Рішення

від 22.01.2025 по справі 560/8690/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/8690/24

РІШЕННЯ

іменем України

22 січня 2025 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування приводу ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач належить до релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Службові особи ІНФОРМАЦІЯ_1 24.05.2024 примусово доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 без повідомлення причин і мети такого затримання. Надалі, незважаючи на виражену відмову позивача від проходження військової служби з мотивів особистих релігійних переконань, останнього відправлено до Військової частини НОМЕР_1 . Перебуваючи у Військовій частині НОМЕР_1 позивач неодноразово повідомляв службовим особам військової частини НОМЕР_1 про свою належність до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, що його релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу, а також, про бажання скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованим частиною 4 статті 35 Конституції України. Проте відповіді не отримав. Позивач вважає, що протиправно утримується на території Військової частини НОМЕР_1 .

До суду надійшов відзив, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що законодавець передбачив альтернативні види служби лише у мирний час та лише для строкової служби. Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

До суду надійшов відзив, в якому Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Зазначає, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2024 №151 позивач, який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження базової та фахової підготовки, зарахований до списків особового складу, постановлений на всі види забезпечення, та призначений на посаду курсанта, шпк солдат. Виконання завдань з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008). Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому, їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові. Крім того, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.06.2024 №172 позивач самовільно залишив військову частину, а відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2024 №182 позивач з 15.06.2024 увільнений від зайнятої посади та зарахований до розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

До суду надійшла відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 , достеменно знаючи, що позивач має стійкі релігійні переконання, є ОСОБА_2 , членом релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, порушила його права, які закріплені Конституцією України, шляхом видання наказу від 25.05.2024 №151 щодо зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Навіть в умовах воєнного стану, Україна, в особі її владних органів, в тому числі ТЦК та СП і військових частин, мають не порушувати прав таких осіб, котрі мають релігійні переконання несумісні із несенням військової служби. Порушення такого права шляхом примусової мобілізації та відправлення і утримання у військовій частині є порушенням міжнародних гарантій.

До суду надійшли заперечення Військової частини НОМЕР_1 на відповідь на відзив, в яких зазначено, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

До суду надійшли додаткові пояснення, в яких Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.09.2024 №275 позивачу, який 15.06.2024 самовільно залишив військову частину призупинена військова служба з 09.07.2024. Крім того, з 24.09.2024 позивач виключений із списків особового складу частини та не враховується у чисельність ЗСУ.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.06.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.07.2024 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідно до довідки Релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні" від 28.05.2024 №9467 ОСОБА_1 з 20.09.2009 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, 21.04.2014 призначений на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору.

Згідно з списком військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач направлений до Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.05.2024 №151 позивач зарахований до списків особового складу частини.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 №1487-АД позивач зарахований на навчання в період з 27.05.2024 по 29.06.2024.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.06.2024 №172 позивач 15.06.2024 самовільно залишив військову частину.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2024 №182 позивач з 15.06.2024 увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.09.2024 №275 позивачу, який 15.06.2024 самовільно залишив військову частину, призупинено військову службу з 09.07.2024, а з 24.09.2024 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та не враховано до чисельності Збройних Сил України.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.

За змістом частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 7 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), визначено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154).

Відповідно до пункту 8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Приписами абзацу 11 пункту 9 Положення №154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема, заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Згідно з абзацом 8 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів.

За змістом пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, на відповідача, крім іншого, покладені обов`язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов`язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов`язаного, - проходити медичний огляд за рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням приписів частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Позивачем не надане жодне з зазначених у частині 6 статті 78 КАС України судових рішень у кримінальній справі, якими встановлений факт вчинення відповідачами кримінальних правопорушень щодо позивача.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: строковавійськова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно зКонституцією УкраїнитаЗаконом України "Про альтернативну (невійськову) службу" (частина 4 статті 1 Закону №2232-XII).

Правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою) визначає Закон України від 12.12.1991 №1975-XII "Про альтернативну (невійськову) службу" (далі - Закон №1975-XII).

За визначенням статті 1 Закону №1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

Відповідно до статті 2 Закону №1975-XII право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно зі статтею 4 Закону №1975-XII на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відповідно до статті 9 Закону №1975-XII для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають довідповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністраціїза місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Статтею 12 Закону №1975-XII визначено, що рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Порядок проходження громадянами України альтернативної (невійськової) служби визначає Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066 (далі - Положення №2066).

Пунктом 2 Положення №2066 визначено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, діючим законодавством України передбачено, що альтернативною службою може бути замінена лише строкова військова служба (Закон №2232-XII і Закон №1975-XII). Повноваження щодо прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну службу покладені на місцеву державну адміністрацію. Обов`язковою умовою для прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну службу є необхідність підтвердження віруючим, стосовно якого приймається відповідне рішення місцевою держадміністрацією, істинності релігійних переконань.

Отож, заява про заміну військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною невійськової службою подана позивачем з порушенням процедури, встановленої Законом №1975-XII та Положенням №2066, оскільки адресована особі, яка не має відповідних повноважень щодо прийняття такого рішення.

Суд встановив, що підставою для призову позивача на військову службу слугував Указ Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким оголошене проведення в Україні загальної мобілізації у зв`язку з оголошенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 строком на 30 діб.

За змістом частини 1 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023№ 58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 №451/2023, від 06.11.2023 №734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №3891-IX і від 29.10.2024 №4024-ІХ.

Перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначений статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До вказаного переліку не включені військовозобов`язані, які мають право на альтернативну службу відповідно до Закону №1975-XII (якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю).

Доводи позивача щодо порушення відповідачем гарантованого статтею 35 Конституції України та Законом №1975-XII права на заміну військового обов`язку, виконання якого суперечить його релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою, суд вважає безпідставними.

Положеннями абзацу 2 статті 1 Закону №1975-XII визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За визначенням частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який є спеціальним законом, що встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, а також Законом №2232-XII і Законом №1975-XII не передбачена заміна військової служби під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною невійськовою службою. Натомість констатована можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Можливість встановлення окремих обмежень цього права в умовах воєнного або надзвичайного стан установлена також статтею 1 Закону №1975-XII та пунктом 2 Положення №2066.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно доКонституції Українита цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, статтею 64 Конституції України не встановлена заборона обмеження під час військового стану передбаченого статтею 35 Конституції України права на заміну військового обов`язку, виконання якого суперечить релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задеклароване право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

У рішенні у справі Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye) Європейський суд з прав людини визнав, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

У постанові від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 Верховний Суд зазначив, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Тому посилання позивача на порушення відповідачем Конституції України у зв`язку з відмовою щодо заміни військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною невійськової службою суд вважає безпідставним.

Вирішуючи позовні вимоги про протиправність та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд враховує таке.

Відповідно до частин 2, 5 і 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене черезмедіа.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управлінняцентрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина 5 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Цією нормою не передбачене право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які мають право на заміну строкової військової служби альтернативною (невійськовою) службою.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення №1153/2008.

За змістом пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової службитощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу)і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підставою для наказу від 25.05.2024 №151 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 слугував складений ІНФОРМАЦІЯ_4 поіменний список військовозобов`язаних, призваних в період військового стану під час мобілізації.

У позовній заяві позивач не вказав, в чому, на його думку, полягає протиправність зазначеного наказу та які норми законодавства порушені відповідачем під час його виготовлення. Позивач не надав до суду жодного доказу на підтвердження факту звернення до відповідача з рапортом щодо неможливості проходження військової служби як такої, що суперечить його релігійним переконанням.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 77 КАС кожнасторонаповинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Дослідивши аргументи позивача, викладені у позові та заявах по суті позовних вимог, суд дійшов висновку, що фактичною метою оскарження наказу від 25.05.2024 №151 є звільнення позивача з військової служби.

За змістом пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби визначаєЗакон №2232-XII.

Пунктом 2 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Отже, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця.

При цьому, наказ від 25.05.2024 №151 є виконаним з моменту зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що є початком проходження військової служби.

З цієї дати (25.05.2024) припинились правовідносини щодо призову позивача на військову службу та виникли правовідносини між позивачем та Державою Україна щодо проходження військової служби, врегульовані Законом №2232-XII, Положенням №1153/2008 та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження військової служби.

Відповідно до пункту 7 Положення №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Підстави звільнення з військової служби за призовом в період мобілізації під час дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом пункту 210 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначенихчастиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.

Отож, порядок та підстави припинення військової служби передбачені Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008.

Таким чином, скасування наказу від 25.05.2024 №151 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини, який вичерпав свою дію фактом його виконання з моменту вступу позивача на військову службу за мобілізацією, не може мати правових наслідків у вигляді звільнення позивача з військової служби.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на вимоги статей 2 і 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є законний інтерес, порушений суб`єктом владних повноважень. Захист прав, свобод та інтересів осіб завжди здійснює суд у разі встановлення факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто, припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Звернення позивача з позовом до суду обумовлене його не бажанням проходити військову службу під час мобілізації через особисті релігійні переконання. Однак, після набуття ним статусу військовослужбовця Збройних Сил України правовідносини щодо проходження військової можуть бути припинені лише шляхом звільнення з військової служби, підстави та порядок якого визначені Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008.

Тому, підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу (направлення для проходження військової служби) відсутні.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі спростували, а позивач не підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а тому, в їх задоволенні слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) Відповідачі:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ) Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк