Рішення

від 02.04.2024 по справі 757/14074/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14074/22-ц

пр. 2-9918/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

справа № 757/14074/22-ц

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: АТ «КБ «Приватбанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій»,

предмет і підстави позову - про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди

розглянувши в порядку позовного (спрощеного) провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «КБ «Приватбанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом до АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське бюро кредитних історій», у якому просила визнати неправомірними дії АТ «КБ «Приватбанк» щодо передання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» відомостей для внесення інформації (запису) в кредитній історії ОСОБА_1 про наявність поруки за кредитним договором на поповнення обігових коштів від 18.01.2007, а саме договору поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007, зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» виключити з її кредитної історії інформацію про наявність поруки за кредитним договором на поповнення обігових коштів від 18.01.2007, а саме Договору поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007, стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн., судові витрати у розмірі 2984,80 грн. судового збору та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу покласти АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське бюро кредитних історій» солідарно.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.06.2023 скасовано заочне рішення у справі, та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

16.02.2023 від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Хитрової Л.В. надійшов відзив у справі, у якому зазначила, що кредитор не змінював строк виконання основного зобов`язання відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а отже, кредитний договір є таким, що продовжує діяти до моменту виконання основного зобов`язання боржником. Відмічає, що догів поруки, в судовому порядку недійсним або припиненим не визнавався, докази виконання зобов`язань за договором в матеріалах справи відсутні, а отже станом на час розгляду справи за позивачкою правомірно обліковується заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. Окрім того, вважає вимогу про стягнення моральної шкоди також необґрунтованою та безпідставною Представник ТОВ «УБКІ» - Наконечна А. В. не погоджуючись із позовними вимогами зазначила, що договір поруки у судовому порядку недійсним або припиненим не визнавався, доказів щодо виконання боржником або поручителем у повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором та договором поруки, відповідно, суду надано не було, почеркознавча експертиза з метою встановлення факту не підписання договору поруки позивачем не проводилась. Станом на час розгляду даної справи судом за кредитним договором №Д 07-02-03 МК від 17.01.2007 обліковується заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. Отже, позивачем не було надано жодного доказу відносно відсутності боргу у боржника перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором на момент звернення до суду із позовом та щодо безпідставного, як вважає позивач, подання АТ КБ «Приватбанк» відомостей щодо наявного боргу за цим договором. Просить суд прийняти до уваги, що кримінальне провадження не є закінченим, не встановлено винних осіб, і не доведено відсутність вини позивача, а тим більше наявність вини інших осіб в здійснених неправомірних дій відносно позивача. Окрім того, враховуючи, що ОСОБА_1 , за її ж словами, отримувала повідомлення про наявність у неї заборгованості ще у 2017 році, а до суду звернулася лише влітку 2022, тобто зі спливом строку позовної давності, просить суд застосувати строки позовної давності.

05.06.2023 від адвоката Коковкіна Д.І. в інтересах ОСОБА_1 надійшли заперечення у справі, у яких зазначено, що наявність встановленого факту нікчемності договору поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007 судами трьох інстанцій є самостійною підставою для виключення такої інформації з кредитної історії, а отже доводи відповідачів є безпідставними.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, оскільки всі учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються у відповідності із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Згідно позовної заяви, 06.09.2021 ОСОБА_1 звернувшись до АТ «Креді Агроколь банк» та АТ «Кредобанк» з метою отримання кредиту, отримала відмову, яка обґрунтована тим, що за відомостями кредитної історії вона має поточну заборгованість за договором поруки № Д07-02-03 П/1 від 17.01.2007, який нібито укладений між нею та АТ «КБ «Приватбанк».

