Ухвала

від 21.01.2025 по справі 2011/17971/12

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 2011/17971/12

Провадження № 4-с/638/30/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Дзержинський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Світличної Яни Олексіївни на дії державного виконавця та зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна, -

встановив:

Представник Середи В.А. звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова зі скаргою на дії уповноважених осіб Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просить суд визнати їх дії щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_2 неправомірними. Зобов`язати начальника Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 .

Скарга обґрунтована тим, що заявник у 2017 році мав виконавче провадження про стягнення з нього коштів №39010395. Відповідно довідомостей, отриманих з єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, на все майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладено арешт. Номер запису обтяження 22743448.

Представник вказує, що об`єктом обтяження, при виконанні вказаного виконавчого листа, згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна є невизначене майно, все нерухоме майно в межах суми боргу за виконавчим документом при примусовому виконанні виконаного листа по справі № 2011/17971/12, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова.

Вищевказане виконавче провадження було давно завершено, через що заявник 11.10.2023 року звернувся до Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з майна, але йому було відмовлено через те, що виконавче провадження було завершено, а не закрито, тобто виконавчий лист було повернуто без виконання.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до стягувача (АТ КБ Приват банк) із запитом щодо наявності до нього претензій кредитора, на що отримав відповідь згідно якої станом на 19.07.2024 року будь-яка заборгованість ОСОБА_1 перед банком відсутня.

На підставі вищевикладеного 22.10.2024 року та 25.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з майна, однак арешт знято не було.

Представник скаржника акцентує увагу, що з огляду на наведені обставини та враховуючи надані підрозділом виконавчої служби відповіді, дії службових осіб Шевченківського ВДВСу м.Харкові Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції не відповідають вимогам закону та порушують права ОСОБА_1 .

Скаржник зазначає, що на теперішній час відсутні правові підстави вважати законним наявність арешту на нерухоме майно, яке належить боржнику, враховуючи відсутність виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 . Крім того, існує неможливість відновлення виконавчого провадження у майбутньому. При цьому слід враховувати, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

В судове засідання представник скаржника не з`явився, надав заяву про розгляд скарги за його відсутністю. Скаргу просив задовольнити.

Стягувач та державний виконавець не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені. Причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися.

Технічна фіксація не здійснювалась на підставі положень статті 247 ЦПК України.

Дослідивши скаргу та додані до неї докази, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 у 2017 році мав виконавче провадження про стягнення з нього коштів №39010395, відкрите державним виконавцем Шевченківського відділу ДВС м Харків ГТУЮ у Харківській області (на даний час Шевченківський ВДВСу м.Харкові Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції) Молотиловою В.В. Відповідно довідомостей, отриманих з єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, на все майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в рамках вищевказаного виконавчого провадження накладено арешт. Номер запису обтяження 22743448.

Об`єктом обтяження, при виконанні вказаного виконавчого листа, згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна є невизначене майно, все нерухоме майно в межах суми боргу за виконавчим документом при примусовому виконанні виконаного листа по справі № 22011/17971/12, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова.

Вищевказане виконавче провадження було завершено, внаслідок чого заявник 11.10.2023 року звернувся до Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з майна, але йому було відмовлено через те, що виконавче провадження було завершено, а не закрито, тобто виконавчий лист було повернуто без виконання.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до стягувача (АТ КБ Приват банк) із запитом щодо наявності до нього претензій кредитора, на що отримав відповідь згідно якої станом на 19.07.2024 року будь-яка заборгованість ОСОБА_1 перед банком відсутня.

На підставі вищевикладеного 22.10.2024 року та 25.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з майна, однак арешт знято не було.

Суд вбачає з наданих доказів, що на теперішній час відсутні правові підстави вважати законним наявність арешту на нерухоме майно, яке належить боржнику, враховуючи відсутність виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 . При цьому слід враховувати, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Стаття 447 ЦПК України регламентує, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно із положення статті 50 частин 2, 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Згідно із п 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Відповідно до частин третьою-п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Суд зазначає, що на сьогодні майно ОСОБА_1 перебуває під забороною відчуження (арештом) на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження в рамках ВП№ 39010395 від 16.07.2013 року, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова №2011/17971/12.

Стаття 41 Конституції України, регламентує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, судом беззаперечно встановлено, що дане виконавче провадження завершено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 року по справі № 817/928/17 визначено, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Суд бере до уваги, що особа є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Факт обтяження власності особи є втручанням у вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.

Відсутність відкритого виконавчого провадження свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому на думку суду, є підставою для задоволення скарги.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (Постанова ВП ВС від 06.04.2021, справа № 910/10011/19).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін («Горнсбі проти Греції» (Hornsby V. Greece), від 19.03.1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці («Чіжов проти України» п. 40).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що бездіяльність посадових осіб Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», Конституції України та Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 41 Конституції України, Протоколом № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконавче провадження», статтями 247, 258-260, 447-453 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаСвітличної ЯниОлексіївни надії державноговиконавця тазобов`язання державноговиконавця знятиарешт змайна задовольнити.

Визнати бездіяльність посадових осіб Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції неправомірними.

Зобов`язати посадових осіб Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерстваюстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна в спеціальному розділі за №22743488, запис від 10.10.2017 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий суддя: