Рішення

від 08.01.2025 по справі 927/497/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

08 січня 2025 року справа № 927/497/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код 02910114, в інтересах держави

в особі Міністерства освіти і науки України, проспект Берестейській, 10, м. Київ, 01135, код 38621185

до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, проспект Голосіївський, 50, м. Київ, 03039, код 43173325,

до відповідача-2: Фізичної особи - підприємця Горожанцева Володимира Олександровича , АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1

до відповідача-3: Національного університету "Чернігівська політехніка", вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код 05460798

про визнання недійсним договору оренди державного майна та зобов`язання повернути нежитлове приміщення

за участю представників сторін у справі

від позивача: не прибув;

від відповідача-1: Помаз В.В., представник, згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від відповідача-2: Горожанцев В.О.;

від відповідача -3: не прибув;

за участю прокуратури: Кравченко А.А., прокурор;

ВСТАНОВИВ:

27.05.2024 заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся з позовом до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Фізичної особи - підприємця Горожанцева Володимира Олександровича та Національного університету "Чернігівська політехніка" про:

- визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 № 18-10 (нова редакція), укладеного 24.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем та Національним університетом "Чернігівська політехніка" щодо нежитлового приміщення площею 204,4 кв.м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1, яке обліковується на балансі Національного університету "Чернігівська політехніка";

- зобов`язання Фізичної особи- підприємця Горожанцева Володимира Олександровича повернути Національному університету "Чернігівська політехніка" за актом приймання - передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 204,4 кв.м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням інтересів держави у сфері освіти та охорони і збереження об`єктів державної власності, що належать закладам освіти, при наданні в оренду приміщень не за цільовим (освітнім) призначенням, порушенням вимог ч.4 ст. 80 Закону України «Про освіту» (у редакції від 23.04.2021) при укладенні Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 27.02.2010 № 18-10 (нова редакція) від 24.05.2021 із ФОП Горожанцевим В.О. , яким передано в оренду нежитлове приміщення площею 204,4 кв. м корпусу № 5/2, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка», з метою виробництва меблів.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2024 (суддя Ноувен М.П.) відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.06.2024, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 29.05.2024 направлена прокуратурі, позивачу та відповідачу-1 до їх електронних кабінетів, відповідачу-2 та відповідачу-3 - засобами поштового зв`язку. Відповідачем-2 та відповідачем-3 ухвалу отримано 18.06.2024 та 10.06.2024 відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0600926609030 та 0600926615782 (а.с. 157-158).

Листом суду від 24.06.2024 учасників справи повідомлено справи про те, що судове засідання 26.06.2024 не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Ноувен М.П. у відпустці (а.с. 159).

26.06.2024 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що редакція Закону України «Про освіту» на момент укладення договору оренди № 18-10 від 27.02.2010 не містила конкретного визначення, яке використання об`єкта може кваліфікуватися як таке, що буде суперечити призначенню. Відповідач-1 зазначив про те, що спірне майно з 2012 року не використовувалося для забезпечення навчально-виховного процесу. Відповідач-1 зазначив про те, що договір оренди № 18-10 від 27.02.2010, термін якого неодноразово продовжувався, не припинив свою дію, а набув відповідних змін згідно чинного законодавства та відповідає примірній формі договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820. Також відповідач-1 просив застосувати строк позовної давності. Відповідач-1 зазначив, що використання орендованого майна здійснювалось у відповідності до цільового призначення, з урахуванням переліку обмежень, що викладені у п. 14 змінюваних умов договору. Відповідач-1 вважає, що договір є правомірним, а підстави для визнання його недійсним відсутні.

У відзиві на позов відповідач-1 просить суд поновити пропущений строк на подання відзиву на позов, обґрунтовуючи великим навантаженням та перебуванням представника лікарняному (а.с. 163-168).

01.07.2024 Чернігівською обласною прокуратурою подано відповідь на відзив відповідача-1 № 24-741вих-24 від 01.07.2024, у якій прокурор зазначив про те, що нежитлові приміщення, які орендує відповідач-2 належать до майна освіти, однак передані останньому у користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а з метою використання орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, при цьому фактично використовуються у його підприємницькій діяльності з метою виробництва меблів. Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального (освітнього) процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом. Також вказував, що у даному випадку строк позовної давності не пропущений (а.с. 180-190).

08.07.2024 за результатами повторного автоматизованого розподілу справи відповідно до п.2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду справа передана на розгляд судді Демидовій М.О., про що сформований протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою від 09.07.2024 суддею Демидовою М.О. справу № 927/497/24 прийнято до свого провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.07.2024.

Ухвала суду від 09.07.2024 направлена прокуратурі, позивачу, відповідачу-1 та відповідачу-3 до їх електронних кабінетів, відповідачу-2 - засобами поштового зв`язку.

Ухвала суду від 09.07.2024, направлена відповідачу-2 за адресою, зазначеною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася неврученою із позначкою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги підготовче засідання 24.07.2024 не відбулося, про що складено Акт № 72-24 щодо оголошення повітряної тривоги від 24.07.2024.

Ухвалою суду від 24.07.2024 учасників справи повідомлено про відкладення підготовчого засідання на 14.08.2024. Вказана ухвала направлена прокуратурі, позивачу, відповідачу-1 та відповідачу-3 до їх електронних кабінетів, відповідачу-2 - засобами поштового зв`язку.

Ухвала суду від 24.07.2024 отримана відповідачем-2 02.08.2024, шо підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600946173484.

14.08.2024 у підготовче засідання прибув представники прокуратури та відповідача-2. Позивач, відповідач-1 та відповідач-3 у підготовче засідання не прибули, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Щодо клопотання відповідача-1 про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов суд зазначає таке.

Згідно ч. 1, 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи викладене, суд задовольнив клопотання відповідача-1, визнав причини пропущення процесуального строку для подання відзиву на позов поважними та поновив відповідачу-1 цей строк, долучив до матеріалів справи поданий відзив на позов та прийняв його до розгляду.

14.08.2024 у підготовчому засіданні суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 29 днів та оголошення перерви у підготовчому засіданні до 01.10.2024, про що позивача, відповідача-1 та відповідача-3 повідомлено ухвалою суду від 14.08.2024. Вказана ухвала позивачу, відповідачу-1, відповідачу-3 направлена до їх електронних кабінетів.

25.09.2024 від відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому відповідач-2 повідомив про те, що його діяльність в орендованому приміщенні безпосередньо пов`язана з наданням послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу. Відповідач-2 зазначив про те, що за роки використання майна жодного разу не порушив умови оренди, самостійно відремонтував пошкоджені внаслідок обстрілів під час вторгнення російської федерації дах та вікна орендованого приміщення. Після проведення аукціону з ним як переможцем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 27.02.2010 № 18-10 у новій редакції терміном на 5 років. Відповідач-2 у відзиві на позов зазначив про те, що у прокуратури відсутні правові підстави для подання позову замість Міністерства освіти і науки України. Відповідач-2 повідомив про пропущення строку позовної давності для подання позову, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (а.с. 230-236 т. 1).

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги підготовче засідання 01.10.2024 не відбулося, про що складено Акт № 130-24 щодо оголошення повітряної тривоги від 01.10.2024.

Ухвалою суду від 01.10.2024 учасників справи повідомлено про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 06.11.2024. Вказана ухвала позивачу, відповідачу-3 направлена до їх електронних кабінетів.

16.10.2024 Чернігівською обласною прокуратурою подано відповідь на відзив відповідача-2, в якій він зазначав, що оспорюваний договір оренди від 24.05.2021 не містить положень щодо мети використання орендованого майна, пов`язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, натомість у п. 7.1 договору зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря. Вказані положення порушують приписи ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», що в силу ст. 203, 215, 795 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним та повернення власнику. Також зазначав, що ним обгрунтованого правові підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, а також не пропущено строк позовної давності (а.с. 1-6- т. 2).

Листом № 927/497/24/1351/24 від 28.10.2024 учасників справи повідомлено про те, що у зв`язку з перебуванням судді Демидової М.О. у відпустці розгляд справи в призначений час не відбудеться.

Ухвалою суду від 18.11.2024 підготовче засідання у справі №927/497/24 призначено на 02.12.2024, 13:10. Вказана ухвала прокурору, позивачу, відповідачу-1, відповідачу-3 направлена до їх електронних кабінетів, відповідачу- 2 - засобами поштового зв`язку.

У підготовче засідання 02.12.2024 прибув прокурор, відповідач-1 та відповідач-2, позивач та відповідач-3 не прибули, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду справи.

У підготовчому засіданні 02.12.2024 суд протокольно закрив підготовче провадження та призначив справу № 927/487/24 до судового розгляду по суті на 17.12.2024, 13:10, про що позивача та відповідача-3 повідомлено ухвалою суду від 02.12.2024. Вказана ухвала позивачу та відповідачу-3 направлена до їх електронних кабінетів.

У судове засідання 17.12.2024 прибув прокурор, відповідач-1, відповідач-2, позивач та відповідач-3 не прибули, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду справи.

У судовому засіданні 17.12.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 08.01.2025, 12:30, про позивача та відповідача-3 повідомлено ухвалою суду від 17.12.2024. Вказана ухвала позивачу та відповідачу-3 направлена до їх електронних кабінетів.

Ухвала суду від 18.11.2024, направлена відповідачу-2 за адресою, зазначеною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася неврученою із позначкою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

02.01.2025 від відповідача-2 надійшла заява, у якій відповідач-2 повідомив про те, що 27.12.2024 між Національним університетом «Чернігівська політехніка» та Фізичною особою-підприємцем Горожанцевим В.О. укладено договір про співробітництво № 580 та договір про проведення практики здобувачів вищої освіти навчального закладу № 581. Відповідач-2 зазначив, що укладення договорів свідчить про нагальну потребу закладу у створенні бази практики за освітньою програмою підготовки спеціалістів (інженерів з деревообробних та меблевих технологій). Виходячи з умов укладених договорів, предметом договору є організація на умовах взаємовигідного співробітництва сторін, проходження практики здобувачами вищої освіти навчального закладу на базі практики відповідно до умов договорів. База практики (проведення практичних занять) визначена за адресою орендованого відповідачем-2 корпусу № 5/2 (столярна майстерня), м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1. Відповідач-3 просив суд залучити до матеріалів справи копію договору про співробітництво та копію договору про проведення практики здобувачів вищої освіти навчального закладу.

У судове засідання 08.01.2025 прибув прокурор, відповідач-1 та відповідач-2, позивач та відповідач-3 не прибули, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду справи.

Щодо поданого відповідачем-2 клопотання про долучення доказів до матеріалів справи суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За приписами ч.8, 9 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 118 Господарського кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 8, 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відзив на позовну заяву було подано відповідачем-2 25.09.2024, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи відповідачем-2 подано 02.01.2025.

Отже, відповідачем-2 подано докази з пропущенням строку для їх подання, встановленого приписами Господарського процесуального кодексу України, без обґрунтованого клопотання про їх поновлення.

У судовому засіданні 08.01.2025 суд залишив клопотання відповідача-2 про долучення доказів до матеріалів без розгляду у зв`язку із порушенням строку їх подання.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

27.02.2010 між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем (орендар) укладено договір оренди № 18-10 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (а.с. 51-53).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі у суборенду, переходу права власності третім особа державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - нежитлові приміщення корпусу № 5/2 (столярна майстерня) площею 204,4 кв.м (далі - майно), розміщене за адресою АДРЕСА_2 , що перебуває на балансі Чернігівського державного інституту економіки і управління (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно із звітом про оцінку на 28.09.2009 і становить за незалежною оцінкою 159303,23 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою виготовлення та ремонту меблів.

Згідно п. 10.1 Договору оренди договір укладено строком на 2 роки 364 дні, з 27.02.2010 до 25.02.2013 включно.

Вказане нежитлове приміщення було передано в оренду відповідачу-2 на підставі акта приймання-передачі від 27.02.2019 (а.с. 55).

01.02.2012 між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем укладено угоду до договору оренди нерухомого майна від 27.02.2010 № 18-10, що належить до державної власності, якою сторони виклали п. 1.2 Договору в такій редакції: «Майно передається в оренду з метою здійснення суб`єктом малого підприємництва виробничої діяльності - виготовлення меблів» (а.с. 56).

29.04.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем укладено угоду до договору оренди нерухомого майна від 27.02.2010 № 18-10, що належить до державної власності, якою сторони домовились вважати продовженим договір терміном на 1 рік: з 26.02.2013 до 25.02.2014 включно на умовах, передбачених договором, з урахуванням змін, внесених цією угодою (а.с. 58).

19.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем укладено угоду до договору оренди нерухомого майна від 27.02.2010 № 18-10, що належить до державної власності, якою сторони домовились вважати продовженим договір терміном на 2 роки 364 дні: до 23.02.2017 включно на умовах, передбачених договором (а.с. 60).

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 103 від 05.02.2014 Чернігівський державний інститут економіки і управління реорганізовано (приєднано) до Чернігівського національного технологічного університету як структурний підрозділ, установлено, що Чернігівський національний технологічний університет є правонаступником усіх прав та обов`язків Чернігівського державного інституту економіки і управління (а.с. 61).

01.10.2014 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем укладено угоду до договору оренди нерухомого майна від 27.02.2010 № 18-10, що належить до державної власності, згідно якої сторони визначили, що балансоутримувачем за договором виступає Чернігівський національний технологічний університет (а.с. 62).

01.03.2017 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем укладено угоду до договору оренди нерухомого майна від 27.02.2010 № 18-10, що належить до державної власності, якою сторони продовжили договір терміном на 2 роки 364 дні: з 24.02.2017 до 22.02.2020 включно на умовах, передбачених договором, з урахуванням змін, внесених даним договором.

П. 1.1 Договору сторонами викладено у такій редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування, без права приватизації та передачі в суборенду державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 204,4 кв м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та перебуває на балансі Чернігівського національного технологічного університету (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно із висновком про вартість на 31.12.2016 і становить за незалежною оцінкою 344452,47 грн» (а.с. 63).

21.02.2020 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (яке є правонаступником Фонду державного майна України по Чернігівській області відповідно до наказу Фонду державного майна України від 05.08.2018 № 786 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України) та Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем укладено угоду до договору оренди нерухомого майна від 27.02.2010 № 18-10, що належить до державної власності, якою сторони домовились про те, що орендодавцем за договором оренди виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та вважати продовженим договір терміном на 12 місяців - з 23.02.2020 по 22.02.2021 включно на умовах, передбачених договором з урахуванням змін, внесених договором (а.с. 65).

Міністерство освіти і науки України повідомило Національний університет «Чернігівська політехніка» листом вхідний номер 06/39 від 08.02.2021 про надання дозволу на продовження терміну дії Договору оренди №18-10 від 27.02.2010, згідно з яким орендодавцем є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, орендарем - фізична особа-підприємець Горожанцев В.О. , балансоутримувачем - Національний університет «Чернігівська політехніка», мета використання - використання нерухомого майна для столярної майстерні, термін - до 5-ти років, за умови врахування істотних умов договору оренди та забезпечення дотримання санітарно- гігієнічних та протипожежних норм. При цьому міністерством зазначено, що згідно Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» об`єкти освіти підпадають під критерії заборони до приватизації та під час передачі приміщень в оренду зобов`язано керівників урахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (а.с. 79).

Листом від 17.02.2021 № 105/08-281 Міністерство освіти і науки України повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про те, що Національний університет «Чернігівська політехніка» є балансоутримувачем державного майна, розміщеного за адресою м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1 та згідно з технічною документацією державне нерухоме майно є столярною майстернею, то воно не може бути використано за будь-яким цільовим призначенням. Відповідно до п. 54 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, балансоутримувачем обрано 5 груп обмежень щодо цільового використання вищезазначеного майна при передачі його в оренду: « 5. Тренажерні зали, заклади фізичної культури і спорту, діяльність з організації та проведення занять різними видами спорту», « 8. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи», « 11. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та інтернет-кафе», « 15. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини», « 16. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів» (а.с. 74).

Національний університет «Чернігівська політехніка» листом № 105/08-283 від 17.02.2021 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про те, що відповідно до п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна майно, яке обліковується на балансі університету - окреме індивідуально визначене нежитлове приміщення площею 204,4 м кв. (столярна майстерня), розташоване за адресою м. Чернігів, вул. Стрілецька, 1 не використовується університетом для навчально-виробничих, соціально-побутових цілей більше 3-х років і це не погіршить соціально-побутові умови студентів (а.с. 75).

Національний університет довідкою № 105/08-284 від 17.02.2021 повідомив Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про те, що він не заперечує щодо продовження терміну дії договору оренди № 18-10 від 27.02.2010 на частину нежитлового приміщення 204,4 кв.м (столярна майстерня), розташованого за адресою вул. Стрілецька, 1 у м. Чернігові, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка» для використання столярної майстерні терміном до 5-ти років (а.с. 76).

Електронний аукціон проведено 22.04.2021 щодо передачі в оренду нерухомого державного майна: нежитлових приміщень площею 204,4 кв.м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), розташованого за адресою вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка».

За результатами проведеного аукціону переможцем оголошено Фізичну особу - підприємця Горожанцева Володимира Олександровича , що підтверджено протоколом № UA-PS-2021-03-24-000016-1 (а.с. 49).

24.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець), Національним університетом «Чернігівська політехніка» (балансоутримувач) і фізичною особою-підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 № 18-10 (нова редакція), за умовами якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення площею 204,4 кв.м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), розташованого за адресою АДРЕСА_2 , що обліковуються на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка» (а.с. 32-38).

Пунктом 5 Договору визначено, що процедура, в результаті якої майно отримано в оренду - (В) продовження - за результатами аукціону.

У п. 7.1. розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря за винятком таких цільових призначень:

7.1.1. Тренажерні зали, заклади фізичної культури і спорту, діяльність з організації та проведення занять різними видами спорту.

7.1.2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

7.1.3. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе.

7.1.4. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини.

7.1.5. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.

Згідно з п. 1.2., 2.1. розділу II Договору оренди майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання- передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписаний між Сторонами 27.02.2010.

Згідно п. 9.1 розділу І Договору оренди місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 4811,36 грн. без ПДВ.

Пунктом 16 розділу І Договору оренди передбачено співвідношення розподілу орендної плати 50% - балансоутримувачу та 50% державному бюджету.

За умовами п. 12.1 розділу І Договору оренди строк договору 5 років з дати набрання чинності цим договором.

Відповідно до п. 12.1. (1) розділу II Договору оренди цей договір укладено на строк, визначений у п. 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами.

Пунктами 4.1., 4.2., 4.3. розділу II Договору оренди визначено, що у разі припинення договору орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту його отримання від балансоутримувача.

Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем Акта повернення з оренди орендованого майна.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.06.2020 №819 затверджено статут Національного університету «Чернігівська політехніка» (нова редакція) (а.с.84-103).

Згідно з витягом із Реєстру суб`єктів освітньої діяльності Прилуцький технічний фаховий коледж належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, форма власності - державна (https://registry.edbo. gov.ua/university/938) (а.с.83).

Основним видом діяльності Прилуцького технічного фахового коледжу (ідентифікаційний код 00729149) є: 85.42 Вища освіта; додаткові: 85.32 Професійно-технічна освіта, 85.59 Інші види освіти, н.в.і.у, 62.01 Комп`ютерне програмування, 71.20 Технічні випробування та дослідження, 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, 85.41 Фахова передвища освіта (а.с. 128-133).

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.05.2024, видами економічної діяльності фізичної особи- підприємця Горожанцева Володимира Олександровича є: 31.09 Виробництво інших меблів (основний), додаткові 31.03 Виробництво матрасів, 31.02 Виробництво кухонних меблів, 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі.

За доводами прокурора Фізична особа - підприємець Горожанцев В.О. використовує орендоване приміщення державного закладу освіти під господарську діяльність для виготовлення меблів і здійснює господарську діяльність виключно в цілях підприємницької діяльності, яка не пов`язана з освітньою діяльністю або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Частинами 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації'" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосудця, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обірунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

За доводами прокурора відносини, які виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти є суспільними.

Прокурором зазначено, що Фізична особа-підприємець Горожанцев Володимир Олександрович не здійснює освітню діяльність, не має ліцензії на надання освітніх послуг, а його підприємницька (господарська) діяльність не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу. Приміщення надані в оренду не для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами (за освітнім призначенням), за відсутності мети у наданні послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є порушенням імперативних положень ст. 80 Закону України «Про освіту».

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Міністерства освіти і науки України у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що передача в оренду нежитлових приміщень Національного університету «Чернігівська політехніка», який є закладом освіти державної власності та фінансується з державного бюджету, для здійснення діяльності не пов`язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави у сфері освіти.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (далі - Положення) Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково- технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п.п. 89 п. 4 Положення).

Згідно з п. 1.5 Статуту Національного університету «Чернігівська політехніка», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17.06.2020 № 819, університет є юридичною особою, має закріплене на праві господарського відання майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обовязки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Пунктом 2.1 Статуту визначено, що Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері управління якого перебуває Університет.

Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

З матеріалів справи вбачається, що Чернігівська обласна прокуратура зверталась до Міністерства освіти і науки з листом від 01.05.2024 № 24-489вих-24, у якому повідомила про виявлені порушення законодавства при укладенні спірного Договору оренди № 18-10 від 27.02.2010 у новій редакції Договору від 24.05.2021 за результатами проведення аукціону, а також просила повідомити чи вживались ти чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді (а.с.80-81).

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

У листі від 14.05.2024 № 13615-24 Міністерство освіти і науки України повідомило Чернігівську обласну прокуратуру, що ним було надано позитивні висновки щодо продовження Договору оренди №18-10 від 27.02.2010, про що повідомлено балансоутримувача. У разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна (а.с.82).

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури направив позивачу повідомлення про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов`язання повернути нежитлові приміщення (а.с. 104).

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Міністерства освіти і науки України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Щодо визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 № 18-10 (нова редакція) від 24.05.2021.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

Відповідно до частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

У частині четвертій статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

В свою чергу згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

З викладеного випливає, що чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Дійсно, Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі

№ 902/51/21.

Таким чином, приписами Закону України "Про освіту" чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

В свою чергу згідно з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Таким чином, наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.

Як випливає із матеріалів справи, Міністерство освіти і науки України надало дозвіл балансоутримувачу (відповідач-3) на продовження строку дії Договору оренди № 18-10 від 27.02.2010 за умови врахування істотних умов договору оренди та забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних умов, мета використання - для столярної майстерні. При цьому зазначило, що згідно Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" об`єкти освіти підпадають під критерії заборони до приватизації та під час передачі приміщень в оренду зобов`язано керівників урахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Отже, Міністерство освіти і науки надало дозвіл на передачу спірного приміщення з метою використання нерухомого майна для столярної майстерні, тобто з конкретно визначеним цільовим призначенням.

Водночас у пункті 7.1 Розділу І спірного договору зазначено, що об`єкт оренди може бути використаний за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком лише деяких обмежень, перелік яких наведений у цьому пункті.

Відповідно до п. 1.1 статуту Національного університету «Чернігівська політехніка», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 17.06.2020 № 819, Національний університет «Чернігівська політехніка» є багатогалузевим класичним закладом вищої освіти, основною метою діяльності якого є провадження інноваційної освітньої діяльності за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії) та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень. Університет є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Зазначений у витязі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань відповідача-2 вид економічної діяльності 31.09 Виробництво інших меблів (основний), не відноситься до діяльності та послуг, пов`язаних з освітнім процесом.

Укладаючи спірний договір, сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України "Про освіту", не обмежили мету використання приміщення, яка мала б бути пов`язана з навчально-виховним процесом чи обслуговування учасників освітнього процесу саме з метою забезпечення освітнього процесу. Доказів врахування дозволу, наданого Міністерством, щодо призначення використання приміщення саме станом на дату укладення спірного договору також не надано.

Таким чином, судом установлено, станом на дату укладення відповідачами спірного договору за результатами електронного аукціону спірне приміщення належало до майна освіти, однак передане в користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Те, що приміщення використовується як столярна майстерня, саме по собі може бути пов`язане з освітнім процесом, оскільки відповідач-3 надає освітні послуги і потребує для здійснення освітньої діяльності меблів та іншого допоміжного інвентаря, проте під час розгляду судом даної справи відповідачами не було надано належних та допустимих доказів у встановленому процесуальним кодексом порядку тих обставин, що відповідачем-3 у відповідача-2 закуповувалися меблі та інше устаткування для здійснення освітньої діяльності.

Відсутність у спірному договорі оренди конкретного цільового призначення та надання відповідачу права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване приміщення, порушує приписи частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту".

При цьому суд зазначає, що в подібних господарських правовідносинах наразі сформовано усталені правові висновки з питання застосування положень Закону України "Про освіту" (підтримані, серед іншого, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22) при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди нежитлових приміщень, які входять до складу об`єкта освіти (навчального закладу державної або комунальної форми власності), але використовуються не за освітнім призначенням.

Виходячи з приписів пунктів 16,17 ст. 1, ст.52 Закону України "Про освіту" освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; учасниками освітнього процесу є; здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Приписи ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" передбачають, що об`єкти та майно закладів освіти не підлягають використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що при укладенні спірного договору порушено норми ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", оскільки спірне приміщення не було передані в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а використання цього майна для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, заборонено.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про укладення 24.05.2021 Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 №18-10 (нова редакція) з порушенням вимог закону, а і відтак і про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203,215 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 927/400/23 та від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.

При цьому суд також враховує, що згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У постанові від 09.04.2024 у справі № 927/400/23 Верховний Суд виснував, що "…у межах справи № 927/400/23 встановлено, що 09.09.2022 в ЕТС "Prozzoro.Продажі" орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях розміщено оголошення про передачу спірного майна в оренду строком на період дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування та з переліком обмежень щодо його цільового використання, який відповідає вказаному у наказі Регіонального відділення від 18.02.2022 № 13/115 та листі Університету від 15.08.2022 №01-13/359. 06.10.2022 відбувся аукціон з продажу права оренди спірного нежитлового приміщення площею 122,6 кв. м, за результатами якого переможцем визнано ТОВ "Фармація Чернігівщини", тобто ТОВ "Фармація Чернігівщини" до моменту укладення договору було знайоме із обмеженнями щодо спірного об`єкта оренди, які були висловлені на момент проведення аукціону (розміщення магазину продовольчих товарів, крім торгівлі товарами підакцизної групи). Крім того, редакція статті 80 Закону України "Про освіту" вже містила чинні обмеження які розповсюджуються на об`єкти освіти які можуть надаватися в оренду. Попри зазначене, укладення спірного договору і використання його як аптечний пункт, що суперечить імперативним приписам спеціального законодавства, не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод…".

Щодо зобов`язання відповідача-2 повернути орендоване приміщення суд зазначає таке.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано в зв`язку із вчиненням такого правочину (ч. 2 ст. 216 цього Кодексу).

Такі правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 906/164/17 від 15.06.2018, у справі № 917/1173/22 від 16.02.2024).

Вимога про застосування наслідків реституції в вигляді повернення сторін правочину в попередній стан, що існував до укладення оскаржуваного договору, зокрема, зобов`язання орендаря звільнити спірне нерухоме майно, має похідний характер, та за наявності підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, відповідач-2 немає правомірних підстав для користування цим приміщенням, а тому повинен їх звільнити.

Згідно частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23.

Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, відповідач-2 не має правомірних підстав для користування спірними приміщеннями, а відтак повинен їх звільнити.

Отже, позовна вимога прокурора щодо зобов`язання відповідача-2 повернути спірні приміщення також підлягає задоволенню.

Враховуючи встановлені обставини у цій справі, інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Щодо заяви відповідача-1 та відповідача-2 про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідач-1 у заяві про застосування строків позовної давності вважає, що оскільки спірний договір оренди укладений 27.02.2010, тому перебіг строку позовної давності починається саме з цієї дати, а не з моменту продовження його дії, у зв`язку із чим прокурором пропущені строки позовної давності.

Відповідач-2 у відзиві на позов також повідомив про пропущення прокурором строку позовної давності.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники (Правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначала про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".

Об`єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, незважаючи на попереднє надання такою особою згоди (дозволу) на вчинення такого правочину, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (такий правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 906/164/17 від 15.06.2018, у справі № 917/1173/22 від 16.02.2024).

Отже, РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (правонаступник РФ ФДУ України по Чернігівській області) як сторона оскаржуваного договору, обізнана з фактом порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави, а саме нецільовим використанням нерухомого майна, належного на праві оперативного управління освітньому закладу, з моменту укладення такого договору (починаючи з 24.05.2021).

Міністерство освіти і науки України як заінтересована особа (уповноважений державний орган) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, обізнане з фактом порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави, а саме нецільовим використанням нерухомого майна, належного на праві оперативного управління освітньому закладу, з моменту укладення такого договору (починаючи з 21.05.2021).

Суд зазначає, що прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 №18-10 (нова редакція), від 24.05.2021.

При цьому з матеріалів справи та з погоджених між сторонами умов договору від 24.05.2021 вбачається, що 24.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та фізичною особою-підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем було укладено саме новий договір оренди, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з позовом про визнання недійсним саме договору оренди від 24.05.2021, зазначивши його повну назву з датою попереднього договору.

Суд зазначає, що строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 № 18-10, який продовжувався відповідно до укладених угод та договору про внесення змін до нього від 29.04.2013, 01.03.2017, 21.02.2020, закінчився, оскільки він втратив чинність у зв`язку з укладенням за результатами проведеного 22.04.2021 аукціону договору оренди від 24.05.2021, та зобов`язання сторін регулювалися саме вказаним договором.

Враховуючи, що позовна заява надійшла до суду 24.05.2024, а також враховуючи початок перебігу позовної давності, суд дійшов висновку, що звернення до суду про захист порушеного права відбулось в межах строку позовної давності.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені обставини у цій справі, інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за висновком суду визнаний недійсним оспорюваний Договір оренди був підписаний внаслідок неправомірних дій усіх сторін в однаковій мірі, як Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, фізичної особи- підприємця Горожанцева Володимира Олександровича , так і Національного університету «Чернігівська політехніка», суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.02.2010 № 18-10 (нова редакція), укладений 24.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код 43173325), Фізичною особою - підприємцем Горожанцевим Володимиром Олександровичем (код НОМЕР_1 ) та Національним університетом "Чернігівська політехніка" (код 05460798) щодо нежитлового приміщення площею 204,4 кв.м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке обліковується на балансі Національного університету "Чернігівська політехніка".

3. Зобов`язати фізичну особу- підприємця Горожанцева Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) повернути Національному університету "Чернігівська політехніка" (код 05460798) за актом приймання - передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 204,4 кв.м. корпусу № 5/2 (столярна майстерня), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (пр. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039, код 43173325) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 02910114, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) 2018,67 грн. судового збору.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Горожанцева Володимира Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 02910114, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) 2018,67 грн. судового збору.

6. Стягнути з Національного університету «Чернігівська політехніка» (вул. Шевченко, 95, м. Чернігів, 14035, код 05460798) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 02910114, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) 2018,67 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.01.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складений та підписаний 21.01.2025, після закінчення відпустки судді.

Суддя М.О. Демидова