Рішення

від 14.01.2025 по справі 920/1190/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.01.2025м. СумиСправа № 920/1190/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/1190/24

за позовом Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз

(вул. Лебединська, 13, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 03352432)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго

(вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 33698892)

про стягнення 1 920 173 грн 62 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко І.М., Чернявська Н.О.,

від відповідача: Сечін С.О.,

при секретарі судового засідання Ляскевич М.О.

Суть спору. 23.09.2024 позивач через систему Електронний суд звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1920173 грн 62 коп., з яких: 272 751 грн 21 коп. інфляційні збитки, 284 223 грн 33 коп. 3% річних, 1 363 199 грн 08 коп. пені; а також стягнути з відповідача судовий збір.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024, справу № 920/1190/24 розподілено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 25.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/1190/24; призначено підготовче засідання у справі на 24.10.2024, 10:00.

15.10.2024 відповідачем через систему «Електронний суд» надано Заяву про продовження процесуального строку у справі (вх.№ 4532 від 15.10.2024), відповідно до змісту якої просить продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 920/1190/24 до 24.10.2024.

23.10.2024 відповідачем надано до суду через систему «Електронний суд» відзив (вх.№3253) на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 24.10.2024 суд задовольнив заяву (вх.№ 4532 від 15.10.2024) про продовження процесуального строку, долучив відзив до матеріалів справи та оголосив перерву в судовому засіданні до 26.11.2024, 11:30.

07.11.2024 позивачем надано до суду через систему «Електронний суд» відповідь (вх.№3441) на відзив, згідно з положеннями якої позивач заперечує проти тверджень відповідача, висловлених у відзиві, вказуючи на їх необґрунтованість.

25.11.2024 відповідачем через систему «Електронний суд» надано Клопотання (вх..№ 3683 від 25.11.2024) про відкладення розгляду справи № 920/1190/24.

Ухвалою суду від 26.11.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача (вх.№ 3683 від 25.11.2024) про відкладення розгляду справи відмовлено; закрито підготовче провадження у справі № 920/1190/24 та призначено справу до розгляду по суті на 19.12.2024, 10:00.

Протокольною ухвалою суду від 19.12.2024 оголошено перерву з розгляду справи №920/1190/24 по суті до 14.01.2025, 10:00.

В судовому засіданні 14.01.2025 позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою відео та звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.01.2025 на підставі частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.01.2016 року між Акціонерним товариством Оператор газорозподільної системи Сумигаз (далі АТ «Сумигаз»,Оператор ГРМ, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (далі ТОВ Сумитеплоенерго, Споживач, Відповідач) був укладений Договір розподілу природного газу шляхом підписання Заяви-приєднання № 09420XJEOSAT016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498.

Цей Договір укладається на невизначений строк (п. 12.1 Договору).

Згідно п.1.4 розділу І Типового договору, послуга з розподілу природного газу - це послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу і включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи та розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача.

Відповідно до п. 1.1. Договору, останній є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Згідно п.1.2., Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Відповідно до п. 1.3. Договору, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. Договору розподілу, Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки і порядку, визначені цим Договором; обов`язковою умовою надання Споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у Споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Річна замовлена потужність об`єкта Споживача на 2023 рік була визначена, виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу ТОВ «Сумитеплоенерго» за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, зокрема, за період 01.10.2021р. по 30.09.2022р. становила 77 649 799,67 м3. Між сторонами підписаний та належним чином оформлений акт приймання передачі газу № СУМ0067338 від 30.09.2022., в якому визначено РЗП на 2023 рік. Таким чином, 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача (місячна замовлена потужність становила 6 470 816,64 м3.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 22.12.2021 №2766 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Сумигаз» установлено наступний тариф на послуги розподілу природного газу:

1) на період з 01 січня 2022 року - у розмірі 1,608 грн. за 1 м3 (з урахуванням ПДВ);

Щомісячний платіж за розрахунком АТ «Сумигаз» на 2023 рік дорівнює 6 470 816,64 м3 х 1,608 грн. за 1 м3 (тариф на послуги розподілу природного газу) = 10 405 073,16 грн.

Згідно п. 6.6 Договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

За квітень - липень 2023 року Відповідачу надано послугу з розподілу природного газу (потужність) на загальну суму 41 620 292,50 грн., що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу:

- за квітень 2023 року на суму 10 405 073,03 грн.;

- за травень 2023р. на суму 10 405 073,21 грн.;

- за червень 2023р. на суму 10 405 073,17 грн.;

- за липень 2023р. на суму 10 405 073,09 грн.

30.06.2023 між Позивачем та Відповідачем було складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 2 квартал 2023р.

30.09.2023 між Позивачем та Відповідачем було складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 3 квартал 2023р.

Станом на 20.09.2024 20.09.2024 Відповідачем заборгованість за квітень липень 2023 року у розмірі 41 620 292,50 грн. сплачена повністю.

Водночас, Відповідачем оплата вартості за надані послуги розподілу природного газу (потужність) за період квітень липень 2023 року була проведена з порушенням термінів, що встановлені умовами спірного Договору розподілу природного газу.

У зв`язку з чим, Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача 272 751 грн 21 коп. інфляційних збитків, 284 223 грн 33 коп. 3% річних, 1 363 199 грн 08 коп. пені.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.

Згідно із частинами другою, шостою статті 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Тобто, договір розподілу природного газу є договором приєднання, за яким його умови визначені заздалегідь однією із сторін, а тому такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другою стороною до нього в цілому, що означає, що друга сторона не може змінювати умови запропонованого договору, а може лише прийняти їх в запропонованому вигляді.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини; постачальник природного газу (далі - постачальник) суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

За приписами частини першої статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Кодексом газорозподільних систем, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, визначаються взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Згідно пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу -правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи.

Таким чином, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з розподілу природного газу.

Відповідно до положень пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи із річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача відповідно до цього Кодексу, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.

Згідно із п. 2 гл.6 р. VI Кодексу газорозподільних систем Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу об`єктом (об`єктами) споживача за попередній газовий рік, величину планованої місячної плати за послуги розподілу із зазначенням П складових (визначається Оператором ГРМ відповідно до абзацу першого цього пункту). Така інформація може бути надана споживачеві шляхом розміщення її в особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими), платіжних документах тощо.

Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2021 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об`єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, величина перевищення має бути сплачена споживачем за двократною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу.

Фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.

У випадку якщо річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, нарахування Оператором ГРМ вартості перевищення замовленої потужності не здійснюється.

Стосовно вимоги про стягнення пені.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 8.2. Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом встановлено, що Відповідач виконав свої зобов`язання щодо сплати за постачання природного газу з порушенням строків такої сплати, встановлених умовами спірного Договору, чим порушив права та охоронювані законом інтереси Позивача, внаслідок чого останнім нараховано пеню, сума за перевіркою суду є арифметично правильною.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (пені) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі.

Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення пені та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність обгрунтованих доказів на підтвердження понесення Позивачем збитків внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з діями Відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахованої пені на 80% - до 272 639 грн 82 коп. В іншому відмовити.

Стосовно вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 284 223 грн 33 коп. та інфляційні втрати в розмірі 272 751 грн 21 коп., розрахунок 3% річних та інфляційних втрат додано до позовної заяви (а.с.15-16).

Розглянувши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наведений Позивачем у позовній заяві, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача 272 639 грн 82 коп. пені, 272 751 грн 21 коп. інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 284 223 грн. 33 коп.

В частині стягнення 1090559 грн 26 коп. пені суд відмовляє за необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 23042 грн 08 коп. покладається на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз до Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго про стягнення 1 920 173 грн 62 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 33698892) на користь Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз (вул. Лебединська, 13, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 03352432) 272 639 грн 82 коп. пені, 272 751 грн 21 коп. інфляційних втрат, 284 223 грн. 33 коп. 3 % річних, а також 23 042 грн 08 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.01.2025.

СуддяС.В. Заєць