Постанова

від 15.01.2025 по справі 380/22558/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22558/24 пров. № А/857/30547/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову (головуючий суддя Брильовський Р.М., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову йому у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом від 01 жовтня 2024 року №20.

- зобов`язати прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та його відділам, в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів ОСОБА_1 до навчального центру та/або військової частини з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі. Заява мотивована тим, що не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення дій по мобілізації та як наслідок, зміниться статус позивача з військовозобов`язаного на військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, в також виконання рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить ухвалу суду скасувати, та постановити нове рішення яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що він, ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомив, що є особою, яка на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закон; України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

На підставі викладеного, просив розглянути його заяву та оформити йому у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

29.10.2024 він одержав повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 3/10838 від 17.10.2024, яким повідомлено, що комісією розглянуто його заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 01 жовтня 2024 №20 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомило, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Причини відмови: відсутній повний перелік документів згідно абзацу 13 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

З вищевказаним рішенням комісії позивач не погоджується та у зв`язку із чим звернувся до суду із позовною заявою.

При цьому звертає увагу, що у повідомленні відповідача зазначено, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Окрім того, йому було надіслано повістку № 1248 про належить з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) для уточнення облікових даних та проходження ВЛК 11.11.2024 о 10:00 год.

Військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку і бажає скористатись цим правом, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації. За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується в тому числі виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим.

Тобто, у разі винесення такого наказу щодо ОСОБА_1 , останній набуде статусу військовослужбовця і будь-яке рішення за поданою позовною заявою не поновить його право на відстрочку, оскільки він вже перебуватиме на військовій службі і його звільнення з неї буде врегульовано іншими нормами законодавства.

В ухвалі Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 по справі №380/22558/24 суд вважав, що твердження про подальшу мобілізацію позивача базуються виключено на припущеннях, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних інакших процесуальних документів та мають суб`єктивний характер.

Більше того, суд не погодився із твердженнями заявника про незворотність правових наслідків, бо положеннями статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби.

Крім того, суд зазначив, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Однак, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-3 3/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

Висновки суду про те, що «твердження представника позивача про подальшу мобілізацію позивача базуються виключено на припущеннях, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних інакших процесуальних документів», є хибними, оскільки поряд із Повідомленням за № 3/10838 від 17.10.2024, ІНФОРМАЦІЯ_4 направив позивачеві повістку № 1248 про те, що йому належить з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) для уточнення облікових даних та проходження ВЛК 11.11.2024 о 10:00 год., що є складовими елементами безпосереднього призову резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що зазначено Львівським окружним адміністративним судом у оскаржуваній ухвалі від 06.11.2024.

Також апелянт не погоджується із зазначеними висновками суду про те, що «суд не погоджується із твердженнями заявника про незворотність таких наслідків, адже положеннями статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби.

З аналізу норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини випливає, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації в особливий період набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.

Вважає, що реальним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та його відділам, в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за його позовом

Забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, а є необхідним заходом для запобігання негативних наслідків для позивача до ухвалення судового рішення у цій справі, які можуть в подальшому унеможливити виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням КАС України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, відповідно до частини 1-2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

З огляду на це, суд вірно вважав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Отже, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При цьому, посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №640/15534/22.

Також правильним є твердження, що сама лише незгода з рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Твердження представника позивача мають суб`єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до пункту 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:

оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (об`єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

прибуття резервістів та військовозобов`язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;

перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;

документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;

відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

Згідно з пунктами 81, 82, 88, 89 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють резервістів та військовозобов`язаних - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи); командиром військової частини, керівником розвідувального органу або визначеним ним керівником відповідного підрозділу розвідувального органу, Головою СБУ, його заступниками чи керівником підрозділу, органу, закладу, установи СБУ - в день призову та зарахування до списків військової частини (підрозділу, органу, закладу, установи СБУ).

На основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

У разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

З огляду на це, суд правильно вважав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

У свою чергу документальне оформлення призову включає в себе, зокрема, прийняття наказу про призов військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відтак, суд підставно зауважив, що твердження позивача про подальшу його мобілізацію базуються виключно на припущеннях, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних інакших процесуальних документів.

Крім того, суд першої інстанції правильно вважав, що рішення, бездіяльність чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів взаємовідносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Більше того, якщо навіть допустити припущення позивача щодо його призову на військову службу, то суд першої інстанції вірно зауважив, що захист прав позивача, за наявності встановлених законом обставин можливий, згідно положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби.

Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала відповідає нормам процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову по справі №380/22558/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 22.01.25