Ухвала

від 21.01.2025 по справі 320/2620/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

21 січня 2025 року м. Київ № 320/2620/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Дарницького відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень від 12.08.2024 №75725674, від 18.11.2024 №76589974, від 18.11.2024 №76589846; визнати протиправними та скасувати постанови про арешт коштів боржника №76589846 від 18.11.2024, №76589974 від 18.11.2024.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом, суд виходить з наступного.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Водночас, ч. 1 ст. 21 КАС України передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Згідно з ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги та які мають значення для судового захисту суб`єктивного права, тобто підстава позову - це частина позову, що відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, і докази, що підтверджують позов.

Підстави позову не можна ототожнювати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначив, що під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

При цьому, цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин від характеру яких залежить правова кваліфікація спору.

Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.08.2024 №75725674.

Суд звертає увагу, що у відповідності до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Згідно частини 1 статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Яковенко Л.П. як боржниця у виконавчому проваджені ВП №75725674 з примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва має право на звернення до Дарницького районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення в межах справи, згідно якої було відкрито виконавче провадження, ухваленого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України.

В той же час, згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у справах № 820/4242/17 від 14.11.2018, № 826/5195/17 від 17.10.2018 дійшла висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Проте, суд вважає за необхідне, враховуючи позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначити таке.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").

Виходячи з системного аналізу частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, які супроводжують процес виконання наступних рішень:

- рішень інших органів (посадових осіб) (наприклад, виконавчих написів нотаріуса);

- постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору;

- постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Тобто, безпосередньо до адміністративного суду, згідно частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" можуть бути оскаржені:

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій лише у тому разі, коли вони винесені у межах виконавчого провадження з приводу виконання рішень інших органів (посадових осіб), але не судових рішень;

- рішення, дії, бездіяльність державного виконавця щодо безпосереднього виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій як виконавчих документів, прийнятих у виконавчому провадженні щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Відтак, позовні вимоги щодо скасування постанов державних виконавців з подальшим відновленням завершених виконавчих проваджень з їх подальшим закриттям y зв`язку зі смертю боржника, не виділених в окреме виконавче провадження та винесених в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, прийнятого, в даному випадку, в порядку цивільного судочинства повинні вирішуватися за загальними правилами, встановленими частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а саме судом який видав виконавчий документ.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі №300/212/20.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану справу у частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №75725674 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.

Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, є інші вимоги про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень від 18.11.2024 №76589974, від 18.11.2024 №76589846; визнання протиправними та скасування постанов про арешт коштів боржника №76589846 від 18.11.2024, №76589974 від 18.11.2024.

Суд звертає увагу, що системний аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем не пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб`єкту владних повноважень. Тим більше, що частина вимог підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Цей адміністративний позов не містить жодних посилань на однаковість підстав виникнення заявлених позовних вимог або поданих доказів; пояснень щодо того, в чому полягає їх однорідність (єдині підстави їх виникнення, доказування яких спирається на однакові докази і обставини, тощо).

Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги є самостійними, стосуються різного періоду нарахування пенсійних виплат та різних підстав як для їх виплати, так і для звернення до суду про їх стягнення у примусовому порядку, тобто обґрунтовуються різними доказами та підставами виникнення, що, у свою чергу, не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, які викладені у ст. 172 КАС України.

Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 172 цього Кодексу).

При цьому, суд звертає увагу, що ст. 169 КАС України не передбачено повернення у частини позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 цього Кодексу.

Суд зазначає, що допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки фактично унеможливлює розгляд справи за вимогами, не пов`язаними між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, а тому повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Так, у п. 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22.10.1996; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, серія A, № 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28.05.1985).

У п. 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Отже, передбачене ст. 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань.

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.

Відповідно до частини восьмої ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Натомість, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремими позовами до відповідача, з урахуванням висновків суду, викладених у цій ухвалі.

Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Лисенко В.І.