Рішення

від 22.01.2025 по справі 440/11948/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/11948/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, а саме просить:

- визнати протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці ЄДЕБО № 272239 від 04.09.2024 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до ЄДЕБО і виготовити нову довідку з відображенням в довідці інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що інформація у довідці № 272239 від 04.09.2024 про те, що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", є помилковою та такою, що порушує право ОСОБА_1 на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/11948/24, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві представник Міністерства освіти і науки України просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований на навчання 19.09.2023 за освітнім ступенем бакалавра до Полтавського державного аграрного університету і відрахований 08.07.2024 із закладу освіти. 13.08.2024 зарахований на навчання за освітнім ступенем бакалавра до Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Таким чином, позивач здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено "Ні, порушує".

05.11.2024 позивач скористався правом подання відповіді на відзив, у якому підтвердив позовні вимоги.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 у вересні 2023 року подавав документи до Полтавського державного аграрного університету на навчання, проте, йому в усному та/або і письмовому порядку не повідомляв про його зарахування до університету. ОСОБА_1 навчання в університеті не оплачував та не відвідував заняття, не здавав сесії, заліки та не вчиняв інших дій, як особа, яка зарахована на навчання та отримує вищу освіту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу Полтавського державного аграрного університету від 19.09.2023 №1145-ст на підставі Правил прийому до закладу освіти Полтавський державний аграрний університет у 2023 році та рішення приймальної комісії від 19.09.2023, протокол №30 зараховано ОСОБА_1 з 19.09.2023 студентом 1 курсу заочної форми здобуття освіти СВО Бакалавр (на основі ПЗСО) за кошти фізичних та/або юридичних осіб.

Наказом Полтавського державного аграрного університету від 18.07.2024 №851-ст ОСОБА_1 здобувача вищої освіти ступеня бакалавр 1 курсу набору 2023 року (201Абз_11) заочної форми навчання (за кошти фізичних осіб) освітньо-професійної програми Агрономія за спеціальністю 201 "Агрономія навчально-наукового інституту агротехнологій, селекції та екології" відраховано з числа здобувачів вищої освіти, як такого, що не виконав умови індивідуального навчального плану.

Водночас, відповідно до наказу Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка від 13.08.2024 №148-ст/пл "Про зарахування на навчання" зараховано позивача з 02.09.2024 студентом 1 курсу очної денної форми здобуття освіти за кошти фізичних та/або юридичних осіб.

04.09.2024 звернувся до Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка для отримання довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО для надання її до ТЦК та СП для оформлення відстрочки від мобілізації на підставі частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до довідки №272239 від 04.09.2024 на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", зазначено "Ні, порушує".

У графі "Інформація про документи про освіту" вказано:

1. Свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 25.06.2005 Воскобійницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Шишацької районної ради Полтавської області;

2. Атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 від 27.06.2007 Воскобійницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Шишацької районної ради Полтавської області.

13.09.2024 позивачем подана скарга до Міністерства освіти і науки України, у якій він просив змінити інформацію, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, стосовно ОСОБА_1 , зазначивши, що поточне здобуття освіти у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка "Так, не порушує" послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

Листом за вих. № 3/6341-24 від 17.09.2024 Міністерством освіти і науки України зазначено, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 19.09.2023 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Полтавського державного аграрного університету, відрахований 18.07.2024; 13.08.2024 повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено "Ні, порушує".

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту".

Так, пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України "Про освіту" визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Тобто, зазначені норми чітко передбачають умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту". Обов`язковою характеристикою є завершеність етапу освіти.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що процес здобуття освіти ОСОБА_1 є послідовним у розумінні частини другої статті 10 Закону України "Про освіту".

В абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зазначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про освіту" у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система Єдина державна електронна база з питань освіти.

Згідно з частиною п`ятої статті 74 Закону України "Про освіту" визначено, що держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових. Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази: - здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; - відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; - забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; - проводить навчання для роботи з Електронною базою; - здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 74 Закону України "Про освіту" положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, що затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620, власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО.

Згідно з пунктом 2 розділу III Положення про ЄДЕБО інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб`єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Положення про ЄДЕБО розпорядник ЄДЕБО: 1) вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; 2) здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації в ЄДЕБО згідно із законодавством; 3) використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; 4) вносить до ЄДЕБО інформацію щодо: - ліцензування (рішення про видачу, анулювання ліцензій на провадження освітньої діяльності, звуження, розширення освітньої діяльності) суб`єктів освітньої діяльності відповідно до ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності; - результатів перевірок, ініційованих розпорядником ЄДЕБО, щодо дотримання суб`єктами освітньої діяльності - ліцензіатами ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності; - акредитації спеціальностей, напрямів підготовки у закладах освіти, освітньо професійних програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів освітньо кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст", а також освітньо-професійних програм у сфері фахової перед вищої освіти (до затвердження положення про акредитацію освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти); - іншу інформацію, визначену законодавством; 5) забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису; 6) встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО; 7) визначає: - перелік інформації, доступ до якої надається уповноваженим суб`єктам; - вартість послуг з організації та підтримання доступу до ЄДЕБО, а також інших послуг, пов`язаних з ЄДЕБО та її реєстрами, що надаються технічним адміністратором ЄДЕБО.

Отже, власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором - державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Обробка і захист інформації здійснюються в ЄДЕБО відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації, що перебуває у власності держави.

Таким чином, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", щодо позивача.

З огляду на вищевикладене, оскільки суд дійшов висновку, що процес здобуття освіти Бражником М.О. є послідовним у розумінні частини другої статті 10 Закону України "Про освіту", то Міністерство освіти і науки України в порушення чинного законодавства України не забезпечило неналежного функціонування системи ЄДЕБО, що призвело до порушення прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні відповідних змін до відомостей про ОСОБА_1 до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, у графу "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "Так, не порушує".

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Pedersen and Baadsgaard v. Denmark" (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Верховним Судом у постанові від 20.06.2024 у справі №340/2259/23 також зазначено, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 26.05.2021 у справі № 824/266/20-а, від 08.07.2021 у справі № 160/1598/20, від 28.07.2021 у справі № 280/160/20, від 21.04.2021 у справі № 480/2675/20, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 26.10.2022 у справі № 640/30483/21, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21 та від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22.

З урахуванням матеріалів справи та встановлених судом обставин, позивач на момент звернення до відповідача забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Міністерства освіти і науки України прийняти рішення про те, що ОСОБА_1 не порушує рівень послідовності здобуття освіти та внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, у графу "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "Так, не порушує".

Водночас, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці ЄДЕБО № 272239 від 04.09.2024 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, оскільки вказана довідка містить інформаційний характер.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору стали протиправні дії відповідача, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Міністерства освіти і науки України (просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні відповідних змін до відомостей про ОСОБА_1 до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, у графу "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "Так, не порушує".

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України прийняти рішення про те, що ОСОБА_1 не порушує рівень послідовності здобуття освіти та внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, у графу "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "Так, не порушує".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства освіти і науки України (просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.С. Канигіна