Ухвала

від 21.01.2025 по справі 903/877/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

21 січня 2025 року Справа № 903/877/20 Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від ТОВ «ЕС Фарма»: Комлик І.С. ордер АІ №1784110 від 09.08.2024

від ТОВ «Агро Таб»: Лозовський В.М. ордер серія СА №1109717 від 16.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес Фарма» про визнання грошових вимог по справі по №903/877/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Таб про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 08.12.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ Агро Таб. Розпорядником майна ТОВ Агро Таб призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

Постановою господарського суду від 27.04.2020 процедуру розпорядження майном у справі про банкрутство ТОВ Агро Таб та повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна) Григор`єва В.В. припинено, ТОВ Агро Таб визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором товариства призначено арбітражного керуючого Перепелицю Василя Володимировича.

У відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства на офіційному веб-порталі судової влади України здійснено оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури ТОВ Агро Таб.

09.08.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес Фарма» надіслав до суду заяву про грошові вимоги кредитора до боржник, в якій просить суд визнати грошові вимоги в загальному розмірі 593304,13 грн, в т.ч.: 6056,00 грн витрати зі сплати судового збору, 24590,82 грн витрати на правову допомогу та 562657,31 грн основний борг.

У зв`язку з відкриттям касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Таб" арбітражного керуючого Каленчук Оксани Іванівни на ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у вказаній справі, повідомляємо, що справа №903/877/20 направлена до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою суду від 02.09.2024 відкладено вирішення питання про прийняття заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес Фарма» про визнання грошових вимог по справі 903/877/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОСТУПНІ ФІНАНСИ» до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Таб про банкрутство до повернення справи до Господарського суду Волинської області.

25.11.2024 справа повернута до Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 26.1.2024 заяву ТОВ «Ес Фарма» про визнання грошових вимог до боржника прийнято до розгляду. Розгляд заяви кредитора ТОВ «Ес Фарма» про визнання грошових вимог до боржника призначено на 10.12.2024 о 10:45 год. Зобов`язано ліквідатора Каленчук О.І. розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес Фарма» про визнання грошових вимог та надати кредитору і суду до 03.12.2024 нормативно-документальне обґрунтування щодо визнання або відхилення кредиторських вимог.

08.12.2024 ліквідатор Каленчук О.І. сформувала в системі «Електронний суд» відзив на заяву, в якому зазначила, що грошові вимоги не підтверджуються первинними документами, які свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, а тому виключає можливість визнання заявлених ТОВ «Ес Фарма» грошових вимог до ТОВ «АГРО ТАБ».

Ухвалою суду від 10 12 2024 розгляд заяви кредитора ТОВ «Ес Фарма» про визнання грошових вимог відкладено на 21.01.2024 о 10:45 год. Зобов`язано ТОВ «Ес Фарма» подати до суду в строк до 03.01.2024 наступні документи:

- оригінали документів, на підтвердження вимог, які долучені до заяви (для огляду в судовому засіданні);

- уточнений розрахунок нарахувань (3% річних, втрат від інфляції та пені) з дотримання вимог ч.3 ст.41 КУзПБ, умов договору;

- надати позиції, заперечення з урахуванням розгляду грошових вимог ліквідатором, документи, докази на спростування заперечень, позицій ліквідатора.

06.01.2025 представник ТОВ «Ес Фарма» сформував в системі «Електронний суд» заяву, в якій просить суд визнати грошові вимоги ТОВ «ЕС ФАРМА» до ТОВ «АГРО ТАБ» у загальному розмірі 298 943,08 грн в наступній черговості:

- у першу чергу задоволення вимог кредиторів включити грошові вимоги ТОВ «ЕС ФАРМА» у розмірі 30 646,82 грн., які складаються зі сплати судового збору у розмірі 6056,00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 24 590,82 грн.

- у четверту чергу задоволення вимог включити грошові вимоги ТОВ «ЕС ФАРМА» у розмірі 268 298,26 грн.

Просив оригінали первинних документів повернути ТОВ ЕС ФАРМА після ухвалення судом рішення.

Подав уточнений розрахунок, з якого слідує, що заборгованість за Договором поставки №ЕС-331 від 04.04.2018 становить 124 169,98 грн. Загальна сума пені -110 170,48 грн. Загальна сума 3% річних -11 946,29 грн. Загальна сума інфляційного збільшення суми боргу - 22 011,51 грн.

02.01.2025 представник ТОВ «Ес Фарма» надіслав до суду заяву, якою долучив оригінали долучених до заяви документів для огляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ТОВ «Ес Фарма» просив задоволити заяву про визнання грошових вимог.

Представник ТОВ «Агро Таб» в судовому засіданні в режимі відеоконференції вказав, що кредитором не віно визначена черговість заявлених кредиторських вимог, а також, що документи містять недоліки.

У визначений судом день та час інші кредитори та боржник своїм правом на участь в судовому розгляді не скористалися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового засідання, не з`явилася в судове засідання також і ліквідатор.

Заслухавши представника ТОВ «Ес Фарма» та ТОВ «Агро Таб», дослідивши та надавши оцінку наданим до заяви кредитора документам (в т.ч. оригінали документів)та матеріалам, врахувавши позиції ліквідатора, суд встановив наступне та дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, 04.04.2018 між ТОВ "ЕС ФАРМА" та ТОВ "АГРО ТАБ", яке на той час мало назву ТОВ "ТАБЛЕТКА А" укладено Договір поставки № ЕС-331.

Згідно з п. 1.1. якого постачальник постачає покупцю вироби медичного призначення та інші товари лікувального, косметичного та медичного призначення (надалі - Товар), згідно замовлень Покупця за ціною та асортиментом, а Покупець зобов`язується оплатити за поставлений товар на умовах Договору.

У відповідності до п.6.4 Договору поставки та протоколу розбіжностей від 04.04.2018, покупець зобов`язаний сплатити за реалізований товар не пізніше 20 (двадцятого) числа наступного місяця. Звіт про реалізований товар надсилається електронною поштою або факсом до 5 (п`ятого) числа місяця наступного за звітним.

Згідно п.4.1 договору, у момент передачі Товару Постачальник повинен передати Покупцеві наступні документи:

-Накладну на Товар (2 екземпляри), підписану вповноваженою особою Постачальника та скріплену печаткою Постачальника;

-Податкову накладну, створену в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису, та, в обов`язковому порядку зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше 15 календарних днів, наступних за датою її складання, якщо Покупець платник ПДВ;

-Реєстр на лікарські засоби, які реалізуються суб`єктом господарської діяльності;

- Сертифікати якості, завірені печаткою Постачальника;

-Висновок про якість ввезених в Україну лікарських засобів (для лікарських засобів іноземного виробництва),

-в разі поставки виробів медичного призначення, інших товарів лікувального, косметичного та медичного призначення Постачальник повинен надати з товаром копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, а за наявності - свідоцтво про державну реєстрацію.

У відповідності до п.4.3. договору, прийом-передача Товару здійснюється на підставі накладних. Покупець зобов`язується надати Постачальнику, за підписом керівника та головного бухгалтера, Зразки печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності від Постачальника, завіряє свій підпис у накладній на отримання Товару. Наявність на накладній печатки (штампу) свідчить про прийняття Товару Покупцем.

Згідно п.5.1 договору, Покупець зобов`язаний повідомити Постачальника:

-у разі надходження будь-якої скарги на Товар;

-якщо стало відомо про виявлення ризику для здоров`я людини при застосуванні поставленого лікарського засобу;

-про всі випадки побічної реакції та/або відсутність ефективності поставленого лікарського засобу при його медичному застосуванні;

-якщо стало відомо або повинно бути відомо на підставі наявної у Покупця інформації, що Товар становить ризики для споживачів (користувачів), несумісні із загальною вимогою щодо безпечності продукції.

У випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством (п.7.2. договору).

Відповідно до п.7.4 договору, а невчасну або неповну оплату отриманого Товару, Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від несплаченої суми за кожен день затримки платежу до моменту остаточного розрахунку.

На виконання умов договору ТОВ ЕС ФАРМА поставлено ТОВ ТАБЛЕТКА А товар на загальну суму 157 777,54 грн., що відображено в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 30.12.2020 та підтверджується видатковими накладними, товарно -транспортними накладними та податковими накладними, які долучені до даної заяви.

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків між ТОВ "ЕС ФАРМА" та ТОВ "ТАБЛЕТКА А" станом на 31.12.2019 заборгованість ТОВ "ТАБЛЕТКА А" перед ТОВ "ЕС ФАРМА" станом на 31.12.2019 складала 124770,19 грн.

Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця. Висновок про вказане зроблено Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі №804/15389/15.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства (аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому, доказування полягає не лише у поданні доказів, а й у доведенні їх переконливості (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17).

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).

Як слідує з матеріалів справи, 21.11.2018 між ТОВ "АГРО ТАБ", яке на той час мало назву ТОВ "ТАБЛЕТКА А", та ТОВ "ЕС ФАРМА" укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 21/11/18 від 21.11.2018 на суму 1000000,00 грн.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору, ТОВ «ТАБЛЕТКА А» зобов`язалося надати ТОВ «ЕС ФАРМА» поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а ТОВ «ЕС ФАРМА» зобов`язалося використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений даним Договором строк. Фінансова допомога надається у розмірі 1 000 000,00 грн.

Згідно з п. 1.4. Договору, фінансова допомога надається строком до 31 грудня 2019 року.

На підставі вказаного Договору №21/11/18 від 21.11.2018 ТОВ «Таблетка А» перераховано ТОВ ЕС ФАРМА грошові кошти в сумі 500 000,00 грн.

10.01.2020 укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог між Боржником та ТОВ "ЕС ФАРМА".

Згідно п. 1 Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2020 ТОВ "ЕС ФАРМА" та ТОВ "ТАБЛЕТКА А" дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають із наступних договорів:

а)за Договором поставки № ЕС-331 від 04.04.2018 ТОВ "ТАБЛЕТКА А" є боржником, ТОВ "ЕС ФАРМА" кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 124 169,98 грн. з поставку Товару;

б)за Договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018р. ТОВ "ЕС ФАРМА" є боржником, а ТОВ "ТАБЛЕТКА А" кредитором у зобов`язань з повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги в частині, яка становить 124 169,9 грн.

29.08.2023 ліквідатор ТОВ «АГРО ТАБ» арбітражний керуючий Перепелиця В.В звернувся до суду з заявою в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС ФАРМА», в якій просив суд визнати недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2020, укладену між ТОВ «ТАБЛЕТКА А» та ТОВ «ЕС ФАРМА» .

09.10.2023 рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/877/20 (903/932/23) в межах справи про банкрутство ТОВ «АГРО ТАБ» вирішено:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2020 укладену між ТОВ «ТАБЛЕТКА А» (код ЄДРПОУ 40388290) та ТОВ «ЕС ФАРМА» (код ЄДРПОУ 37193045).

30.01.2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ТОВ «ЕС ФАРМА» на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі № 903/877/20 (903/932/23) в межах справи про банкрутство ТОВ «АГРО ТАБ» Північно-західний апеляційний господарський суд виніс постанову, якою постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС ФАРМА» на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.23 у справі № 903/877/20 (903/932/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.23 у справі № 903/877/20 (903/932/23) залишити без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2024 у справі № 903/877/20 (903/932/23), касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС Фарма" залишено без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі №903/877/20(903/932/23) змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 у справі №903/877/20 (903/932/23) залишено без змін.

Як вбачається з вищезазначеного рішення, «6. 21.11.2018 між ТОВ "Агро Таб", яке на той час мало назву ТОВ "Таблетка А", та ТОВ "ЕС Фарма" укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги N921/11/18 від 21.11.2018 на суму 1000000,00 грн.

7. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору ТОВ "Таблетка А" зобов`язалося надати ТОВ "ЕС Фарма" поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а ТОВ "ЕС Фарма" зобов`язалося використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений даним договором строк. Фінансова допомога надається у розмірі 1000000,00 грн.

8. Згідно з п. 1.4 договору фінансова допомога надається строком до 31.12.2019. Відповідно до п. 2.3 договору ТОВ "ЕС Фарма" зобов`язалось повернути фінансову допомогу у строки, встановлені договором.

9. Згідно з доводами Ліквідатора, під час аналізу наданої суду банківської виписки АТ "Банк Восток" стало відомо, що 27.11.2018 ТОВ "Агро Таб", яке на той час мало назву ТОВ "Таблетка А ", здійснило перерахування грошових коштів в сумі 500000,00 грн на користь ТОВ "ЕС Фарма ", з призначенням платежу "Поворотна, фінансова допомога зг. дог. 21/11/18 від 21.11.18р. Без ПДВ".

10. Зазначені кошти ТОВ "ЕС Фарма" ТОВ "Таблетка А " повернуті не були.

11. В процесі розгляду Господарським судом Волинської області справи №9903/980/21 за позовом ТОВ "Агро Таб" до ТОВ "ЕС Фарма" про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 500000,00 грн в межах справи №9903/877/20 про банкрутство боржника, ТОВ "ЕС Фарма" надало відзив від 14.01.2022. до якого було надано, зокрема, копії: договору поставки Х°ЕС-331 від 04,04.2018, укладеного між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма" (далі -Договір поставки); Угоди; акта звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма" станом на 31.12.2019 (далі - Акт звірки взаєморозрахунків).

12. Оригінали документів оглянуті господарським судом першої інстанції в цій справі.

13. Відповідно до п. 1.1 Договору поставки ТОВ "ЕС Фарма" (постачальник) постачає ТОВ "Таблетка А" (покупець) вироби медичного призначення та інші товари лікувального, косметичного та медичного призначення (далі - товар), згідно з замовленнями покупця за ціною т а асортиментом, а покупець зобов`язується оплатити за поставлений товар на умовах договору.

14. В п. 1.2 Договору поставки встановлено, що кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається покупцем при замовленні товару, та зазначається в накладних на окрему поставку товару.

15. Згідно з п. 4.1 Договору поставки у момент передачі товару постачальник повинен передати покупцеві, зокрема, такі документи: накладну на товар (2 екземпляри), підписану уповноваженою особою постачальника та скріплену печаткою постачальника; податкову накладну; реєстр на лікарські засоби, які реалізуються суб`єктами господарської діяльності; сертифікати якості, завірені печаткою постачальника; висновок про якість ввезених в Україну лікарських засобів.

16. Відповідно до Акта звірки взаєморозрахунків заборгованість ТОВ "Таблетка А" перед ТОВ "ЕС Фарма" станом на 31.12.2019 складала 124 770Д9 грн.

17. Згідно з п. 1 Угоди ТОВ "ЕС Фарма" та ТОВ "Таблетка А" дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають: а) з Договору поставки, згідно з яким ТОВ "Таблетка А" є боржником, а ТОВ "ЕС Фарма" кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 124169.98 грн за поставку товару: б) з договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, згідно з яким ТОВ "ЕС Фарма" є боржником, а ТОВ "Таблетка А" кредитором у зобов`язанні з повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги в частині, яка становить 124169,98 грн.

18. Відповідно до п. 3 Угоди з моменту набрання чинності цією Угодою за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 зобов`язання ТОВ "ЕС Фарма" припиняються в частині суми, яка становить 124169,98 грн. Згідно з п. 7 Угоди ця Угода набула чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками сторін.»

Таким чином, враховуючи те, що рішенням Господарського суду Волинської області від 09.10,2023 у справі № 903/877/20 (903/932/23) в межах справи про банкрутство ТОВ «АГРО ТАБ», визнано недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2020, укладену між ТОВ «ТАБЛЕТКА А» (код ЄДРПОУ 40388290) та ТОВ «ЕС ФАРМА» (код ЄДРПОУ 37193045), ТОВ «АГРО ТАБ» (попередня назва ТОВ ТАБЛЕТКА А) має заборгованість перед ТОВ ЕС ФАРМА за Договором поставки № ЕС-331 від 04.04.2018 в сумі 124 169,98 грн. за поставку Товару.

Різниця у сумі заборгованості обумовлена тим, що в акті звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Таблетка А" та ТОВ "ЕС Фарма" станом на 31.12.2019 не було відображено операції з повернення товарів у 2020 році на суму 600,12 грн.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), (постанова ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Поруч з цим, у відповідності до ч.3 ст.41 КУзПБ, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

-забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

-забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

-не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

-зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

-не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Згідно з представленими господарському суду уточненими розрахунками до заяви кредитором нараховано:

-110 170,48 грн пеня;

-11 946,29 грн - 3% річних;

- 22 011,51 грн інфляційні втрати.

Перевіривши доданий кредитором до заяви розрахунок заборгованості по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування:

-110 170,48 грн пеня;

-11 946,29 грн - 3% річних;

- 22 011,51 грн інфляційні втрати.

Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Також, кредитор просив визнати вимоги кредитора в розмірі 24590,82 грн витрати на правничу (правову) допомогу.

КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об`єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.

Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають в межах такої справи.

Отже, у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства, та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ.

Тобто, норми ГПК України є загальними по відношенню до норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, які є спеціальними й мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.

Верховний Суд неодноразово у своїй практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).

Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 у справі № 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.2021 у справі "Шкіря проти України").

Отже, під час розгляду справ про банкрутство щодо вирішення питань, які виникають у цій справі підлягають застосуванню положення КУзПБ, які є спеціальними стосовно норм ГПК України.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи про банкрутство, не відносяться до поточних вимог, відносяться до першої черги задоволення вимог кредиторів.

Статтею 64 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено черговість задоволення вимог кредиторів боржника. Так пунктом 1 частини першої цієї статті встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому у першу чергу задовольняються, зокрема, витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання кредитору професійної правничої допомоги під час розгляду заяви підтверджується наступними доказами:

- копією договору про надання правової допомоги від 20.10.2023;

- копією додаткової угоди від 22.07.2024;

- копією акта надання послуг від 08.08.2024;

- ордером серія АІ №1677700 від 09.08.2024.

Договір про надання правової допомоги від 20.102023 укладено між АБ «Іллі Комлика» та ТОВ «ЕС Фарма».

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1, Клієнт доручає Бюро підготовку та подання до Господарського суду Волинської області заяви про грошові вимоги кредитора до боржника у справі про банкрутство боржника ТОВ Агро Таб №903/877/20, а також правовий супровід та представництво інтересів Клієнта у справі про банкрутство боржника ТОВ Агро Таб №903/877/20.

Відповідно до розділу 4 Договору, Адвокатське бюро «Іллі Комлика» та ТОВ «ЕС ФАРМА» дійшли згоди про наступне:

4.2. Оплата здійснюється виходячи з кількості витраченого часу і тарифної ставки.

4.3.Тарифна ставка наданих послуг становить еквівалент 50 дол. США за кожну годину наданих послуг.

4.4. Гонорар сплачується за результатами наданої правничої допомоги Клієнту відповідно до Актів наданих послуг.

4.5. Гонорар підлягає сплаті у національній валюті України (грн), що визначається за офіційним курсом НБУ на день складання Акту надання послуг та рахунку на оплату.

Згідно акта №3 наданих послуг від 08.08.2024, бюро надало, а клієнт прийняв наступні послуги у справі №903/877/20:

1. Консультування Клієнта та збір документів для підготовки заяви про грошові вимоги кредитора до боржника - 2 год. - 100 дол.США

2. Формування тексту та подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника - 10 год. - 500 дол.США.

Всього, витрати ТОВ «ЕС ФАРМА» на професійну правничу допомогу складають 600 дол.США., що станом на 08.08.2024 за офіційним курсом НБУ (1 дол.США = 40,9847 грн.) складає 24 590,82 грн.

При цьому, звертає на себе увагу факт штучного збільшення обсягу виконаних робіт, оскільки вказані заявником в акті наданих послуг види послуг як: консультування Клієнта та збір документів для підготовки заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, охоплюються послугою з формування тексту та подання заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, у зв`язку з чим помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні, а не як складові частини послуги з підготовки позовної заяви.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №922/1964/21 від 16.11.2022, №754/8750/19 від 22.05.2024.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Разом з тим, акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Зважаючи на вищенаведене та взявши до уваги матеріали справи, суд враховує, що даний спір не відноситься до категорії складних справ, які потребують додаткового вивчення судової практики, опрацювання значного обсягу доказової бази, у кредитора в наявності були всі документи, необхідні для подачі їх до суду, тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо їх збирання (витребування) та значного обсягу часу та зусиль для підготовки відповідних документів до суду.

Разом з тим, дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС Фарма» щодо судових витрат кредитора, а також долучені до неї докази на предмет складності наданих послуг, обсягу та витраченого часу, суд дійшов висновку, що надані послуги пов`язані з підготовкою та поданням заяви, здiйснення правового аналiзу, формування правової позицiї захисту інтересів Клiєнта в судi, а також подання до Господарського суду Волинської областi заяву кредитора з вимогами до Боржника з доданими матеріалами.

Суд зазначає, що заява не є складною, оскільки стосується основного боргу, 3% річних, пені та інфляційних на підставі договору та не містить велику кількість документів, які необхідно було б вивчити.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності їх розміру, суд вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи і обсягом виконаних робіт та їх необхідності.

За вказаного, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх необхідності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору; ураховуючи те, що підготовка до розгляду та юридичний супровід під час розгляду у суді, а також здійснені розрахунки заявлених до стягнення сум є не складними; суд дійшов висновку, що заявлені кредитором витрати на правову допомогу в розмірі є неспівмірними зі складністю справи (розгляду заяви), наданим адвокатом обсягом послуг і витраченим часом на їх надання, не відповідають критерію реальності таких витрат і розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

З огляду на викладене, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, суд вважає за доцільне задовольнити заяву кредитора щодо відшкодування витрат, понесених заявником на професійну правничу допомогу частково та визнати 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а в частині визнання 9590,82 грн - відмовити.

Системний аналіз норм статті 123 ГПК України, статті 64 КУзПБ свідчить, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді не є у розумінні статті 1 КУзПБ зобов`язанням боржника перед кредитором, а є витратами понесеними в процесі розгляду грошових вимог кредитора, які мають спеціальний порядок відшкодування, передбачений нормами ГПК України та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження. Тому такі витрати не відносяться до поточних вимог у справі та відносяться згідно із пунктом 1 частини першої статті 64 КУзПБ до першої черги задоволення вимог кредиторів (постанова КГС ВС від 22 жовтня 2020 року у справі № 904/4387/19).

Під час розгляду заявлених грошових вимог, арбітражний керуючий та суд користуються правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (аналогічна позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Розглядаючи кредиторські вимоги арбітражний керуючий та суд зобов`язані належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності) та з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

Разом з тим, судом враховано приписи ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому:

1) у першу чергу задовольняються:

вимоги щодо виплати заборгованості з оплати за виконані роботи та/або надані послуги, а також інші кошти, належні гіг-спеціалістам за гіг-контрактами, укладеними згідно із Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв`язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов`язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв`язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

вимоги щодо виплати заборгованості із компенсації збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України;

вимоги кредиторів за договорами страхування;

витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, які понесені і не сплачені до відкриття ліквідаційної процедури;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

вимоги кредиторів за договорами залучення проміжного та/або нового фінансування у процедурі превентивної реструктуризації;

2) у другу чергу задовольняються:

вимоги із зобов`язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов`язань із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб`єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються:

вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів);

вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) у п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Розглянувши заяву ТОВ «Ес Фарма» про визнання грошових вимог, господарський суд вважає за можливе кредиторські вимоги останнього визнати із наступною черговістю їх задоволення:

- 21056,00 грн (6056,00 грн (судовий збір) та 15000,00 грн - витрати на правову допомогу) - вимоги першої черги;

- 158127,78 грн (заборгованість за договором, 3% річних та інфляційні втрати) вимоги четвертої черги;

- 110170,48 грн (пеня) вимоги шостої черги.

Вимоги в частині 9590,82 грн витрати на правову допомогу слід відхилити.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою статті 45 КУзПБ, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Щодо письмових пояснень ліквідатор ТОВ АГРО ТАБ судом враховано наступне.

Як вбачається з судових рішень в межах справи про банкрутство ТОВ АГРО ТАБ №903/877/20 ТОВ ЕС ФАРМА первинні бухгалтерські документи, що підтверджують взаємовідносини за договором №ЕС-332 від 04.04.2018 були вилучені у кримінальному провадженні №42017200000000074 від 13 лютого 2017 року, що підтверджується протоколом обшуку від 18 червня 2019 року.

Разом з тим, ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.01.2024 у справі №359/64/24: задоволено скаргу ТОВ ЕС ФАРМА не бездіяльність слідчого та прокурора; зобов`язано слідчих слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та прокурорів Бориспільської окружної прокуратури, які беруть участь у кримінальному провадженні №42017200000000074, повернути товариству з обмеженою відповідальністю «ЕС Фарма» речі та документи, що були вилучені 18 червня 2019 року в результаті обшуків офісно-складського комплексу по вул. Л. Українки, 26 в с. Щасливе Бориспільського району та домоволодіння по вул. Кооперативна, 5-а в с. Липовий Скиток Васильківського району, а саме: електронні носії інформації (комп`ютерні та жорсткі диски) та документи цього господарського товариства, зокрема оригінали видаткових та податкових накладних, оригінали актів приймання-передачі та інші документи, що були складені у виконання договорів поставок, укладених товариством з обмеженою відповідальністю «Ес Фарма» в 2018 році, а також оригінали інших документів цього господарського товариства.

23.02.2024 на підставі ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.01.2024 у справі № 359/64/24 начальник відділення слідчого відділу Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області Мовчан А.Ф. передав адвокату Забаріну А.Ф. (адвокат ТОВ ЕС ФАРМА в межах кримінального провадження №42017200000000074) на зберігання майно (документи) ТОВ ЕС ФАРМА, що були вилучені 18.06.2019 в ході обшуку офісно - складського комплексу по вул. Л. Українки, 26 в с. Щасливе Бориспільського району Київської області. Акт приймання - передачі речових доказів (документів) від 23.02.2024 додається.

Серед документів, що були передані адвокату Забаріну А.Ф. на зберігання містилися докази, а саме первинні бухгалтерські документи (видаткові накладні, товарно -транспортні накладні), що підтверджують реальність господарських операцій між ТОВ ЕС ФАРМА та ТОВ АГРО ТАБ (попередня назва ТОВ ТАБЛЕТКА А) за Договором поставки ЕС -331 від 04.04.2018 за поставку товару в сумі 124 169,98 грн.

Оригінали документів оглянуті в судовому засіданні.

Ліквідатор же, в свою чергу, не спростовує належними доказами того, що боржником не було прийнято товар від постачальника, як і того, що особи, які брали участь в господарських операціях від імені боржника не були уповноважені на прийняття товару від ТОВ ЕС ФАРМА.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст.ст 1, 2, 47-49 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмежено відповідальністю «Ес Фарма» до боржника задовольнити частково.

2. Визнати у встановленому порядку доведені грошові вимоги Товариства з обмежено відповідальністю «Ес Фарма» (вул.Івана Мазепи,3, оф.174, м.Київ, 01010, код ЄДРПОУ 37193045) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Таб» (вулиця Миру, будинок 22, офіс 7, село Римачі, Любомльський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 40388290) у наступній черговості:

- 21056,00 грн (6056,00 грн (судовий збір) та 15000,00 грн - витрати на правову допомогу) - вимоги першої черги;

- 158127,78 грн (заборгованість за договором, 3% річних та інфляційні втрати) вимоги четвертої черги;

- 110170,48 грн (пеня) вимоги шостої черги.

Вимоги в частині 9590,82 грн витрати на правову допомогу - відхилити.

Вказані вимоги кредитора є конкурсними, але без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

4. Зобов`язати ліквідатора відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Ухвала господарського суду набирає законної негайно з моменту її прийняття відповідно до ч.4 ст. 9 КУзПБ.

Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.9 КУзПБ, ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст ухвали виготовлено 21.01.2025.

Суддя І. О. Гарбар