Постанова

від 22.01.2025 по справі 520/31559/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 р.Справа № 520/31559/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.12.24 року по справі № 520/31559/24

за позовом ОСОБА_1

до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції

третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального Міністерства юстиції

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Східного міжрегіонального Міністерства юстиції, в якому просив:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ - 34952440) в частині непередання державним виконавцем виконавчого провадження № 73520150 (та виконавчого документа) до зведеного виконавчого провадження - неправомірною та протиправною;

- стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ - 34952440) на користь позивача ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені ним і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 211 грн. 20 коп. та витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 1 280 грн. 00 коп., а всього - 2 491 (дві тисячі чотириста дев`яносто одна) грн. 20 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 та винести постанову, якою задовільнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного тлумачення норм матеріального права, насамперед ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» та абз. 6 п. 14 розділу 3 Інструкції, дійшов, на думку позивача, хибного висновку про відсутність у Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ обов`язку передати в/п № 73520150 до Шевченківського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ, в провадженні якого перебуває перше в/п № 60850075 щодо того ж самого боржника ОСОБА_1 . Також посилається на правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі № 352/1777/16, оскільки обставини справи № 352/1777/16 є майже ідентичними до обставин даної справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в яких наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач подав до суду клопотання про проведення розгляду справи за його відсутності та без фіксації судового засідання.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Позивач в апеляційній скарзі та відповідач у відзиві на апеляційну скаргу клопотали про проведення розгляду справи за їх відсутності.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що постановою від 11.12.2019 року державним виконавцем Київського ВДВС Романом В.В. було відкрито виконавче провадження № 60850075 на підставі виконавчого листа № 640/1830/19, виданого 11.11.2019 р. Київським райсудом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області 1042372, 74 грн.

Постановою заступника начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 03.02.2020 року постановлено передати виконавче провадження АСВП № 60850075 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

У зв`язку з вказаним, постановою державного виконавця Київського ВДВС Романа В.В. від 05.02.2020 року у ВП № 60850075, вирішено передати виконавчий документ виконавчий лист № 640/1830/19, виданий 11.11.2019 р. Київським райсудом м. Харкова до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Також, як встановлено судом під час розгляду справи на примусовому виконанні у Київському ВДВС перебувало зведене виконавче провадження №73551784 до складу якого входили виконавчі провадження: №76275653, №75238460, №74170863, №72906447, №72693750, №73520150.

В матеріалах зведеного виконавчого провадження №73551784 міститься постанова про визначення поточного рахунку фізичної особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій №60850075 від 02.02.2024, видана старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ, яка зареєстрована 02.02.2024 за вх. №2210.

Так, 07.12.2023 державним виконавцем Колісник Д.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 73520150 з примусового виконання постанови ЕАТ № 8004508 від 24 жовтня 2023, виданої ДПП УПП в Харківській області про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави штрафу в розмірі 680,00 грн.

07.12.2023 державним виконавцем у зазначеному виконавчому провадженні було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.

14.12.2023 державним виконавцем, винесено постанову про арешт коштів боржника.

21.10.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до Київського ВДВС із заявою (вх.№ 17145) про визначення поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій, на яку листом № 132334 від 21.10.2024 р. було повідомлено про неможливість винести відповідну постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій у виконавчому провадженні № 76275653, оскільки в рамках виконавчого провадження №60850075 вже винесена постанова старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

Згідно розпоряджень від 27.06.2024, 24.10.2024, 28.10.2024, 29.10.2024, 30.10.2024 державним виконавцем перераховано стягнуті з боржника грошові кошти в розмірі 680,00 грн. на рахунок стягувача; 68,00 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадження.

30.10.2024 державним виконавцем Київського ВДВС Лаптіковою Д.О. винесено постанови про: зняття арешту з коштів боржника, про зняття майна з розшуку та про закінчення виконавчого провадження.

Позивач, не погоджуючись з тим, що під час здійснення виконавчого провадження ВП №73520150 державним виконавцем не вжито дій з його передачі до Шевченківського ВДВС, як до органу, яким відкрито перше виконавче провадження, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом № 1404 визначена підстава передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби. При цьому, норма, що містить у частині 3 ст. 25 Закону № 1404 не є імперативною для державних виконавців та не встановлює обов`язку для них щодо такої передачі. Отже, лише в разі прийняття рішення державним виконавцем про передачу виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби де відкрито перше виконавче провадження такий державний виконавець керується порядком його передачі, визначеним Міністерством юстиції України в Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 02.04.2012 р. зі змінами та доповненнями. Застосуванню органом державної виконавчої служби чи державним виконавцем приписів абзаців 1, 6 п. 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 має передувати реалізація права на передачу виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016, № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року(далі по тексту Закон № 1404) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Спірні правовідносини склались з приводу процедури здійснення провадження органом державної виконавчої служби, а відтак при розв`язанні спору слід виходити з положень Закону України Про виконавче провадження (далі по тексту Закон № 1404), згідно з ст. 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, серед іншого, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 5 цієї ж статті Закону встановлено, що за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову.

Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно -правовими актами.

За приписами ч.ч. 3 та 4 статті 25 Закону № 1404 у разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.

Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Отже, Законом № 1404 визначена підстава передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби. При цьому, норма, що містить у частині 3 ст. 25 Закону № 1404 не є імперативною для державних виконавців та не встановлює обов`язку для них щодо такої передачі.

Судова колегія зазначає, що лише в разі прийняття рішення державним виконавцем про передачу виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби де відкрито перше виконавче провадження такий державний виконавець керується порядком його передачі, визначеним Міністерством юстиції України в Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 02.04.2012 р. зі змінами та доповненнями.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосуванню органом державної виконавчої служби чи державним виконавцем приписів абзаців 1, 6 п. 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 має передувати реалізація права на передачу виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби.

Крім того, згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до законів № 1403-VIII та №1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Отже, як встановлено судом, положення Закону № 1404-VIII не зобов`язують державного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні з тієї підстави, що інший державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.

Водночас, як вже зазначено вище, частина п`ята статті 5 Закону № 1404 допускає передачу виконавчого документа від одного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби за заявою стягувача.

Окрім того, за змістом положень законодавства, яким визначено порядок здійснення виконавчого провадження, будь-яка передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється лише за згодою стягувача.

Як встановлено судовим розглядом, посилання позивача про передання державним виконавцем Київського ВДВС Романом В.В виконавчого провадження № 60850075 на підставі виконавчого листа № 640/1830/19, виданого 11.11.2019 р. Київським райсудом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області 1042372, 74 грн. до Шевченківського ВДВС та посилання Подвезька А.В. на те, що таке виконавче провадження першим відкрито не підтверджується добутими судом доказами під час розгляду справи, оскільки виконавче провадження № 60850075 було відкрито постановою від 11.12.2019 року державним виконавцем саме Київського ВДВС Романом В.В.

Таким чином, Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Східного міжрегіонального Міністерства юстиції не є органом, яким відкрито перше виконавче провадження відносно позивача.

Крім того, як встановлено судовим розглядом, матеріали зведеного виконавчого провадження №73551784 містять постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи боржника у банку для здійснення видаткових операцій №60850075 від 02.02.2024, винесену старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ, яка зареєстрована 02.02.2024 за вх. №2210.

Так, відповідно до абз. 2-3 підпункту 1 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження», у разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках фізичної особи - боржника в одному банку або на поточних рахунках у різних банках, для здійснення видаткових операцій має бути визначений лише один поточний рахунок фізичної особи - боржника в одному банку.

У разі наявності декількох виконавчих проваджень стосовно однієї фізичної особи - боржника для усіх виконавчих проваджень визначається один поточний рахунок для здійснення видаткових операцій. Кількість виконавчих проваджень не впливає на розмір суми, яка не підлягає зверненню стягнення і на яку фізична особа боржник може здійснювати видаткові операції.

Абзацом 6 п.п. 1 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що державний, приватний виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання відповідної заяви фізичної особи - боржника виносить постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після винесення постанови: надає/надсилає відповідну постанову банку (обслуговуючому банку);

перевіряє наявність інших виконавчих проваджень, відкритих стосовно фізичної особи - боржника, та, у разі якщо стосовно фізичної особи - боржника відкриті інші виконавчі провадження, одночасно надає/надсилає відповідну постанову до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю, які здійснюють примусове виконання у таких виконавчих провадженнях. У такому разі поточний рахунок, зазначений у відповідній постанові, вважається визначеним для здійснення видаткових операцій і в межах таких виконавчих проваджень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач, ОСОБА_1 , вже скористався правом на визначення такого поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій і винесення такої постанови повторно державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби СМУ МЮ суперечило би вимогам Закону № 1404, та не призводить до «унеможливлювання використання ним належних йому коштів».

Окрім того, як встановлено в ході судового розгляду справи виконавче провадження №73520150 закінчено у зв`язку із фактичним виконанням про що 30.10.2024 державним виконавцем Київського ВДВС Лаптіковою Д.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Належних та допустимих, достатніх та достовірних у розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, прийнятих в рамках виконавчого провадження №73520150 в судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, сторонами не надано, а отже є законними, а відтак питання передачі вказаного виконавчого провадження до іншого органу не матиме юридичного значення у зв`язку із повним виконанням постанови ЕАТ № 8004508 від 24 жовтня 2023, виданої ДПП УПП в Харківській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 680,00 грн., в цілому.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача щодо не виконання державним виконавцем вимог абзаців 1, 6 п. 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 02.04.2012 р. через не вжиття ним заходів з передачі виконавчого провадження №73520150 спростовані відповідачем, не підтверджені в ході судового розгляду, тому є помилковими, а відтак вимоги про визнання бездіяльності протиправною є такими, що не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Колегія суддів зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги щодо необхідності врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі №352/1777/16, з огляду на відмінність правовідносин, яким надавалась оцінка Верховним Судом (виконавчі дії щодо виконання судових рішень у межах зведеного виконавчого провадження) та тим, що підлягають дослідженню у даній справі.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 по справі №520/31559/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич