Рішення від 21.01.2025 по справі 140/11375/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11375/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.09.2024 № Ф-11821-0320, стягнення моральної шкоди, завданої протиправними діями в розмірі 10000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Головне управління ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 25365,79 грн; борг (недоїмка) нарахована йому за період 2017-2019 років як фізичній особі-підприємцю.

Позивач зазначає, що він хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 01.04.1997 підприємницькою діяльністю фактично не займався, оскільки перебував у трудових відносинах: спочатку з ТзОВ Нова Волинь Плюс, а з 16.08.2012 з ПАТ Теріхем Луцьк (реорганізоване в ТзОВ Теріхем Тервакоскі); інші доходи ніж від трудової діяльності як найманий працівник не отримував.

Згідно з положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та за яку сплачується у встановленому законом порядку єдиний внесок. Єдиний внесок за нього у період, за який сформована спірна вимога, нараховував та сплачував за нього роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску при виплаті доходу (заробітної плати). Сплата єдиного внеску від діяльності, яку він фактично не здійснював, спричиняє подвійну сплату (безпосередньо фізичною особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 12.11.2019 №Ф-11231-55, від 13.02.2020 №Ф-11231-55У, від 10.03.2020 №Ф-11231-55У, від 08.02.2024 № Ф-1194-0320 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн, у сумі 29293,44 грн, у сумі 26539,26 грн та у сумі 32410,62 грн за той же період вже було скасовано у судовому порядку (справи №140/7229/20, №140/7262/22, № 140/2287/24).

За таких обставин позивач вважає незаконною вимогу від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 25365,79 грн. Також позивач зазначив, що через незаконні дії податкового органу щодо формування повторної незаконної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за аналогічний період йому завдано моральної шкоди, яка виявилася в моральних стражданнях і переживаннях, що призвело до втрати налагоджених життєвих зав`язків, психологічної напруженості, розчарування й незручностей, та яку він оцінює у розмірі 10000,00 гривень.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с. 40).

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та зазначив, що ОСОБА_1 з 31.07.1996 має статус фізичної особи-підприємця та з 16.01.2014 є платником єдиного внеску. На даний час підприємницька діяльність не припинена.

Позивач не виконує встановлений статтею 6 Закону №2464-VI обов`язок зі сплати єдиного внеску. При цьому наголосив, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Керуючись офіційними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, даними інформаційної системи органу доходів і зборів та згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимогу від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 про сплату боргу (недоїмки) за 2017-2019 роки.

Водночас зазначає, що відповідачем були враховані судові рішення у справах №140/7229/20, №140/7262/22, № 140/2287/24 при підготовці відзиву та відповідно зроблено коригування в КОРО шляхом виключення суми боргу 30.09.2024 в сумі 32410,62 грн. Станом на 01.10.2024 заборгованість зі сплати ЄСВ у ОСОБА_1 відсутня, а рахується переплата в сумі 7044,83 грн. Посилаючись на норми підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України вважає, що податкова вимога є відкликаною, а тому просить позов залишити без розгляду.

Суд звертає увагу представника відповідача, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, оскільки заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Тому заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про залишення позову без розгляду не підлягало вирішенню судом по суті.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 31.07.1996 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та 29.07.2020 припинено підприємницьку діяльність, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також судовими рішеннями (а.с. 17-30).

18.09.2024 ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу №Ф-11821-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 25365,79 грн (а.с.9), яку позивач отримав 26.09.2024 (а.с.9 зворот-10).

Зазначена вимога ГУ ДПС у Волинській області є предметом оскарження у цьому спорі.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19 та ін. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, недоїмка за спірною вимогою від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 станом на 31.08.2024 становить 25365,79 грн за 2017-2019 (1-3 квартали) (а.с.9).

Поряд з тим зі змісту рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 у справі №140/7262/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023, у спорі між тими ж сторонами (оскаржувалася вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 №Ф-11231-55У за 2017 - 2019 роки), а також документів, наявних у зазначеній справі (а.с.23-26, 51-52), встановлено, що позивачу в інтегрованій картці платника податку (далі - ІКП) нараховано єдиний внесок за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн, за 2019 рік у сумі 11016,72 грн, а всього 29293,44 грн. Станом на 30.04.2024 недоїмка становить 32410,62 грн.

Водночас з відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.11-13) слідує, що ОСОБА_1 з 16.02.2012 безперервно перебуває у трудових відносинах з ПАТ СП Теріхем Луцьк (реорганізоване шляхом перетворення на ТзОВ Теріхем Тервакоскі), про що надано і довідку товариства від 20.05.2020 №112 (а.с.16).

Також індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.14-15) підтверджується, що ОСОБА_1 є найманим працівником та роботодавець (ідентифікаційний код юридичної особи 25093118) у період з 2017 рокупо липень 2020 року включно сплачував за позивача єдиний внесок у розмірі, визначеному законодавством, та увесь період зарахований до страхового стажу.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттюпрацівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (з 01.01.2017 та до припинення підприємницької діяльності 29.07.2020), отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період з 01 січня 2017 року по 29 липня 2020 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте її не здійснювала та дохід від неї не отримувала (доказів протилежного суду не надано).

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000, БулвесАД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Не може залишитися поза увагою суду і та обставина, що рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 у справі №140/7229/20, яке набрало законної сили 04.09.2020 (а.с.18-22), від 29.12.2022 у справі №140/7262/22, яке набрало законної сили 16.08.2023 (а.с.23-26) було визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки), нарахованого позивачу як фізичній особі-підприємцю за 2017 2019 роки (вимоги від 12.11.2019 №Ф-11231-55, від 10.03.2020 №Ф-11231-55У, від 13.02.2020 №Ф-11231-55У).

Таким чином, суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 є протиправною та підлягає скасуванню.

У відзиві на позов представник відповідача покликається на відкликання вимоги на підставі підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України, а також необхідність перевірки судом відповідності заявленого у позові розміру податкового боргу фактичному за наслідками аналізу ІКП.

Суд зауважує, що відповідно до підпунктів 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена в податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу (пункт 60.4 статті 60 ПК України).

Застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон) та процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953, далі Інструкція №449, у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року №790, зі змінами).

Пунктом 6 розділу VI Інструкції №449 установлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:

сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);

вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;

борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 або іншими положеннями Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття податковим органом рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 або іншого положення Закону;

є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.

Пунктом 4 розділу VІ Інструкції №449 також обумовлено, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера У (узгоджена вимога). В третій частині літера У (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності): пред`являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження; надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України Про виконавче провадження, якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в органах Казначейства (пункт 5 розділу VІ Інструкції №449).

З наведеного слідує, що у зв`язку із судовим вирішенням спору (справи №140/7229/20, № 140/7262/22, № 140/2287/24) та скасуванням вимог ГУ ДПС у Волинській області від 12.11.2019 № Ф-11231-55, від 10.03.2020 № Ф-11231-55У на суму 26539,26 грн, від 13.02.2020 № Ф-11231-55У на суму 29293,44 грн та від 08.02.2024 № Ф-1194-0320 на суму 32410,62 грн відповідач мав провести відповідні коригування в ІКП платника та прийняти рішення про скасування раніше зазначеної суми боргу (недоїмки).

Тільки 30.09.2024, контролюючим органом проведено коригування недоїмки (боргу) в ІКП шляхом виключення суми боргу в розмірі 32410,62 грн та всупереч положенням Інструкції №449 рішення про скасування раніше зазначеної суми боргу (недоїмки) податковим органом не прийнято.

Отже, на думку суду, податкова вимога від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539,26 грн, правомірність формування якої відповідач не довів, створює негативні наслідки для майнових прав позивача, а тому для захисту цих прав таку вимогу про сплату боргу (недоїмки), слід скасувати. У такому випадку, права та інтереси позивача будуть захищені.

З приводу твердження відповідача у відзиві на позов про необхідність перевірки судом відповідності заявленого у позові розміру недоїмки (боргу) фактичному за наслідками аналізу ІКП, суд зазначає, що предметом позову є вимога як акт індивідуальної дії, а не стягнення боргу за такою вимогою. Тому усі наступні дії, проведені в ІКП (на підставі рішень суду), не мають значення при вирішенні цього спору, адже оцінку вимозі від 18.09.2024 №Ф-11821-0320 суд надає на дату її прийняття.

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-третьої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

У пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами) роз`яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача, надати докази заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Враховуючи всі доводи, які наведені у позовній заяві, й беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб`єктом владних повноважень, суд зазначає, що саме лише зазначення позивачем про заподіяння йому моральної шкоди відповідачем не є достатнім для стягнення на його користь коштів на відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральних страждань у тій мірі, з якою пов`язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині позовних вимог.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 25.10.2024 №3826-5103-5449-3934 (а.с.38). Доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

У зв`язку із задоволенням позову (повністю в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги) на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 18 вересня 2024 року №Ф-11821-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 25365,79 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

СуддяР.С. Денисюк