Рішення

від 07.01.2025 по справі 160/29456/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 рокуСправа №160/29456/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

04.11.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кок Юлія Іванівна звернулася через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №047250022974 від 24.10.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 17.10.2024 року пенсію по інвалідності третьої групи загального захворювання відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зарахувавши до страхового стажу період роботи з 26.08.1991 року по 14.11.1994 року у Вищетарасівському спеціалізованому ремонтно-транспортному підприємстві.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.10.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втретє звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності третьої групи загального захворювання відповідно до статті 30 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №№ 1058-IV. 24.10.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло рішення № 047250022974 про відмову в призначенні пенсії, яке мотивоване наступним чином: «Вік заявника на дату звернення - 54 роки 01 місяць 25 днів. Необхідний страховий стаж, визначений ст.32 Закону України № 1058-IV становить - 13 років. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 10 років 10 місяців 10 днів Результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховані періоди: - з жовтня 1991 року по 14.11.1994 року, оскільки в довідці №153 від 17.10.2024 року відсутній наказ та дата прийняття на роботу. За наданими документами право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України № 1058- IV відсутнє, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу». Вважає протиправними таке рішення відповідача, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 20.11.2024 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на адресу суду письмовий відзив на адміністративний позов не надходив.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 098459, виданої Міжрайонною Нікопольською МСЄК № 1 від 12.08.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має третю групу інвалідності з 16.05.2024 року за загальним захворюванням.

17.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності третьої групи загального захворювання відповідно до статті 30 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву ОСОБА_1 від 17.10.2024 року було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №047250022974 від 24.10.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що вік заявника на дату звернення - 54 роки 01 місяць 25 днів. Необхідний страховий стаж, визначений ст.32 Закону України № 1058-IV становить - 13 років. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 10 років 10 місяців 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховані періоди з жовтня 1991 року по 14.11.1994 року, оскільки в довідці №153 від 17.10.2024 року відсутній наказ та дата прийняття на роботу. За наданими документами право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України № 1058- IV відсутнє, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).

За змістом статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058).

Частиною 1 ст. 44 Закону України № 1058- ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Згідно ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

У відповідності до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, Радою Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається із копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 23.11.1988 року, позивач у період з 26.08.1991 року по 14.11.1994 року ОСОБА_1 працював у Вищетарасівському спеціалізованому ремонтно-транспортному підприємстві, яке 17.05.1994 року було перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Вищетарасівська Агропромтехніка" (код за ЄДРПОУ 00903162), що припинено 20.01.2010 року у зв`язку з визнанням її банкрутом.

На підтвердження роботи у вищезазначеному підприємстві позивач надав до суду копію наказу ВАТ "Вищетарасівська Агропромтехніка" про звільнення ОСОБА_1 з роботи від 14.11.1994 року № 60.

Довідкою Виконкому Мирівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 13.09.2024 року № 150 підтверджено, що на збереженні у сільській раді дійсно знаходиться архів документів, особові рахунки з обліку нарахування заробітної плати та утримань з 1950 року по 1996 рік, накази з 1950 року по 2005 рік Вищетарасівського відділення "Сільгосптехніка", Вищетарасівське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство, ВАТ "Вищетарасівська "Агропромтехніка".

Довідкою Виконкому Мирівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 13.09.2024 року № 151 підтверджено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно, згідно запису у трудовій книжці № 95 від 26.08.1991 року, з жовтня 1991 року був прийнятий та працював в Вищетарасівське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство Томаківського району Дніпропетровської області (згідно особового рахунку з обліку нарахування заробітної плати та утримань за 1991 14.11.1991 року звільнений за власним бажанням (наказ № 60 від 14.11.1991 року).

Також позивач надав довідку Виконкому Мирівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 13.09.2024 року № 152 про заробітну плату для обчислений пенсії з жовтня 1991 року по жовтень 1994 року під час роботи у Вищетарасівському спеціалізованого ремонтно-транспортному підприємстві Томаківського району Дніпропетровської області на підставі особових рахунків.

Довідкою Виконкому Мирівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 17.10.2024 року № 153 підтверджено, що в книзі наказів Вищетарасівського спеціалізованого ремонтно-транспортного підприємства за 1991 рік, наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній. З жовтня 1991 року працював в Вищетарасівському спеціалізованому ремонтно-транспортному підприємстві Томаківського району Дніпропетровської області (згідно особового рахунку з обліку нарахування заробітної плати та утримань за 1991 рік), 14.11.1994 року звільнений за власним бажанням (наказ № 60 від 14.11.1994 року).

Як вбачається зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №047250022974 від 24.10.2024 року позивачу не зараховано до страхового стажу роботи періоди з жовтня 1991 року по 14.11.1994 року, оскільки в довідці №153 від 17.10.2024 року відсутній наказ та дата прийняття на роботу.

Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженоїнаказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58(далі -Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбаченихзакономвипадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року за № 310 (далі Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Згідно відомостей трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , виданої 23.11.1988 року колгоспом ім. Леніна Томаківського району Дніпропетровської області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач 26.08.1991 року на підставі наказу № 95 був прийнятий водієм крана в Вищетарасівське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство та звільнений за власним бажанням 14.11.1991 року за наказом № 60 з "Вищетарасівська "Агропромтехніка". Відбитки печатки на записах не читаються.

Згадані записи в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 виконано належним чином, у відповідності до вимог Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, жодних виправлень, пошкоджень не містять.

При цьому, у рішенні № 047250022974 від 24.10.2024 року про відмову в призначенні пенсії, не зазначено про наявність будь-яких сумнівів щодо правильності чи точності внесених до трудової книжки колгоспника на ім`я ОСОБА_1 записів щодо роботи в Вищетарасівське спеціалізоване ремонтно-транспортне підприємство.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди з жовтня 1991 року по 14.11.1994 року.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №047250022974 від 24.10.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Водночас, з приводу позовних вимог зобов`язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.

Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви про призначення пенсії по інвалідності від 17.10.2024 року, поданої позивачем, відповідно до Порядку № 22-1 було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Тобто, розгляд вказаної заяви позивача та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Відтак, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

З метою ефективного захисту прав та законних інтересів позивача суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з жовтня 1991 року по 14.11.1994 року.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача інших спірних періодів роботи відомості в матеріалах справи та у спірному рішенні відсутні, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині призначення та виплати пенсії позивачу, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2024 року про призначення пенсії по інвалідності третьої групи загального захворювання відповідно до статті 30 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду в даній справі.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 908,40 грн.

Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246,250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №047250022974 від 24.10.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди його роботи з жовтня 1991 року по 14.11.1994 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 17.10.2024 року про призначення пенсії по інвалідності третьої групи загального захворювання відповідно до статті 30 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду в даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна