Рішення

від 21.01.2025 по справі 505/4265/24

КОТОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОТОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/4265/24

Провадження № 2/505/1642/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року місто Подільськ

Котовський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участі секретаря судового засідання Антонюк Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Котовського міськрайонного суду Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання права на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи

Позиція позивача

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Котовського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на гараж площею 26,7 кв. м, що знаходиться у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач посилається на наявність рішенням виконавчого комітету Котовської міської Ради народних депутатів № 280 від 29.06.1995, відповідно до якого позивачу для будівництва гаража виділено земельну ділянку у дворі житлового будинку «а» по АДРЕСА_2 площею 24 кв. м.

Зазначає, що відділом архітектури та містобудівництва виконкому Котовської міської ради на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво гаражу за вказаною адресою.

Вказує, що згідно технічного паспорту на гараж виготовленого 12 грудня 2012 року КП «Котовське МРБТІ та РОН» власником гаража по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

Позивач посилається на те, що згідно технічного паспорту розмір гаража складає 26,7 кв.м. та згідно з повідомленням Котовського бюро технічної інвентаризації гараж по АДРЕСА_1 самовільно побудовано із збільшенням розмірів, зі встановленої площі 24 кв. м. до 26,7 кв. м.

Зазначає, що вказані обставини не дають позивачу можливості зареєструвати право приватної власності на збудований гараж, що в свою чергу позбавляє її права користуватись і розпоряджатись належною їй нерухомістю.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на ч. 1 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на нову річ, яка виготовлена створена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, на ч. 2 ст. 331 ЦК України, згідно якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та ст.392 ЦК України, в якій зазначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позиція відповідача

Відповідачем у справі подано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, заяви по суті справи суду не подано (відсутні відомості щодо визнання чи заперечення позовних вимог).

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

06.11.2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, судове засідання у підготовчому судовому провадженні призначено на 05.12.2024.

В судове засідання 05.12.2024 відповідач та позивач, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не з`явились. Представник позивача, адвокат Дворецький О.Р., який з`явився у судове засідання, клопотав про відкладення підготовчого судового засідання, у зв`язку із відсутністю доказів вручення відповідачу у справі примірника позовної заяви із додатними документами. Судове засідання щодо розгляду справи у підготовчому провадженні відкладено до 23.12.2024.

12.12.2024 до суду позивачем подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

23.12.2024 позивач, відповідач та представник відповідача, повідомлені про дату, час та місце судового засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили.

23.12.2024 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.01.2025.

30.12.2024 відповідачем подано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Позивач та представник позивача 21.01.2025, повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились, про причину неявки не повідомили.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

На підставі доказів, наданих позивачем, встановлені наступні фактичні обставини

Позивачу ОСОБА_1 виконавчим комітетом Котовської міської Ради народних депутатів № 280 від 29.06.1995 виділено земельну ділянку розміром 4 м на 6 м (площею 24 кв.м.) для будівництва гаража за адресою АДРЕСА_3 , відповідно до виписки з рішення (а.с. 7).

Відділом архітектури містобудування виконавчого комітету Котовського міської Ради народних депутатів у 1995 році позивачу надано дозвіл на будівництво гаражу розміром 4 м. на 6 м. у дворі житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до зазначеного дозволу, до початку виконання робіт зі зведення стін, позивач зобов`язаний був викликати представника проектно-виробничого планувального бюро для контролю за виробництвом у відповідності до виданого дозволу (а.с. 8).

Відповідно до технічного паспорта на гараж, за адресою АДРЕСА_3 , який виготовлений Котовським МРБТІ та РОН станом на 12.12.2008, розмір гаражу по зовнішнім контуру становить 4,41 м на 6,05 м, площа основи становить 26,70 м. кв., висота будівлі 5,51 м (а.с.3-6).

Виконавчому комітету Котовської міської Ради Комунальним підприємством «Котовське міське бюро технічної інвентаризації» надіслано повідомлення про факт збільшення розмірів гаражу ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 .

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин у цій справі полягає забезпеченні законності будівництва, захисті прав власності та дотримання будівельних і земельних норм права.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Норми ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно із частиною першою ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Судом встановлено, що позивач здійснила будівництво гаражу за адресою: АДРЕСА_2 , на 12.12.2008, розмір гаражу по зовнішнім контуру становить 4,41 м на 6,05 м, площа основи становить 26,70 м. кв., висота будівлі 5,51 м, перевищивши розміри та площі виділеної земельної ділянки, згідно рішення № 280 від 29.06.1995 Котовської міської Ради народних депутатів - 4 м на 6 м, площею 24 кв.м. При цьому позивачем не надано відомості про земельну ділянки, її кадастровий номер, на якій розташований гараж.

Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За положеннями частини сьомої ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визнанням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова є неможливою.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, (ч. 4 ст. 376, ст.391 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 6-1721цс16.

Відповідно до частини першої ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ст. 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Аналіз поданих доказів свідчать про те, що новостворене нерухоме майно - гараж є самочинним будівництвом, яке здійснювалося позивачем, в частині перевищення розмірів та площі земельної ділянки. Між тим, набуття права власності на самочинне будівництво за рішенням суду можливе лише за умови відведення особі, яка здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки забудовнику власником або користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Крім того, суд звертає увагу, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17)

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої ст. 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій ст. 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 ст. 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Важливим є принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34))

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку ч. 3 або ч. 5 ст. 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Отже, застосування положень ч. 3 або ч. 5 ст. 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Відповідно до ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як зазначав суд вище, матеріали справи не містять даних про відведення земельної ділянки позивачу в розмірах, які відповідають фактично зайнятій гаражем площі. У матеріалах справи відсутня дозвільна документація на будівництво цього об`єкту нерухомого майна у фактично зведених розмірах та конфігурації розташування на земельній ділянці зведеного об`єкту.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на новостворене самочинне майно, є необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладене, судові витрати щодо сплати судового збору необхідно покласти на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на гараж площею 26,7 кв. м, що знаходиться у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повне рішення суду виготовлене 21 січня 2025 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2

Відповідач: Подільська міська рада Подільського району Одеської області, ЄДРПОУ 33909986, місцезнаходження юридичної особи: Одеська область, м. Подільськ, просп. Шевченка, 2

Суддя

Котовського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