Постанова

від 22.01.2025 по справі 300/9043/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9043/23 пров. № А/857/14491/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, прийняте суддею Главач І.А. у м.Івано-Франківськ, в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі №300/9043/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Матсервіс Трейд» до Івано-Франківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Матсервіс Трейд» (далі позивач) звернулось до суду з позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (далі відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати картки відмови №UA206080/2023/000125 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000154/2 від 26.10.2023. Просило стягнути з відповідача сплачений судовий збір в сумі 5368,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості №UA206000/2023/000154/2 від 26.10.2023. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації Івано-Франківської митниці Державної митної служби України №UA206080/2023/000125. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь ТОВ «Матсервіс Трейд» сплачений судовий збір в розмірі 5 368 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, неповного з`ясування обставин справи і підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом не досліджено та не надано оцінки зовнішньоекономічному договору (контракту) купівлі - продажу товарів №001 від 04.10.2023. Зокрема, відповідно до п.1 предметом Договору являється покупка автомобілів на загальну суму 2000000 Чеських крон. Також п.1.1 Договору передбачено, що ціна, модель, марка, дата виробництва, сума та інші характеристики вказані в рахунку-фактурі (інвойсі), що є невід`ємною частиною цього Договору. З даного приводу в позиції постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 13.03.2017р., зазначено: «платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури (інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару». Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Також судом взято за основу рахунок-фактура №20230145 від 18.09.2023р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 19.10.2023р. та № UG740495 від 18.08.2016р., документи, що посвідчують покупку автомобіля на аукціоні, які складені на чеській мові і які не перекладені. Вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є занадто завищеним та не співмірним із складністю і характером даної справи.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.3 ч.1статті 311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до вимог ч. 1, 2ст. 308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Судом встановлено, що 18.09.2023 ТОВ «Матсервіс Трейд» придбав на аукціоні у нерезидента легковий автомобіль марки «OPEL», модель ANTARA, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 , календарний рік виготовлення 2015 (згідно договору №001 від 04.10.2019, умови доставки FCA VJPRTY INCOTERMS-2010). Вартість автомобіля згідно виданої фактури №20230145 становить 47300 CZK. Спосіб оплати: банківський переказ. Транспортний засіб після повної аварії.

Оплата за вказаний товар проведена згідно із платіжним дорученням в іноземній валюті від 20.10.2023.

З метою митного оформлення транспортного засобу, ввезеного в Україну на підставі вказаного вище рахунку фактури, 25.10.2023 позивачем подано до митного органу електронну митну декларацію №23UA206080006173U7 на товар автомобіль легковий, бувший у використанні, марки «OPEL», модель ANTARA, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 , календарний рік виготовлення 2015.

Декларантом визначена митна вартість товару за основним методом ціною контракту у розмірі 47300,00 CZK по курсу 1,5792 грн, що склала 178055,10 грн, як складову митної вартості заявлено транспортні витрати в розмірі 300 EUR по курсу 38,91 грн, що склало 11672,73 грн, всього митна вартість становила 86368,89 грн відповідно до графи 12 ЕМД.

На підтвердження обґрунтованості заявленої в митній декларації №23UA206080006173U7 митної вартості автомобіля та обраного методу її визначення, одночасно з митною декларацією декларантом було подано наступний перелік документів: рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №20230145 від 18.09.2023, декларація про проходження товару (Declaration ofomin) №20230145 від 18.09.2023, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу№ НОМЕР_1 від 19.10.2023, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 18.08.2016, банківський платіжний документ, шо стосується товару №109 від 25.10.2023, документ, що підтверджує вартість перевезення товару Б/Н від 23.10.2023, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №191 від 25.10.2023, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №001 від 04.10.2019, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 24.07.2020, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №2 від 19.12.2020, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №3 від 26.11.2021, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №4 від 02.05.2023, інші некласифіковані документи №23.10.2023-40 від 23.10.2023, інші некласифіковані документи акт фізичного огляду від 23.10.2023, інші некласифіковані документи АУКЦІОН від 23.10.2023, інші некласифіковані документи РІК від 23.10.2023, копія митної декларації країни відправлення №23PL401010E0029160 від 21.10.2023, митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №23UA206080006173U7 від 21.10.2023.

