Рішення

від 09.01.2025 по справі 910/6391/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2025Справа № 910/6391/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Олексюк О.В., розглянувши у загальному позовному провадженні господарську справу

за позовною заявою Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс»

про стягнення 1 510 959,93 грн

за участю представників:

від позивача: Перепелицін К.М.

від відповідача: Шевчук О.В., Лавріненко І.А., Петровський В.В.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулася Київська міська рада (далі - Київрада, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс» (далі - ТОВ «Едванс», відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 7 452 694,55 грн за договором оренди земельної ділянки № 85-6-00265 від 13.04.2006.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що фактичний користувач земельної ділянки 0,2250 га за кадастровим номером 8000000000:85:642:0014, що знаходиться на вул. Верхній Вал, 10, літ. А, у Подільському районі міста Києва - ТОВ «Едванс» без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки (Київської міської ради) зберіг у себе кошти в сумі 7 452 695,55 грн, які мав сплатити за користування землею у позадоговірному порядку у період з 14.04.2021 по 02.05.2024, а тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У позові Київрада просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2250 га за кадастровим номером 8000000000:85:642:0014, що знаходиться по вул. Верхній Вал, 10, літ. А у Подільському районі міста Києва, в сумі 7 452 695,55 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач (ТОВ «Едванс») у визначений законом строк надав суду відзив, в якому позов не визнав, вказав, що після закінчення дії договору оренди землі, укладеного із позивачем, він, як користувач землею, сплачував земельний податок у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що склало за заявлений період 4 395 014,74 грн. У той же час застосування позивачем ставки орендної плати у розмірі 5% є неправомірним, оскільки в період дії укладеного договору сторонами була погоджена ставка у розмірі 2,5%, при цьому зміни до положень вказаного договору не вносились, а нарахування орендної плати на підставі рішень Київської міської ради «Про бюджет міста Києва» на певний рік суперечить положенням чинного законодавства. Окремо відповідач зазначив про те, що подальші договірні відносини між сторонами спору не були оформлені саме з вини Київради, яка намагається безпідставно збільшити розмір ставки орендної плати до 5 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

У відповіді на відзив Київська міська рада зазначила, що ТОВ «Едванс» не є власником та постійним землекористувачем вищевказаної земельної ділянки, а тому відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду у справі № 922/3413/17. Також позивач вказав, що застосування запропонованого відповідачем розміру орендної плати є неможливим, оскільки строк дії укладеного сторонами договору сплив.

У запереченнях до відповіді на відзив відповідач наголосив на тому, що постанова Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/3413/17 не є подібною справі, що розглядається, а тому висновки, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані в даному випадку. Разом з тим поведінка Київради, яка майже протягом двох років не приймає рішення про передачу ТОВ «Едванс» земельної ділянки в оренду, свідчить про недобросовісність позивача та суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У підготовчому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з тим, що ГУ ДПС в м. Києві підтвердило сплату відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою, тому Київська міська рада просить стягнути з ТОВ «Едванс» безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2250 га за кадастровим номером 8000000000:85:642:0014 по вул. Верхній Вал, 10, літ. А у Подільському районі міста Києва в сумі 1 510 959,93 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, встановив, що вона відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України та є правом позивача, а тому вказана заява була прийнята судом до розгляду.

У свою чергу відповідач подав заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що він не відмовляється від своєї попередньої позиції щодо відсутності у ТОВ «Едванс» заборгованості з орендної плати, однак, у випадку, якщо суд прийде до висновку про наявність такої заборгованості, то він просить в рахунок її погашення зарахувати переплату, здійснену відповідачем за користування земельною ділянку у сумі 1 235 134,33 грн, яка виникла внаслідок того, що починаючи з 2012 року відповідач здійснював орендну плату за користування земельною ділянкою у більшому розмірі, аніж було передбачено договором - у розмірі 3% замість 2,5% від НГО. Таку саму заяву відповідач подав до Київради, проте, остання відмовила ТОВ «Едванс» у її задоволенні у зв`язку з відсутністю правових підстав для цього.

Під час розгляду справи по суті представник позивача заявлені вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав, наведених у відзиві, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні та дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Установлено, що 29.11.2005 Київська міська рада ухвалила рішення № 513/2974, за яким земельна ділянка на вул. Верхній Вал, 10, літ-А у Подільському районі міста Києва була передана ТОВ «Едванс» в оренду на 15 років для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-громадського комплексу з торговельними приміщеннями сучасного рівня з підземним паркінгом.

На виконання вказаного рішення 13.04.2006 між Київрадою (орендодавець) та ТОВ «Едванс» був укладений договір оренди земельної ділянки № 85-6-00266 (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 513/2974 від 29.11.2005 «Про передачу ТОВ «Едванс» земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-громадського комплексу з торговельними приміщеннями сучасного рівня, з підземним та прилеглим паркінгами на вул. Верхній Вал, 10, літ-a у Подільському районі м. Києва» передає, а орендар приймає за актом приймання-передачі в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Верхній Вал, 10, літ-a у Подільському районі м. Києва; розмір - 2 250 кв.м; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-громадського комплексу з торговельними приміщеннями сучасного рівня, з підземним паркінгом; кадастровий номер - 8 000 000 000:85:642:0014. Строк дії договору - 15 років (п. 3.1 договору).

У п. 4.2 договору сторони погодили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 2,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Указаний договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 11.3 договору).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8001011442019 від 30.10.2019 та інформаційною довідкою № 377594780 від 08.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наданих позивачем, власником земельної ділянки площею 0,2250 га з кадастровим номером 8000000000:85:642:0014, місце розташування - м. Київ, Подільський р-н, вул. Верхній Вал, 10, літ-a, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. Цільове призначення вищевказаної земельної ділянки: 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку)

Також з інформаційної довідки № 379605276 від 22.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на вказаній земельній ділянці розташований офісно-громадський комплекс з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом, право власності на який зареєстроване за ТОВ «Едванс» з 2014 року.

Судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки № 85-6-00266 від 13.04.2006 укладався сторонами зі строком дії на 15 років, тобто фактично він закінчив свою дію 13.04.2021.

У подальшому ТОВ «Едванс» використовувало вищевказану земельну ділянку як власник нерухомого майна, яке на цій ділянці розташоване, без укладення наступного договору оренди, хоча відповідне питання розглядається Київрадою, але рішення з нього позивачем не прийняте.

Звертаючись до суду з даним позовом, Київська міська рада вказує, що у період з 14.04.2021 по 02.05.2024 відповідач користувався земельною ділянкою безоплатно та без правовстановлюючих документів, за рахунок чого він безпідставно зберіг грошові кошти в сумі 1 510 959,93 грн, які мали бути сплачені позивачу, а тому вимогою позивача є стягнення з ТОВ «Едванс» безпідставно збережених коштів у вказаній сумі.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Також правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Виходячи зі змісту наведеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

При цьому виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України),

За змістом ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Судом вже встановлено, що укладений сторонами договір оренди земельної ділянки № 85-6-00266 від 13.04.2006 укладався строком на 15 років та фактично припинив свою дію 13.04.2021.

Доказів укладення нового договору, чи продовження строку дії вказаного договору оренди земельної ділянки матеріали справи не містять.

Поряд з цим із матеріалів справи вбачається, що у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом проекту рішення Київської міської ради № 08/231-969/ПР від 04.08.2022 «Про передачу ТОВ «Едванс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування офісно-громадського комплексу з торговельними приміщеннями сучасного рівня з підземним паркінгом на вул. Верхній Вал, 10, літ. А у Подільському районі міста Києва.

Отже, у період з 14.04.2021 по 02.05.2024 ТОВ «Едванс» як власник нерухомого майна, розташованого на означеній земельній ділянці, фактично використовувало земельну ділянку з кадастровим номером без правовстановлюючих документів відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України.

У той же час відсутність у відповідача документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, не дає права на її безоплатне використання.

Суд враховує, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, відтак, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 284.1 ст. 282 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Згідно зі ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, сума коштів за користування земельною ділянкою позивачем визначалася за ставкою річної орендної плати у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, проти якої заперечував відповідач.

Розглянувши доводи відповідача про необхідність застосування ставки у розмірі 2,5% від НГО, передбаченої договором оренди, суд такі доводи відхиляє, адже матеріалами справи підтверджено, що вказаний договір припинив свою дію, у зв`язку з чим користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, відтак, твердження відповідача в цій частині суперечать змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Отже за висновком суду ставка орендної плати має встановлюватися рішенням органу місцевого самоврядування.

Так, відповідно до додатків 11 до рішень Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24, «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 2828/2869, «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572 встановлений мінімальний розмір орендної плати за земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Києва становить 5% від нормативної грошової оцінки.

Обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71), від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що .

При цьому висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

У даному випадку з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.11.2019 №5183/86-19 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:642:0014 становить 42 229 241,22 грн. При цьому коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік становлять 1,0, 1,1, 1,15 та 1,051 відповідно.

Згідно з витягом технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.08.2023 № НВ-9926595122023 нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 53 420 755,5 грн, а згідно з витягом технічної документації від 02.05.2024 № НВ-9938372912024 - 56 145 214,03 грн.

Виходячи з наведених даних, за розрахунком позивача, загальна сума несплачених відповідачем грошових коштів за користування земельною ділянкою за період з 14.04.2021 по 02.05.2024 склала 1 510 959,93 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок орендної плати із застосування 5% ставки та з урахуванням раніше здійснених ТОВ «Едванс» оплат, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є правильним та стягненню з відповідача підлягають грошові кошти в сумі 1 510 959,93 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:85:642:0014.

При цьому положення п. 5.1 та п. 5.3 додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629, на які посилався відповідач, у даних правовідносинах не можуть бути застосовані, оскільки вказані пункти регулюють порядок сплати земельного податку, однак, відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, відповідно - і платником такого податку, про що вже зазначалося вище.

З приводу правової підстави для стягнення грошових коштів, заявлених позивачем, суд зазначає наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, за змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що оскільки ТОВ «Едванс», як фактичний користувач земельної ділянки, у період з 14.04.2021 по 02.05.2024 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування землею, то у відповідача виник обов`язок повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19.

За таких обставин суд вважає, що з ТОВ «Едванс» підлягають стягненню безпідставно збережені кошти орендної плати в сумі 1 510 959,93 грн на користь Київської міської ради.

Щодо заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, то суд зазначає наступне.

Умови припинення господарських зобов`язань визначено статтею 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 203 Господарського кодексу України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей).

Разом з тим слід зауважити, що даному випадку відповідач не довів суду наявність боргу Київради перед ТОВ «Едванс», тобто наявність у відповідача зустрічної вимоги до позивача.

Крім того однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, тобто - відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17; від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17; від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.

Отже, оскільки судом не встановлена наявність заборгованості позивача перед відповідачем і позивач заперечує проти заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд вважає, що відсутні підстави для проведення взаємного зарахування зустрічних вимог між сторонами.

Стосовно усіх інших доводів учасників справи, надаючи їм оцінку, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», відповідно до яких п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що при ухваленні даного рішення ним повно і всебічно з`ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та надано оцінку всім аргументам і поданим учасниками справи доказам.

Отже позов Київської міської ради є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс» про стягнення 1 510 959,93 грн задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, ідентифікаційний код 30110329) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти у сумі 1 510 959 (один мільйон п`ятсот десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 93 коп. та судовий збір у сумі 22 664 (двадцять дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 39 коп.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини оголошені в судовому засіданні 09 січня 2025 року.

Повний текст рішення складений 21 січня 2025 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.