Рішення

від 22.01.2025 по справі 910/13124/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2025Справа № 910/13124/24Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Астерра"» (49083, місто Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; ідентифікаційний код 41096312)

до

Фермерського господарства «Лебідь» (01014, місто Київ, вулиця Соловцова, будинок 2 офіс 38; ідентифікаційний код 30895143)

про стягнення 483 764,02 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Астерра"» (далі - ТОВ «ТК "Астерра"»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фермерського господарства «Лебідь» (далі - ФГ «Лебідь»/відповідач) про стягнення 483 764,02 грн, у тому числі: 124 613,88 грн - основного боргу та 359 150,14 грн - 365 % річних, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором поставки та комплексного обслуговування №19906/20 від 22.06.2020.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.10.2024 позовну заяву ТОВ «ТК "Астерра"» залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.

30.10.2024 через систему «Електронний суд» від ТОВ «ТК "Астерра"» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.12.2024 на електронну пошту суду від ФГ «Лебідь» надійшло клопотання, в якому відповідач повідомляє суд про сплату суми основного боргу у розмірі 124 613,88 грн, на підтвердження чого додає копію платіжної інструкції №130 від 18.10.2024 на суму 124 613,88 грн із призначенням платежу: «заборгованість згідно акту звірки, ПДВ 20% 20 768,98 грн». При цьому, відповідач вказує на необґрунтоване нарахування позивачем 365% річних у сумі 359 150,14 грн.

16.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій ТОВ «ТК "Астерра"» просить суд стягнути із ФГ «Лебідь» 359 150,14 грн, в тому числі 124 613,88 грн - основного боргу та 234 536,26 грн - 365% річних.

Обґрунтовуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, позивач зазначає про здійснення 18.10.2024 відповідачем оплати на загальну суму 124 613,88 грн, яка зарахована ТОВ «ТК "Астерра"» в рахунок часткового погашення суми 365% річних.

Так, згідно із п. 2 частини 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 ГПК України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2024 відкрив провадження у справі №910/13124/24, відтак, з огляду на положення п. 2 ч. 2 ст. 46 та ч. 3 ст. 252 ГПК України позивач мав право подати заяву про зменшення розміру позовних вимог до 04.12.2024 включно, проте, ТОВ «ТК "Астерра"» подало вказану заяву 16.01.2025.

За змістом ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, заява ТОВ «ТК "Астерра"» про зменшення розміру позовних вимог залишається судом без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Астерра"» (далі - виконавець) та Фермерським господарством «Лебідь» (далі - замовник) укладено договір поставки та комплексного обслуговування №19906/20, відповідно до якого виконавець зобов`язався передати у власність замовника запасні частини до сільськогосподарської техніки на умовах, визначених в додатку №1 та/або на умовах, визначених в додатку №2 здійснювати ремонт та сервісне обслуговування техніки замовника, а виконавець зобов`язався прийняти й оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки та/або ремонт, сервісне обслуговування техніки замовника.

Ціна договору визначається як сума вартості поставки всіх товарів та/або комплексного обслуговування, ремонтів та наданих послуг, здійснених виконавцем в рамках договору (п. 1.3. договору).

Згідно із п. 3.5. договору, у разі порушення замовником строків оплати, передбачених договором, він сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за весь час прострочення. Крім того, у разі порушення замовником строків оплати, замовник на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом у відповідності до ст. 625 ЦК України.

У п. 5.2. договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених договором більше десяти днів, річні проценти у відповідності до ст. 625 ЦК України становлять триста шістдесят п`ять відсотків річних за весь час прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе договірних зобов`язань. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про наявність заперечень відносно продовження строку дії договору, строк дії договору автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 2.1. договору).

Крім того, між позивачем та відповідачем підписано додаток №1 до договору поставки та комплексного обслуговування №19906/20 від 22.06.2020, згідно з умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а останній зобов`язався прийняти та оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки.

Згідно із п. 3.4. додатку №1, у разі відсутності або/та незазначення строків оплати замовником коштів за поставлений товар у специфікації, замовник зобов`язаний здійснити 100% оплату протягом 2 (двох) робочих днів з дати підписання акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.12.2020 по 02.11.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 124 613,88 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних та не заперечується сторонами.

ТОВ «ТК "Астерра"» у позовній заяві стверджує, що ФГ «Лебідь» за поставлений товар у встановлений п. 3.4. додатку №1 до договору строк не розрахувалось, у зв`язку із чим ТОВ «ТК "Астерра"» 21.10.2024 звернулося до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 124 613,88 грн та 365 % річних у сумі 359 150,14 грн.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що ФГ «Лебідь» 18.10.2024 здійснило оплату за поставлений товар на суму 124 613,88 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції №130 від 18.10.2024 та не заперечується позивачем.

Отже, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вище встановлено, що 22.06.2020 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки та комплексного обслуговування №19906/20, а також підписано додаток №1 до нього, відповідно до яких у період з 01.12.2020 по 02.11.2021 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 124 613,88 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних.

Статтею 530 ЦК України установлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, згідно із п. 3.4. додатку №1, у разі відсутності або/та незазначення строків оплати замовником коштів за поставлений товар у специфікації, замовник зобов`язаний здійснити 100% оплату протягом 2 (двох) робочих днів з дати підписання акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної.

З огляду на відсутність у матеріалах справи специфікації, суд вважає, що з огляду на положення п. 3.4. додатку №1 до договору, відповідач повинен був здійснювати оплату за поставлений товар протягом 2-х робочих днів з дати підписання видаткових накладних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Судом встановлено, що ФГ «Лебідь» за поставлений товар розрахувалось 18.10.2024 згідно із платіжною інструкцією №130, тобто із порушенням встановленого строку.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що ФГ «Лебідь» належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки та комплексного обслуговування №19906/20 від 22.06.2020 та додатку №1 до цього договору щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений товар не виконало.

Разом із тим, з огляду на те, що ТОВ «ТК "Астерра"» звернулося до суду із цим позовом 21.10.2024, а 18.10.2024, тобто до звернення позивача до суду, ФГ «Лебідь» погасило заборгованість за поставлений товар у повному обсязі, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 124 613,88 грн.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення із ФГ «Лебідь» 365 % річних у сумі 359 150,14 грн, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зокрема, судом встановлено, що згідно із п. 3.5. договору, у разі порушення замовником строків оплати, останній на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом у відповідності до ст. 625 ЦК України.

При цьому, у п. 5.2. договору сторонами погоджено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених договором більше десяти днів, річні проценти у відповідності до ст. 625 ЦК України становлять триста шістдесят п`ять відсотків річних за весь час прострочення.

Тобто, сторони пунктом 5.2. договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 365% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

За змістом частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас, закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Ураховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених вище обставин справи, за змістом пункту п. 5.2. договору поставки та комплексного обслуговування №19906/20 від 22.06.2020, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, заявлена позивачем до стягнення із відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі 365% річних від суми боргу є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Отже, в даному випадку суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, яка виснувала, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки він спрямований на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

На підстав наведеного вище, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, суд при вирішенні даної справи виходить саме з зазначених вище висновків Великої Палати, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Отже, суд вважає, що встановлений сторонами відсоток річних у розмірі 365% є несправедливим та не має компенсаторного значення.

Суд вважає непропорційним розмір нарахованих 365% річних від суми заборгованості за період з 01.01.2024 по 15.10.2024, який вдвічі перевищує розмір основного боргу, який погашено відповідачем до звернення позивача до суду із цим позовом.

При цьому, суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19).

Ураховуючи викладене вище, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми у вигляді процентів річних, зокрема, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій шляхом застосування в даному випадку розміру процентів річних, який передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме у розмірі 3% річних, замість 365% річних.

Отже, за розрахунком суду обґрунтованою до стягнення є сума 3% річних, нарахованих на суму боргу за період з 01.01.2024 по 15.10.2024 у розмірі 2 960,01 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Астерра"» задовольнити частково.

Стягнути із Фермерського господарства «Лебідь» (01014, місто Київ, вулиця Соловцова, будинок 2 офіс 38; ідентифікаційний код 30895143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Астерра"» (49083, місто Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; ідентифікаційний код 41096312) 2 960 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят) грн 01 коп. - 3% річних та 44 (сорок чотири) грн 40 коп. - судового збору.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Віта БОНДАРЧУК