Ухвала

від 22.01.2025 по справі 600/5904/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про самовідвід судді

22 січня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5904/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Маренича І.В. про самовідвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 (ОСОБА_1) до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач), у якому просить :

- визнати протиправною та скасувати постанову про заборону в`їзду в Україну реєстраційний №75/5/5/3-3229 від 02.09.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно громадянина Румунії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, уродженця с. Багринівка Глибоцького району Чернівецької області.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративні справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Під час відкриття провадження судом було витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_2 усі письмові докази, які стали підставою для винесення рішення про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1.

Суддею Маринечем І.В. подано заяву про самовідвід.

Заява обґрунтована відсутністю у головуючого судді допуску до державної таємниці, в той час як витребувані судом у відповідача докази містять інформацію, що становить державну таємницю з грифом секретності "цілком таємно".

Розглянувши заяву про самовідвід судді, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Згідно пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які враховані при прийнятті Кодексу суддівської етики, суддя заявляє самовідвід в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не уявляється за можливе винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з`їзду суддів України від 22.02.2013 р., неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі.

Процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об`єктивності суду є інститут відводу (самовідводу) судді, закріплений в Кодексі адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Частиною третьою статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з частинами першою та другою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_2 усі письмові докази, які стали підставою для винесення рішення про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1.

22.01.2025 р. на адресу судді Чернівецького окружного адміністративного суду Маренича І.В. надійшла службова записка відповідно до змісту якої вказано, що 21.01.2025 р. до сектору режимно-секретної роботи Чернівецького окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли секретні документи із найвищим грифом секретності "цілком таємно". Повідомлено, що секретні документи не можуть бути передані Вам на розгляд, оскільки відсутній оформлений допуск та доступ до державної таємниці згідно ст. 22 та 27 Закону України "Про державну таємницю".

Так, згідно частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частиною третьою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи.

Частинами першою, другою, четвертою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Відповідно до приписів частини першої, третьої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання.

У відповідності до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що суд з метою правильного вирішення спору зобов`язаний вжити визначених законом заходів, які є необхідними для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо витребування доказів, зокрема письмових, за клопотанням сторони по справі. Ухвала суду, що набрала законної сили, про витребування доказів є обов`язковою до виконання для особи, у якої ці докази витребувано судом, її виконання є процесуальним обов`язком учасника справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відсутність у головуючого судді по цій справі Маренича І.В. допуску до державної таємниці унеможливлює відповідача виконати ухвалу суду про витребування письмових доказів, які, згідно заяви та службової записки, містять інформацію, що становить державну таємницю (гриф секретності "цілком таємно").

Так, згідно приписів статті 21 Закону України "Про інформацію" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про державну таємницю" державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;

гриф секретності - реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації;

допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації;

доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Згідно частини першої статті 20 Закону України "Про державну таємницю" державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов`язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею.

Частиною першою та другою статті 22 Закону України "Про державну таємницю" визначено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно"; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно"; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно", а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.

Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про державну таємницю" доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Згідно частини першої статті 34 Закону України "Про державну таємницю" державні органи, в тому числі правоохоронні, державного фінансового контролю та суди, з метою охорони державної таємниці мають за погодженням із Службою безпеки України встановлювати порядок здійснення своїх функцій щодо державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею.

Враховуючи наведені вимоги законодавства та з огляду на відсутність у головуючого судді по цій справі Маренича І.В. допуску та доступу до державної таємниці, суд приходить до висновку про неможливість виконання відповідачем своїх процесуальних обов`язків щодо подання суду витребуваних ним письмових доказів, які містять інформацію, що становить державну таємницю (гриф секретності "цілком таємно"), та, відповідно, про неможливість вчинення судом низки процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, в тому числі щодо дослідження витребуваних ухвалою суду доказів.

Вказане унеможливлює розгляд суддею Мареничем І.В. цієї справи.

За таких обставин для уникнення доступу головуючим суддею у цій справі, який не має допуску до державної таємниці, до інформації, віднесеної до державної таємниці, та з метою недопущення порушення норм процесуального та матеріального права при розгляді судом справи №600/5904/24-а, є обґрунтованим заявлення головуючим суддею Мареничем І.В. самовідводу на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, його заява про самовідвід підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Отже, справа підлягає передачі до канцелярії суду для визначення головуючого судді у справі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 36, 39-41, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1.Заяву судді Маренича Ігоря Володимировича про самовідвід задовольнити.

2.Адміністративну справу №600/5904/24-а за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування постанови дії передати до канцелярії Чернівецького окружного адміністративного суду для визначення головуючого судді, який має допуск до державної таємниці з грифом секретності "цілком таємно", у справі в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя І.В. Маренич