Крім того, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2015 у справі № 202/4850/15-ц скасовано заочне рішення від 27.12.2012, яким позовні вимоги АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості в тому числі із ОСОБА_1 було задоволено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2015 у справі № 202/4850/15-ц закрито провадження в частині вимог до ПАТ «Акцент-банк», а в частині вимог в тому числі і до позивача - передано до Дарницького районного суду м. Києва.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11.04.2016 у справі №202/4850/15 роз`єднано у самостійні провадження позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та справа передана до Києво-Святошинського районного суду м. Києва, а вимоги АТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, виділені в окрему справу, яку передано для розподілу в Дарницькому районному суді м. Києва.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2016 у справі №753/7928/16-ц відмовлено ПАТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за договором поруки № Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд керуючись ч.1 ст. 146 ЦПК України визнав встановленим факт, що договір поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007 не був підписаний ОСОБА_1 і в силу ст. 547 ЦК України прийшов до висновку про його нікчемність.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.02.2017 у справі № 753/7928/16-ц рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2016, апеляційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» відхилена, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2016 у справі №753/7928/16-ц залишено без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 06.06.2018 у справі № 753/7928/16-ц суд залишив касаційну скаргу ПАТ «КБ «Приватбанк» без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16.02.2017 без змін.

Відповідно до ч. 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц зазначено, що «відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним та оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулись, бо є невчиненими. Разом із тим, Велика Палата Верховного суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

З огляду на встановлений судовими рішеннями факт про те, що договір поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007 не був підписаний ОСОБА_1 , АТ «КБ «Приватбанк» протиправно передав неправдиву інформацію до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором.

Тобто, з вищенаведеного убачається, що договір поруки визнаний судами таким, що не вчиненим, а отже, в силу вимог Закону такий договір є нікчемним.

В ході судового розгляду знайшов своє підтвердження факт звернення ОСОБА_1 у 2011 році до правоохоронних органів про те, що 17.01.2007 невстановлена особа підробила її підпис в договорі поруки №Д 07-02-03 П\1, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження від 08.02.2011, затвердженою начальником Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві Гладик Ю.Т.

В подальшому, листом Святошинського РУ ГУ МВС України від 23.03.2011 №51/Н-179 о/п від 03.02.2011, начальником Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві Гладик Ю.Т. було повідомлено ОСОБА_1 про те, що кримінальна справа за ч. 2 ст. 358 КК України перебуває у провадженні старшого дізнавача відділу дізнання Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві - Семешко Л.А.

Святошинський РУ ГУ МВС України листом від 23.05.2011 №Н-973 п/п від 16.05.2011 повідомив ОСОБА_1 про те, що до ПАТ «КБ «Приватбанк» направлено запит з метою отримання якісної копії договору поруки.

Святошинський РУ ГУ МВС України листом від 17.11.11 № 51/Н-2473 повідомив позивача про те, що з метою вилучення у «Приватбанку» договору поруки для проведення графологічної експертизи, необхідно звернутись до суду з метою проведення виїмки.

Святошинського РУ ГУ МВС України у відповідь на адвокатський запит повідомлено про те, що кримінальної справи №08-20307 від 08.02.2011 у слідчому відділі Святошинського УП ГУНП у м. Києві - немає. Досудове розслідування у вказаній справі здійснювалось - ОСОБА_4 , яка вже там не працює.

Також, матеріалами справи підтверджується вчинення позивачем дій з метою відновлення своїх порушених прав, а саме звернення до АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське бюро кредитних історій».

АТ «КБ «Приватбанк» листом від 05.10.2017 повідомив Позивача, що з приводу обставин, що склались їй слід звертатись до правоохоронних органів.

ТОВ «Українське бюро кредитних історій» листом від 29.09.2021 повідомило ОСОБА_1 про те, що АТ «КБ «Приватбанк» не підтвердив про те, що договір поруки шахрайський, а тому відсутні підстави для вилучення кредитної історії та порекомендував звернутися до суду.

АТ «КБ «Приватбанк» листом від 02.12.2022 повідомив про відсутність в архівах банку письмової згоди ОСОБА_1 , як суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про неї.

Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» набрав чинності 29.01.2006.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються користувачем до бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.

Бюро має право отримувати відомості та інформацію, що зазначені у частині першій цієї статті, на договірних засадах.

Органи або уповноважені особи (держателі, адміністратори державних реєстрів тощо) зобов`язані на запит Бюро надавати відомості з державних реєстрів в електронному вигляді (у форматі бази даних) у разі наявності письмової згоди суб`єктів інформації.

Порядок передачі відомостей з державних реєстрів, а також розмір плати за це та інші умови встановлюються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - Держателем або Адміністратором відповідного реєстру та Бюро на підставі договору.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» інформація для формування кредитної історії надається користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем.

У статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, зокрема, що: бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію; кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний правочин - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов`язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування); суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.

Згідно ст. 4 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, зокрема, що принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є: збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб`єкта цієї кредитної історії.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, що джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.

Національний банк України у листі №14-0004/94170 від 07.10.2021 зазначив, що Національний банк України не може впливати на АТ «КБ «Приватбанк» щодо вирішення спірних питань з огляду на положення ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки заборонено органам державної влади будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись в діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Крім того, як зазначає ОСОБА_1 , у 2017 році на її мобільний номер почали надходити погрози з вимогами повернути якісь заборговані кошти, на підставі чого вона звернулась до Дарницького управління поліції ГУНП в м. Києві, що підтверджується копією заяви про вчинення кримінального правопорушення, яке отримано Дарницьким УП ГУНП в м. Києві 07.06.2017. Також, у 2015 році ОСОБА_1 була змушена звернутись до ВДВС у Оболонському районі м. Києва, у зв`язку із скасуванням заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2012, про що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Романенко Ю.С. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №47936313 на підставі виконавчого листа №2/0417/9917/2012, виданого 21.01.2013 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська та повернуто оригінал виконавчого документа - Індустріальному районному суду м. Дніпропетровська

Проте, всупереч вищезазначеному, постановою про передачу виконавчого провадження від 21.01.2020, виданої старшим виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) передано та прийнято на виконання виконавчий лист №2/0417/9917/2012, який був повернутий Індустріальному районному суду м. Дніпропетровська, тобто фактично без наявності оригіналу такого виконавчого листа у Оболонському ВДВС, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 знову змушена була вживати заходів та відстоювати свої права.

З вищенаведеного убачається, що на сьогодні склалась ситуація, коли порушені законні права ОСОБА_5 можна відновити лише шляхом звернення до суду, оскільки як АТ «КБ «ПриватБанк», так і ТОВ «Українське бюро кредитних історій» ігнорують її запити та не мають наміру поновити її прав.

Щодо позовної вимоги про стягнення із АТ «КБ «ПриватБанк» моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у розмірі 100000,00 грн.

Разом з тим, оскільки в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт порушення прав ОСОБА_1 , що потягнуло завдання їй моральних страждань, наявний причинний зв`язок між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача та виною відповідача в її заподіянні, тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Окрім того, в ході судового розгляду відповідачем ТОВ «УБК» було заявлено про застосування строків позовної давності, на що суд зазначає наступне.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення її прав у 2021 році.

Так, 16.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до АТ «Креді Агріколь Банк» та АТ «Приватбанк» з метою отримання кредиту, на що їй була надана відповідь про відмову (зокрема 29.09.2021 та 02.12.2021).

З позовної заяви убачається, що звернення до сулу відбулося у червні 2022 року. Тобто, з вищенаведеного убачається, що з дати звернення ще не минуло й року. Відтак, суд відмовляє відповідачу у застосуванні строків позовної давності, оскільки такі твердження є необґрунтованими.

Маючи судові рішення, відповідачі відмовляються видаляти інформацію, чим порушуються права ОСОБА_1 . Вказане порушення є тривалим порушенням прав ОСОБА_1 , до моменту видалення відомостей про наявність поруки за кредитним договором на поповнення обігових коштів від 18.01.2007, а саме договору поруки №Д 07-02- 03 П/1 від 17.01.2007 з кредитної історії ОСОБА_1 , а тому позовна давність в даному випадку не може застосовуватись.

На даному етапі обговорюється питання щодо необґрунтованої відмови Банку у наданні позивачці кредиту, а не питання щодо порушеного права позивачки у договірних відносинах у 2007 році (а саме договору поруки).

Суд вкотре звертає увагу відповідачів на той факт, що судами трьох інстанцій вже було підтверджено нікчемність договору поруки №Д 07- 02-03 П/1 від 17.01.2007, який АТ «КБ «Приватбанк» намагається приписати ОСОБА_1 .

Так, суди трьох інстанцій підтвердили, що договір поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007 не був підписаний ОСОБА_1

ТОВ «УБКІ» листом від 29.09.21 фактично надав відписку про те, що АТ «КБ «Приватбанк» не підтвердив, що договір шахрайський, а тому відсутні підстави для вилучення інформації з кредитної історії ОСОБА_1 . Тобто, інформації, яка встановлена судом про те, що договір поруки №Д 07- 02-03 П/1 від 17.01.2007 не був підписаний ОСОБА_1 виявилось не достатньо ні для ТОВ «УБКІ» ні для АТ «КБ «Приватбанк».

З вищевикладеного випливає, що позивач не є боржником ані АТ «КБ «Приватбанк», ані ТОВ «УБКІ», які навіть не бажають уважно розібратись в матеріалах справи, видаючи її боржником за якимось кредитним договором, та зазначаючи її прізвище як ОСОБА_6 , спотворюючи обставини справи.

Відтак, суд не ставить під сумнів обґрунтованість позовної заяви ОСОБА_1 що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Для захисту своїх прав позивач звернулась до адвоката Коковіна Д.І. для отримання правничої допомоги.

Відповідно до умов договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 12.09.2021, додаткової угоди №1 від 12.09.2022 та додаткової угоди №1-оп від 27.11.2022, адвокат зобов`язався надати професійну правничу допомогу, а саме ведення справи в суді першої інстанції, яка включає в себе надання консультації, збір доказів та інформації, підготовка та подання позовної заяви, представництво інтересів в суді. Сторонами обумовлено гонорар адвоката у фіксованому розмірі 10000,00 грн., незалежно від обсягів наданої правової допомоги.

Надана правнича допомога підтверджується договором про надання правової (професійної правничої) допомоги від 12.09.2021, додатковою угодою №1 від 12.09.2022, а додаткової угоди №1-оп від 27.11.2022, також платіжною інструкцією №180120470 від 28.06.2022, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатила гонорар.

Разом з тим, фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 20.01.2021 по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності».

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19 судом також зроблено висновок про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст.137 ЦПК України).

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається із загальної ситуації, в якій позивач опинився, був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку.

Враховуючи, що розмір судових витрат позивача ОСОБА_1 підтверджений належними доказами, відповідачами не надано заперечень щодо розміру понесених позивачем судових витрат, суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 10000,00 грн. солідарно. Зазначена сума є співмірною до наданих послуг.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2984,80 грн. солідарно.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем на підтвердження викладених ним доводів надано належні та допустимі докази.

З огляду на зазначене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що доводи позивача підтверджені, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10-13, 77-82, 141, 258, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до АТ «КБ «Приватбанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії АТ «КБ «Приватбанк» щодо передання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» відомостей для внесення інформації (запису) в кредитній історії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про наявність поруки за кредитним договором на поповнення обігових коштів від 18.01.2007, а саме Договору поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007.

Зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» виключити з кредитної історії ОСОБА_1 інформацію про наявність поруки за кредитним договором на поповнення обігових коштів від 18.01.2007, а саме Договору поруки №Д 07-02-03 П/1 від 17.01.2007.

Стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн..

Стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Українське бюро кредитних історій» судові витрати у розмірі 2984,80 грн., судового збору та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу солідарно.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: акціонерне товариство «КБ «Приватбанк» (01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, ЄДРПОУ 14360570)

Відповідач: ТОВ «Українське бюро кредитних історій» (01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, ЄДРПОУ 33546706)

Суддя Р.В. Новак