Постанова

від 21.01.2025 по справі 192/1878/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1193/25 Справа № 192/1878/20 Суддя у 1-й інстанції - Тітова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Ауріс-Авто,

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

Третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю Ауріс-Авто на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021року, головуючий у суді першої інстанції Тітова О.О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді2020рокуТовариство зобмеженою відповідальністюАуріс-Авто-Товариство подало позов в суд проти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка незаявляла самостійнихвимог щодопредмету спору Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілії Вячеславівни з вимогами, згідно уточнень, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця та визнання права власності, припинення права власності та скасування запису про право власності.

Існування такихвимог Товариствопов`язувало із тим, що 21 квітня 2010року Товариство уклало з ОСОБА_1 . Договір оренди землі, відповідно до якого в оренду строком на 5 років було передано земельну ділянку площею 1,0га з кадастровим номером 12:250:815:00:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, що належить ОСОБА_1 . 13 липня 2015року укладено Додаткову угоду, якою строк дії договору продовжено на 10 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та визначено, що вона діє з дня її реєстрації. Згідно досягнутих зобов`язань після закінчення строку Договору позивач отримав переважне право на укладення договору оренди на новий строк. Протягом тривалого часу сторони сумлінно виконували взяті зобов`язання, однак, починаючи з 2018року ОСОБА_1 почала ухилятись від отримання орендної плати в рамках укладеного договору оренди. Позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з метою проведення розрахунків, однак на направлені листи ТОВ «Ауріс-Авто» відповіді від ОСОБА_1 не отримало.

З інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як стверджує позивач 05 жовтня 2020року, йому стало відомо про відчуження ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки ОСОБА_2 за Договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. за №1288 від 26 червня 2017року- Договором купівлі-продажу від 26 червня 2017року.

Позивач стверджував, що ОСОБА_1 будучи власником земельної ділянки, яку вона передала в користування Товариству, не мала права відчужувати її без попередження та надання пропозиції про її придбання ТОВ «Ауріс-Авто». Попередній договір оренди станом на момент розгляду справи діяв та не був розірваним, не визнавався недійсним та в інший спосіб не припинив своєї дії. Тому, із застосуванням аналогії закону та статті 362 ЦК України, заявник вважав, що саме Товариство має переважне перед іншими право на придбання орендованої земельної ділянки.

За таких обставин, позивач вимагав визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 26 червня 2017року, щодо земельної ділянки загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 12:250:815:00:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та перевести на ТОВ «Ауріс-Авто» права та обов`язки покупця по цьому договору купівлі-продажу; і визнати за Товариством право власності на цю земельну ділянку; припинити право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та визнати недійсним і скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21114300, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер 35874362 від 26 червня 2017року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Л.В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що без зміни цільового призначення спірної земельної ділянки ТОВ «Ауріс-Авто» не могло бути стороною (покупцем) оспорюваного договору купівлі-продажу укладеного 26 червня 2017року. Тобто, позивач не наділений суб`єктивним правом бути покупцем земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, враховуючи підприємницький характер діяльності ТОВ «Ауріс-Авто».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

27 серпня 2021 року позивач подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року.

В апеляційній скарзі Товариство висловило вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ТОВ «АурісАвто», як юридична особа, не було обмежено в момент виникнення спірних правовідносин в праві набути право власності на земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Також заявник наполягав на тому, що укладенням оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 порушила законні права позивача як належного орендаря за договором на переважне право отримати у власність орендовану земельну ділянку.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а також його представник ОСОБА_3 заперечили проти апеляційної скарги, заявляли що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Обґрунтовували відзив тим, що позивач не наділений суб`єктивним правом бути покупцем земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, враховуючи підприємницький характер діяльності ТОВ «Ауріс-Авто», а тому оспорюваний договір купівлі-продажу є законним та жодним чином не порушує прав позивача.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Ауріс-Авто» було залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Ауріс-Авто» було задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову ТОВ «Ауріс-Авто».

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду у новому складі апеляційного суду.

11 грудня 2024 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду, у зв`язку з відставкою головуючої судді, було прийнято до свого провадження дану цивільну справу та призначено її до розгляду в суді апеляційної інстанції на 12 годину 20 хвилин 21 січня 2025 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Земельна ділянка з кадастровим номером 12:150:815:00:01:081:0002, розташована на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, площею 1,0000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства-Спірна земельна ділянка належала на праві власності ОСОБА_1 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №077591 від 03 березня 2005року (том І а.с.16).

21 квітня 2010року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ауріс-Авто» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Ауріс-Авто» прийняло в строкове платне володіння та користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, загальною площею 1,0 га, з кадастровим номером 12:250:815:00:01:081:0002, зі строком дії договору - 5 календарних років-Договір оренди землі від 21 квітня 2010року (том І а.с.5-6).

За умовами Договору оренди землі від 21 квітня 2010року, зокрема, погоджено що ОСОБА_1 зобов`язалась протягом 3-х календарних днів письмово повідомити орендаря про передачу права власності на орендовану ділянку (її частину) третім особам, із зазначенням усіх їх реквізитів (підпункт «в» пункту 29 Договору).

Також обумовлено, що ТОВ «Ауріс-Авто» має право відповідно до чинного законодавства України у переважному порядку отримати у власність орендовану земельну ділянку (підпункт «з» пункту 30 Договору).

Договір оренди землі від 21 квітня 2010року зареєстрований у Солонянському відділі ДРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 грудня 2010року №041013202039 (том І а.с.6).

13 липня 2015року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ауріс-Авто» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, за умовами якої строк дії договору оренди продовжено на 10 календарних років з дня реєстрації угоди (том І а.с.7).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 листопада 2015року №47047940, право оренди Спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1га, за договором від 21 квітня 2010року зареєстровано 05 листопада 2015року на 10 років за ТОВ «Ауріс-Авто» (том І а.с.8).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09 червня 2017року щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002, власником якої є ОСОБА_1 , 05 листопада 2015року зареєстровано право оренди за ТОВ «Ауріс-Авто» на вказану Спірну земельну ділянку терміном на 10 років (том І а.с.37-38).

26 червня 2017року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,0000га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, Василівська сільська рада, кадастровий номер 1225081500:01:081:0002 що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. за реєстровим №1288, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв у власність вказану Спірну земельну ділянку (том І а.с.33 том ІІ а.с.60).

Відповідно до пункту 3 Договору купівлі-продажу від 26 червня 2017року, продаж земельної ділянки вчиняється за домовленістю сторін за ціною 34 800,00грн.

Згідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №226872844 від 05 жовтня 2020року, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1225081500:01:081:0002 зареєстровано за ОСОБА_2 26 червня 2017року, на підставі Договору купівлі-продажу №1288 від 26 червня 2017року та рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. про державну реєстрацію №35874362 від 26 червня 2017року (том І а.с.9).

Відповідно до листа відділу у Солонянському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22 червня 2021року, зокрема, земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Солонянської селищної ради (колишня Василівська сільська рада) Солонянського району Дніпропетровської області кадастровий номер 1225081500:01:081:0002 не відноситься до земель пайового фонду та не підпадає під дію мораторію на відчуження (том І а.с.180).

ТОВ «Ауріс-Авто» належним чином виконувало свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки від 21 квітня 2010року.

