Рішення
від 22.01.2025 по справі 320/31239/24
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року м. Київ № 320/31239/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Савсервіс» (місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Гетьмана Кирила Розумовського, буд.27) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05 січня 2024 року №7580415.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку та складено акт №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року про результати камеральної перевірки своєчасності подання податкової декларації з плати за землю (земельний податок з юридичних осіб) за 2023 рік, яким встановлено, що ТОВ «Савсервіс» не було подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок з юридичних осіб) за 2023 рік. На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 7580415 від 05 січня 2024 року. Вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач не погодившись з доводами, викладеними у позовній заяві, подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що відповідно до перевіреної звірки автоматизованою базою даних Держгеокадастру встановлено, що за ТОВ «Савсервіс» значиться земельна ділянка, кадастровий номер ділянки №8000000000:85:353:0007, площа 0,0583 га, адреса земельної ділянки: м. Київ, Подільський район, вул. Григорія Сковороди, 15/10Б. Таким чином, відповідно до інформаційних ресурсів ДПС України ТОВ «Савсервіс» не подано податкову декларацію з плати за землю за 2023 рік, а отже не виконано податковий обов`язок за який винесено податкове повідомлення-рішення. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Листом від 20 листопада 2023 року №106490/6/26-15-12-03-06 Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до позивача із питанням про необхідність подання заяви до контролюючого органу про взяття на облік за неосновним місцем обліку за формою 17-ОПП в зв`язку з наявністю інформації в автоматизованій базі даних Держгеокадастру у володінні ТОВ «Савсервіс» земельної ділянки в Подільському районі.

Листом позивача від 29 листопада 2023 року вих.№4 було надано пояснення та документи, які підтверджують, що ТОВ «Савсервіс» не є землекористувачем зазначеної земельної ділянки.

13 грудня 2023 року на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 та відповідно до статті 76, пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України ГУ ДПС у м. Києві була проведена камеральна перевірка ТОВ «Савсервіс» щодо своєчасності подання податкової декларації з плати за землю, за результатами якої складений акт №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року із викладенням висновку про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України у зв`язку із несвоєчасним поданням платником податкової звітності до контролюючого органу - не подано звітної податкової декларації з плати за землю за 2023 рік.

21 грудня 2023 року ТОВ «Савсервіс» було подано заперечення на акт камеральної перевірки №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року.

Листом ГУ ДПС у м. Києві від 05 січня 2024 року №149/І/26-15-04-15-08 повідомлено позивача, що висновок, викладений в акті камеральної перевірки №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року залишено без змін, а заперечення без задоволення.

05 січня 2024 року на підставі акта камеральної перевірки №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «ПС» №7580415, яким застосовано до ТОВ «Савсервіс» штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340 грн за платежем: земельний податок з юридичних осіб.

30 січня 2024 року позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05 січня 2024 року №7580415.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України № 8726/6/99-00-06-03-02-06 від 28 березня 2024 року про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05 січня 2024 року №7580415 було залишене без змін, а скарга без задоволення.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 05 січня 2024 року №7580415 форми «ПС» позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

При цьому відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Поряд із цим за вимогами пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У пункті 49.1 та пункті 49.2 статті 49 ПК України також встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

При цьому пункт 120.1 статті 120 ПК України передбачає, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Разом із тим у відповідності до підпункту 14.1.147 та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, у той час як орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Між тим згідно із підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У підпункті 14.1.34 та підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначається, що власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Крім того, підпункт 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає термін «земельна ділянка» як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Поряд із цим за вимогами статті 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Стаття 285 ПК України визначає, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Тим часом порядок обчислення плати за землю встановлюється у статті 286 ПК України, у пункті 286.1 якої зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПК України).

Разом із тим згідно із пункту 286.4 статті 286 ПК України за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

При цьому об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 270 ПК України).

Між тим за вимогами пункту 271 статті 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є:

нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

В той же час у пункті 287.1 статті 287 ПК України зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Також відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Крім того, згідно із пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

За результатом аналізу викладених вище норм можна дійти висновку, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 р. у справі №21-804а16.

Між іншим, у статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ЗК України) встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Отже, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Поряд із цим положення частини першої статті 124 ЗК України передбачають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З огляду на вищенаведене суд зазначає, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Водночас за змістом статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2004 р./надалі - ЦК України) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Слід також відмітити, що хоча ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, враховуючи пункт 4 Прикінцевих та перехідних його положень, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

На підставі погодження Подільської районної державної адміністрації міста Києва № 203 від 25 березня 1998 року між ТОВ «Савсервіс» та Релігійним Управлінням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в України (код ЄДРПОУ 21655840) був укладений Договір купівлі-продажу нежитлового будинку від 10 квітня 1998 року, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

16 квітня 1998 року сторони підписали акт прийому-передачі дому по АДРЕСА_1 .

Кадастровий номер земельної ділянки на якій розташований нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 : 8000000000:85:353:0007.

Незважаючи на продаж будівлі новому власнику у Державному земельному кадастрі залишилася інформація, що на земельну ділянку, розташовану за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Григорія Сковороди, 15/106 (площа 0,0583 га., кадастровий номер 8000000000:85:353:0007), ТОВ «Савсервіс» належить право постійного користування цієї земельною ділянкою на підставі державного акта.

Матеріалами справи підтверджено перехід права користування земельною ділянкою до третьої особи, наслідком чого є припинення цього права у позивача в силу закону, що не залежить від подання заяв або клопотань про відмову від права користування або припинення користування.

При цьому дії позивача щодо відчуження нерухомого майна (нежитлового будинку) свідчать про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, яка була надана саме з метою обслуговування об`єкта нерухомості.

Отже, позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, яке перейшло до нового власника (Релігійного Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в України (код ЄДРПОУ 21655840)) і такий перехід права користування відбувся автоматично, в силу прямої норми закону і не потребував подання будь-яких заяв або клопотань.

У зв`язку з чим, суд погоджується із позивачем, що він не зобов`язаний сплачувати орендну плату та справляти земельний податок за ту частину земельної ділянки, якою він припинив користуватися та звільняє його як землекористувача від обов`язку щороку справляти земельний податок, самостійно обчислювати суму земельного податку і не пізніше 20 лютого поточного року подавати контролюючому органу декларацію на поточний рік, а тому доводи відповідача про наявність у Товариства обов`язку подавати податкову декларацію з плати за землю за 2023 рік, є помилковими.

Відповідач зазначені висновки акта перевірки №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року не підтвердив, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надав.

Підсумовуючи вищенаведене, висновки акта перевірки №82842/Ж5/26-15-04-15-03/19129707 від 13 грудня 2023 року про порушення позивачем вимог пункту 286.2 статті 286 ПК України, на думку суду, є необґрунтованими та спростовуються наданими позивачем документами, а тому застосування ГУ ДПС у м. Києві до ТОВ «Савсервіс» штрафних санкцій на суму 340 грн суд вважає неправомірним, а підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №7580415від 05 січня 2024 року достатніми.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Савсервіс» у повному обсязі, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття ним податкового повідомлення-рішення № 7580415 від 05 січня 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, при звернення з даним позовом до Київського окружного адміністративного суду позивачем сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн згідно платіжної інструкції від 10 квітня 2024 року №15.

Отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір в розмірі 3 028 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «ПС» від 05 січня 2024 року № 7580415.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс» (ЄДРПОУ: 19129707; місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Гетьмана Кирила Розумовського, буд. 27) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ: 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.

СудКиївський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення22.01.2025
Оприлюднено24.01.2025
Номер документу124605111
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них плати за землю

Судовий реєстр по справі —320/31239/24

Рішення від 22.01.2025

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Шевченко А.В.

Ухвала від 09.07.2024

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Шевченко А.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні