Постанова

від 15.01.2025 по справі 903/473/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року Справа № 903/473/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Немкович І.І.

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грандекс" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24 (повний текст складено 30 серпня 2024 року, суддя Вороняк А.С.)

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Приватного підприємства "Грандекс"

про стягнення 1606752,63 грн

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2024 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Грандекс" про стягнення 1606752,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти в сумі 1606752,63 грн, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24 задоволено позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства "Грандекс" про стягнення 1606752,63 грн.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Грандекс" (вул.Травнева,9, с.Зміїнець, Луцький район, Волинська область, 45632, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204) грошові кошти у сумі 1606752,63 грн (один мільйон шістсот шість тисяч сімсот п`ятдесят дві гривні 63 коп.) для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Грандекс" (вул.Травнева,9, с.Зміїнець, Луцький район, Волинська область, 45632, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 19281,03 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті вісімдесят одну гривню 03 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

Вказане рішення мотивоване тим, що між Луцькою міською радою та ПП "Грандекс" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися. Згідно даних сертифіката від 07 серпня 2023 року №ІУ 123230725686 загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 3944,5 квадратних метрів. На дату прийняття об`єкта в експлуатацію діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647. Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20367,00 грн. Таким чином, за висновком місцевого суду, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути грошові кошти по оплаті пайової участі у сумі 1606752,63 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Приватне підприємство "Грандекс" через "Електронний суд" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 14 червня 2019 року №ІУ113191650628 був виданий на будівництво всього будинку, а фактичне виконання першого пускового комплексу, на який виданий сертифікат №ІУ 123230725686 від 07 серпня 2023 року, фактично розпочато з березня 2021 року. Станом на вказану дату початку будівельних робіт вказаного пускового комплексу та на дату його введення в експлуатацію в Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI була відсутня норма, положення якої зобов`язували б відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста та сплатити пайовий внесок. З огляду на те, що сертифікат готовності об`єкта зареєстрований 07 серпня 2023 року та положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на той момент не передбачали обов`язок замовника будівництва ініціювати укладення договору про пайову участь і укласти такий договір до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, то, апелянт вважає, до спірних правовідносин не застосовуються приписи зазначеного Закону.

Крім того, скаржник стверджує, що застосування норм закону, який вже втратив чинність (чи норм "Прикінцевих та перехідних положень" Закону 132-ІХ) до випадків, коли об`єкти будувалися і вводилися в експлуатацію, після 2020 року, за умови неукладених договорів, суперечить меті закону, яким скасовано пайовий внесок у розвиток інфраструктури.

Апелянт також звертає увагу на ситуацію, яка склалася у попередніх чергах даної забудови (вул. Рівненська, 113 у м. Луцьку), де пайові внески відповідачем були сплачені позивачу у повному обсязі, проте з 2018 року і до сьогодні транспортна інфраструктура до житлового комплексу позивачем не забезпечена.

Скаржник зауважує, що ПП "Грандекс" за власний рахунок були виконані роботи по будівництву тепломережі міста Луцька по вул. Рівненській, 125 (від кута повороту (КП-1) до центральної тепломережі (ЦТП), яка використовується для обслуговування інших житлових будинків. Відповідно до пункту 2 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №132-ІХ пайова участь не сплачується у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури. Таким чином, за доводами апелянта, виконання відповідачем робіт по влаштуванню тепломережі міста Луцька по вул. Рівненській, 125, як об`єкта соціальної інфраструктури на безоплатній основі, дає підстави віднести його до категорії замовників, передбаченої частиною 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Крім того, апелянт зазначає, обрахунок розміру пайової участі, який визначений у рішенні суду першої інстанції, не відповідає вимогам чинного законодавства. Розрахунок пайової участі, наведений у позовній заяві на суму, яка стягнута з відповідача рішенням Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року, не відповідає вимогам пунктів 3.1 та 3.2 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька у новій редакції, затвердженого Рішенням міської ради від 24 грудня 2019 року №68/85, оскільки перерахування коштів у положенні передбачене лише протягом 2020 року, а в розрахунку зазначені основні показники опосередкованої вартості спорудження житла для Волинської області станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію, які затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року (№647), а не станом на момент отримання дозвільних документів на будівництво об`єкта, як це передбачено Положенням №68/85. При цьому на момент введення в експлуатацію будинку (2023 рік), вказане положення втратило чинність.

Листом №903/473/24/7100/24 від 25 жовтня 2024 року матеріали справи було витребувано з Господарського суду Волинської області.

05 листопада 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/473/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 листопада 2024 року у справі №903/473/24 залишено без руху апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грандекс" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24. Запропоновано скаржнику усунути протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучити докази сплати судового збору в розмірі 28 921,54 грн.

21 листопада 2024 року від Приватного підприємства "Грандекс" надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію №0.0.4019645933.1 від 20 листопада 2024 року про сплату 28921,54 грн. судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2024 року у справі №903/473/24 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Грандекс" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 15 січня 2025 року об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

07 січня 2025 року від заступника керівника Волинської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Прокурор в обгрунтування своєї правової позиції зазначає, що саме відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року і до введення його в експлуатацію у серпні 2022 року сплатити пайовий внесок. Крім того, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках у 2021 році і далі, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2023 року у справі №140/5484/21 стосовно об`єкта будівництва, який зводився у м. Луцьку.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор повністю підтримав вимоги і доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином /а.с.143-144/.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14 червня 2019 року №ІУ113191650628 Приватним підприємством "ГРАНДЕКС" здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку №3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)".

Згідно з інформаційної виписки з реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м. Луцьку", Замовник Приватне підприємство ГРАНДЕКС (45632, Волинська область, Луцький район, с.Зміїнець, вул. Травнева, буд.9). У розділі "Основна інформація" вказано дозвільний документ на виконання будівельних робіт - ІУ113191650628, дата реєстрації в ЄДЕССБ 14 червня 2019 року. Місце розташування об`єкта будівництва та адреса: Волинська область, Луцький район, Луцька територіальна громада м.Луцьк (станом на 01.01.2021) вул.Рівненська, 113-А

Згідно акта готовності вказаного об`єкта до експлуатації від 24 липня 2023 року №АС01:6454-5020-9847-0056 будівництво здійснювалося у період з червня 2019 року до червня 2023 року.

Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат №ІУ 123230725686 від 07 серпня 2023 року, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта та підтверджено його готовність до експлуатації.

У розділі 5 Акта, зазначено, що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт: червень 2019 року, закінчення робіт: червень 2023 року.

Відповідно до розділу 6.1 Акта, загальна площа квартир за результатами технічної інвентаризації 3944,5 кв.м.

Відповідно до пункту 12 акта готовності об`єкта до експлуатації, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року №132-IX).

Прокурор зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Враховуючи наведене, прокурор вважає, що відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року і до введення його в експлуатацію сплатити пайовий внесок. Проте, зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який підлягає сплаті до місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади складає 1606752,63 грн, відповідач не сплатив.

Листом №53-2868вих24 від 03 квітня 2024 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури звернувся до Луцької міської ради з проханням у строк, не пізніше 12 квітня 2024 року надати до окружної прокуратури інформацію з приводу надходження до бюджету Луцької територіальної громади коштів - пайової участі від замовників будівництва указаних у листі об`єктів, з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

У відповідь, листом №1.1-9/1653/2024 від 11 квітня 2024 року Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури про те, що звернення про укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька і надходження до бюджету Луцької міської територіальної громади коштів пайової участі на спірний об`єкт будівництва від замовника будівництва не надходили. Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту на об`єкти будівництва за класом наслідків СС3, видала Державна інспекція архітектури та містобудування України. Відповідно інформація про сплату пайової участі повинна була зазначатися у сертифікаті про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (пп. 6, п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 20 вересня 2019 року № 132-IX). Луцька міська рада не володіє вищезазначеною інформацією, відповідно заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались. Орієнтовні розрахунки пайової участі щодо кожного із об`єктів будівництва, проведено з урахуванням норм Закону України від 20 вересня 2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" із зазначенням розрахунку ПП "ГРАНДЕКС".

Листом №53-3365вих24 від 16 квітня 2024 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури звернувся до Луцької міської ради з проханням у строк, не пізніше 24 квітня 2024 року надати до окружної прокуратури витребувану листом від 03 квітня 2024 року інформацію та повідомити про вжиті та заплановані Луцькою міською радою заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення з об`єктів господарювання до місцевого бюджету безпідставно збережених грошових коштів - пайової участі (при цьому, у разі невжиття таких заходів - повідомити про причини).

У відповідь, листом №1.1-9/1830/2024 від 23 квітня 2024 року Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури, що у листі від 11 квітня 2024 року № 1.1-9/1653/2024 зазначено, що замовники будівництва не звертались до органу місцевого самоврядування щодо укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, відповідно, кошти до бюджету територіальної громади не надходили. На об`єкти будівництва, віднесені до класу наслідків СС3, сертифікати про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів видала Державна інспекція архітектури та містобудування України. Відповідно інформація щодо сплати пайової участі повинна була зазначатися у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (пп. 6, п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 20 вересня 2019 року №132-IX). Луцька міська рада не володіє вищезазначеною інформацією, відповідно заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались. У попередньому листі виконавчий комітет Луцької міської ради надав орієнтовні розрахунки пайової участі щодо кожного із об`єктів будівництва, проведені з урахуванням норм Закону України від 20 вересня 2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та рішення Луцької міської ради від 24 грудня 2019 року №68/85 "Про затвердження у новій редакції Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька", яке є нормативно-правовим актом та обов`язковим до виконання на відповідній території.

Листом від 25 квітня 2024 №53-3709вих24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури повідомив Луцьку міську раду про ініціювання звернення до Господарського суду Волинської області із позовом в інтересах держави, в особі Луцької міської ради про стягнення із замовника будівництва Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів пайової участі.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо представництва інтересів держави прокурором у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень статті 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №906/240/18.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №911/620/17, від 13 листопада 2018 року у справі №910/2989/18.

У постанові від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Луцької міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Луцька міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у частині 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (пункт 4-1 частини 1 статті 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Крім цього, порушення у діях відповідача можуть призвести до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Луцька.

Луцька окружна прокуратура Волинської області, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", поінформувала Луцьку міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 03 квітня 2024 року №53-2868вих-24 та від 16 квітня 2024 року №53-3365вих-24).

Листом №1.1-9/1830/2024 від 23 квітня 2024 року Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив прокурора, що Луцькою міською радою заходів щодо стягнення коштів пайової участі не вживалось.

Таким чином, прокурор зазначив, що позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

На виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Луцькою окружною прокуратурою Волинської області повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову (лист від 25 квітня 2024 року №53-3709вих-24).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.

Щодо позовних вимог Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" про стягнення 1 606 752,63 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем 14 червня 2019 року отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113191650628, а 07 серпня 2023 року - сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.

Приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI (в редакції, що діяла до 01 січня 2020 року) встановлено наступне.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01 січня 2020 року було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01 січня 2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:

"- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі №904/4442/19, від 04 лютого 2021 року у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону №3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №922/267/20 та від 23 березня 2021 року у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування."

Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону N 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2020 року передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, у даному випадку, обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якими також визначено порядок розрахунку такого внеску. Вказаним спростовуються доводи апелянта про помилкове незастосування місцевим господарським судом пунктів 3.1 та 3.2 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька у новій редакції, затвердженого Рішенням міської ради від 24 грудня 2019 року №68/85.

Колегія суддів зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тобто, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21.

З матеріалів справи вбачається, що між Луцькою міською радою та Приватним підприємством "ГРАНДЕКС" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька щодо об`єкта будівництва: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку №3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)" не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися (натомість, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX).

В період із 14 червня 2019 року по червень 2023 року Приватне підприємство "ГРАНДЕКС", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14 червня 2019 року №ІУ 113191650628, було здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку №3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)". Клас наслідків (відповідальності): СС3.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17, від 30 червня 2022 року у справі №927/774/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №908/2846/19, від 27 травня 2021 року у справі №910/702/17, від 17 листопада 2021 року у справі №910/2605/20.

Згідно частини 1 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на дату видачі дозволу на виконання будівельних робіт) право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, з урахуванням приписів частини 1 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання будівельних робіт надається замовнику після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт.

Поряд з цим, згідно частини 2 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи наявний акт готовності об`єкта до експлуатації від 24 липня 2023 року, який створений в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва у пункті 5 якого зазначено, що будівельні роботи виконано в період з червня 2019 року (початок робіт) по червень 2023 року (закінчення робіт).

Таким чином, відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, самостійно вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи, зокрема, дату початку робіт червень 2019 року, а відтак доводи викладені у апеляційній скарзі про те, що будівельні роботи розпочато у березні 2021 року не заслуговують на увагу.

Враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14 червня 2019 року та акта готовності об`єкта до експлуатації від 24 липня 2023 року будівництво об`єкта розпочалося в червні місяці 2019 року, тобто до набрання чинності як Законом №132-ІХ в цілому (17 жовтня 2019 року), так і до набрання чинності його окремої частини - пункт 13 розділу І (01 січня 2020 року), відповідач зобов`язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01 січня 2020 року звернутися до Луцької міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта та очікувати від ради відповідного розрахунку та примірника договору, чого як вбачається з матеріалів справи відповідач не зробив, відповідно порушив норму статті 40 Закону №3038-VI щодо обов`язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об`єкта і до 01 січня 2020 року була чинною.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкта розпочате у червня 2019 року, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, відповідач до Луцької міської ради протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку №3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)" не звернувся.

У постановах від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22 та від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14 грудня 2021 року зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі №910/21307/21, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо недотримання позивачем принципу рівності та справедливості, суд апеляційної інстанції звертається до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21 про те, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01 січня 2020 року не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01 січня 2020 року та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону №3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01 січня 2020 року, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01 січня 2020 року з метою уникнення сплати пайової участі.

Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу апелянта, що принцип рівності та справедливості повинен бути застосований до забудовників, а не органу місцевого самоврядування, як про те вважає ПП "Грандекс". В межах розгляду даної справи не є предметом дослідження використання Луцькою міською радою коштів, які отримані як пайова участь за попередніми договорами (будівництво інших черг) та цільове використання таких коштів.

Таким чином, прокурором доведено обов`язок відповідача, як замовника будівництва здійснити оплату пайової участі щодо об`єкта будівництва до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо пунктом 4 частини 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.

Враховуючи наведене, у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі за розрахунком, право міськради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає безумовно, через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок міськради зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19.

Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі міськради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.

Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення об`єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, колегія суддів зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 та Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21.

Щодо визначення розміру даної пайової участі колегія суддів зазначає наступне.

У позовній заяві розрахунок розміру пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, проведено на підставі Закону №132-ІХ, сертифікату готовності об`єкту до експлуатації від 07 серпня 2023 року №IУ123230725686 та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (показники діяли на дату прийняття об`єкту в експлуатацію 07 серпня 2023 року).

Згідно даних сертифіката від 07 серпня 2023 року № ІУ 123230725686, загальна площа однокімнатних квартир становить 1338,8 квадратних метрів, загальна площа двокімнатних квартир становить 1836,6 квадратних метрів, загальна площа чотирьохкімнатних квартир становить 769,1 квадратних метрів. Відтак загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 3944,5 квадратних метрів. Вказана загальна площа квартир також вказана і в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року № 647 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20367,00 грн.

В абзаці другому пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.

Отже, для законодавця саме фактор будівництва будинку з метою створення житла є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі. А відтак, зазначений критерій підлягає застосуванню і при визначенні вартості спорудження житла. При цьому визначення такої вартості відбувається за допомогою застосування опосередкованого методу тобто з врахування спорудження саме житлової площі.

Зазначене відповідає положенням наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 27 липня 2023 року №647, яким затверджено саме показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, при чому опосередковуючим чинником для житлових будинків є саме площа квартир.

Отже, пайова участь при зведені об`єкта "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м.Луцьку (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку №3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)", що повинна бути сплачена відповідачем, має становити: 1606752,63 грн (3944,5 квадратних метрів * 20367,00 грн = 80337631,50 грн; 80337631,50 грн * 2% = 1606752,63 грн)

Таким чином, місцевий господарський суд правильно визначив розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем.

Колегія суддів, перевіривши наведений прокурором розрахунок, дійшла висновку, що розрахунок є обґрунтованим та сума розміру пайової участі відповідає заявленому прокурором до стягнення з відповідача розміру пайової участі в позовній заяві.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта, що здійснюючи розрахунок суми пайового внеску, як безпідставно збережених коштів помилково застосовано ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України за 2023 рік, тобто на дату введення об`єкта в експлуатацію.

Пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2024 року у справі №910/6226/23 вказав на необхідності здійснення перевірки розрахунку пайової участі позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об`єктів будівництва до експлуатації.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22.

Тому доводи скарги відповідача у цій частині (про те, що розрахунок прокурора не відповідає чинним законодавчим вимогам) є безпідставними. Крім того, необґрунтованими є твердження відповідача про неврахування у розрахунку приписів нормативних актів Луцької міської ради щодо сплати пайової участі, оскільки прокурор в своєму позові не посилався на нормативні акти Луцької міської ради у цій сфері, оскільки керувався приписами Закону №132-IX.

Колегія суддів в силу приписів частини 3 статті 269 ГПК України не бере та не враховує в апеляційному провадженні додані до апеляційної скарги: витяг з протоколу №11 постійної комісії з питань генерального планування, будівництва, архітектури та благоустрою, житлово-комунального господарства, екології, транспорту та енергозбереження від 20 грудня 2018 року, довідку №12.4-4/04 від 21 січня 2019 року, договір №17 від 20 серпня 2019 року про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, договір №56 від 19 листопада 2018 року про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, листи ПП "ГРАНДЕКС" №111 від 29 серпня 2019 року, №280 від 26 листопада 2018 року, платіжне доручення №155 від 17 січня 2019 року на суму 1 887 095,00 грн, листи Виконавчого комітету Луцької міської ради №6.8-7/166/2022 від 16 січня 2022 року, №6.7-7/2190/2023 від 06 серпня 2023 року, колективне звернення до міського голови Луцької міської ради, акти приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року, платіжне доручення №1095 від 06 листопада 2019 року на суму 1064235,00 грн, витяг з урядового порталу, лист Міністерства розвитку громад та територій України №1/15.2.515-21 від 12 лютого 2021 року, оскільки вказані докази не надавалися відповідачем до суду першої інстанції і ПП "ГРАНДЕКС" не наведено обґрунтування щодо об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що вказані докази: переважно, стосуються часових періодів до червня 2019 року, тобто початку будівництва, яке є предметом дослідження у даній справі; стосуються інших об`єктів будівництва та цільового використання коштів сплачених за договорами про пайову участь.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга ПП "Грандекс" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грандекс" на рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 20 серпня 2024 року у справі №903/473/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/473/24 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "20" січня 2025 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.