Постанова

від 22.01.2025 по справі 470/565/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.01.25

22-ц/812/163/25

Справа №470/565/24

Провадження № 22-ц/812/163/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,

за участі представників позивача - Стефурак Є.С., Кудаткіної О.І.,

представника відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

колгоспу «Прометей»

на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орловою С.Ф., повний текст складено 12 листопада 2024 року, за позовом ОСОБА_3 до колгоспу "Прометей" про визнати припиненим права користування земельною ділянкою та її повернення

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до колгоспу "Прометей" про визнати припиненим права користування земельною ділянкою та її повернення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що є спадкоємцем батька ОСОБА_4 , та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 жовтня 2019 року зареєстрованого в реєстрі за №638, успадкував земельну ділянку площею 6,6300 га, кадастровий номер 4821180400:02:000:0094 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Білокриницької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Під час реєстрації права власності дізнався, що батько за життя - 01 грудня 2013 року передав земельну ділянку відповідачу, на підставі договору оренди строком до 05 грудня 2023 року.

20 березня та 07 травня 2024 року він направляв відповідачу листи - повідомлення про успадкування ним земельної ділянки, просив надати копію договору оренди землі, повернути земельну ділянку у зв`язку зі спливом строку оренди та здійснити оплату за користування земельною ділянкою за період з 2019 по 2023 роки. Однак жодної відповіді на вказані листи не отримав.

Посилаючись на те, що відповідач не додержався процедури укладення договору оренди землі на новий строк, а саме не направляв на адресу батька, або йому листа повідомлення про укладення договору оренди на новий строк з проєктом такого договору, та після закінчення строку дії договору оренди продовжує користуватися належною йому земельною ділянкою, вимоги про її повернення ігнорує, плати за користування не здійснює, позивач просив суд, визнати припиненим право відповідача користування належною йому земельною ділянкою, зобов`язати відповідача повернути йому земельну ділянку площею 6,6300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4821180400:02:000:0994 розташовану на території Білокриницької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, та стягнути витрати по сплаті судового збору і на правову допомогу.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024 року позов задоволено.

Визнано припиненим право колгоспу "Прометей" користування земельною ділянкою, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,6300 га кадастровий номер 4821180400:02:000:0094, розташованою на території Білокриницької сільської ради Баштанського (Березнегуватського) району Миколаївської області, власником якої є ОСОБА_3 .

Зобов`язано колгосп "Прометей" повернути власнику ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,6300 га кадастровий номер 4821180400:02:000:0094, розташовану на території Білокриницької сільської ради Баштанського (Березнегуватського) району Миколаївської області.

Стягнуто з колгоспу "Прометей" на користь ОСОБА_3 2422 грн. 40 коп. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач недотримався процедури поновлення договору оренди землі визначеної укладеним договором (розділ «Строк дії договору») та статті 33 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі закінчився 05 грудня 2023 року, за такого право відповідача користування земельною ділянкою кадастровий номер 4821180400:02:000:0094 припинилося, та відповідач зобов`язаний повернути земельну ділянку її власнику ОСОБА_3 , у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Додатковим рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 18 листопада 2024 року заяву представника позивача - адвоката Стефурак Є.С. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до колгоспу «Прометей» про розірвання договору оренди земельної ділянки задоволено.

Стягнуто з колгоспу "Прометей" на користь ОСОБА_3 14 200 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції колгосп «Прометей» вказує, що оскаржуване судове рішення прийнято з неправильним застосування норм матеріального права та процесуального права, а тому просив про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Так, вказував, що позивач з моменту набуття право власності на земельну ділянку з 14 лютого 2019 року жодного повідомлення про те, що він є стороною за договором оренди, на адресу апелянта не направляв .

Таким чином, позивачеві було достеменно відомо про наявність Договору оренди земельної ділянки саме з 14 лютого 2019 року, оскільки саме так він зазначав на сторінці 2 позовної заяви, а до суду із позовом звернувся лише в липні 2024 року.

Тобто, апелянт користувався земельною ділянкою і у позивача не було жодних претензій до колгоспу «Прометей» щодо користування земельною ділянкою, неотриманням орендної плати або будь - яких інших негараздів.

Успадкувавши земельну ділянку, спадкоємець приймає на себе не тільки право власності на нього, а й права і обов`язки, що виникли у спадкодавця за договором.

В даному випадку, вважають, що позивач умисно не звертався до відповідача із вимогою про розірвання договору, його зміну або припинення, в результаті чого своїми діями порушив приписи Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», а суд першої інстанції взагалі проігнорував та не надав належної оцінки таким обставинам.

Вказує, що повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. Неповідомлення орендодавцем про свої права на спадкове майно, позбавляє орендаря можливості належним чином виконати своє зобов`язання за договором оренди, в тому числі повідомити про орендодавця щодо переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк.

Звертає увагу, що саме на позивача як нового орендодавця покладено обов`язок доведення до відповідача як орендаря інформації про перехід права власності із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Тобто, суд першої інстанції повинен був встановити відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем законодавчо визначеного обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України, в свою чергу відповідач заперечував факт повідомлення орендаря про зміну власника спірної земельної ділянки.

Оскільки у апелянта були відсутні дані про нового власника земельної ділянки, а саме позивача, колгосп "Прометей" не мав фізичної та фактичної можливості повідомити орендодавця ОСОБА_3 про укладання з ним нового договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Вказує, що відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою і п`ятою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.

Тобто, апелянт міг би скористатися таким переважним правом на продовження строку оренди до кінця грудня 2023 року лише в тому випадку, якби позивач своєчасно повідомив орендаря. Більш того, апелянт так і не отримував від позивача будь-якого повідомлення.

Таким чином в силу приписів Закону України "Про оренду землі" строки, які визначені частинами другою і п`ятою статті 33 ЗУ Про "оренду землі", зупиняються до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.

Вказаній обставині суд взагалі не приділив уваги

Фактично, позивач в усній формі повідомив голову колгоспу «Прометей» про смерть батька лише після того як поспілкувався із ним особисто в травні 2024 року.

Апелянт також не погоджується із твердженням суду першої інстанції, що посилання представника відповідача на чинність договору оренди землі та проводження строку його дії в силу змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» є безпідставними, оскільки строк договору оренди землі укладеного 01 грудня 2013 року, державна реєстрація якого відбулась 05 грудня 2013 року, закінчився 05 грудня 2023 року, а тому положення пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України" до правовідносин що виникли між сторонами у цій справі застосуванню не підлягають.

Так, Верховна рада України 24 березня 2022 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» № 2145-ІХ.

Відповідно до пункту 12 Розділу Розділ VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі" Укладення, виконання, зміна, поновлення і припинення договорів оренди землі та набуття права оренди, суборенди земельних ділянок в Україні або окремих її місцевостях, у яких введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням пунктів 27 і 28 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Дана редакція Закону України "Про оренду землі" діє і дотеперішній час в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ. Зміни до вказаного пункту не відбувалися.

А тому, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Згідно частини 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ Розділ VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі"; із змінами, внесеними Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ) доповнити пунктом 1-2 такого змісту: "1-2. Укладення, виконання, зміна, поновлення і припинення договорів оренди землі та набуття права оренди, суборенди земельних ділянок в Україні або окремих її місцевостях, у яких введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням пунктів 27 і 28 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України".

В Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ викладено частину 1. Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27) доповнити пунктами 27 і 28 такого змісту: "27. Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

19 листопада 2022 року, набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19.10.2022 року № 2698-ІХ, яким було внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема доповнено пункт 27 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України" - за яким абзац перший підпункту 1 пункту 27 розділу X із змінами, внесеними згідно із Законом № 2698-ІХ від 19.10.2022, було викладено у такій редакції: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель", щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що строк дії Договору оренди скінчився 05 грудня 2023 року, а воєнний стан продовжено, відповідно відповідач на законних та правових підставах орендує земельну ділянку згідно норм діючого законодавства.

Щодо порушення норм процесуального права, то зазначив, що 11 жовтня 2024 року представником апелянта було подано клопотання про виклик свідків. Вказане клопотання не було розглянуто належним чином, а в оскаржуваному рішенні не вказано, чому суд відмови у клопотанні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила апеляційну скаргу відповіадча залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін. Також просила стягнути з колгоспу на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 7600 грн. на підтвердження понесення таких витрат надала акт №2 надання послуг до Договору про надання правової допомоги №19/03/24 від 19 березня 2024 року.

У судове засідання позивач не з`явився, про дату час, та місце розгляду справи повідомлявся належним, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Представника позивача апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення.

Відповідач та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну від серія ІV №028612, виданого 05 січня 2001 року ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 6,6300 га кадастровий номер 4821180400:02:000:0094, розташована на території Білокриницької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва( т.1 а.с.162,163-167, 188-189).

01 грудня 2013 року, між ОСОБА_4 та колгоспом «Прометей» було укладено договір оренди землі. Вказане право оренди було зареєстровано у Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 05 грудня 2013року, індексний номер 14037975, строком дії до 05 грудня 2023 року (т.1 ас.182-184).

За умовами пункту 2 договору оренди, в оренду було передано земельну ділянку площею 6,6300 га кадастровий номер 4821180400:02:000:0094 (а.с.80-81).

Відповідно до положень пункту 8 розділу «Строк дії договору» вказаного вище договору оренди землі, договір було укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на укладення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

За пунктом 9 розділу «Орендна плата» цього договору сторони погодили розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, порядок, форму її виплати, а саме у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовому виразі з урахуванням прибуткового податку громадян. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції; оренда плата вноситься до 01.12 щорічно. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до розділу «Умови повернення земельної ділянки» договорів оренди, орендар взяв на себе зобов`язання, серед іншого повернути орендодавцю земельну ділянку після припинення дії договору, у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Розділом «Зміна умов договору і припинення його дії» договорів оренди передбачено, що дія договору припиняється у разі, зокрема: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (а.с.82-84). Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої, а також реорганізація юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

17 жовтня 2019 року державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області, видано ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом (серія та номер 638) на спадкове майно - земельну ділянку площею 6,6300 га номер 4821180400:02:000:0094, розташовану на території Білокриницької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.26).

Згідно інформації із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 жовтня 2019 року, індексний номер витягу 185125543, земельна ділянка площею 6,63 га, кадастровий номер 4821180400:02:000:0094 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, за позивачем зареєстровано право власності, номер запису про право власності 33713499 (а.с.24).

Згідно із заявами від 20 березня та 07 травня 2024 року, відправленими відповідачу засобами поштового зв`язку, листом з описом вкладення, позивач звертався до відповідача та повідомляв, що є спадкоємцем ОСОБА_4 , просив надати копію договору оренди землі укладеного між батьком та колгоспом «Прометей», зареєстрованого 05 грудня 2013 року, повернути йому земельну ділянку, оскільки строк дії оренди землі закінчився 05 грудня 2023 року та сплатити орендну плату з 2019 по 2023 роки (а.с.17-18). Представник відповідача визнавав факт усного звернення позивача до відповідача, в якому повідомляв про успадкування земельної ділянки та порушував питання про її повернення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановивши, що відповідач недотримався процедури поновлення договору оренди землі, визначеної укладеним договором (розділ «Строк дії договору») та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», прийшов до висновку проте, що строк дії договору оренди землі закінчився 05 грудня 2023року, за такого, право відповідача користування земельною ділянкою кадастровий номер 4821180400:02:000:0094 припинилося, а відповідач зобов`язаний повернути земельну ділянку її власнику ОСОБА_3 , у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема: закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першоїстатті 777 ЦК Українинаймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму при його поновлені на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Правові підстави поновлення договору оренди землі, крім положень статті 777 ЦК України, визначаються такожстаттею 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону що був чинним на час укладення договору оренди землі, зареєстрованого 05 грудня 2013 року).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на невідповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною четвертою цієї ж статті також визначено, що при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» також було передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що для продовження договірних орендних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди на поновлення договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах, (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі) або пасивна згода сторін договору на продовження договору на тих самих умовах на той самий строк - пролонгація договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, із системного аналізу статей 626, 777 ЦК України та частин другої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що для поновлення договору оренди землі з підстави продовження користування земельною ділянкою (частина шостастатті 33 Закону України «Про оренду землі»), необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором (частина першастатті 33 Закону України «Про оренду землі»); до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (абзац другий частини першої статті 777 ЦК України); до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою (частина шостастатті 33 Закону України «Про оренду землі»); орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У цьому випадку договір оренди земельної ділянки продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостоюстатті 33 Закону № 161-XIV, є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин.

З огляду на обставини вказаної справи, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено не дотримання відповідачем вище вказаних вимог Закону України «Про оренду землі» та укладеного договору щодо вчинення дій передбачених для поновлення права оренди земельної ділянки: відповідач не повідомляв письмово орендодавця за тридцять днів до закінчення дії договору, про намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, проєкту додаткової угоди до договору оренди землі на адресу ОСОБА_4 або позивача не направляв, як наслідок договір оренди землі припинив свою дію 05 грудня 2023 року, у зв`язку з закінченням строку його дії, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення між сторонами укладена не була, відповідно право оренди відповідача у встановленому порядку поновлено не було.

У апеляційної скарзі відповідач зазначає, що неповідомлення орендодавцем про свої права на спадкове майно, позбавило орендаря можливості належним чином виконати своє зобов`язання за договором оренди, в тому числі, повідомити орендодавця щодо переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 17 жовтня 2019 року позивач набув право власності на спірну земельну ділянку. Про набуття свого права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 повідомила орендаря, направивши заяви від 20 березня та 07 травня 2024 року.

При вирішенні вказаного спору, судом першої інстанції не встановлено, що не виконання відповідачем свого зобов`язання за договором оренди повідомити орендодавця щодо переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк, мало місце саме у зв`язку з невиконанням орендодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України, тобто неповідомлення орендаря про зміну власника у місячний строк.

Направлена відповідачу 20 березня та 07 травня 2024 року заяви про прийняття позивачем спадщини після смерті власника ОСОБА_4 містить у собі всі складові, визначені частиною третьою статті 148-1 ЗК України.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 545/262/18 (провадження № 61-47367св18).

Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги про чинність договору оренди землі укладеного між ОСОБА_4 та колгоспом «Прометей», оскільки продовжено його дію на період воєнного стану колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги з огляду на наступне.

07 квітня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ, яким Розділ VIII"Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі" було доповнено пунктом 1-2такого змісту:

"1-2. Укладення, виконання, зміна, поновлення і припинення договорів оренди землі та набуття права оренди, суборенди земельних ділянок в Україні або окремих її місцевостях, у яких введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням пунктів 27 і 28 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України".

За абзацом підпункту 1 пункту 27 Розділу X"Перехідні положення" Земельного кодексу України" (у редакції викладеній у вказаному вище Законі) - Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

- вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Отже, вказаним законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов`язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін.

Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до 19листопада 2022 року.

Законом України від 09 жовтня 2022 року N 2698-IX, який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів "воєнного стану" доповнено словами "до набрання чинностіЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель"(тобто цим Законом).

Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що у період із 07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу.

Узагальнюючи висновки щодо застосування вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові №563/376/22 від 29 березня 2023 року дійшов висновку про те, що з дня набрання чинності Законом України N 2698-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель", тобто з 19 листопада 2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована.

Приймаючи до уваги, що строк договору оренди землі укладеного 01 грудня 2013 року, державна реєстрація якого відбулась 05 грудня 2013 року, закінчився 05 грудня 2023 року, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, чинний на момент закінчення строку дії договору оренди, тобто станом на 05 грудня 2023 року. У цей період діяв пункт 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції Законом України від 09 жовтня 2022 року N2698-IX.

За такого, посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на чинність договору оренди землі та проводження строку його дії в силу змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» та дію воєнного стану на території України є безпідставними.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що судом не розглянуто клопотання про виклик у судове засідання заявлених свідків.

Частинами 1-3 статті 91 ЦПК України передбачено, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 197 ЦПК України, у підготовчому судовому засіданні суд вирішує питання про виклик у судове засідання свідків.

Так, у відзиві на позовну заяву 15 серпня 2024 року, представник відповідача не заявляв клопотання про виклик та допит свідків.

Між тим, вважаючи, що для вирішення зазначеної справи певні обставини можуть бути підтверджені показаннями свідків, а саме щодо стану земельної ділянки, розмінування відповідачем орендованої земельної ділянки, представник відповідача 11 жовтня 2024 року звернувся до суду із заявою про виклик та допит свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Постановляючи ухвалу про закінчення підготовчого судового засідання 11 жовтня 2024року суд першої інстанції вказане клопотання не вирішив.

Проте у судовому від 08 листопада 2024 року за участі сторін та їх представників вказане клопотання було розглянуто, у його задоволенні відмовлено за передчасністю, що підтверджується протоколом судового засідання (т.1 а.с.199-205).

А відтак, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, та перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів апеляційної скарги відповідача у справі, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, в свою чергу доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що рішення суду залишено без змін, підстави для їх розподілу, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо витрат особи, яка подала апеляційну скаргу по сплаті судового збору за її подання, відсутні.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 надавала адвокат Стефурак Є.С., якав діяла на підставі договору про надання професійної правової допомоги № 19/03/24 від 19 березня 2024 року та виданого на його підставі ордера Серія ВЕ №1141581 від 31 грудня 2024 року, укладеного позивачем з адвокатом Стефурак Є.С.

31 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_3 - адвокат Стефурак Є.С. подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу колгоспу «Прометей» в якому також просила стягнути з останнього на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 7600грн 00 коп., на підтвердження яких надала акт № 2 надання послуг до договору про надання професійної правової допомоги № 19/03/24 від 19 березня 2024 року, з якого убачається, що сторони погодили надані адвокатом послуги в розмірі 7600 грн., а саме: надання правової інформації, консультації і роз`яснення з правових питань - 2600 грн.; складання відзиву на апеляційну скаргу 5000 грн. (а.с.36). Копія відзиву на апеляційну скаргу надіслана відповідачу в електронний кабінет користувача ЄСІТС (а.с. 36 зв.)

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану відповідачу на стадії апеляційного перегляду справи, колегія суддів враховує наступне.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Враховуючи складність справи, суть спору (про відшкодування шкоди), характер послуг (фактично наданими можуть вважатися послуги щодо підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу), а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн 00 коп., адже детальний аналіз матеріалів справи, формування та узгодження позиції було здійснено адвокатом саме в суді першої інстанції.

Також колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що відзив у цій справі є не значним за обсягом, а саме два з половиною аркуші, тому на думку суду апеляційної інстанції вартість його складання є дещо завищеною.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу колгоспу «Прометей» залишити без задоволення, рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2024 року залишити без змін.

Стягнути з колгоспу "Прометей" на користь ОСОБА_3 2000 (дві тисячі) грн. витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.