Згідно довідки ТОВ «Ауріс-Авто» №17/01-1 від 17 січня 2023року, за Договором оренди землі від 21 квітня 2010року здійснені такі виплати: в 2010 році на користь ОСОБА_1 було нараховано орендну плату в загальному розмірі 540,50грн, утримано 70,50грн податку на доходи фізичних осіб, що становить 15% від нарахованого доходу; 13 листопада 2010року виплачена орендна плата в загальному розмірі 470,00грн; в 2011 році нараховано орендну плату в розмірі 805,46грн, утримано 105,06грн податку, 19 серпня 2011року виплачена орендну плату в загальному розмірі 700,40грн; в 2012 році нараховано орендну плату в загальному розмірі 805,46грн, утримано 105,06грн податку, 27 березня 2012року виплачена орендну плату в загальному розмірі 700,40грн; в 2013році нараховано орендну плату в загальному розмірі 931,43грн, утримано 125,97грн податку, 11 вересня 2013року виплачена орендну плату в загальному розмірі 839,80грн; в 2014 році на користь ОСОБА_1 нараховано орендну плату в загальному розмірі 1381,15грн, утримано 180,15грн податку, 11 вересня 2014року виплачена орендна плата в загальному розмірі 1201,00грн; в 2015 році нараховано орендну плату в загальному розмірі 2049,43грн, утримано 334,43грн податку, 18 жовтня 2015року виплачена орендна плата в загальному розмірі 1 715,00грн; в 2016 році нараховано орендну плату в загальному розмірі 2246,60грн, утримано 366,60грн податку, 17 серпня 2016року та 26 серпня 2016року виплачена орендну плату в загальному розмірі 1880,00грн; в 2017 році нараховано орендну плату в загальному розмірі 2868,00грн, утримано 468,00грн, 05 грудня 2017року виплачена орендна плата в загальному розмірі 2400,00грн. (том ІІ а.с.149-150).

Вказані вище виплати орендної плати підтверджуються також копіями видаткових касових ордерів від 17 серпня 2016року на суму 1880,00 грн, від 26 серпня 2016року на суму 80,00грн та від 05 грудня 2017року на суму 2400,00грн про отримання ОСОБА_1 грошових коштів в якості орендної плати (том І а.с.10, 11).

Позивачем 03 грудня 2018року, 13 листопада 2019року та 09 грудня 2019року на адресу відповідачки направлялись листи-повідомлення про необхідність отримання орендної плати за Договором оренди землі від 21 квітня 2010року, які були отримані адресатом 13 грудня 2018року, 15 листопада 2019року та 20 грудня 2019року відповідно, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень (том І а.с.12-14).

За змістом наявної в матеріалах справи заяви від 20 лютого 2023року ОСОБА_1 визнавала обставини щодо належного виконання з боку ТОВ «Ауріс-Авто» протягом усього строку дії договору оренди взятих на себе обов`язків за Договором оренди землі від 21 квітня 2010року (том ІІ а.с.158).

Згідно копії платіжного доручення №146 від 16 березня 2021року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» внесені на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області №UA158201720355229002000017442 в ДКС України, м. Київ кошти в сумі 34 800,00грн з призначенням платежу - в рахунок грошової компенсації припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим №1225081500:01:081:0002 (том І а.с.127-128, том ІІ а.с.159).

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині що Товариство без зміни цільового призначення Спірної земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства, не могло бути стороною (покупцем) оспорюваного Договору купівлі-продажу від 26 червня 2017року. Як правову підставу для відмови в позові суд першої інстанції виснував, що позивач як підприємство не було наділене суб`єктивним правом бути покупцем земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а тому оспорюваний правочин є законним та жодним чином не порушує прав позивача.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як судом першої інстанції неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи та висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Положеннями статті 130 Земельного кодексу України-ЗК України (чинної на час укладення Договору купівлі-продажу від 26 червня 2017року) було встановлено обмеження щодо придбання юридичними особами України земель сільськогосподарського призначення із цільовим використанням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У даній справі предмет спору становила Спірна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 1225081500:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та перебувала в оренді Товариства, і не відносилась до земель пайового фонду і не підпадала під дію мораторію на відчуження (відповідь відділу у Солонянському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 86/115-21 від 22 червня 2021року).

Статтею 130 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Згідно із статті першої Закону України «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Тож за змістом наведених норм права, землі особистого селянського господарства не відносились до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Положеннями статті 91 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Інших обмежень щодо набуття права власності на земельні ділянки юридичними особами України, діючих на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство не мало.

Отже розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права ТОВ «АурісАвто», як юридична особа, не було обмежено в момент виникнення спірних правовідносин в праві набути право власності на земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 82 ЗК України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами /стаття 28 ЗК України/.

