ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 380/19717/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 січня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВИНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА КОМПАНІЯ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВИНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА КОМПАНІЯ» код ЄДРПОУ 40504963, місцезнаходження: 58000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Головна, буд. 187 (далі позивач) до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, буд. 1 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів: №UA209000/2024/900222/2 від 21.03.2024, №UA209000/2024/900223/2 від 22.03.2024, №UA209000/2024/900224/2 від 22.03.2024, №UA209000/2024/900227/2 від 23.03.2024, №UA209000/2024/900236/2 від 25.03.2024.
Ухвалою від 25.09.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду і відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларантом при поданні митних декларацій надано усі документи, які містили конкретні числові значення щодо ціни, яка була сплачена за товар, що ввозився на територію України в режимі імпорту. Тому, на думку позивача, митним органом неправомірно, без достатніх на це підстав прийнято рішення про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару. Зазначені митницею в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для прийняття оскаржених рішень про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості товарів.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що Львівською митницею встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
До митного оформлення уповноважена особа декларанта подала митну декларацію від 21.03.2024 №24UA209170023267U9 на товар фотоелектричні модулі сонячні панелі, марки Longi LR5-72HTH-580M 620 шт, тип фотоелемента монокристалічний кремній, призначені для сонячних електростанцій.
Розрахована декларантом митна вартість товару 48598,22Євро.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта вимогу про надання додаткових документів.
На вимогу митного органу уповноважена особа декларанта подав додаткові документи.
21.03.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900222/2 (далі оскаржуване рішення №UA209000/2024/900222/2), відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за резервним методом у розмірі 67930,61 Євро.
Відповідно до Митного кодексу України митним органом здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, згідно оскаржуваного рішення встановлено наступне.
Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов?язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно гр. 20 МД та гр.4 CMR № LD 67987888 від 14.03.2024, товар завантажений в м. Zeebrugge, Бельгія, а адресою продавця є м. Mulendorf Австрія. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
Відповідно до пункту 3.1 Контракту від 01.02.2023 № 01-2023 умови поставки товару вказуються в інвойсі, проте в інвойсі від 13.03.2024 № АТ42405901 зазначено тільки FCA без конкретного географічного місця.
Розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відповідно до сервісу Google Maps відстань по іноземній території 1780 км, а вартість 48000 грн - що становить 26,97 грн/км, відстань по території України 595 км, а вартість 30400 грн - що становить 51,09 грн/км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об?єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що рахунок-фактура на сплату транспортно-експедиційних послуг від 18.03.2024 № 1/1950 містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу.
У графі 16 та графі 23 CMR № LD 67987888 від 14.03.2024 наявні штампи перевізника LLC SAFE TRANS, натомість рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиторських послуг №1/1950 від 18.03.2024, виписаний ФОП ОСОБА_1 , договір-заявка №14/03-1 від 14.03.2024 та Договір № 3 від 18.10.2023 на перевезення вантажів автомобільним транспортом також укладено з ФОП ОСОБА_1 . Документи, що визначають договірні відносини з LLC SAFE TRANS відсутні.
Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Декларантом на вимогу митного органу надіслано рахунок-проформу, банківський платіжний документ. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Для визначення митної вартості товарів неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методів 2а та 2 б (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, не застосовано методи 2в і 2г (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу основи для розрахунку митної вартості. Використано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала митна декларація від 31.01.2024 №UA209170/2024/8890.
Відповідач 21.03.2024 прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/000991.
До митного оформлення уповноважена особа декларанта подала митну декларацію від 22.03.2024 №24UA209170023294U5 на товар фотоелектричні модулі сонячні панелі, марки Longi LR5-72HTH-580M 620 шт, тип фотоелемента монокристалічний кремній, призначені для сонячних електростанцій.
Розрахована декларантом митна вартість товару 48598,22Євро.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта вимогу про надання додаткових документів.
На вимогу митного органу уповноважена особа декларанта подав додаткові документи.
22.03.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900223/2 (далі оскаржуване рішення №UA209000/2024/900223/2), відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за резервним методом у розмірі 67507,77 Євро.
Відповідно до Митного кодексу України митним органом здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, згідно оскаржуваного рішення встановлено наступне.
Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов?язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно гр. 20 МД та гр.3 CMR № ВО 4118505RC від 05.03.2024 , товар завантажений в м. Evergem, Бельгія, а адресою продавця є м. Mulendorf Австрія. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
Відповідно до пункту 3.1 Контракту від 01.02.2023 № 01-2023 умови поставки товару вказуються в інвойсі, проте в інвойсі від 04.03.2024 № АТ42404841 зазначено тільки FCA без конкретного географічного місця;
У графі 5 та графі 15 CMR № BO 4118505RC від 14.03.2024 наявні штампи перевізника ТОВ «Євро Зеус», натомість рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиторських послуг атомість рахунок на оплату транспортно-експедиторських послуг №1/9487 від 06.03.2024 , договір-заявка 04/03-2 від 04.03.2024 виставлені ФОП ОСОБА_1 . Крім цього, Договір № 3 від 18.10.2023 на перевезення вантажів автомобільним транспортом укладено також з ФОП ОСОБА_1 . Документи, що визначають договірні відносини з ТОВ «Євро Зеус» відсутні.
Розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відповідно до сервісу Google Maps відстань по іноземній території 1675 км, а вартість 48000 грн - що становить 28,66 грн/км, відстань по території України 595 км, а вартість 30400 грн - що становить 51,09 грн/км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" визначено: "Вартість паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об?єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що надана декларантом рахунок-фактура на сплату транспортно-експедиційних послуг № 1/9487 від 06.03.2024 , містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу.
Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Декларантом на вимогу митного органу надіслано рахунок-проформу, банківський платіжний документ. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Для визначення митної вартості товарів неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методів 2а та 2 б (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, не застосовано методи 2в і 2г (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу основи для розрахунку митної вартості. Використано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала митна декларація від 31.01.2024 №UA209170/2024/8890.
Відповідач 22.03.2024 прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/000998.
До митного оформлення уповноважена особа декларанта подала митну декларацію від 22.03.2024 №24UA209170023648U8 на товар фотоелектричні модулі сонячні панелі, марки Longi LR5-72HTH-580M 720 шт, тип фотоелемента монокристалічний кремній, призначені для сонячних електростанцій.
Розрахована декларантом митна вартість товару 48481,83 Євро.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта вимогу про надання додаткових документів.
На вимогу митного органу уповноважена особа декларанта подав додаткові документи.
22.03.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900224/2 (далі оскаржуване рішення №UA209000/2024/900224/2), відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за резервним методом у розмірі 90654,42 Євро.
Відповідно до Митного кодексу України митним органом здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, згідно оскаржуваного рішення встановлено наступне.
Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов?язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно гр. 20 МД та гр.4 CMR б/н від 15.03.2024, товар завантажений в м. Rijsbergen, NL, а адресою продавця є м. Mulendor Австрія. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
Відповідно до п. 3.1 Контракту від 01.02.2023 р. №01-2023 умови поставки товару вказуються в інвойсі, проте в інвойсі від 14.03.2024 № АТ42406121 зазначено тільки FCA без конкретного географічного місця призначення.
У графі 16 та графі 23 CMR б/н від 15.03.2024 наявні штампи перевізника DIS TRANS COMPANY LLC, натомість рахунок на оплату транспортно -експедиторських послуг №1/4991 від 18.03.2024, договір-заявка № 15/03-1 від 15.03.2024 р. виставлені ФОП ОСОБА_1 . Крім цього, Договір № 3 від 18.10.2023 на перевезення вантажів автомобільним транспортом укладено також з ФОП ОСОБА_1 . Документи, що визначають договірні відносини з DIS TRANS COMPANY LLC відсутні.
Розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відповідно до сервісу Google Maps відстань по іноземній території 1526 км, а вартість 48000 грн. - що становить 31,45 грн/км, відстань по території України 350 км, а вартість 30400 грн - що становить 86,86 грн./км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" визначено: "Вартість паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об?єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що надана декларантом рахунок-фактура на сплату транспортно-експедиційних послуг № 1/4991 від 18.03.2024 , містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу.
Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Декларантом на вимогу митного органу надіслано рахунок-проформу, банківський платіжний документ. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Для визначення митної вартості товарів неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методів 2а та 2 б (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, не застосовано методи 2в і 2г (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу основи для розрахунку митної вартості. Використано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала митна декларація від 31.01.2024 №UA209170/2024/8890.
Відповідач 22.03.2024 прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/001006.
До митного оформлення уповноважена особа декларанта подала митну декларацію від 23.03.2024 №24UA209170023622U4 на товар фотоелектричні модулі сонячні панелі, марки Longi LR5-72HTH-580M 620 шт, тип фотоелемента монокристалічний кремній, призначені для сонячних електростанцій.
Розрахована декларантом митна вартість товару 49369,33 Євро.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта вимогу про надання додаткових документів.
На вимогу митного органу уповноважена особа декларанта подав додаткові документи.
22.03.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900227/2 (далі оскаржуване рішення №UA209000/2024/900224/2), відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за резервним методом у розмірі 67507,77 Євро.
Відповідно до Митного кодексу України митним органом здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, згідно оскаржуваного рішення встановлено наступне.
Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов?язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно гр. 20 МД та гр.4 CMR № LD 67987887 від 14.03.2024 , товар завантажений в м. Zeebrugge, Бельгія, а адресою продавця є м. Mulendorf Австрія. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
Відповідно до пункту 3.1 Контракту від 01.02.2023 № 01-2023 умови поставки товару вказуються в інвойсі, проте в інвойсі від 13.03.2024 № АТ42405902 зазначено тільки FCA без конкретного географічного місця.
Розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відповідно до сервісу Google Maps відстань по іноземній території 1780 км, а вартість 48000 грн. - що становить 26,97 грн/км, відстань по території України 595 км, а вартість 30400 грн - що становить 51,09 грн/км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" визначено: "Вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об?єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що рахунок-фактура на сплату транспортно-експедиційних послуг від 19.03.2024 №1/2924 містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу.
У графі 16 та графі 23 CMR №LD LD 67987887 від 14.03.2024 наявні штампи перевізника ТОВ «Фірма «Деревтехінвест», натомість рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиторських послуг 1/2924 від 18.03.2024, виписаний ФОП ОСОБА_1 , договір-заявка 14/03-2 від 14.03.2024 та Договір від 18.10.2023 на перевезення вантажів автомобільним транспортом також укладено з ФОП ОСОБА_1 . Документи, що визначають договірні відносини з ТОВ «Фірма «Деревтехінвест» відсутні. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.
Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Декларантом на вимогу митного органу надіслано рахунок-проформу, банківський платіжний документ. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Для визначення митної вартості товарів неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методів 2а та 2 б (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, не застосовано методи 2в і 2г (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу основи для розрахунку митної вартості. Використано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала митна декларація від 31.01.2024 №UA209170/2024/8890.
Відповідач 23.03.2024 прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/001009.
До митного оформлення уповноважена особа декларанта подала митну декларацію від 25.03.2024 №24UA209170024530U7 на товар фотоелектричні модулі сонячні панелі, марки Longi LR5-72HTH-580M 936 шт, тип фотоелемента монокристалічний кремній, призначені для сонячних електростанцій.
Розрахована декларантом митна вартість товару 54865,86 Євро.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта вимогу про надання додаткових документів.
На вимогу митного органу уповноважена особа декларанта подав додаткові документи.
25.03.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900236/2 (далі оскаржуване рішення №UA209000/2024/900236/2), відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за резервним методом у розмірі 77682,46 Євро.
Відповідно до Митного кодексу України митним органом здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, згідно оскаржуваного рішення встановлено наступне.
Відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов?язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно гр. 20 МД та гр.4 CMR №LD 67987887 від 14.03.2024 р товар завантажений в м. Zeebrugge, Бельгія, а адресою продавця є м. Mulendorf Австрія. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
Відповідно до пункту 3.1 Контракту від 01.02.2023 № 01-2023 умови поставки товару вказуються в інвойсі, проте в інвойсі від 13.03.2024 №АТ42405902 зазначено тільки FCA без конкретного географічного місця.
Розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відповідно до сервісу Google Maps відстань по іноземній території 1780 км, а вартість 48000 грн. - що становить 26,97 грн/км, відстань по території України 595 км, а вартість 30400 грн - що становить 51,09 грн/км). Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" визначено: "Вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об?єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що рахунок-фактура на сплату транспортно-експедиційних послуг від 19.03.2024 № 1/2924 містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу.
У графі 16 та графі 23 CMR № LD LD 67987887 від 14.03.2024 наявні штампи перевізника ТОВ «Фірма «Деревтехінвест», натомість рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиторських послуг №1/2924 від 18.03.2024 виписаний ФОП ОСОБА_1 , договір-заявка 14/03-2 від 14.03.2024 та Договір №3 від 18.10.2023 на перевезення вантажів автомобільним транспортом також укладено з ФОП ОСОБА_1 . Документи, що визначають договірні відносини з ТОВ «Фірма «Деревтехінвест» відсутні.
Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Декларантом на вимогу митного органу надіслано рахунок-проформу, банківський платіжний документ. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Для визначення митної вартості товарів неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методів 2а та 2 б (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, не застосовано методи 2в і 2г (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу основи для розрахунку митної вартості. Використано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала митна декларація від 31.01.2024 №UA209170/2024/8890.
Відповідач 25.03.2024 прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/001034.
Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із частиною другою статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою (частина перша статті 52 МК України).
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).
За правилами частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається частиною другою статті 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій вказаної статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 МК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування зазначеного методу, визначених у частині першій статті 58 вказаного Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 вказаного Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари.
У частині шостій статті 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у таких документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу;
- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У частині першій статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 вказаного Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з частиною другою статті 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 вказаного Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х вказаного Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої вказаної статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 вказаного Кодексу або до суду.
У частині третій статті 55 МК України також встановлено, що форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 МК України з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини другої вказаної статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
У частинах третій-шостій статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм зазначеного Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 вказаного Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 вказаного Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
У частинах четвертій, п`ятій статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої вказаної статті. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.
Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами частин першої, другої, четвертої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 вказаного Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями вказаної статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень зазначеної статті, та про використаний при цьому метод.
Як встановив суд, уповноважена особа декларанта для здійснення митного оформлення подала до відповідача разом із поданими митними деклараціями: рахунки-фактури, автотранспортні накладні, декларації про походження товару, зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу товарів, додаткову угоду до зовнішньоекономічного договору, договір на транспортне перевезення вантажів, договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг.
Відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта, відповідно до вимог частин другої-третьої статті 53 МК України, вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме:
зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Позивачем надано додаткові документи до митного оформлення: рахунки-проформи, платіжні інструкції про оплату товару, копії митних декларацій країни відправлення.
Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.
Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.
Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений частиною третьою статті 53 МК України.
3 цього приводу суд звертає увагу в першу чергу на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені частиною третьою статті 53 МК України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
В оскаржуваних рішеннях відповідачем вказано, що відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов?язання зі завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно CMR товар завантажений в містах Бельгії, а адресою продавця є м. Mulendorf Австрія. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати (складові митної вартості) в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості.
Так, Умови поставки FCA Інкотермс 2020 року це торговий термін міжнародних правил Інкотермс 2020 року, розшифровується «Free Carrier» named place, перекладається «Франко перевізник» вказана назва місця означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання тоді, коли товар випущений в митному режимі експорту, завантажений на транспортний засіб перевізника, що був зазначений покупцем у вказаному місці. Правила FCA Інкотермс 2020 передбачають два можливих місця поставки товару:
Перший варіант це місце, яке належить продавцю (наприклад, його склад, магазин, завод). Відвантаження вважається завершеним, коли товар фізично завантажений на транспортний засіб покупця або переданий перевізнику, призначеному покупцем.
Другий варіант стосується місця, яке не належить продавцю (наприклад, ж/д термінал, морський порт, аеропорт). У такому випадку вважається, що відвантаження відбулася після того, як товари були передані перевізнику з транспортного засобу продавця, що доставляє товар на місце відвантаження. Слід зазначити, що вивантаження товарів з транспорту продавця не входить в його обов`язки.
Відповідно до пунктів 6.2 та 11.1 Контракту від 01.02.2023 № 01-2023 продавець зобов`язується поставити товар покупцю у відповідності з умовами даного контракту. Всі платежі, збори, що виникають у зв`язку із необхідністю виконання даного контракту в країні продавця оплачує продавець, а в країні покупця покупець.
Таким чином, судом не встановлено порушень умов поставки товару на умовах FCA.
В оскаржуваних рішеннях відповідач зазначає також, що відповідно до пункту 3.1 Контракту від 01.02.2023 № 01-2023 умови поставки товару вказуються в інвойсі, проте в інвойсах зазначено тільки FCA без конкретного географічного місця.
Проте, суд вказує, що у наданих митному органу інвойсах є інформація щодо умов поставки, яка в свою чергу узгоджується з іншими наданими митному органу документами. Так, до митного органу позивачем подано автотранспортні накладні, договір на транспортне перевезення вантажів.
Не зазначення в інвойсах конкретного географічного місця не може бути підставою, яка свідчить про відсутність відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар. Суд також зауважує, що відповідач не довів, яким чином не зазначення конкретного географічного місця в інвойсі впливає на заявлену позивачем митну вартість товару.
В оскаржуваних рішеннях також вказано, що розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу. Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації), визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об?єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань. Отже, очевидним є факт, що рахунок-фактура на сплату транспортно-експедиційних послуг містить відомості щодо вартості перевезень до перетину кордону України та після його перетину, які сформовані з порушенням принципів пропорційного розподілу.
Проте суд вказує, що Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, на які посилається відповідач, носять рекомендаційний характер.
Окрім того, відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Суд зазначає, що витрати на транспортування підтверджені документально, до митного органу подано наступні документи: договори транспортне перевезення вантажів, договори-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг.
В оскаржуваних рішеннях відповідач також вказує, що рахуноки-фактури на оплату транспортно-експедиторських послуг, виписані ФОП ОСОБА_1 , договори-заявки та договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом також укладено з ФОП ОСОБА_1 , проте у CMR наявні штампи інших перевізників.
Судом встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір від 18.10.2024 № 3 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якого, у випадку залучення за згодою замовника третьої особи до виконання свого зобов`язання за цим договором, виконавець несе перед замовником відповідальність за виконання цією особою зобов`язань як за свої власні дії.
Таким чином, договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом встановлено можливість залучення ФОП ОСОБА_1 третіх осіб для виконання такого договору.
Суд зазначає, що позивачем надано митному органу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які чітко підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України. Замовлення не містить інформації, яка може вплинути на визначення митної вартості товару.
Суд також зазначає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а.
З оскаржених рішень видно, що джерелом коригування митної вартості задекларованого позивачем товару за резервним методом є митна декларація від 31.01.2024 №UA209170/2024/8890.
Проте, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів не містять порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом (резервним), що додатково свідчить про необґрунтованість оскаржуваних рішення.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, а, в свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішення про коригування митної вартості №UA209000/2024/900222/2 від 21.03.2024, №UA209000/2024/900223/2 від 22.03.2024, №UA209000/2024/900224/2 від 22.03.2024, №UA209000/2024/900227/2 від 23.03.2024, №UA209000/2024/900236/2 від 25.03.2024 критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому такі є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, вказує, що витрати є неспівмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Так, стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Суд встановив, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Паславський, Каралюс і Партнери» укладено договір про надання правової допомоги від 01.04.2024 № 03/04.
Згідно з актом здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг) від 29.05.2024 адвокатським об`єднанням надано послуги позивачу на суму 20000,00 грн.
Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати за надану у цій справі правову допомогу у розмірі 20000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є значно завищеними.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 20000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 15337,05 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900222/2 від 21.03.2024, №UA209000/2024/900223/2 від 22.03.2024, №UA209000/2024/900224/2 від 22.03.2024, №UA209000/2024/900227/2 від 23.03.2024, №UA209000/2024/900236/2 від 25.03.2024.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВИНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40504963, місцезнаходження: 58000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Головна, буд. 187) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВИНСЬКА УНІВЕРСАЛЬНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40504963, місцезнаходження: 58000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Головна, буд. 187) судовий збір у розмірі 15337 (п`ятнадцять тисяч триста тридцять сім) грн 05 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.
Суд | Львівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.01.2025 |
Оприлюднено | 24.01.2025 |
Номер документу | 124605891 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо визначення митної вартості товару |
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Мричко Наталія Іванівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні