Постанова

від 14.01.2025 по справі 903/135/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року Справа № 903/135/23 (903/584/24)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

позивача: Давидюка М.В., адвоката за довіреністю від 29.12.2022 №202

відповідача: Кушнірука А.В., адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 24.02.2023 Серія АС №1054656

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 23.09.24р. суддею Дем`як В.М. о 12:56 у м.Луцьку, повний текст складено 30.09.24р. у справі № 903/135/23 (903/584/24)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт"

до відповідача: Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1

про визнання недійсною додаткової угоди

у межах справи № 903/135/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена"

до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт звернулося з позовом до Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 в якому просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, укладену між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг", оскільки доводить, що незважаючи на видиму законність умов додаткової угоди, остання містить явні ознаки зловживання правами на користь засновника підприємства-боржника та на шкоду іншим кредиторам у справі про банкрутство, а відтак, виконання зобов`язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.09.2024 у справі № 903/135/23 (903/584/24) в позові відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст. ст. 3,12 ГПК України, ст.ст. 1, 42 КУзПБ, постанови Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21), від 16.02.2022 у справі №914/1954/20, від 08.11.2022 у справі №902/1023/19 (902/508/20), від 23.11.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21), від 23.10.2018 у справі №913/70/18, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17, ст.ст. 3, 11, 12, 13, 215, 234, 625, 627, 638, 639, ЦК України, ст.ст. 134, 173, 180, 193 ГК України, вказав наступне:

- судом не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що оскаржуваний правочин був укладений внаслідок недобросовісної поведінки сторін;

- у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують укладення спірного правочину в період настання зобов`язання погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок чого боржник перестав бути платоспроможним;

- доводи позивача, щодо недійсності правочину з підстав укладення між пов`язаними особами, які контролюються одним власником суд до уваги не приймає;

- у разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає;

- підвищені проценти у спірному правочині за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами, а відтак їх нарахування є правомірним;

- при укладенні додаткової угоди №1 від 20.09.2021 сторони погодили усі істотні умови договору, які передбачені Цивільним кодексом України, а саме статтями 638, 639;

- пов`язаність осіб на яку посилається позивач не є обмеженням, встановленим законом для укладення оспорюваного виду договору;

- спірний правочин укладений у відповідності до наведених вище вимог Цивільного кодексу України, а зміст оспорюваної додаткової угоди відповідає критеріям розумності, добросовісності та не суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України.

- судом досліджено та не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним спірної додаткової угоди у даній правовій ситуації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021.

Не погодившись із винесеним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Позивач не згідний із рішенням суду та вважає його неправомірним та необґрунтованим з наступних підстав.

Вказує, що позивач обґрунтував наявність трьох підстав для визнання додаткової угоди недійсною, визначених ст. 42 КУзПБ, зокрема:

- вчинення правочину з заінтересованою особою. Зауважує, що ОСОБА_2 є директором як підприємства позичальника, так і позикодавця. Крім того, він є єдиним засновником позикодавця та співзасновником позичальника. Іншим співзасновником позичальника є його рідний брат ОСОБА_1 . Тобто обидва підприємства по суті контролюються однією особою. Згідно ст. 1 КУзПБ ознакою заінтересованості з поміж інших є факт перебування двох юридичних осіб під контролем третьої особи. Відповідно, позичальник та позикодавець мали можливість вчиняти узгоджені дії на свою користь і на шкоду іншим кредиторам, зловживаючи свободою договору, на яку безапеляційно посилається суд першої інстанції.

- боржник взяв на себе зобов`язання без майнових дій іншої сторони. Звертає увагу, що Договір поворотної фінансової допомоги був укладений 16.09.2021. При укладенні договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов і подальше виконання договору не пов`язувалось із будь-якими додатковими діями сторін. За таких обставин виглядає економічно необґрунтованим факт укладення додаткової угоди до договору, яким скорочуються строки повернення позики та запроваджується відповідальність за порушення цих строків. Керуючись тим же принципом свободи договору, позичальник мав всі підстави не підписувати додаткову угоду, яка погіршує його становище порівняно із умовами основного договору. При цьому жодних додаткових благ за цією додатковою угодою позичальник не отримав. Додаткові сумніви щодо доцільності такої додаткової угоди викликає вже описаний вище факт контролю обох підприємств однією особою.

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Скаржник зазначає, що для бізнесу є цілком поширеним явище відносин позики між пов`язаними особами для оптимізації господарських та фінансових процесів. Проте стягнення з самого себе значних фінансових санкцій можна вважати логічним лише з метою збільшення кредиторських вимог на користь пов`язаної особи на противагу іншим кредиторам. Опосередковано підтвердити намір боржника перерозподілити банкрутну масу на свою користь може набір санкцій, передбачених додатковою угодою. Зокрема, передбачені додатковою угодою інфляційні відсотки та 30% річних згідно КУзПБ відносяться до четвертої черги вимог кредиторів. Більш традиційних штрафних санкцій, як то пеня чи штрафи, які закон відносить до шостої черги вимог кредиторів, ця додаткова угода не містить. Як наслідок, при наявній заборгованості в розмірі 16 140 028,74 грн в боржника виникає додатковий обов`язок сплатити 18 187 263,38 грн. Тобто сума відсотків перевищує суму заборгованості. І обидві суми відносяться до четвертої черги кредиторських вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач наводив той факт, що відповідач підписанням додаткової угоди взяв на себе зобов`язання, які завідомо не зможе виконати.

Зокрема, з огляду на те, що основним видом діяльності відповідача є вирощування зернових та технічних культур, що підтверджується наявним КВЕД у витягу з ЄДРПОУ, доходи відповідача є сезонними і пов`язаними зі збором урожаю. Відтак останній не має можливості щомісяця або протягом 5-ти днів з моменту вимоги гасити боргові зобов`язання. Проте вказаний аргумент судом також залишено без уваги з посиланням на все ті ж принципи свободи договору.

Крім того, вказує, що ухвалою від 21.08.2024 суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, а тому позивач не заперечує щодо можливості призначення судом експертизи, про яку заявлялось клопотання в суді першої інстанції для додаткового обґрунтування правомірності своїх вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу Фермерське господарство "Західний Буг" ОСОБА_1 наводить свої міркування спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить рішення Господарського суду Волинської області від 23.09.2024 року у справі №903/135/23 (903/584/24) залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» без задоволення.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Представник відповідача заперечив проти доводів скаржника з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення Господарського суду Волинської області від 23.09.2024 у справі № 903/135/23 (903/584/24) залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

16.09.2021 між Фермерським господарством ЗАХІДНИЙ БУГ в особі голови господарства Юнака Миколи Петровича та Приватним підприємством Фермерське господарство Західний Буг в особі Мясковського Віктора Леонідовича укладено договір №1 про надання поворотної фінансової допомоги (а.с. 6).

У відповідності до п.1.1. договору, Приватне підприємство Фермерське господарство Західний Буг надає Фермерському господарству ЗАХІДНИЙ БУГ поворотну фінансову допомогу, а Фермерське господарство ЗАХІДНИЙ БУГ зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 50 000 000 грн без податку на додану вартість (п.2.1. договору).

Згідно п.2.3. договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 3 років з дати підписання даного договору.

Поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення Приватному підприємству Фермерське господарство Західний Буг. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг (п.2.4, п.3.1 договору).

Згідно п.2.5. договору поворотна фінансова допомога використовується для потреб Фермерського господарства ЗАХІДНИЙ БУГ.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 16 вересня 2024 року (п.8.1. договору).

В подальшому 20.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 (а.с. 7).

Згідно п.1 додаткової угоди №1 сторони вирішили виключити з договору п.2.4. та у зв`язку із цим встановити, що пункт 2.5., стає пунктом 2.4.

Сторони вирішили викласти п.3.1. договору в наступній редакції 3.1. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню протягом п`яти банківських днів з моменту отримання вимоги Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг але в будь-якому разі не пізніше останнього дня місяця наступного за місяцем в якому надавалась поворотна фінансова допомога (п.2. додаткової угоди №1).

У відповідності до п.3. додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.2. в наступній редакції 4.2. У випадку несвоєчасного або не в повному обсязі повернення суми поворотної допомоги Фермерське господарство ЗАХІДНИЙ БУГ сплачує Приватному підприємству Фермерське господарство Західний Буг суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять відсотків річних від простроченої суми.

Крім того, у п.4 додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.3. в наступній редакції 4.3. В забезпечення виконання умов даного договору щодо повернення поворотної фінансової допомоги може бути укладено відповідні договори, зокрема договори застави, іпотеки, тощо.

Згідно п.7 додаткової угоди №1, у сторін відсутні будь-які претензії щодо укладення та змісту даної додаткової угоди.

Вважаючи, що укладена додаткова угода № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, містить явні ознаки зловживання правами на користь засновника підприємства-боржника та на шкоду іншим кредиторам у справі про банкрутство, а відтак, виконання зобов`язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим, Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт звернулося із даним позовом до суду та просить визнати її недійсною на підставі ст. 42 КУзПБ.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

Отже, Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).

Отже, як зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт, як кредитор, реалізуючи своє право в межах процедури банкрутства звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, укладеної між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг".

Позивач керуючись ст. 42 КУзПБ вважає, що укладена додаткова угода № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, містить явні ознаки зловживання правами на користь засновника підприємства-боржника та на шкоду іншим кредиторам у справі про банкрутство, а відтак, виконання зобов`язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим.

Колегія суддів враховує, що частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Як зазначалося вище, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Разом з тим, при вирішенні даного спору про визнання недійсною додаткової угоди, колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). У вказаній справі судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Крім того, Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Як зазначалося вище, як на підстави для визнання додаткової угоди недійсною, визначених ст. 42 КУзПБ, позивач вказував, на наступні обставини: угода укладена між пов`язаними особами, які контролюються одним власником; боржник взяв на себе зобов`язання без майнових дій іншої сторони; строки повернення позики є вкрай короткими та завідомо невиконуваними; відсотки за користування коштами збільшені в 10 разів порівняно з тими, що визначені законом; сума відсотків перевищила суму боргу; всі відсотки, передбачені додатковою угодою, є такими, що включаються до четвертої черги вимог у справі про банкрутство.

На думку позивача, всі перелічені вище обставини створюють передумови, що виконання боржником умов додаткової угоди призведе до перерозподілу ліквідаційної маси боржника на користь пов`язаних з ним осіб на суму 18 187 263, 38 грн. Відповідно, виконання зобов`язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим.

Колегія суддів зауважує, що поняття та визначення заінтересованих осіб стосовно боржника закріплено у статті 1 КУзПБ.

У відповідності до положень частини 6 статті 1 КУзПБ до заінтересованих осіб стосовно боржника відносить юридичну особу, створену за участю боржника, юридичну особу, що здійснює контроль над боржником, юридичну або фізичну особу, контроль над якою здійснює боржник, юридичну особу, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власників (учасників, акціонерів) боржника, керівника боржника, осіб, які входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, у тому числі звільнених з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також осіб, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інших осіб, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Колегія судів зазначає, що в ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства не надано вичерпний перелік заінтересованих осіб стосовно боржника та виділено таку категорію заінтересованих осіб як - інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими, що на думку колегії судів також підпадає під регулювання спірних правовідносини.

Разом з тим, відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Колегія суддів вважає за необхідне звернутися до висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22) у подібних правовідносинах, відповідно до яких, наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи" свідчить про те, що правочини укладено із заінтересованою особою можуть впливати як на встановлення/усунення обмежень щодо вчинення значних правочинів, так і щодо укладення правочинів, які порушують права та законні інтереси інших кредиторів боржника. Тобто коли спірні правочини укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, це є однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як ч. 2 ст. 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Водночас, на думку колегії суддів, така підстава визнання правочину недійсним, як вчинення правочинів із заінтересованими особами має відбуватись з урахуванням конкретних обставин даної справи, із урахуванням специфіки справи, з аналізу наявності реального доведення позивачем, що оспорюваний правочин/правочини укладено на шкоду інтересам боржника або його кредиторам.

Так, колегія суддів зауважує, що ухвалою суду від 21.03.2023 відкрито провадження у справі №903/135/23 про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 . Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена" до боржника в розмірі 5 214 954,31 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 . Введено процедуру розпорядження майном Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 строком до 15 місяців.

Як зазначалося вище, 16.09.2021 між Фермерським господарством ЗАХІДНИЙ БУГ в особі голови господарства Юнака Миколи Петровича та Приватним підприємством Фермерське господарство Західний Буг в особі ОСОБА_3 укладено договір №1 про надання поворотної фінансової допомоги.

У відповідності до п.1.1. договору, Приватне підприємство Фермерське господарство Західний Буг надає Фермерському господарству ЗАХІДНИЙ БУГ поворотну фінансову допомогу, а Фермерське господарство ЗАХІДНИЙ БУГ зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 50 000 000 грн без податку на додану вартість (п.2.1. договору).

Згідно п.2.3. договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 3 років з дати підписання даного договору.

Поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення Приватному підприємству Фермерське господарство Західний Буг. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг (п.2.4, п.3.1 договору).

В подальшому 20.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 (а.с. 7).

Згідно п.1 додаткової угоди №1 сторони вирішили виключити з договору п.2.4. та у зв`язку із цим встановити, що пункт 2.5., стає пунктом 2.4.

Сторони вирішили викласти п.3.1. договору в наступній редакції 3.1. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню протягом п`яти банківських днів з моменту отримання вимоги Приватного підприємства Фермерське господарство Західний Буг але в будь-якому разі не пізніше останнього дня місяця наступного за місяцем в якому надавалась поворотна фінансова допомога (п.2. додаткової угоди №1).

У відповідності до п.3. додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.2. в наступній редакції 4.2. У випадку несвоєчасного або не в повному обсязі повернення суми поворотної допомоги Фермерське господарство Західний Буг сплачує Приватному підприємству Фермерське господарство Західний Буг суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять відсотків річних від простроченої суми.

Крім того, у п.4 додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.3. в наступній редакції 4.3. В забезпечення виконання умов даного договору щодо повернення поворотної фінансової допомоги може бути укладено відповідні договори, зокрема договори застави, іпотеки, тощо.

Разом з тим, як убачається із матеріалів справи про банкрутство Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2024 у справі №903/135/23 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг" на загальну суму 34 332 660,12 грн у наступній черговості: 5 368 грн вимоги першої черги; 34 327 292,12 грн вимоги четвертої черги.

Як зазначалося вище, позивач просить визнати спірну додаткову угоду недійсною, оскільки, вона має ознаки фраудаторності, зокрема, вказує на вчинення правочину з заінтересованою особою. ОСОБА_2 є директором як підприємства позичальника, так і позикодавця. Крім того, він є єдиним засновником позикодавця та співзасновником позичальника. Іншим співзасновником позичальника є його рідний брат ОСОБА_1 . Тобто обидва підприємства по суті контролюються однією особою.

Колегією суддів досліджено, зокрема, відомості із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у яких визначено, що засновник та керівник ПП «Фермерське господарство «Західний Буг», код ЄДРПОУ 41490962 є ОСОБА_2 . При цьому керівником Фермерського господарства Західний Буг , код ЄДРПОУ 36932997 є ОСОБА_2 , разом з тим, у переліку засновників кінцевих бенефіціарних власників вказано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Разом з тим, як убачається із матеріалів справи про банкрутство Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2024 у справі №903/135/23 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг" на загальну суму 34 332 660,12 грн у наступній черговості: 5 368 грн вимоги першої черги; 34 327 292,12 грн вимоги четвертої черги.

Як зазначалось вище, якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що як сам договір про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, так і оскаржена додаткова угода №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 укладена із заінтересованою особою, оскільки під час укладання як договору про надання поворотної фінансової допомоги, так і цієї додаткової угоди, ОСОБА_2 являвся одночасно одним із засновників, бенефіціарним власником Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 та засновником та керівником ПП «Фермерське господарство «Західний Буг». Разом з тим, факт підписання, як договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, так і оскарженої додаткової угоди №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 від імені ПП «Фермерське господарство «Західний Буг» ОСОБА_3 , який діє на підставі довіреності не спростовує встановленого вище.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що боржник взяв на себе зобов`язання без майнових дій іншої сторони. Так, договір поворотної фінансової допомоги був укладений 16.09.2021. При укладенні договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов і подальше виконання договору не пов`язувалось із будь-якими додатковими діями сторін. За таких обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, виглядає економічно необґрунтованим факт укладення додаткової угоди через 4 (чотири) дні 20.09.2021, після укладення основного договору та якою скорочуються строки повернення позики та запроваджується відповідальність за порушення цих строків у вигляді сплати індексу інфляції та 30% річних. Колегія суддів зауважує, що позичальник підписав додаткову угоду, яка погіршує його становище порівняно із умовами основного договору. При цьому жодних додаткових благ за цією додатковою угодою позичальник не отримав, лише збільшив свої зобов`язання, оскільки сума відсотків перевищує суму заборгованості.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що на момент укладення спірної додаткової угоди №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 у боржника вже існувала заборгованість, як перед позивачем у даній справі, так і перед іншими кредиторами.

Як убачається із ухвали Господарського суду Волинської області від 21.03.2023, якою визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «Вербена», у боржника була наявна заборгованість за договором поставки №37/07 від 31.07.2018 укладеним між ТзОВ «Вербена» та ФГ «Західний Буг» ОСОБА_1 в сумі 4 836 429,52 грн, а також заборгованість по сплаті 3% річних у сумі 291 384 79 грн за період з 30.05.2019 по 25.01.2023.

Відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 17.04.2024, якою визнано грошові вимоги ПП "Захід Агро Корм" у боржника була наявна заборгованість за договором поставки №69 від 13.04.2021 укладеним між ПП "ЗАХІД АГРО КОРМ" (Постачальник) та ФГ «Західний Буг» ОСОБА_1 (Покупець) в сумі 572 215,00 грн, а також заборгованість у сумі 162 124,50 грн інфляційних нарахувань за період з 17.04.2021 по 24.04.2023 та 29 829,89 грн трьох відсотків річних за період з 17.04.2021 по 24.04.2023 та пені у сумі 321 310,62 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.05.2023 у справі №903/135/23 (903/138/23) встановлено, що у боржника була наявна заборгованість перед ТОВ "Агріі Україна", яка виникла на підставі укладеного договору купівлі-продажу № 21 НХ 07 ЛВГВ від 30.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агріі Україна» і ФГ «Західний Буг» у розмірі 15 000 грн, а також заборгованість по сплаті пені у сумі 2041,40 грн, 20% річних у розмірі 3777,80 грн та штрафу у розмірі 1500 грн за порушення строків оплати товару відповідно до договору купівлі-продажу.

Відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 17.04.2024, якою визнано грошові вимоги АБ "Гапоненко Роман і партнери" у боржника була наявна заборгованість яка виникла на підставі укладеного між Сторонами, договору про надання правничої правової допомоги №03-76 від 12.03.2019 у розмірі 400 000,00 грн. Вказана заборгованість була стягнута рішенням Господарського суду м. Києва від 26.09.2022 у справі №910/4491/22 суд вирішив повністю задовольнити позов АО «Гапоненко Роман і партнери» та стягнути з Фермерського господарства «Західний Буг» ОСОБА_1 на користь Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» борг у розмірі 400 000,00 грн, та судовий збір у розмірі 6 000,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі №910/4491/22 рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2022 у справі № 910/4491/22 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Волинської області 22.02.2023 у справі №903/953/22 встановлено, що у боржника була наявна заборгованість перед ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на підставі договору складського зберігання Вз №0907/957316 від 09.07.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (зерновий склад) та Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 (поклажодавець), зокрема на підставі актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), підписаними обома сторонами: № 620 від 15.07.2021 на суму 4256,78 грн, № 732 від 19.07.2021 на суму 23567,47 грн, № 839 від 21.07.2021 на суму 296629,91 грн, №1330 від 31.07.2021 на суму 172302,29 грн, №1353 від 31.07.2021 на суму 421714,99 грн, №683 від 12.08.2021 на суму 214240,18 грн, №1865 від 31.08.2021 на суму 13165,80 грн, а також заборгованість з оплати пені та штрафу.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 у справі №903/439/22 встановлено, що у боржника була наявна заборгованість перед ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на підставі договору купівлі-продажу №2310/528369 від 23.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» (продавець) та Фермерським господарством «Західний Буг» ОСОБА_1 (покупець) у сумі 12 590 487, 39 грн, а також штрафу у сумі 3 777 146,20 грн.

Отже, колегія суддів, дослідивши в сукупності матеріали справи, приходить до висновку, що укладення оскарженої додаткової угоди №1 від 20.09.2021 мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 , що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає інтересам таких кредиторів шкоди.

Укладення додаткової угоди №1 від 20.09.2021 призвело до збільшення кредиторської заборгованості, про наявність якої мали усвідомлювати обидві сторони під час укладення оскарженої додаткової угоди №1 від 20.09.2021, оскільки, як сам договір про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, так і оскаржена додаткова угода №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 укладено між заінтересованими особами.

Таким чином, сторони оскарженого правочину не могли не знати про неможливість виконання зобов`язання з боку Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 , враховуючи, крім іншого, скорочення строків повернення позики та передбачення відповідальності за порушення цих строків.

Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що передбачені додатковою угодою інфляційні та 30% річних згідно КУзПБ відносяться до четвертої черги вимог кредиторів. Такі штрафні санкції, як то пеня чи штрафи, які закон відносить до шостої черги вимог кредиторів, ця додаткова угода не містить. Як наслідок, при наявній заборгованості в розмірі 16 140 028,74 грн в боржника виникає додатковий обов`язок сплатити 18 187 263,38 грн. Тобто сума відсотків перевищує суму заборгованості. І обидві суми відносяться до четвертої черги кредиторських вимог.

За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем, шляхом укладення спірної додаткової угоди, умисних, недобросовісних дій, які спрямовано на ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, штучного збільшення кредиторської заборгованості, тобто зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочину.

Такий правочин за участі боржника своїм правовим наслідком вчинення очевидно має вплив на розмір задоволених вимог кредитора, які задовольняються за рахунок конкурсної маси та реалізацію ним прав у справі про банкрутство, обсяг наявності яких (зокрема кількісний склад голосів на зборах та комітеті кредиторів) перебуває в залежності від наявних в нього визнаних судом вимог до боржника (див. схожі за змістом висновки щодо впливу формування конкурсної маси на права та інтереси кредитора, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №910/9535/18).

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Враховуючи наведене, сукупність встановлених у цій справі обставин укладення спірного правочину у так званий "підозрілий період" до порушення провадження у справі про банкрутство, що мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості боржника, що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, завдає їм шкоди, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків; пов`язаність, заінтересованість сторін оспорюваного правочину свідчить про наявність підстав для визнання додаткової угоди №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 недійсною згідно з положеннями статей 13, 215 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Проте, суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та без урахування. Тому висновки місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсними є необґрунтованими, такими, що не відповідають обставинам справи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відповідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу", ст. 99 ГПК України, не вбачає підстав для призначення технічної експертизи у даній справі, оскільки докази наявні в ній є достатніми для вирішення даного спору.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" слід задовольнити. Рішення господарського суду Волинської області від 23.09.24 у справі № 903/135/23 (903/584/24) слід скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт до Фермерського господарства Західний Буг ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 20.09.2021р. до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021р., укладену між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг".

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають стягненню з Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт".

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на рішення господарського суду Волинської області від 23.09.24 у справі №903/135/23 (903/584/24) задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 23.09.24 у справі № 903/135/23 (903/584/24) скасувати. Прийняти нове рішення.

« 1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20.09.2021р. до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, укладену між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг".

3. Стягнути з Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 (44700, м. Володимир, вул. Ганни Жежко, буд. 9, код ЄДРПОУ 36932997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул. Промислова, 5А, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл., 45606, код ЄДРПОУ 31496816) 6056,00 грн судового збору за подачу позову. Видати наказ.»

3. Стягнути з Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 (44700, м. Володимир, вул. Ганни Жежко, буд. 9, код ЄДРПОУ 36932997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул. Промислова, 5А, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл., 45606, код ЄДРПОУ 31496816) 9084,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати накази на виконання даної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

6. Справу № 903/135/23 (903/584/24) повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "22" січня 2025 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Тимошенко О.М.