Рішення

від 22.01.2025 по справі 120/10680/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

22 січня 2025 р. Справа № 120/10680/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі- ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятого комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення від 13.06.2024 № 2 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підстав п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку".

Ухвалою від 16.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов та витребувано додаткові докази.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвала про відкриття провадження доставлена до його електронного кабінету 16.08.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою від 06.11.2024 повторно витребувано у відповідача додаткові докази.

08.11.2024 представником відповідача до суду надано витребувані докази та подано заяву про продовження строку на подання відзиву на адміністративний позов.

Ухвалою в задоволенні заяви представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

07.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особа, яка здійснює догляд за своєю матір`ю з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 .

До заяви додав: нотаріально засвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію рішення ЛКК ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію рішення про призначення компенсації ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію довідки про склад сім`ї ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію висновку № 22/2; нотаріально засвідчену копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного ОСОБА_1 ; копію закордонного паспорту ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчену копію заяви про вибір одного військовозобов`язаного ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копія довідки про отримання компенсації по догляду ОСОБА_1 ..

Листом від 13.06.2024 позивача було повідомлено, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення, оформлене протоколом № 2 від 13.06.2024, про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причина відмови: не має права на відстрочку, оскільки наданий не повний перелік документів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 цього Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено випадки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку № 560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів Комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте Комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у Додатку 6 Порядку № 560

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у Додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов`язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки щодо питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відтак, військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.

Додатком 5 Порядку № 560 передбачено перелік документів, що підтверджують право на відстрочку.

Зазначеним Додатком Уряд установив, що документами, які підтверджують право на відстрочку за п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (які умовно можна поділити на 2 групи) є:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю І чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю І чи II групи:

1) один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи:

1)документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження); для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи, документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб); 2) для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи 11 групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи, один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Вказані приписи Постанови № 560 узгоджуються із пунктом 13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ та уточнюють які саме документи має подати військовозобов`язаний, який хоче набути права на відстрочку.

Із наведеного слідує, і суд звертає увагу, що для оформлення права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ військовозобов`язаному, який має одного із своїх батьків І чи II групи, у разі відсутності інших невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю І чи II групи, достатньо подати наступні документи:

1) один із таких документів, що підтверджує інвалідність: (приміром довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, 2) документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження); 3) у разі наявності кількох військовозобов`язаних осіб, які за законом мають утримувати особу з інвалідністю: заяву від особи з інвалідністю за формою згідно з додатком 15 Порядку № 560 із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання.

Водночас у разі наявності у військовозобов`язаного одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи Урядом наголошено на необхідності надати документ, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи, проте дотримання вказаної умови можливе лише у разі наявності таких осіб (що не є військовозобов`язаними).

Варто зауважити, що п. 58-1 Порядку № 560 (Порядок доповнено пунктом 58-1 згідно з Постановою КМУ № 930 від 16.08.2024) деталізує порядок надання документів для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі, зокрема і п. 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХП.

Так, згідно з абзацом другим п. 58-1 Порядку військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю І або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

В свою чергу, згідно з нормами абзацу 4 п. 58-1 Порядку № 560 районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Як слідує з матеріалів справи, 07.06.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особа, яка здійснює догляд за своєю матір`ю з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 .

До заяви додав: нотаріально засвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію рішення ЛКК ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію рішення про призначення компенсації ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію довідки про склад сім`ї ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію висновку № 22/2; нотаріально засвідчену копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного ОСОБА_1 ; копію закордонного паспорту ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчену копію заяви про вибір одного військовозобов`язаного ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копія довідки про отримання компенсації по догляду ОСОБА_1 .

Водночас, за результатом розгляду поданих документів, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки наданий не повний перелік документів.

Суд зазначає, що ні в повідомленні № 2/14 від 13.06.2024, ні в оскаржуваному протоколі, ні станом на день розгляду справи, відповідач не конкретизував, які саме документи не надані позивачем.

Так, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб № НОМЕР_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (прізвище ОСОБА_6 ) 20.09.1992 укладено шлюб.

