Рішення

від 22.01.2025 по справі 940/1684/24

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22.01.2025 Провадження по справі № 2/940/105/25

Справа № 940/1684/24

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пантелеймонівської селищної ради, третя особа Тетіївське управління Білоцерківська філія Київського обласного центру зайнятості, про визнання трудових відносин припиненими,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визнати припиненими трудові відносини між нею та Пантелеймонівською селищною радою на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 17.10.2024 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка 15.10.2008 року була прийнята на роботу помічником вихователя у ясла садок № 8 «Райдуга» Пантелеймонівської селищної ради на підставі наказу № 66 § 1 від 15.10.2008 року. В подальшому, рішенням сесії Пантелеймонівської селищної ради від 25.10.2011 року відбулось перейменування ясел-садка № 8 у дошкільний навчальний заклад № 8 «Райдуга» Пантелеймонівської селищної ради. У 2014 році відбулась окупація частини території України, зокрема і населених пунктів на території Пантелеймонівської селищної ради. На той час вона не працювала та перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 2015 року виїхала з родиною з окупованої території. В 2019 році вона отримала на руки свою трудову книжку з записами окупаційної влади ДНР, а саме що 28.05.2017 року її звільнено із займаної посади за власним бажанням (наказ № 36-к від 27.05.2017 року, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.

Посилається на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, в Україні введено військовий стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який послідуючими указами Президента України неодноразово продовжувався та триває і на даний час.

Місцезнаходженням робочого місця ОСОБА_1 було с. Пантелеймонівка, Горлівського району Донецької області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території. У зв`язку із збройною агресією російської федерації позивач вимушена була переїхати до с. Горошків, Білоцерківського району, Київської області, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою № 3245-7001144637 від 29.04.2022 року. На даний час, с. Пантелеймонівка, Горлівського району Донецької області входить до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях та знаходиться на території не підконтрольній Україні.

При виїзді з с. Пантелеймонівка, позивачка не мала можливості звільнитися в установленому законом порядку, оскільки дошкільний навчальний заклад № 8 «Райдуга» Пантелеймонівської селищної ради залишився на непідконтрольній Україні території. На даний час юридично відносини з роботодавцем дійсні, при цьому фактично роботу позивач припинила. Станом на час звернення до суду з позовом, відповідач знаходиться на території не підконтрольній Україні. Позивачка через вище зазначені обставини не має можливості працевлаштуватися за місцем свого проживання та отримати статус безробітної, а тому змушена була звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, до суду надала заяву в якій просить розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідача Пантелеймонівську селищнураду було повідомлено про час та місце розгляду справи в порядку передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України на офіційному веб-сайті судової влади України, оскільки згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Пантелеймонівська селищна рада (код ЄДРПОУ 04341867) знаходиться за адресою: Донецька область, м. Горлівка, вул. Сердюкова, буд. 12, та є тимчасово окупованою територією України станом на час розгляду справи.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд. Суд вважає повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи належним.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (шляхом оголошення через сайт судової влади та направлення виклику до суду на електронну адресу відповідача), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник третьої особи Тетіївського управління Білоцерківської філії Київського обласного центру зайнятості у судове засідання не прибув, до суду надав заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, проти позову не заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.10.2008 року на підставі наказу № 66 § 1 від 15.10.2008 року, ОСОБА_1 була прийнята на роботу помічником вихователя у ясла садок № 8 «Райдуга» Пантелеймонівської селищної ради. В подальшому 26.10.2011 року, на підставі рішенням сесії Пантелеймонівської селищної ради від 25.10.2011 року відбулось перейменування ясел-садка № 8 у дошкільний навчальний заклад № 8 «Райдуга» Пантелеймонівської селищної ради, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а. с. 14).

Згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 № 4 від 28.05.2017 року вбачається , що ОСОБА_1 звільнена з займаної посади відповідно до с. 38 КЗпП (за власним бажанням) на підставі наказу № 36-к від 27.05.2017 року.

Місцезнаходженням робочого місця позивачки ОСОБА_1 було с. Пантелеймонівка, Горлівського району Донецької області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації позивачка вимушена була переїхати до с. Горошків, Білоцерківського району Київської області, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 29.04.2022 року № 3245-7001144637 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ( а. с. 10).

При зверненні ОСОБА_1 до Тетіївського управління Білоцерківської філії Київського обласного центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного, їй було відмовлено згідно пп. 2 п. 23 Порядку КМУ № 446 від 30.03.2023 року в зв`язку з відсутністю припинення трудових відносин з роботодавцем ( а. с. 11).

Листом Тетіївського управління Білоцерківської філії Київського обласного центру зайнятості від 14.11.2024 року № 589/14.01-02/14.01-26, на звернення ОСОБА_1 від 16.10.2024 року щодо розірвання трудових відносин з Пантелеймонівською селищною радою (ЄДРПОУ 04341867) роз`яснено, що відповідно до даних її трудової книжки трудові відносини з роботодавцем були припинені 28.05.2017 року нелегітимним державним утворенням, у зв`язку з чим факт припинення трудових відносин не визнається Україною та рекомендовано звернутись до суду для вирішення даного питання ( а. с. 12-13).

З копії Форми ОК-5 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 не нараховується та не виплачується ( а. с. 15).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за угодою сторін без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до вимог ст. 232 КЗпП України трудові спори безпосередньо розглядаються в судах.

Згідно із статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N 8-рп/2007, та від 29 січня 2008 року N 2- рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За встановлених судовим розглядом обставин щодо порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №757/61865/16-ц.

У постанові Верховного суду від 25.11.2019 року у справі № 201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»( далі - Закон) тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 24.03.2022, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.

Крім цього, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014, внутрішньо переміщена особа, яка немала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору.

Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.

Відповідно датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати наступний день після подачі нею заяви про припинення трудового договору з Пантелеймонівською селищноюрадою до Тетіївського управління Білоцерківської філії Київського обласного центру зайнятості, а саме 17 жовтня 2024 року.

Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення»(зі змінами), УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на окремі території Донецької та Луганської областей, що знаходяться на не підконтрольній Україні території.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» визначено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, до яких, в тому числі, відносяться населені пункти Горлівського району Донецької області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року N 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганське областей тимчасово окупованими територіями», територія Донецької області, де проживав і працював заявник на даний час є тимчасово окупованою територією.

Таким чином, заявник не мала змоги виконати вимоги зазначеної вище норми закону щодо направлення роботодавцю заяви про припинення трудових відносин.

Суд вважає, що враховуючи порушення права позивачки на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Суд доходить висновку, що на даний час трудові відносини між ОСОБА_1 та Пантелеймонівською селищною радою фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, тому у позивачки відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.

У зв`язку з цим, з метою надання можливості позивачці в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання трудового договору, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

На підставі та керуючись ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 38 КЗпП України ст.ст. 2-5, 10, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Пантелеймонівської селищної ради, третя особа Тетіївське управління Білоцерківська філія Київського обласного центру зайнятості, про визнання трудових відносин припиненими задовольнити.

Визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та Пантелеймонівською селищноюрадою (код ЄДРПОУ 04341867) юридична адреса: вул. Сердюкова, буд. 12, м. Горлівка, Донецької області, 84694, припиненими з 17.10.2024 року на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко