Ухвала

від 21.01.2025 по справі 560/1347/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

21 січня 2025 року

м. Київ

справа №560/1347/23

адміністративне провадження № К/990/281/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд"

на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року

у справі №560/1347/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд"

до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" звернулося до адміністративного суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради щодо внесення до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомостей про скасування сертифікату серії ЧВ №164170531809, виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради 22 лютого 2017 року;

- зобов`язати Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради внести до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомості про скасування сертифікату серії ЧВ №164170531809, виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради 22 лютого 2017 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року скасовано ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року закрито провадження у справі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" звернувся до суду із заявою про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 30000 грн та судового збору у розмірі 10736 грн за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Чернівецької міської ради.

Додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року, заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" про відшкодування судових витрат задоволено частково.

Ухвалено стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" 10736 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради.

Ухвалено стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" 02 січня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №560/1347/23, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 139 КАС України у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Перевіркою змісту підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) Судом встановлено, що скарга позивача містить посилання на норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду та скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судом зазначеної норми права, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес.

Разом з тим, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження.

В цілому мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу та судового збору, відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, та Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною четвертою та частиною п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 01 листопада 2021 року у справі №300/103/21, від 29 травня 2023 року у справі №580/1544/22, від 29 серпня 2023 року у справі №380/17304/22, від 01 квітня 2024 року у справі №826/7778/17.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі №560/1347/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

С.Г. Стеценко