відповідача, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 , після встановлення всіх обставин справи та у відповідності до статей 7, 235, 278 та 283 КУпАП відносно ОСОБА_1 винесена постанова № 2167 від 13.12.2024.

Судове засіданні, призначене на 16.01.2025 року було відкладеним за клопотанням представника позивача з огляду на необхідність підготовки відповіді на відзив.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, були повідомлені належним чином про час і дату проведення судового засідання, зокрема, на вказаний в позовній заяві номер позивача у відповідності до приписів частини 1 статті 268 КАС України направлено повідомлення про час і дату проведення судового засідання, отримане 16.01.2025 року.

20.01.2025 року з використанням системи «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив та клопотання про допит свідків.

Суд, розглянувши клопотання позивача про виклик свідків, не знаходить підстав для його задоволення.

Так, згідно приписів частини 3 статті 92 КАС України, заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання у справі.

Перше судове засіданні було призначене на 16 січня 2025 року і в той же день розпочатий судовий розгляд.

Натомість, представником позивача відповідна заява не була поданою до 16 січня 2025 року і в подальшому не наведено доводів щодо неможливості своєчасно подання заяви про виклик свідків, враховуючи і те, що відомості про свідків були відомі станом на дату подання позовної заяви і анкетні дані цих осіб, як очевидців події, зазначені в позовні заяві.

За наведених обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про виклик свідків.

Також судом прийнято рішення про долучення до матеріалів справи відповіді на відзив, однак звернуто увагу позивача та його представника на тому, що в силу приписів частини 1 статті 269 КАС України не передбачено подання в цій категорії справ такої заяви по суті справи, а доводи, що в ній викладені, враховані судом як письмові пояснення ,подані в порядку, передбаченому пунктом 3 частини 1 статті 44 КАС України.

Далі, Представник відповідача у судове засідання не з`явився, в своїх поясненнях просив розглянути справу без присутності їхнього представника у зв`язку з необхідністю постійного юридичного супроводу мобілізаційних заходів, проти позовних вимог заперечував.

З урахуванням приписів статті 205 КАС України, враховуючи те, що явка представника відповідача обов`язковою не визнана і учасниками справи надані матеріали в обсязі, достатньому для розгляду справи по суті, судом постановлено ухвалу про проведення судового розгляду без участі представника відповідача.

Крім того, з урахуванням приписів частини 1 статті 286 КАС України і обмежених строків розгляду справ цієї категорії, а також з урахуванням надання представником позивача заяв по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог.

Зокрема, судом встановлено, що 13.12.2024 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , було складено Постанову про накладення адміністративного стягнення № 2167 за частиною 3 статті210-1 КУпАП.

За змістом цієї постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення, а саме, відмови від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я, згідно рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач стверджує, що порушена процедура притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, не був складеним протокол про адміністративне правопорушення.

Також позивач наполягає на тому, що порушені законодавчі приписи в частині примусового приводу позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також щодо неналежної організації процедури проходження медичного огляду, що свідчить про обґрунтованість його відмови від проходження такого огляду та, як наслідок, про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.

Суд частково погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.

Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується Верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликомдо територіальногоцентру комплектуваннята соціальноїпідтримки устрок тамісце,зазначені вповістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).

Вказаним Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.

Пунктом 68 Порядку № 560 встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п`ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження.

Згідно із пунктом 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Резервісти або військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.

Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули дотериторіальних центрівкомплектування тасоціальної підтримкидля уточненнясвоїх обліковихданих (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

Згідно абзацу 1 і 4 пункту 74 Порядку № 560, резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Згідно пункту 3.1 розділу 3 глави ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оброни від 14.08.2002 року № 402, з подальшими змінами, медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить, що: 1. Про необхідність проходження медичного огляду призовників чи військовозобов`язаних приймається рішення військово-лікарської комісії чи ТЦК та СП, 2. Громадяни, які прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних, на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою, 3. Під час вручення направлення військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Разом із тим, досліджені матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, у передбачений законодавчими актами спосіб був сповіщеним та в подальшому направленим для проходження ВЛК.

Суд констатує, що представниками відповідача не надано доказів того, що позивачу була врученаповістка ззазначенням часуі датипроходження ВЛКта булоприйнятим рішення військово-лікарськоїкомісії чивідповідного районного(міського)територіального центрукомплектування тасоціальної підтримки про направлення позивача для проходження медичного огляду. Зокрема, оригінал чи належним чином засвідчена копія повістки про направлення позивача для проходження ВЛК до матеріалів справи не долучена.

При цьому, суд також акцентує увагу, що в описовій частині оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення було зазначено відмову від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я, згідно з рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, саме рішення, як окремий розпорядчий документ, до суду не надано та не зазначені його реквізити номер та дата винесення. Також у суду відсутні відомості про вручення примірника цього рішення позивачу чи надання йому можливості ознайомитись з рішенням.

За вказаних обставин, суд критично оцінує посилання на існування відповідного рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , та погоджується з доводами позивача про порушення процедури направлення його, як військовозобов`язаного, для проходження ВЛК.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу, як військовозобов`язаному, під особистийпідпис доведеновимоги законодавстващодо відповідальностігромадян заухилення відвійськової службипід часмобілізації,у томучислі заухилення відпроходження медичногоогляду занаправленням районного(міського)територіального центрукомплектування тасоціальної підтримки,та строкзавершення медичногоогляду.

З огляду на приписи частини 2 статті 77 КАС України, доведення обставин щодо правомірності оскаржуваних дій та рішень покладено на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, відтак, процесуальний обов`язок надання доказів щодо правомірності своїх дій та дотримання передбачених законодавством процедур теж покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в передбачений процесуальним законом спосіб відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій в частині організації проходження ВЛК позивачем.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення є протиправність діяння та вина особи, що його вчинила.

Згідно приписів частини 3 статті 210-1 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Диспозиція цієї норми є відсильною та передбачає можливість притягнення до відповідальності за порушення необмеженого переліку профільних законодавчих норм, як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. В даному випадку термін «законодавство», на думку суду, повинен вживатися у значенні, наведеному в рішенні КСУ від 09 липня 1998 року по справі № 17/81-97 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Далі, використаний в статті 210-1 КУпАП термін «порушення», на думку суду, включає як активну протиправну поведінку, так і бездіяльність, тобто утримання від виконання обов`язкових дій, що характеризується протиправністю.

У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За змістом п. 1 частини 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів поза розумним сумнівом встановити, що особою вчинено протиправне та винне діяння, що містить всі ознаки конкретного складу адміністративного правопорушення.

Отже, в контексті фактичних обставин цієї справи та наведених аргументів сторін публічно-правового спору, суду належить перевірити обставини щодо вчинення позивачем, як особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та встановити, чи досліджені докази свідчать про вчинення ОСОБА_1 винного та протиправного діяння, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

В даному випадку, суд приходить до висновку, що дії позивача щодо відмови від проходження ВЛК не мають протиправного та винного характеру та не свідчать про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, так як було порушено процедуру направлення позивача для проходження ВЛК та не повідомлено останнього про відповідальність за відмову від проходження ВЛК.

З урахуванням викладеного, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення і, як наслідок, оскаржувана ним постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.

Додатково, суд критично оцінює доводи позивача про порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутність (не складенням) протоколу про адміністративне правопорушення, так як до матеріалів справи представниками відповідача долучена копія протоколу про адміністративне правопорушення від 13.12.2024 року № 2167, в якому є підпис позивача, в тому числі в графі про отримання другого примірника протоколу.

Також, за змістом вказаного вище протоколу, позивачу роз`яснено права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, в тому числі й право на отримання правової допомоги.

Разом із тим, в проколі відсутні записи про те, що позивач просив забезпечити йому можливість скористатися послугами захисника чи заявляв інші клопотання.

Отже, з урахуванням викладеного, суд критично оцінює доводи позивача щодо порушення його права на захист.

Також суд критично оцінює доводи позивача щодо складення оскаржуваної постанови не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , а іншою особою, так як в цій постанові вказані дані керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особи, що здійснювала розгляд справи про адміністративне правопорушення та наявний його підпис. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Разом із тим, відхилення доводів позивача про порушення права та захист, щодо не складення протоколу про адміністративне правопорушення та винесення постанови не уповноваженою особою в цілому не впливає на висновки суду в частині вирішення позовних вимог про скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення.

Далі, згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже, з урахуванням того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, суд також вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі приписів частини 1 статі 247 КУпАП.

Далі, позивачем також заявлені вимоги про визнання протиправними дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо незаконного затримання ОСОБА_1 13.12.2024 із подальшим утриманням протягом 5 годин в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та примушуванням до негайні проходження ВЛК.

Вирішуючи питання щодо можливості задоволення відповідних вимог, суд враховує, що відповідні дії службових осіб відповідача, якщо останні вчинені в межах процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, можуть бути предметом правової оцінки у відповідності до частини 1 статті 286 КАС України.

Однак, належних та допустимих доказів затримання та утримання позивача в ІНФОРМАЦІЯ_7 не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають задоволенню.

Далі, згідно зі ст. 246 ч. 5 п. 2 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.

З урахуванням викладеного, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 255, 265, 258, 288, 289 КУпАП, ст.ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суддя,-

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2167 від 13.12.2024, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, - закрити.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо незаконного затримання ОСОБА_1 13.12.2024 із подальшим утриманням протягом 5 годин в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та примушуванням до негайні проходження ВЛК.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 ,адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , сплачений ним судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.