Рішення

від 21.01.2025 по справі 380/18452/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/18452/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2025 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області про стягнення середнього заробітку

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Державної служби України з питань праці код ЄДРПОУ 39472148, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, без урахування обов?язкових платежів та податків.

Ухвалою від 09.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Одночасно залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держпраці у Львівській області.

Ухвалою від 21.01.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав рішення суду про поновлення на роботі негайно. За приписами статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відтак у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що відповідачем винесено наказ про поновлення на роботі позивача на підставі рішення суду. Відтак у відповідача не виникло обов`язку виплати позивачу середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Представник третьої особи подав до суду пояснення, в яких вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 визнано протиправним та скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області з 06.08.2019.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернено до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 залишено без змін.

Наказом Державної служби з питань праці від 11.08.2021 № 96-кт «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці з 06.08.2019.

Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 11.08.2021 № 356-к «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 № 454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 », відповідно скасовано наказ ГУ Держпраці від 06.08.2019 № 454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління з 07.08.2019.

Наказом ГУ Держпраці від 12.08.2021 № 357-к внесено зміни до наказу від 11.08.2021 № 356-к «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 № 454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 » в частині заміни дати поновлення позивача з « 07 серпня 2019 року» на « 06 серпня 2019 року».

ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці , в якій просив:

- стягнути з Держпраці на користь позивача 354295 грн 89 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;

- стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130250 грн 84 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25.07.2023 у справі №463/12584/21 провадження у справі закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.08.2023 у справі №463/12584/21 передано справу до Львівського окружного адміністративного суду.

Представник позивач подав заяву у справі №463/12584/21 про заміну відповідача в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на ГУ Держпраці та залучення Держпраці як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та зменшення позовних вимог, а саме:

- стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122800 грн 69 коп та 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду, а всього 478105 грн 97 коп без урахування обов`язкових платежів та податків;

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 463/12584/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 позов задоволено частково. Cтягнуто з відповідача на користь позивача 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2014 у справі № 463/12584/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної служби України з питань праці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 463/12584/21.

Вважаючи достатні підстави для стягнення з Державної служби України з питань праці 355305,28 грн за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

У частині п`ятій статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зазначає, що станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин частини перша та друга статті 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, які звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

У подальшому Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України № 2352-IX) частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У період затримки виконання рішення суду частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Відтак позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 280/6009/23.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами, встановленими статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом третім частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною восьмою стті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд зазначає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19.

При цьому, незгода відповідача із рішенням суду та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2024 у справі №240/11963/21.

Як видно з матеріалів справи, згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 визнано протиправним та скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області з 06.08.2019.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернено до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 залишено без змін.

Наказом Державної служби України з питань праці від 11.08.2021 № 96-кт «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці з 06.08.2019.

Таким чином, позивача поновлено на посаді лише 11.08.2021, тоді як на підставі вищевказаних положень закону позивача належало поновити на посаді негайно після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183.

Отже, в період з 12.03.2020 по 11.08.2021 відповідач не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов`язок щодо поновлення позивача на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області.

Суд звертає увагу, що позивач звертався до суду про стягнення з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122800 грн 69 коп та 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду, а всього 478105 грн 97 коп без урахування обов`язкових платежів та податків.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №463/12584/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 позов задоволено частково. Cтягнуто з відповідача на користь позивача 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2014 у справі № 463/12584/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної служби України з питань праці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 463/12584/21.

Підставою для відмови у стягненні з за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на користь позивача коштів за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі вказано те, що при вирішенні питання щодо належного відповідача у справі, який у силу приписів статті 236 КЗпП України має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, суду необхідно установити: до повноважень якого органу належить вирішення питання поновлення позивача на посаді та яким органом у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення позивача на посаді.

Водночас та обставина, що у трудових відносинах позивач перебував із ГУ Держпраці і нарахування та виплата заробітної плати здійснювалася саме цим органом, не доводить того, що виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме цим суб`єктом владних повноважень.

Враховуючи, що предметом позову є, зокрема стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу Закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, від встановлення вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у цій справі.

Пунктом 17 частини четвертої статті 19 Закону України від 178 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон № 3166-VI) передбачено, що керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням з міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Закону № 3166-VI керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96) Держпраці з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат Держпраці та на керівні посади в її територіальні органи, на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери її управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і працівників апарату Держпраці та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до підпункту 11 пункту 11 Положення № 96 голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки заступників керівників територіальних органів Держпраці та звільняє їх з посади.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 № 84 (далі Положення № 84), ГУ Держпраці є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.

Згідно з пунктом 9 Положення № 84 ГУ Держпраці очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Держпраці за погодженням з Міністром соціальної політики України та головою Львівської обласної державної адміністрації. Начальник Управління має двох заступників, у тому числі першого, які призначаються на посади та звільняються з посад Головою Держпраці за погодженням з Міністром соціальної політики України.

Крім того, як наказ від 6 серпня 2019 року № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади, так і наказ від 11.08.2021 № 96-кт «Про виконання рішення суду», яким скасований наказ від 06.08.2019 № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » і поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці, приймалися саме Держпраці.

Більше того, оскільки ГУ Держпраці у Львівській обасті не було стороною в справі №1.380.2019.004183, тому не може відповідати за несвоєчасне виконання судового рішення у ній.

За таких обставин, суд у справі № 463/12584/21 дійшов висновку, що саме на Держпраці був покладений обов`язок щодо негайного і добровільного виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 1.380.2019.004183 в частині поновлення позивача на посаді, тому саме Державна служба України з питань праці має відповідати за затримку виконання рішення суду, а не її територіальний орган.

Аналогічна правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.04.2023 у справі № 460/4900/21, від 18.12.2023 у справі № 640/27278/21, від 09.01.2024 у справі № 460/15639/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з 13.03.2020 (наступний день після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду про поновлення на посаді) по 10.08.2021 (день, що передує дню видачі наказу про поновлення позивача на посаді) відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

За таких обставин, оскільки відповідачем не було вчасно виконано рішення суду про поновлення позивача на роботі, відтак позивач на підставі статті 236 КЗпП України має право на стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100).

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Розділу І Порядку № 100 цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Розділу ІІІ Порядку № 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 5 Розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом абзацу 1 пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас, за змістом пункту 10 Порядку № 100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» виключено пункт 10 Порядку № 100. Вказані зміни набрали законної сили лише 12.12.2020.

Отже, у разі підвищення тарифної ставки і посадового окладу як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за позивачем зберігався середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 140/3020/19 та від 09 грудня 2020 року у справі № 2340/3865/18.

З листа ГУ Держпраці від 27.10.2021 № 14988/1/07-10 видно, що на час звільнення позивача, схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, під категорій та рівнів державних органів була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (із внесеними змінами).

Посадовий оклад за посадою заступника начальника ГУ Держпраці становив: станом на 06.08.2019 - 9690 грн; станом на 01.01.2020 - 10600 грн; станом на 01.01.2021 - 10 600 грн.

Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу заступника начальника управління з 01.01.2020 склав 1,1 (10600 грн / 9690 грн).

Середньодення заробітня плата 1009,39 грн (782,17х1,1).

Вказані обставини встановлені рішенням у справі від 04.03.2024 у справі №463/12584/21, яке набрало законної сили.

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України з 13.03.2020 по 10.08.2021 включно (516 календарних дні), складає 520845,24 грн (1009,39 грн х 516).

З рахуванням викладеного відповідно до статті 9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 13.03.2020 по 10.08.2021 в розмірі 520845,24 грн.

При цьому, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 39472148, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 13.03.2020 по 10.08.2021 в розмірі 520845 (п`ятсот двадцять тисяч вісімсот сорок п`ять) грн 24 коп., без урахування обов?язкових платежів та податків.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.