Митним органом за результатами аналізу поданої декларантом позивача до митного оформлення МД та долучених документів, 26.10.2023 прийнято рішення №UA206000/2023/000154/2 про коригування митної вартості товарів, якою визначено митну вартість товару за резервним методом у розмірі 148137,9707 CZK, що дорівнює 6000 євро (замість 47300,00 CZK, по курсу 1,5792 грн), що склало 17 8055,10 грн, як складову митної вартості заявлено транспортні витрати в розмірі 300 EUR по 38,91 грн, що склало 11672,73 грн, всього митна вартість становила 86368,89 грн відповідно до графи 12 ЕМД.

Так, у рішенні про коригування митної вартості митний орган вказав, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються у зв`язку з невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів, митне оформлення яких здійснено. Крім того під час форматологічного контролю встановлено, що у наданих декларантом документах, містяться розбіжності, а саме у платіжному документі немає посилання на фактуру, за допомогою якого можливо однозначно віднести зазначений документ до цієї конкретної зовнішньоекономічної операції; також у митній декларації країни відправлення та у МД, яка стосується даного оформлення, є розбіжність щодо року виготовлення. Перевірка поданих до митного оформлення документів, в тому числі для підтвердження митної вартості товарів, здійснювалась візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками та в інші способи, передбачені МКУ). Згідно п. 5 ст. 54 МКУ митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для визначення митної вартості. Згідно п. 2 ст. 52 МКУ декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Так, з огляду на вищевикладене, існує обґрунтований сумнів достовірності задекларованої митної вартості. Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана. Документи не надано. Враховуючи вищезазначене, неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Відповідно до п. 1 ст. 64 МКУ у разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-53 МКУ, митна вартість буде визначена за резервним методом згідно ст. 64 МКУ. Джерелом числового значення митної вартості є МД від 18.08.2023 №206020/2023/14706, за якою оформлено: легковий автомобіль марка OPEL, модель ANTARA, ідентифікаційний номер кузова транспортного засобу НОМЕР_4 , номер двигуна немає даних, календарний рік випуску 2015 р., модельний рік випуску 2015 р., тип двигуна дизель, загальна кількість місць 5, призначення пасажирський, робочий, об`єм двигуна 2231 куб.см, потужність двигуна 120 KW, колісна формула 4*4, бувший у використанні, виробник OPEL, країна виробництва DE. Визначена вартість: 148137,9707 CZK, що дорівнює 6000 Євро.

Також, Івано-Франківською митницею винесено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206080/2023/000083, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з причин зазначених у рішенні про коригування митної вартості товарів.

Не погоджуючись з рішенням відповідача позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що згідно оскаржуваного рішення митна вартість придбаного автомобіля «OPEL» ANTARA порівнювалась з ідентичними та подібними транспортними засобами. Так джерелом інформації для коригування та визначення митної вартості слугувала митна декларація від 18.08.2023 №UA206020/2023/14706 взята з бази митного органу, в той же час, другий, третій методи визначення митної вартості товарів (стаття 59-63 МК України) не застосовані, у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні товари (статті 59, 60 МК України), що є суперечливими та нелогічними між собою обставинами та свідчить про можливість застосування таких методів для визначення митної вартості, проте митним органом безпідставно визначено митну вартість товару за резервним методом. Суд вважав, що відповідачем не обґрунтовано митну вартість, яка визначена ним у розмірі 6 000 Євро. Крім того, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. У свою чергу, декларант позивача надав наявні у нього документи, що підтверджують митну вартість товару, підстави його придбання, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Суд вважав, що використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно, їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо не підтвердження обставин відчуження позивачу продавцем товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

В розумінні пунктів 23 та 24 частини 1статті 4 МК Українимитне оформлення виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цьогоКодексу, законівта інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно достатті 246 МК Україниметою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1статті 257 МК Українидекларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно достатті 248 МК Українимитне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.

Відповідно до частини першої статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант зобов`язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до частин першої четвертою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено,- банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Відповідно до частини 5статті 53 Митного кодексу Українизабороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом, відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю (частина п`ята статті 54 МК).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості частина шоста статті 54 МК України.

Відповідно достатті 57 МК Українивизначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей59і60 МК Україниза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно достатті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно достатті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановленихстаттею 64 цього Кодексу.

Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 58 МК Україниціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відтак, в силу приписівстатті 55 МК Україниконтролюючий орган має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом, за відповідних умов, зокрема, якщо ним у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що контролюючі органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Наявність у відповідача обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченістаттею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року (справа №815/6827/17), а відповідно до ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2ст. 2 КАС Україникритеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідностатті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3ст. 90 КАС України).

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару легковий автомобіль марки «OPEL», модель ANTARA, номер кузова НОМЕР_5 , календарний та модельний рік виготовлення - 2015, тип двигуна дизельний, об`єм двигуна 2231 см3 за ціною 47 300 CZK та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Згідно доводів скаржника, подані до митного контролю та оформлення документи містили розбіжності, а також у митниці наявна інформація про більшу митну вартість ідентичних товарів, у зв`язку із чим від декларанта були витребувані додаткові документи та, оскільки декларантом не подано витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, тому митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці, на рівні 6 000 Євро.

Так, в митній декларації країни відправлення від 21.10.2023 №23PL401010Е0029160 зазначено, що рік виготовлення автомобіль марки «OPEL» модель ANTARA, номер VIN - НОМЕР_5 є 2016 рік. Проте, в митній декларації №23UA206080006173U7 від 25.10.2023, яка подана до відділу митного оформлення м/п «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці зазначено, що автомобіль марки «OPEL», модель ANTARA, номер VIN - НОМЕР_5 являється 2015 року випуску.

Конкретизація переліку документів, які повинен надати платника податків пов`язується із вимогами до суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішень (вчинення дій) діяти обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (п.2 ч.2ст.2 КАС України), а також забезпечити право особи на участь в процесі прийнятті рішення (п.9 ч.2ст.2 КАС України).

В даному контексті слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, висловив правову позицію, згідно з якою декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Судовим розглядом встановлено, що позивач під час здійснення митного контролю надав усі документи, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростував зміст рахунку-фактури №20230145 від 18.09.2023, у тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів Чехії інформації про не відчуження позивачу автомобіля продавцем чи несплати зазначеної суми коштів за вказаний автомобіль.

Надана позивачем митна декларація країни експорту № 23PL401010Е0029160 від 21.10.2023, підтверджує факт проходження товару митного оформлення в країні відправлення, факт перевезення імпортованого товару по території Польщі до України, але не може слугувати підтвердженням ціни у країні експорту, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність покликання відповідача на те, що під час форматологічного контролю встановлено, що у наданих декларантом документах, містяться розбіжності, а саме у платіжному документі немає посилання на фактуру, за допомогою якого можливо однозначно віднести зазначений документ до цієї конкретної зовнішньоекономічної операції, оскільки в платіжній інструкції в іноземній валюті від 25.10.2023 № 041001 (на суму 4730,00 CZK) є посилання на зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 001 від 04.10.2023, відомості про бенефіціара, рахунок в установі Czechia, тобто такий документ дає можливість ідентифікувати товар, який ввозиться на митну територію України.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що коригування митної вартості імпортованого транспортного засобу відповідачем проведено без врахування документів, що стосуються оціненого товару, які в свою чергу підтверджують вартість товару, містять реквізити, необхідні для ідентифікації.

Щодо покликання скаржника на те, що документи, що посвідчують покупку автомобіля на аукціоні, складені на чеській мові, без перекладу на українську мову то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 245 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов`язку подання документів саме українською мовою.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дана стаття надає право митному органу вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, однак тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Відповідачем, як суду першої, так і апеляційної інстанції, не надано суду доказів пред`явлення позивачу вимоги, про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного ним автомобіля, перекладених українською мовою.

Разом з тим, матеріали справи містять переклад на українську мову рахунок фактури, в якому вартість вказана в розмірі 4730,00 CZR (чеських крон).

Суд першої інстанції вірно вказав, що вказані покликання відповідача не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо покликання відповідача в оспореному рішенні на те, що заявлена митна вартість товару нижча від подібних і аналогічних товарів, то колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом, подані позивачем до митного оформлення документи щодо ціни товару не містили розбіжностей, оскільки рахунку-фактури №20230145 від 18.09.2023 встановлено, що вартість придбання транспортного засобу становить 47 300 CZK.

На підтвердження заявленої митної вартості та фактичної сплати позивачем на користь контрагента коштів, надано квитанцію про банківський переказ коштів №109 від 25.10.2023 коштів в розмірі 47 300 CZK, шо підтверджують факт переказу позивачем коштів.

Придбання транспортного засобу за ціною 47 300 CZKз аукціону, також підтверджується відомостями з сайту Total Car (www.totalcar.cz).

Таким чином, подані до митного оформлення документи підтверджують ціну придбання товару, не містять розбіжностей, а також дають можливість повністю ідентифікувати товар, за придбання якого були сплачені відповідні кошти.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідач не навів даних щодо конкретної суми розбіжностей чи сумнівів. При цьому сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.

В процесі консультації митним органом не зазначено в чому полягала невідповідність заявленої митної вартості та необхідність подання додаткових документів.

Посилання відповідача на розбіжності у року випуску придбаного автомобіля у наданих документах та декларації країни відправлення, посилання на фактуру у платіжному документі не свідчить про удаваність правочину чи спростовує факт купівлі зазначеного транспортного засобу.

Таким чином, відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, декларант надав всі наявні у нього документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, тому не надання додаткових документів не породжує підстав для коригування заявленої вартості товару.

Відсутність визначених митницею додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Щодо того, що відповідач взяв до порівняння автомобіль «OPEL» ANTARA 2015 року виготовлення бувший у використанні, в той час як, при прийнятті рішення про коригування митної вартості товару, не взяв до уваги, що в автомобілі позивача наявні пошкодження аварійного характеру, а саме - пошкоджено капот, передній бампер, передня ліва фара, переднє ліве крило, лівий лонжерон, пошкоджено лфп, забруднено та затерто салон, наявні сліди корозії, то вказане впливає на різницю вартості автомобіля. Доказів того, що зазначені вище характеристики (аварійного) стану автомобіля придбаного позивачем, піддавалися аналізу та/або порівнянню, не подано, як суду першої, так апеляційної інстанції.

Наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, про що вірно вказав суд першої інстанції, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.

Відповідач, як суду першої, так і апеляційної інстанції не довів неможливість застосування ним попередніх п`яти методів визначення митної вартості товару. Так, в оскаржуваному рішенні, не зазначено підстави щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що в свою чергу не може вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не виконав обов`язку щодо наведення в оспореному рішенні порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Наявність лише посилання митного органу на митну декларацію від 18.08.2023 №UA206020/2023/14706, митна вартість якої була взята за основу для визначення спірної митної вартості без наведення пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо не може бути обгрунтованою підставою для коригування митної вартості.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.

Колегія суддів приймає до уваги, що відповідач у спірному рішенні лише вказав номер та дату митної декларації від 18.08.2023 №UA206020/2023/14706, на основі якої було здійснено коригування митної вартості.

Встановлені судом фактичні обставини дають підстави стверджувати, що позивачем разом з митною декларацією подано повний пакет документів, визначений частиною 2 статті 53 Митного кодексу, які підтверджують митну вартість товару.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, що дає підстави стверджувати пронеобґрунтованість коригування митної вартості.

Дослідивши документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, апеляційний суд вказує, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт порушення позивачем вимог митного законодавства при визначенні митної вартості товару.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає таке.

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положеннями статті 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України«Про адвокатуру та адвокатську діяльність»від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України«Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини»застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі«Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі«Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі«Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі«Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказане узгоджується з позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18, від 29 січня 2021 року у справі № 808/1436/18 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Судом встановлено, що на підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат у розмірі 5 000 грн надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової (правничої) допомоги №58 від 07.11.2023, акт виконаних робіт №1 до договору про надання правничої допомоги №58 від 07.11.23, платіжна інструкція №523 від 21.10.2023.

Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Колегія суддів зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

Судом підлягає врахуванню зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді.

Суд першої інстанції врахував зміст виконаних робіт (наданих послуг), предмет даного позову, а, відтак, дійшов правильного висновку, що витрати є співмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та відповідають складності і змістовності поданих процесуальних документів,

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями242,243,308,311,315,316,321,322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі №300/9043/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний