Постанова

від 14.01.2025 по справі 635/8478/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 січня 2025 року

м. Харків

справа № 635/8478/24

провадження № 22-ц/818/873/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Мереф`янської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Мереф`янської міської ради про встановлення факту перебування на утриманні дітей за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2024 року, постановлену суддею Назаренко О.В., -

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні дітей, заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Мереф`янської міської ради.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2024 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; Вказує, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок щодо того, що спірні правовідносини детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами, оскільки метою звернення заявника до суду з вказаною заявою є підтвердження факту перебування на його утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком яких є ОСОБА_4 , для підтвердження у ТЦК та СП права на відстрочку від призову, що стосується виключно прав та обов`язків заявника.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заявником зазначено, що встановлення факту йому потрібно для того, щоб він міг отримати відстрочку від призову на військову службу, а саме, реалізувати права, передбачені ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Крім того, вказано, що правовідносини, які склались між заявником та заінтересованою особою (матір`ю) та дітьми, детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами. У зв`язку з цим, суд першої інстанції прийшов до висновку про неможливість розгляду заяви саме в порядку окремого провадження, а не позовного, оскільки з даних обставин вбачається спір про право.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками яких є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , для підтвердження його права на відстрочку від призову на військову службу.

Посилався на те, що 07 липня 2023 року між ним та ОСОБА_6 укладено шлюб та ним було усиновлено двох її дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Однак, з ними проживають та фактично перебувають на його утриманні інші малолітні діти ОСОБА_9 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком яких є ОСОБА_4 . Отже, задля отримання відстрочки від мобілізації на підставі 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заявник звернувся із вказаною заявою для встановлення даного факту.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до приписів пункту 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить - виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Відповідно до приписів пункту 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Статтею ст.51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Діюче законодавство не передбачає обов`язку інших осіб здійснювати утримання дитини у випадку, якщо батьки не позбавлені батьківських прав.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_4 , який є батьком неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з дітьми не проживає, до них не навідується, спільного господарства з ними не веде, та взагалі жодної участі у вихованні та утриманні неповнолітніх дітей не приймає, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки правовідносини «утримання дітей», є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Захист порушених прав у зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх обов`язків щодо утримання та виховання неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підлягає розгляду в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті окремого провадження, у зв`язку з тим, що з обставин, викладених у заяві вбачається спір про право, оскільки вимоги заявника фактично пов`язані з виникненням, зміною або припиненням особистих немайнових прав батьків дітей, які закріплені в Сімейному кодексі України.

Доказів позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , матеріали справи не містять.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд також посилався, що даний спір є публічно-правовим, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема в спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Посилання суду першої інстанції про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства не відповідає вимогам закону.

Ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення складено 22.01.2025 року.