Тож, земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (які не є земельною часткою (паєм), можуть бути об`єктом відчуження та набуття їх у власність сільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, крім іноземних юридичних осіб та спільних підприємств.

Згідно до абзацом 3 та 4 статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За недоведеності заявлених фактів щодо неможливості Товариства як юридичної особи набувати у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, висновки суду не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, та суд обрав невірний спосіб тлумачення норм права, які не ґрунтуються актах наведеного чинного законодавства, і не включають відповідну практику.

Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не був наділений суб`єктивним правом бути покупцем земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).

Згідно до частини другої статті 777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Конституційний Суд України у пункті 3.5 Рішення у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), від 10 грудня 2009 року №31-рп/2009 зазначив, що у статті 777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

Чинне цивільне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об`єкта оренди, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положень статті 362 ЦК України, як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у справі спільної часткової власності.

Частиною першою статті 362 ЦК України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Отже, закріплене наведеною нормою правило покликане гарантувати права інших співвласників щодо переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Водночас, будучи наділеними правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілей щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник - відчужувач.

Частиною другою статті 362 ЦК України встановлено, що продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Тож, для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю продавець зобов`язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов`язково має бути визначена ціна, а інші умови продажу мають бути вказані, якщо вони визначаються продавцем, як істотні для укладення даного договору (наприклад, строки розрахунків, форма, у якій співвласник бажає укласти договір на інші умови, досягнення згоди з яких є необхідним для укладення договору).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, і протягом десяти днів - якщо предметом договору купівлі-продажу є рухоме майно. При цьому, «здійсненням переважного права» слід вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.

Якщо власник майна - наймодавець не повідомив наймача про свій намір продати майно, а уклав договір його купівлі-продажу з іншою, третьою особою (як покупцем), то таким чином фактом укладення такого договору порушується право наймача і, відповідно, він має право на захист свого права, в тому числі й у судовому порядку.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України).

Умовами задоволення позову наймача про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу майна, яке він наймає, є наступні обставини: наймач належним чином виконував свої обов`язки за договором найму; власник (наймодавець) продав майно іншій, третій особі, з порушенням переважного права наймача на купівлю цього майна; наймач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №201/10030/17 (провадження № 61-39220св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №909/337/19 (провадження № 12-35гс20) зазначила, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом.

Отже, належним способом захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.

Такі висновки відповідають також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 192/1876/20.

Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору застосовуючи положення наведених норм права відповідно до судової практики яка склалася зважаючи на те, що між ОСОБА_1 та Товариством був чинний Договір оренди землі від 21 квітня 2010року та орендодавець не надала доказів повідомлення орендаря про намір продати цю земельну ділянку; враховуючи також внесення позивачем на депозитний рахунок суду компенсації покупцю ОСОБА_2 вартості земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 26 червня 2017року у сумі 34 800,00 грн, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, переведення з ОСОБА_2 на ТОВ «Ауріс-Авто» прав та обов`язків покупця у Договорі купівлі-продажу від 26 червня 2017року щодо Спірної земельної ділянки, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим, з ТОВ «Ауріс-Авто» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню вартість земельної ділянки площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, за договором купівлі-продажу від 26 червня 2017року №1288, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розмірі 34 800,00грн, які згідно платіжного доручення №146 від 16 березня 2021року внесені ТОВ «Ауріс-Авто» на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області, шляхом перерахування 34800,00грн ТУ ДСА України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду ОСОБА_2 .

Позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 червня 2017року задоволенню не підлягає, адже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним. У результаті задоволення вказаної позовної вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить орендаря звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом.

Належним способом захисту переважного права орендаря на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (статті 392 ЦК України).

За змістом частини першої статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Оскільки ТОВ «Ауріс-Авто» набуває права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002 на підставі Договору купівлі-продажу від 26 червня 2017року, у зв`язку з переведенням прав та обов`язків покупця за цим договором, то підстави для додаткового визнання права власності за позивачем на вказану земельну ділянку відсутні.

Відповідно до статті 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Переведення прав та обов`язків покупця згідно договору купівлі-продажу від 26 червня 2017року земельної ділянки з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002 з ОСОБА_2 на ТОВ «Ауріс-Авто» фактично є наслідком припинення права власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, що, на думку колегії, є достатнім та ефективним способом захисту позивача.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002.

Частиною першою статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі №755/9555/18 міститься правовий висновок про те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018року у справі №915/127/18).

Відповідно до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній до 16 січня 2020року, унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020року, статтю 26 Закону №1952-IV викладено в новій редакції.

Так, відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020року до 26 липня 2022року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно з абзацом 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 26 липня 2022року, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення в цій справі, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону №1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі №1952-IV.

Враховуючи викладене, оскільки з 16 січня 2020року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021року у справі №278/3367/19-ц, від 20 квітня 2022року у справі №454/148/20, від 21 квітня 2022року у справі №380/715/19, від 06 липня 2022року у справі №754/12170/16-ц, від 27 липня 2022року у справі №447/2851/19.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги зміст позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21114300, внесеного приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер 35874362 від 26 червня 2017року.

Визнання недійсним запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21114300 є неналежним способом захисту.

На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача ОСОБА_2 та його представника в окремій заяві на необхідність здійснення повороту виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023року, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Однак, під час нового розгляду справи, апеляційний суд не здійснює жодної з визначених частиною другою статті 444 ЦПК України дій, а тому така заява відповідача ОСОБА_2 та його представника є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо тверджень відповідача ОСОБА_2 та його представника про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів вказує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що позивачу було відомо про укладення відповідачами спірного договору купівлі продажу земельної ділянки, а отже і відсутні будь-які обставини, які б вказували про те, що позивач був освідомлений про порушення своїх прав раніше ніж у жовтні 2020року, а тому звернення останнього до суду за захистом своїх порушених прав було здійснено у строк, передбачений положеннями ст. 362 ЦК України.

Такі посилання відповідача ґрунтуються на припущеннях.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.(частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги/заперечення підтверджують.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Водночас, відповідачами підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачі надав пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень. Відповідачі беззаперечно мали можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, надати пояснення та докази які вважали за необхідне, та саме відповідачі несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про часткове задоволення позову про переведення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на Товариство (код ЄДРПОУ 34656832) прав та обов`язків покупця у договорі купівлі-продажу, посвідченому 26 червня 2017року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1288 щодо земельної ділянки, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також стягнення з Товариства (код ЄДРПОУ 34656832) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вартості Спірної земельної ділянки у розмірі 34 800 (тридцять чотири тисячі вісімсот),00грн, які згідно платіжного доручення №146 від 16 березня 2021року внесені Товариством на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області, шляхом перерахування 34800,00грн Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду ОСОБА_2 .

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у вигляді сплаченого ТОВ «Ауріс-Авто» судового збору при поданні позовної заяви (2270,00 грн) і апеляційної скарги (3405,00 грн), заяви про забезпечення позову (1135,00 грн), а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500,00 грн, тобто по 7155,00 грн., з кожного (том І а.с.80 , 83-94, 159 том ІІ а.с.225).

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ауріс-Авто задовольнити частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ауріс-Авто до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця та визнання права власності, припинення права власності та скасування запису про право власності задовольнити частково.

Перевести з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) права та обов`язки покупця у договорі купівлі-продажу, посвідченому 26 червня 2017року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1288 щодо земельної ділянки, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вартість земельної ділянки площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0002, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, за договором купівлі-продажу, посвідченим 26 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1288, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розмірі 34 800 (тридцять чотири тисячі вісімсот),00грн, які згідно платіжного доручення №146 від 16 березня 2021року внесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області, шляхом перерахування 34800,00грн Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) судові витрати у розмірі по 7155 (сім тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 00 коп., з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 січня 2025року.

Судді: