Постанова

від 22.01.2025 по справі 482/2081/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.01.25

22-ц/812/143/25

Справа №482/2081/23

Провадження № 22-ц/812/140/25

№ 22-ц/812/143/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 січня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участі представника позивача - Довганя О.О.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги

ОСОБА_1 , подану

адвокатом Ярмушем Віталієм Вікторовичем

та

виконавчого комітету Новоодеської міської ради

Миколаївського району Миколаївської області

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сергієнком С.А., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2023 року виконавчий комітет Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що відповідно договорів купівлі- продажу від 12 листопада 2011 року та від 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 став власником нежитлових будівель (склади) загальною площею 1 434,8 кв. м. (942,9 кв. м. склад А-1 та 491,9 кв. м. склад Б-1), які розташовані на земельних ділянках площею 0,1197 га, кадастровий номер 4824810100:04:071:0015 та площею 0,2931 га, кадастровий номер 4824810100:04:071:0014 по АДРЕСА_1 .

Таким чином, згідно вказаних договорів купівлі-продажу з 2011 року по 2022 рік земельні ділянки площею 0,1197 га, кадастровий номер 4824810100:04:071:0015 та площею 0,2931 га, кадастровий номер 4824810100:04:071:0014, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються відповідачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без оформлення належним чином права користування земельними ділянками та їх державної реєстрації.

Зазначають, що ОСОБА_1 не сплачує плату за використання земельних ділянок площею 0,1197 га та 0,2931 га розташованих по АДРЕСА_1 , які фактично використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки, право власності на об`єкти нерухомості по АДРЕСА_1 , оформлені за ОСОБА_1 , то міська рада позбавлена можливості здавати в оренду земельні ділянки за вказаною адресою в оренду іншим особам, у зв`язку з чим міською радою не отримано дохід у виді неотриманої орендної плати за землю.

Невиконання відповідачем обов`язку щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки та несплата відповідних орендних платежів за використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, призводить до того, що ОСОБА_1 , як власник об`єктів нерухомості, зберігаєте у себе майно - кошти за оренду землі.

На їх думку, ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберігаєте у себе кошти, які маєте сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - Новоодеській міській раді на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Звертають увагу, що відповідач неодноразово запрошувався до Новоодеської міської ради на засідання комісії по визначенню збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам при виконавчому комітету Новоодеської міської ради, що підтверджується листами від 16 лютого 2023 року, 04 квітня 2023 року та 24 травня 2023 року які надіслані рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

11 квітня 2023 року було проведено засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та розглянуто акт з визначення та відшкодування збитків власнику землі та зміст порушення стосовно використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що підтверджується протоколом № 1 від 11 квітня 2023 року засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачем по м. Нова Одеса.

01 червня 2023 року було повторно проведено засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та розглянуто акт з визначення та відшкодування збитків власнику землі та зміст порушення стосовно використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що підтверджується протоколом № 2 від 01 червня 2023 року засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачем по м. Нова Одеса. ОСОБА_1 на засідання був присутній, надані ним пояснення зафіксовані в протоколі № 2 від 01 червня 2023 року засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачем по м. Нова Одеса.

На засіданні комісії встановлено, що розмір збитків за період з 01 вересня 2019 року по 31 січня 2021 року на підставі розрахунку суми збитків недоотриманих бюджетом коштів внаслідок відсутності правовстановлюючих документів:

за земельну ділянку площею 0,2931 га (кадастровий номер - 4824810100:04:071:0014) - 58 569,54 грн;

за земельну ділянку площею 0,1197 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0015) - 23 919,39 грн.

Таким чином, розмір неодержаної орендної плати за період з 01 січня 2019 року по 01 січня 2021 року становить 82 488,93 грн.

За результатами роботи комісії було складено Акти про результати роботи комісії по визначенню розміру збитків, заподіяних власникам земель та землекористувачам від 11 квітня 2023 року та затверджено рішенням виконавчого комітету виконкому від 14 червня 2023 року № 134.

Відповідно листа Новоодеської ДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області від 07 червня 2023року № 93/14-29-61 відповідачем сплачено земельний податок за вищезазначені земельні ділянки за період 2019-2021 року в сумі 4 523,44 грн. щорічно. Загальна сума земельного податку за період з 2019-2021 роки сплачена в розмірі 13570,32 грн.

Тому розмір збитків, передбачений актами збитків, зменшується на суму сплати земельного податку, тобто сума яка підлягає стягненню із відповідача складає: 68 918,61 грн.

Акти комісії від 11 червня 2021 року та Претензію було направлено відповідачу разом з листом від 15 червня 2021 року з пропозицією відшкодувати збитки у місячний строк.

До теперішнього часу відповідачем жодних дій щодо відшкодування збитків та оформлення прав на користування земельною ділянкою відповідач не вчинив, тому позивач вимушений звернутися до суду з цією позовною заявою.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 68918,61 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою, а також судовий збір.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024року позов Виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області 7051 грн. 76 коп. за безоплатне користування земельною ділянкою та 274,63 грн. судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано жодних доказів того, що ним застосовується практика встановлення максимального передбаченого законом розміру орендної плати із іншими орендарями які користуються земельними ділянками тієї ж категорії що і відповідач і що він дійсно отримує від інших орендарів і міг би отримати від відповідача такий розмір орендної плати.

Вищевказане свідчить на користь доводів відповідача про те, що умови які застосовуються позивачем до відповідача, щодо встановлення розміру плати за землю і заявлені позовні вимоги є дискримінаційними, а не такими що ґрунтуються на усталеній практиці укладення подібних договорів позивачем із іншими землекористувачами.

Таким чином позивачем не доведено, що ОСОБА_1 мав би сплачувати за користування зазначеними земельними ділянками орендну плату у розмірі 12% від НГО і саме такий розмір плати недоотримано позивачем у наслідок фактичного користування відповідачем земельною ділянкою без достатньої правової підстави .

З огляду на вищевказане суд не вбачав підстав для стягнення із відповідача на користь позивача неотриманого доходу у розмірі більшому ніж мінімальний передбачений законом розмір орендної плати - 3% НГО, що за три роки в межах позовних вимог становить відповідно 5979,85 грн. за земельну ділянку кадастровий номер 4824810100:04:071:0015 та 14642,23 грн. за земельну ділянку кадастровий номер 4824810100:04:071:0014, а разом 20622,08? грн.??

Із урахуванням сплаченого відповідачем земельного податку за вищевказаний період у сумі 13570,32 грн.( яка не покриває 3% від НГО землі згідно розрахунків суду) із нього підлягає стягненню на користь позивача 7051,76 грн.??

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ярмушом В.В., вважає рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області частково незаконним та таким, що підлягає частковому скасуванню, оскільки винесене судом без врахування всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Тому, просив, частково скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024 року по справі №482/2081/23 та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області коштів у розмірі 7051,76 гривень за безоплатне використання земельною ділянкою - відмовити

Так, вказував, що суд першої інстанції не застосував позовну давність, так, як позивач просить стягнути кошти за 2019-2021 роки і при цьому звертається з позовом до суду у 2023році, тобто порушує трирічний термін подачі позову до суду.

Також, суд першої інстанції зазначає, що у період з 2019 року по 2021 рік предметом спору (не сплати оренди) були земельні ділянки площею 0,1197 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0015) та площею 0,2931 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0014) не були зареєстровані за Новоодеською міською радою.

Вказаний факт дає достатні підстави вважати, що наміру у позивача укласти договір оренди землі з відповідачем у період 2019-2021 роках не було, тому, що договір оренди землі зареєструвати у ДРРП без реєстрації землі неможливо.

Вказані земельні ділянки площею 0,1197 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0015) та площею 0,2931 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0014) було зареєстровано за Новоодеською міською радою лише 01 серпня 2023 року при об`єднанні їх та присвоєно кадастровий номер 4824810100:04:071:0037.

Повідомлення про намір укласти договір оренди землі з відповідачем ОСОБА_1 було надіслано лише у 2023 році, перед подачею даного позову.

Звертає увагу, що суд першої інстанції вірно зазначає, що якщо між позивачем і відповідачем не було укладено договір оренди землі і відповідач повинен був платити земельний податок щорічно, що ОСОБА_1 і робив. Даний факт доведено в судовому засіданні.

Але суд помилково вирахував 3% орендної плати за три роки відповідно до нормативно грошової оцінки наданої позивачем станом на 2023 рік, а не станом на 2019-2021 роки. У зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про наявність заборгованості в сумі 7051,76 грн., як різницю між нарахованою та фактично сплаченою.

Вважає, що така думка суду є хибною, так, як відповідач отримував платіжні рахунки з сумою податку за земельні ділянки від органів ДПІ, сам їх не вираховував, а справно сплачував. Суд неправомірно поклав на себе функцію податкової служби за нарахування розміру податку на землю.

Крім того, вказує, що позивач звернувся до суду з позовом де вказав розмір орендної плати за земельні ділянки у розмірі 12%.

Суд у своєму рішенні вірно зазначив, що підтвердження вказаної орендної ставки у розмірі 12% відповідачем не доведено, тобто Новоодеською міською радою не надано до суду доказів вказаної орендної ставки, а саме: рішення сесії, рішення виконкому, тощо.

Застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому її цільовому призначенні, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування.

Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 17 лютого 2021 року у справі № 904/1104/20.

Позивач звернувся до суду з позовом де основним із доказів несплати оренди землі та її нарахування є грошова оцінка за вказані земельні ділянки в період часу 2019-2021 роки.

Але позивач надав оцінки за 2019-2021 роки лише у 2023 році, тобто на момент подачі позову до суду, тому вказана НГО не може бути прийнята судом як доказ та ціна позову і в подальшому вирахування коштів за оренду від податку з відповідним залишком у розмірі 7051,76 гривень

В апеляційній скарзі виконавчий комітет Новоодеської міської ради вказує, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також таким, що не враховує усі обставини справи, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Так, вказують, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дослідив всі обставини справи, необґрунтовано встановив мінімальну ставку у 3% НГО та вирахував суму 7051 грн. (на противагу 68 918, 61 грн.), чим порушив принцип повного відшкодування збитків, передбачений ст. 22 Цивільного кодексу України.

Звертають увагу суду на те, що в Новоодсеькій міській раді застосовується практика встановлення максимального передбаченого законом розміру орендної плати із іншими землекористувачами, які користуються земельними ділянками тієї ж категорії, що і відповідач.

Суд першої інстанції не врахував, що максимальна ставка орендної плати 12% нормативно грошової оцінки є типовою для відповідної категорії земель у практиці укладення договорів позивачем з іншими землекористувачами. В супереч принципу всебічності та об`єктивності розгляду справ, судом першої інстанції не було витребувано відповідні документи, що могли б підтвердити цей факт, та не надано позивачу можливості довести обґрунтованість своїх розрахунків

Також суд першої інстанції відмовився врахувати заявлену позивачем величину збитків, незважаючи на те, що розрахунки відповідають вимогам законодавства та відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 встановлені колегіально відповідною комісією. Натомість суд взяв до уваги лише аргументи відповідача, що є порушенням принципу рівності сторін у процесі.

Крім цього, звертають увагу, що за заявою громадянина ОСОБА_1 до Новоодеської міської ради від 16 травня 2012 року, міською радою 22 червня 2012 року прийнято рішення № 10 «Про надання в оренду земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 », яким гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (обслуговування приміщення складу) загальною площею - 0,1197 та сільськогосподарських земель під господарськими будівлями та дворами по АДРЕСА_2 із земель державної власності не наданих у власність або користування в межах м.Нова Одеса. Натомість, після прийняття вищезазначеного рішення, громадянин ОСОБА_1 так і не уклав з міською радою договір оренди земельної ділянки.

Також, зазначають, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач фактично ухилявся від укладення договору оренди, чим позбавив позивача можливості отримувати дохід.

У відзиві представник відповідача не погоджується з апеляційною скаргою позивача, тому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення та скасувати частково рішення суду першої інстанції і відмовити у задоволенні позову.

Позивач правом на подачу відзиву не скористався.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив про її задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити без задоволення.

Відповідач у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив про її задоволення, апеляційну скаргу позивача просив залишити без задоволення.

Частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

До апеляційної скарги представником позивача надано копії рішень Новоодеської міської ради у кількості 27 шт. щодо інших осіб, копію листа архівного відділу Миколаївської РВА від 13 листопада 2024 року, а до відзиву на апеляційна скаргу відповідачем надано 2 копії квитанції до платіжних інструкцій за серпень 2024 року, 2 копії податкового повідомленні від 22 травня 2024 року, скриншот інформація із сайту, яка є довідковою від 17 грудня 2024 року, копія архівної довідки від 13 листопада 2024 року, проте ні представник позивач в апеляційні скарзі, ні відповідач у відзиві не заявлено клопотання про їх долучення, не викладені обставини та не надано доказів неможливості подання до суду першої інстанції у визначений цивільним процесуальним законодавством строк зазначеного вище доказів. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача та відповідач просили долучити вказані документи до матеріалів справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у долучені до матеріалів справи вказаних доказів, оскільки частина доказів ( копії рішень Новоодеської міської ради у кількості 27 шт. щодо інших осіб, 2 копії квитанції до платіжних інструкцій за серпень 2024 року, 2 копії податкового повідомленні від 22 травня 2024 року) не мають значення для вирішення вказаного спору, інші ( лист архівного відділу Миколаївської РВА від 13 листопада 2024 року та скриншот інформація із сайту, яка є довідковою від 17 грудня 2024 року), є новими доказами, та не були предметом дослідження судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно договорів купівлі- продажу від 12 листопада 2011 року та від 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель (склади) загальною площею 1 434,8 кв. м. (942,9 кв. м. склад А-1 та 491,9 кв. м. склад Б-1), які розташовані на земельних ділянках площею 0,1197 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0015) та площею 0,2931 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0014) по АДРЕСА_1 .

Після набуття відповідачем права власності на нерухоме майно за вказаною адресою договір оренди вищевказаних ділянок між позивачем та відповідачем не укладався.

Як вбачається із листа Новоодеської ДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області від 07 червня 2023 року № 93/14-29-61 відповідачем сплачено земельний податок за вищезазначені земельні ділянки за період 2019-2021 року в сумі 4523,44 грн. щорічно. Загальна сума земельного податку за період з 2019-2021 роки сплачена в розмірі 13570,32 грн.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 4824810100:04:071:0014 становить 187097 грн.14 коп., а земельної ділянки кадастровий номер 4824810100:04:071:0015 становить 76409 грн.17 коп., що підтверджується витягами №НВ-4800204102023 та НВ-4800204112023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06 квітня 2023 року (а.с.16,17).

Відповідно до протоколу № 1 від 11 квітня 2023 року засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачем по м. Нова Одеса розглянуто акт з визначення та відшкодування збитків власнику землі та зміст порушення стосовно використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів ( а.с.10).

Протоколом № 2 від 01 червня 2023 року засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачем по м. Нова Одеса повторно проведено засідання цієї комісії. ОСОБА_1 на засідання був присутній, надані ним пояснення зафіксовані в цьому протоколі.

На засіданні комісії встановлено, що розмір збитків за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2021 року на підставі розрахунку суми збитків недоотриманих бюджетом коштів внаслідок відсутності правовстановлюючих документів:

за земельну ділянку площею 0,2931 га (кадастровий номер - 4824810100:04:071:0014) - 58 569,54 грн;

за земельну ділянку площею 0,1197 га (кадастровий номер 4824810100:04:071:0015) - 23 919,39 грн.

Таким чином, розмір неодержаної орендної плати за вказаний період склав 82 488,93 грн.

За результатами роботи комісії було складено Акти про результати роботи комісії по визначенню розміру збитків, заподіяних власникам земель та землекористувачам від 11 квітня 2023 року та затверджено рішенням виконавчого комітету виконкому від 14 червня 2023 року № 134 (а.с.18).

Відповідачеві було направлено претензію про сплату 68918 грн.61 коп.( 82488.93-13570.32), сума за вирахуванням спаленого відповідачем податку на землю)( а.с.20-22).

Згідно листа відділу №3 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 жовтня 2024 року №2635/22-24 земельній ділянці кадастровий номер 4824810100:04:071:0015 площею 0,1197 га було змінено на кадастровий номер 4824810100:04:071:0020, та після об`єднання земельних ділянок 4824810100:04:071:0014 і 4824810100:04:071:0020 присвоєно кадастровий номер 4824810100:04:071:0037. Загальна площа об`єднаних земельних ділянок становить 0,4128 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 листопада 2024 року №402242573 право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4824810100:04:071:0037 зареєстровано 01 серпня 2023 року.

Іншого речового права до теперішнього часу не зареєстровано.

Рішенням Новоодеської міської ради Миколаївської області №21 від 18 серпня 2023 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок та надання їх в оренду ОСОБА_1 , та зобов`язано останнього укласти договір оренди вже об`єднаної земельної ділянки кадастровий номер 4824810100:04:071:0037 площею 0,4128 га, із встановленням орендної плати у розмірі 12% нормативної грошової оцінки( а.с.79-80).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності, позовні вимоги є обгрунтованими, проте зважаючи на недоведеність позивачем встановлення максимального розміру орендної плати цієї ж категорії, стягнув на користь позивача неотриманий дохід виходячи із мінімального передбаченого законом розміру орендної плати 3%.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

За умовами частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою для цілейрозділу XIIцього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.superficies solo cedit- збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

У справі, що розглядається, суд встановив, і це не заперечується відповідачем, що на підставі договорів купівлі - продажу від 12 листопада 2011 року та від 11 вересня 2015 року останній набув права власності на нежитлові будівлі (склади) загальною площею 1 434,8 кв. м. (942,9 кв. м. склад А-1 та 491,9 кв. м. склад Б-1), які розташовані за адресою по АДРЕСА_1 .

А відтак, із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований ці об`єкти, тому саме з 12 листопада 2011 року( перша земельна ділянка), а з 11 вересня 2015 року( друга земельна ділянка) у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

На адресу ОСОБА_1 позивачем було направлено лист №48 від 16 лютого 2023 року з вимогою про звернення до Новоодеської міської ради із заявою щодо оформлення права користування земельною ділянкою відповідно до вимог діючого законодавства ( а.с.8).

За результатами роботи комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачем по м. Нова Одеса було складено акти про результати комісії по визначенню розміру збитків, заподіяних власнику землі та землекористувачам, визначено розмір збитків, заподіяного Новоодеськиій міській раді ОСОБА_1 за користування земельними ділянками без правових підстав, на загальну суму 82488.93грн. Вказані акти затверджено рішенням виконавчого комітету виконкому від 14 червня 2023 року № 134( а.с.18).

Установлені судом першої інстанції обставини свідчать, що відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, зокрема, у період з 2019 року по 2021 року користувався земельними ділянками, на яких ці об`єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування ним, не сплачуючи коштів за їх використання.

За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

При цьому для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першої - четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні земельні ділянки є сформованими з моменту присвоєння їм кадастрового номера та реєстрації їх у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20), а у постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів звертає увагу на те, що одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не впливає ні на її розмір, ні на обов`язок власника нежитливих приміщень сплачувати за користування цією земельною ділянкою.

Зазначене відповідає правовому висновку, сформованому у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, відповідно до якого "…за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01 січня 2002 року у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01 січня 2013 року не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості".

Відтак, посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та наданих у суді апеляційної інстанції поясненнях про те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, тоді як у позивача таке право зареєстровано не було, не стосується даних спірних правовідносин, які виникли із приводу фактичного користування відповідачем сформованою та внесеною (зареєстрованою) до Державного земельного кадастру земельною ділянкою комунальної власності за відсутності для того достатніх правових підстав за рахунок позивача, якому належать ці землі відповідно до закону.

У кондиційних правовідносинах що виникли між сторонами власник майна має довести, що сума неодержаного доходу (не отриманої з відповідача орендної плати) є дійсно такою, яку б він міг отримувати у разі укладення між ними договору оренди землі.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

За матеріалами справи розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок №НВ-4800204102023 та НВ-4800204112023 від 06 квітня 2023 року, відповідно до яких нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 4824810100:04:071:0014 становить 187097 грн.14 коп., а земельної ділянки кадастровий номер 4824810100:04:071:0015 становить 76409 грн.17 коп., що із урахуванням коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки, станом на період 01 січня 2019 року по 01 січня 2021 року становить 66442,76 грн. та 162693,16 грн. відповідно.

Саме з такого розміру нормативно грошової оцінки земельних ділянок виходила комісія позивача визначаючи розмір збитків.

В свою чергу відповідач заперечуючи розмір нормативно грошової оцінки земельних ділянок належних та допустимих доказів в розумінні вимог 76,78 ЦПК України до суду першої інстанції не надав. З клопотання до суду про витребування доказів щодо розміру нормативно грошової оцінки за 2019-2021 роки не звертався. Наданий відповідачем до апеляційного суду скриншот на підтвердження розміру нормативно грошової оцінки землі за 2019 рік, у долучені якого судом було відмовлено, містив лише довідкову інформацію.

За такого, доводи апеляційної відповіадча в цій частині не заслуговують на увагу.

Статтею 288 ПК України передбачено що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, який для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно постанови КМ України від 19 квітня 1993 р. N 284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними (військовими) адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

У цій справі комісією по визначенню розміру збитків, заподіяних власникам та землекористувачам для розрахунку збитків, заподіяного позивачеві обрано максимальний розмір орендної плати за землю передбачений статті 288 ПК України - 12 % НГО.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10, підпункту 265.1.3 пункту 265.1 стаття 265 ПК України земельний податок є місцевим податком та складовою податку на майно. Таким чином, встановлення ставок земельного податку належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та об`єднаних територіальних громад, які визначають розміри ставок цього податку в межах, встановлених Податковим кодексом України, та затверджують їх рішенням щороку до 15 липня.

Проте рішення органу місцевого самоврядування щодо визначення ставки такого податку за відповідні періоди (2019-2021 роки) позивач до суду не надав.

Враховуючи наявні у справі докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування для визначення розміру збитку, виходячи із мінімального розміру орендної плати за землю передбачений статтею 288 ПК України - 3% від нормативно грошової оцінки, за період з 01 січня 2019 року по 01 січня 2021 року, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_1 мав би сплачувати за користування зазначеними земельними ділянками орендну плату у розмірі 12% від нормативно грошової оцінки і саме такий розмір плати недоотримано позивачем у наслідок фактичного користування відповідачем земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

За такого, визначення позивачем для відповідача розміру плати за землю -12 % від нормативно грошової оцінки, без підтвердження розміру ставки, визначеної рішенням органу місцевого самоврядування, є дискримінаційними.

Посилання суду першої інстанції на не надання позивачем жодних доказів того, що ним застосовується практика встановлення максимального передбаченого законом розміру орендної плати із іншими орендарями, які користуються земельними ділянками тієї ж категорії, що і відповідач, і що він дійсно отримує від інших орендарів, і міг би отримати від відповідача такий розмір орендної плати, хоча є неправильним, проте на правильність вирішення спору по суті не впливає.

Аргументи апеляційній скарги позивача про застосування при визначенні розміру ставки для нарахування орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави практику, яка склалася у Новодеській міській раді при прийнятті рішень по передачі в оренду земельних ділянок та встановлення ставки орендної плати, без підтвердження визначення такої ставки відповідним рішенням, не ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача неотриманого доходу у розмірі 7051,76 грн. ( 5979,85 грн. (земельна ділянка кадастровий номер 4824810100:04:071:0015) + та 14642,23 грн. (земельна кадастровий номер 4824810100:04:071:0014) = 20622,08? грн.?? - 13570,32 грн. (податок за землю сплачений відповідачем за цей період).

Стосовно посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на пропуск строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частина 1 статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Згідно частини 3 статті 267 ЦК України заява про застосування строків давності може бути подана лише до винесення судом рішення.

У матеріалах справи відсутня відповідна письмова заява ОСОБА_1 про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності. З технічної фіксації судового засідання вбачається, що відповідачем у судовому засіданні фактично ставилося питання про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи про порушення свого права - відсутність оформленого права користування земельними ділянками позивач дізнався у лютому 2023 року, направши 16 лютого 2023 року на адресу відповідача лист.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початок їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується. Положення статті 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).

З урахуванням принципу розумності, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку "від дня" чи "з часу", а не "від наступного дня". Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України.

Тому початок перебіг строку за вказаних обставин починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строку коли повинна бути сплачена орендна плата.

Оскільки договір оренди між сторонами не укладався, то колегія суддів вважає, що останнім днем сплати орендної плати за 2019 рік є 31 грудня 2019 року. Тому трьохрічний строк позовної давності, починає свій перебіг з 01 січня 2020 року та сплив би 31 грудня 2022 року.

Між тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, та було скасовано з 01 липня 2023 року.

Окрім того, відповідно до п. 19 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в країні запроваджено воєнний стан, який на даний час триває.

Позовна давність щодо стягнення орендної плати за 2020 та 2021 роки не пропущена.

З цим позовом позивач звернувся до суду 19 серпня 2023 року.

Таким чином, у справі не встановлено пропуску позивачем строку позовної давності, на що покликається ОСОБА_1 у поданій ним апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, та перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів апеляційних скарг сторін у справі, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, в свою чергу доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Ярмушом Віталієм Вікторовичем та виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.