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_2 батьками ОСОБА_1 (позивача) є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Мати позивача ОСОБА_2 , є пенсіонером та інвалідом ІІ групи (інвалідність з дитинства), що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 14.02.2023 року, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №331571 від 30.01.2023, причина інвалідності: інвалідність з дитинства, інвалідність встановлена безстроково.

Крім того, відповідно до висновку № 22/2 від 04.03.2024 форми 080-4/0, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги отримання соціальної допомоги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відповідно до рішення ЛКК, протокол № 22/1 від 04.03.2024 ОСОБА_1 (позивач) може надавати соціальні послуги.

В матеріалах справи наявна копія рішення Якушинецької сільської ради від 29.04.2024 про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, де заявником є ОСОБА_1 (позивач).

Відповідно до довідки про отримання компенсації на догляд № 01-19/66 від 29.04.2024, ОСОБА_1 здійснює догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю з дитинства ІІ групи та щомісячно отримує компенсацію.

Батько позивача, ОСОБА_4 відповідно до довідки №350/119/1/, наявної в матеріалах справи, призваний на військову службу по мобілізації у військову частину НОМЕР_4 з 13.03.2022 по теперішній час.

Також з матеріалів справи слідує, що у позивача є рідний брат ОСОБА_3 , який наразі перебуває за кордоном, де офіційно працевлаштований на роботі.

У розумінні норм чинного законодавства брат позивача ОСОБА_3 є військовозобов`язаним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз положень п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 202 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за підставою, визначеною у п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є: наявність одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Під «іншими особами, які відповідно до закону зобов`язані утримувати» у п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» слід розуміти доньку, сина, дружину, чоловіка.

Виключеннями для доньки, сина, дружини, чоловіка, за визначених у п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» умов, за яких вони не зобов`язані утримувати батьків з інвалідністю, є чотири випадки, коли кожен з них: є сам особою з інвалідністю; потребує постійного догляду; перебуває під арештом (крім домашнього); відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

За умови, якщо у одного з батьків з інвалідністю є лише військовозобов`язані донька, син або їх дружина, чоловік, особа з інвалідністю має право сама обирати, хто з них буде здійснювати за нею догляд.

З цього приводу, суд зауважує, що положеннями п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII чітко передбачено, що у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Так, суд наголошує, що до заяви про надання відстрочки позивачем було подано заяву матері позивача, у якій остання вказала на вибір позивача.

За наведених обставин, у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надав усі належні докази наявності правових підстав застосування до нього абзацу 13 частини першої статті 23 Закону № 3543. Позивачем також повністю дотримано процедури подання такої заяви і документів до комісії.

А тому, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 13.06.2024 року № 2, а не № 2/14, як зазначає представник позивача, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача, необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, які є необґрунтованими, а інших підстав для відмови не вбачається, тому, виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна Правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постановах Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі №380/3142/20, від 22.08.2023 року у справі №380/7394/21, від 20.09.2023 року у справі №820/3388/18.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката представником позивача подано:

- договір про надання правової допомоги № 27-05-03 від 27.05.2024 року;

- розрахунок понесених витрат;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АВ № 1146695;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН № 000253.

Водночас, до матеріалів справи представником позивача не надано жодних доказів, які б свідчили про фактичну сплату позивачем гонорару адвоката.

Наведене свідчить про недотримання вимог частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №120/4765/21-а від 02 лютого 2023 року, №380/7394/21 від 22 серпня 2023 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/7049/23 від 22 січня 2024 року, №120/18870/23 від 23 липня 2024 року, №120/18852/23 від 09 серпня 2024 року.

За встановлених обставин щодо відсутності документального підтвердження витрат та наведеного правового врегулювання, суд приходить до висновку, що представником позивача не надано належних та достатніх доказів в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Відтак, за відсутності доказів, які б підтверджували факт понесення (сплати) позивачем витрат на правову допомогу адвоката, відсутні підстави для стягнення на його користь таких витрат.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №2 від 13.06.2024 року, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

СуддяпідписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: