Ухвала

від 22.01.2025 по справі 420/39353/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/39353/24

УХВАЛА

22 січня 2025 рокум. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та виплати ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2017 року по квітень 2018 року суми індексації грошового забезпечення без додержання вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078,з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 .

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 07 листопада 2017 року по квітень 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078,з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 .

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацїї-різниці за період 01 березня 2018 року по 13 лютого 2024 року включно відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період 01 березня 2018 року по 13 лютого 2024 року включно відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 13.02.2024 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум.

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 13.02.2024 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум.

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021,2022,2023 та 2024 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021,2022,2023 та 2021 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки.

Ухвалою суду від 24.12.2024 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків шляхом:

надання, відповідно до вимог ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС України, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати причини поважності (у разі їх наявності) пропуску строку звернення до суду та надати належні докази цьому;

надання позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ст. 160, ст. 161 КАС України, а саме зазначивши відомості про наявність або відсутність у сторін електронного кабінету;

надання належним чином засвідчених доказів бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період проходження нею військової служби.

15.01.2025 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків з доданою заявою про поновлення строку звернення до суду.

У заяві зазначено відомості про наявність або відсутність у сторін електронного кабінету. Разом з цим, належним чином засвідчених доказів бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період проходження нею військової служби до суду не надано з посиланням на те, що у відповіді військової частини НОМЕР_2 не відображені відомості, які були поставлені у зверненні.

У поданій заяві про поновлення строку звернення до суду позивач вказує, що відповідачем не доведено та у відповіді на звернення позивача відсутні докази, що саме 04.04.2024 у день її звільнення, вона була обізнана про розмір прожиткового мінімуму, що застосований військовою частиною НОМЕР_2 при розрахунку грошового забезпечення. У заяві позивач також просить врахувати, що вона звернулась з заявою про перерахунок грошового забезпечення ще 07.10.2024 та повторно 02.11.2024, однак відповідь на цю заяву датована відповідачем 13.11.2024, після чого ОСОБА_1 у грудні 2024 року звернулася до суду за захистом своїх прав.

З огляду на викладене, позивач просить поновити строк звернення до суду з даним позовом.

Розглядаючи заяву про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з наступного.

Як було зазначено в ухвалі суду від 24.12.2024 року позовні вимоги в межах даної справи охоплюються застосованим статті 233 КЗпП України визначенням законодавста про оплату праці.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Отже, з 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Тобто, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 01.07.2023 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023 по справі № 990/139/23.

Разом з цим, суд враховує постанову Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції висновував про таке: …на момент звільнення позивача з військової служби, 14 липня 2021 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, тобто у таких справах строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати не обмежується.

Як встановлено судом, згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.02.2024 року №44, позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини 13.02.2024 року.

Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, відтак строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, визначений цією статтею, складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

При цьому, дізнатися про порушення свого права позивач мав з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.02.2024 року №44, яким він виключений зі списків особового складу частини, оскільки цей наказ містить відомості про нараховані позивачу при виключенні зі списків особового складу частини види грошового забезпечення. Відповідно позивачу стало відомо про непроведені з ним розрахунки та/або неналежне обчислення грошового забезпечення.

Згідно пункту 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до абзаців третього-четвертого пункту 7 Розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

З аналізу вищенаведених положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, слідує, що виключення зі списків особового складу військової частини фактично означає припинення «трудових відносин» між військовослужбовцем та військовою частиною, з якої він виключений, а отже і остаточний розрахунок між ними.

Отже, з моменту звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права на виплату всіх належних сум.

У свою чергу, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У спірних правовідносинах позивач не доводить, що йому було не відомо про виплачені суми або про наказ від 13.02.2024 року №44.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому суд відхиляє доводи заяви про усунення недоліків про те, що позивач дізнався про порушення своїх прав з відповіді військової частини від 13.11.2024 року.

Суд зауважує, що отримання відповіді на звернення зі спірного питання не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.02.2021 у справі № 800/30/17 (99901/328/18) зауважила, що вжиття конструкції повинна була дізнатися слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо доводів позивача про те, що вона зверталась до військової частини також 07.10.2024 року, суд зазначає про відсутність належних доказів такого звернення, оскільки зі скріншоту з застосунку Укрпошти неможливо встановити ані відправника, ані вмісту документа, ані адресата.

Між тим, навіть за наявності належних доказів направлення, суд зазначає, що дії направлені на захист свої прав (звернення до відповідача) позивач почав вчиняти вже після спливу трьохмісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Суд наголошує, що позивач після звільнення з виключення зі списків складу військової частини, у випадку відсутності у нього повної інформації щодо нарахованого йому грошового забезпечення та всіх його складових, повинен був без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання наказу про звільнення звернутись до відповідача із заявою про надання відповідної інформації.

При цьому, звернення позивача майже через рік (10 місяців) до відповідача, на думку суду, свідчить про пасивність його поведінки щодо здійснення захисту своїх прав.

Таким чином, проаналізувавши доводи позивача, судом встановлено, що у заяві про поновлення пропущеного строку жодним чином не доведено неможливості своєчасного отримання інформації щодо розмірів виплаченого грошового забезпечення за спірні періоди, а також і одразу після звільнення.

З огляду на викладене вище у сукупності, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що саме створювало для нього істотні перешкоди на протязі такого тривалого періоду в межах тримісячного строку звернутися про захист порушеного права щодо оскарження виплати не у належному розмірі грошового забезпечення.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що вказані у заяві про усунення недоліків підстави для поновлення цього строку суд визнає неповажними, позовну заяву належить повернути позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 169, 248, 256, 293 КАС України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 .

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути без розгляду.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяА.А. Радчук