Ухвала

від 21.01.2025 по справі 755/19837/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/19837/24

Провадження №: 4-с/755/2/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р. м.Київ

Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Коваленко І.В.,

при секретарі - Грищенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Біляєв Борис Євгенович, державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калініченко Олександра Максимівна, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на бездіяльність державного виконавця та скасування арешту з майна боржника,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва із скаргою на дії державного виконавця, в якій просить:

1. Врахувати, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №760/19348/20 строк за скаргою на бездіяльність державного виконавця, посадових осіб державної виконавчої служби не може бути пропущений у зв`язку з триваючим характером порушення, а нескасування арешту є бездіяльністю.

2. У разі, якщо суд вважає, що Верховний Суд дійшов помилкового висновку щодо застосування положень ст.449 ЦПК України, то поновити заявнику строк на подання скарги, який не було пропущено в силу триваючого характеру бездіяльності державного виконавця.

3. Скасувати усі арешти з грошових коштів і майна накладені у межах виконавчого провадження АСВП НОМЕР_4, з виконання Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2022 у справі № 755/1727/22, зокрема на банківські рахунки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , які відкриті у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09325703).

4. Виключити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 з Єдиного реєстру боржників.

На обґрунтування поданої скарги заявник зазначає, що 20.10.2022 у справі № 755/1727/22 Дніпровським районним судом м. Києва було прийнято рішення, яким ухвалено стягнути зі ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 16 228,50 грн. та судові витрати у розмірі 838,67 грн., а всього суму 17 067 (сімнадцять тисяч шістдесят сім) грн. 17 коп.

18.01.2024 року Дніпровським ВДВС у м. Києві було відкрито виконавче провадження АСВП НОМЕР_4 з виконання зазначеного рішення суду. Боржником у вказаному виконавчому провадженні вказано ОСОБА_5 .

15 березня 2024 року Дніпровським районним судом м. Києва було постановлено ухвалу у справі 755/1727/22, якою Заяву Відповідачки про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2022 у справі № 755/1727/22 залишено без задоволення.

30.04.2024 року, у межах вказаного виконавчого провадження було накладено арешт рахунки ОСОБА_1 у АТ «Ощадбанк». Арешт було накладено у сумі 19142 грн 88 коп. по кожному з наступних рахунків: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 .

19 червня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зачне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2022 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким задоволено позов частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 7 155 грн 34 коп.

Тобто, у період між поданням апеляційної скарги та її розглядом судом апеляційної інстанції відбулося виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10.2022 у справі № 755/1727/22 в частині накладення арештів на рахунки ОСОБА_1 :

30.04.2024 року з рахунку НОМЕР_2 було направлено на погашення арештованої суми 5159 грн 49 коп.;

07.05.2024 року з рахунку НОМЕР_3 було направлено на погашення арештованої суми 2361 грн 00 коп.;

14.05.2024 року з рахунку НОМЕР_2 було направлено на погашення арештованої суми 13983 грн 39 коп.;

31.05.2024 року з рахунку НОМЕР_3 було направлено на погашення арештованої суми 2361 грн 00 коп.;

15.06.2024 року з рахунку НОМЕР_3 було направлено на погашення арештованої суми 2361 грн 00 коп.

Таким чином, на виконання скасованого судом апеляційної інстанції рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2022 у справі № 755/1727/22, за яким передбачено стягнення в сумі 17 067 (сімнадцять тисяч шістдесят сім) грн 17 коп., банком вже було направлено на погашення арештованої суми 26225 грн 88 копійок.

16 жовтня 2024 року виявилося, що арешт з рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ОСОБА_1 у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» досі не знято.

ОСОБА_1 вбачає порушення своїх прав у процесі виконання рішення в частині незняття арешту з її майна, як це визначено ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим потребує судового захисту.

Стосовно строку на подання даної скарги, заявниця посилалась на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої 22 грудня 2021 р. Верховний Суд у справі №760/19348/20 виснував, що бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення без розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, постановлена з порушенням норм процесуального права. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 23 жовтня 2019 р. у справі 127/2-2177/2005 та від 8 липня 2020 р. у справі № 589/6044/13. Отже, заявниця зауважувала, що незняття арешту - це не дія, а її відсутність. Скаржник оскаржує не накладення арешту, а бездіяльність виконавця, яка полягає у незнятті арешту при скасованому рішенні суду, в межах виконання якого такий арешт було накладено. Слід окремо зауважити, що незняття арешту - це не дія, а її відсутність. Скаржник |ИЗ€ не накладення арешту, а бездіяльність виконавця, яка полягає у незнятті арешту скасованому рішенні суду, в межах виконання якого такий арешт було накладено.

У зв`язку з викладеним заявниця ОСОБА_1 просила скаргу задовольнити.

12 листопада 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва скаргу залишено без руху.

25.11.2024 року на виконання ухвали суду заявник подала до суду заяву про виправлення недоліків на виконання ухвали від 12.11.2024 року в новій редакції.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання з її розгляду на 04 грудня 2024 року 09-45 год.

04 грудня 2024 року, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Коваленко І.В. у нарадчій кімнаті по цивільній справі №755/18445/21 судове засідання знято з розгляду, справу призначено до розгляду на 21.01.2025 року на 09 год. 45 хв.

21 січня 2025 року скаржниця ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином.

Представник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду не з`явились, про дату і місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином, з заявами до суду про неможливість розгляду справи у їх відсутність не звертались.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали скарги, оцінивши надані докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Щодо строків звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, то суд приходить до висновку, що скарга подана до суду з дотриманням встановлених статтею 449 ЦПК України строків.

З матеріалів справи встановлено, що 20.10.2022 у справі № 755/1727/22 Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення, яким присуджено до стягнення з ОСОБА_6 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 16 228,50 грн. та судові витрати у розмірі 838,67 грн., а всього суму 17 067 (сімнадцять тисяч шістдесят сім) грн. 17 коп.

18.01.2024 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 про примусове виконання виконавчого листа №755/1727/22, виданого 10.03.2023 Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «АК «Київводоканал» заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення та судові витрати на загальну суму 17 067,17 грн.

18.01.2024 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_4 ОСОБА_1

АТ «Ощадбанк» забезпечив прийняття до виконання постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 18.01.2024 року та поточні рахунки боржника, а саме: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 були арештовані.

15.03.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у справі 755/1727/22 залишено без задоволення заяву відповідачки ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2022 у справі № 755/1727/22.

19.06.2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зачне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2022 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким задоволено позов частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 7 155 грн 34 коп.

У період між поданням апеляційної скарги та її розглядом судом апеляційної інстанції відбулося виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2022 у справі № 755/1727/22 в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі на загальну суму 17 067,17 грн., про що свідчать відомості АСВП, згідно яких станом на 26.08.2024 виконавче провадження НОМЕР_4 є завершеним.

Натомість, станом на 16 жовтня 2024 року арешт з рахунків ОСОБА_1 № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , відкритих у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» державним виконавцем не знято.

Вирішуючи питання про правомірність дій державного виконавця, та надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.

Вирішуючи питання про правомірність дій державного виконавця, та надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій, тобто від 02.06.2016 № 1404-VІІІ зі змінами та доповненнями, далі за текстом Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Для забезпечення реального виконання рішення, за правилами ст. 56 Закону № 1404-VІІІ, застосовується арешт майна (коштів) боржника. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Окрім того, у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 59 вищезазначеного Закону, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. Згідно із ч. 5 ст. 59 вказаного Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За положеннями пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 передбачено, що постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: судом скасовано заходи забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням; при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно (кошти) боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна (коштів) боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

З наведених норм вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Зазначений правовий висновок Верховного суду визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020р. № 813/1341/15. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 24 травня 2021р. по справі №712/12136/18.

Таким чином у випадку наявності арешту на майно боржника, яке не було знято під час закінчення виконавчого провадження у виконавчої служби відсутнє право на скасування відповідної постанови, а у випадку якщо не встановлено порушення порядку накладення арешту у керівника відповідного відділу виконавчої служби також відсутнє відповідне право. Єдиною можливістю, визначеної законодавцем, щодо зняття арешту є відповідне рішення суду, на підставі якого арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на 26.08.2024 виконавче провадження НОМЕР_4 є завершеним.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні статті 177 Цивільного кодексу України гроші (грошові кошти) є об`єктом цивільних прав нарівні з речами, цінними паперами, цифровими речами, майновими правами, роботами та послугами, результатами інтелектуальної, творчої діяльності, інформацією, а також іншими матеріальними та нематеріальними благами.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту, накладеного на кошти боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння та розпорядження своїм майном, в даному випадку грошовими коштами, які є об`єктом права власності їх власника ОСОБА_1 та не відповідає загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов переконливого висновку, що наявність нескасованого арешту на грошові кошти боржниці, накладеного постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калініченко Олександрою Максимівною від 18.01.2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №755/1727/22, виданого 10.03.2023 на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2022 року, яке державним виконавцем було виконано, про що свідчать відомості з АСВП про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_4, однак в подальшому вказане рішення було скасовано апеляційною інстанцією та ухвалено нове, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння та розпорядження своїм майном, а саме - грошовими коштами, що знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , відкритих на ім`я ОСОБА_1 у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Підстав для продовження такого обтяження суд не вбачає, незняття Дніпровським відділом ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) арешту з грошових коштів боржника ОСОБА_1 у закритому виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є неправомірною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а тому порушене право заявника підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання посадових осіб Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт з грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , відкритих на ім`я ОСОБА_1 у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник також просить виключити ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до вимог ч. 5 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження». відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 7 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження», відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Крім того, порядок внесення відомостей до Єдиного реєстру боржників врегульовано Розділом Х «Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за №1126/29256, пунктом 2 якого передбачено, що Система (автоматизована система виконавчого провадження) забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників визначених пунктом 4 цього розділу. В Єдиному реєстрі божників міститься інформація щодо божників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

При цьому, за змістом п.4 розділу Х Положення не підлягають внесенню до Єдиного реєстру божників відомості про боржників: які є державними органами, органами місцевого самоврядування; які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців; за рішенням немайнового характеру (крім рішень про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, під час виконання яких винесено постанову про накладення штрафу на боржника).

Пунктом 6 розділу Х передбачено, що Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Водночас, п. 23 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції №512/5 від 02.04.2012, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, визначено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: - при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); - після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; - після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); - відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.

Натомість, скаржником не доведено належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст.77-78, 80 ЦПК України про наявність підстав для виключення відомостей про неї з Єдиного реєстру боржників та бездіяльності виконавчої служби щодо не виключення відомостей.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, ст.ст. 1, 18, 127, 258-261, 353, 447-451 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Біляєв Борис Євгенович, державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калініченко Олександра Максимівна, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на бездіяльність державного виконавця, - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калініченко Олександри Максимівни, яка полягає у нескасуванні арешту, накладеного постановою від 18.01.2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_4, на грошові кошти боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), що знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , відкритих у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

Зобов`язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калініченко Олександру Максимівну зняти арешт з грошових коштів боржниці ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), що знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , відкритих у філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 , який був накладений постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калініченко Олександрою Максимівною від 18.01.2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №755/1727/22, виданого 10.03.2023 Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «АК «Київводоканал» заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення та судові витрати на загальну суму 17 067,17 грн, у зв`язку з завершенням виконавчого провадження НОМЕР_4.

В задоволенні іншої частини скарги - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст ухвали виготовлено 21 січня 2025 року.

Суддя: І.В.Коваленко