Рішення

від 10.01.2025 по справі 357/7729/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7729/24

Провадження № 2/357/841/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Нізовій А. Р.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Старовойт С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 6 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» про припинення права спільної часткової власності та виділення в натурі частки земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

В травні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_4 , третя особа: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна», в якому просила: припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом поділу її в натурі; виділити в натурі у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,0757 га, що позначена як ділянка 1 по схемі поділу земельної ділянки, розробленої приватним підприємством «Землевпорядковий центр АО» та сертифікованим інженером-землеевпорядником ОСОБА_5 із земельної ділянки загальною площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що її батько, ОСОБА_6 , був власником земельної ділянки площею 3,4174 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Київська область, Білоцерківський район, Озернянська сільська рада, кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, яку успадкував від нашої матері ОСОБА_7 посвідченої державним актом на земельну ділянку серії ЯА №258068. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказану земельну ділянку. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-75, бланк НСР 997151, ОСОБА_3 стала власницею 4/5 часток земельної ділянки. Відповідно до договору дарування частини земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 07 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-82, бланк НСР 997158 позивач стала власницею 1/10 частки земельної ділянки. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-77, бланк НСР 997153, відповідач, ОСОБА_4 , став власником 1/10 частки земельної ділянки. Таким чином позивач та відповідач є власниками всієї Земельної ділянки. Позивач має у власності 9/10, а відповідач 1/10 частки Земельної ділянки. Позивач зазначає, що між нею та відповідачем існують суперечки з приводу користування земельною ділянкою. Вона неодноразово зверталась до відповідача усно з проханням у добровільному порядку розділити в натурі спільну земельну ділянку, шляхом підписання схеми поділу та укладення договору про поділ часток спірної земельної ділянки в натурі в нотаріальному порядку, однак відповідач згоди на такий розподіл не надає, до нотаріуса не бажає з`являтись. 14 лютого 2024 року позивач звернулася до відповідача письмово з пропозицією укласти договір про поділ земельної ділянки в нотаріальному порядку. Листом від 19 лютого 2024 року відповідач повідомив позивача про те, що оскільки вона являється ініціатором поділу земельної ділянки, то просить надати йому її пропозицію з планом поділу. В подальшому землевпорядна організація виготовила на прохання позивача схему поділу спірної земельної ділянки та 19 квітня 2024 року вона звернулась до відповідача з листом-проханням підписати схему поділу земельної ділянки та повторно з проханням укласти договір про поділ часток спірної земельної ділянки, однак відповідач відповіді на цей лист не надав, в телефонному порядку повідомив, що підписувати нічого не буде, оскільки не бажає укладати договір про поділ земельної ділянки, його і так все влаштовує, вважає, що позивач повинна віддати йому борг, а саме 15 тис. грн, які стягнуті з нього на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №357/13574/19 від 09 серпня 2022 року про визнання заповіту недійсним за її позовною заявою, предметом спору якого була дана спірна земельна ділянка. Отже, позивач вважає, що домовитись з відповідачем про добровільний поділ земельної ділянки в нотаріальному порядку неможливо. До того ж на даний час зареєстровано право оренди на спірну Земельну ділянку за Приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна», орендодавець - ОСОБА_6 , батько позивача та відповідача. Позивач та відповідач, набувши право власності на земельну ділянку, листом від 01 березня 2024 року повідомили ПП з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» про те, що вони являються новими власниками спірної земельної ділянки, надали свої правовстановлюючі документи та просили повернути спірну земельну ділянку. Позивач заперечую щодо користування її частиною земельної ділянки третьою особою, оскільки бажає її використовувати самостійно. Однак з листа ПП з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» вих.№61 від 25 березня 2024 року позивач дізналась, що ОСОБА_4 не заперечує щодо наявності зареєстрованого права оренди та має непохитне бажання залишити в користуванні Підприємства згадану вище земельну ділянку терміном до 08.11.2030 року. Таким чином у позивача та відповідача немає спільної волі щодо користування Земельною ділянкою та відповідач відмовляється від укладення договору про поділ земельної ділянки в нотаріальному порядку. Згідно схеми поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005, яка знаходиться на території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області, площею 3,4174 га виконаної приватним підприємством «Землевпорядний центр АО» та сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 встановлено можливість поділу та запропоновано варіант розподілу: на ділянку № НОМЕР_1 площею 3,0757 га ОСОБА_3 та ділянку № НОМЕР_2 площею 0,3417 га ОСОБА_4 . Також було виготовлено кадастрові плани на новосформовані земельні ділянки з таблицею довжин ліній та дирекційних кутів. Отже, можливість виділення в натурі частки земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005 підтверджується схемою поділу земельної ділянки. За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 86 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 року головуючим суддею визначено суддю Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 05 червня 2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Судом 07.06.2024 р. за вх..31201 отримано заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, за підписом представника позивача адвоката Олійник Інни Станіславівни.

Ухвалою суду від 09 липня 2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Судом 22.07.2024 р. за вх..№39260 отримано пояснення третьої особи, в яких представник Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» - Старовойт Сергій Васильович просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В поясненнях вказав, що представник позивача, посилаючись на існування між сторонами спору з приводу поділу успадкованої земельної ділянки, не надала Приватному підприємству з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» та суду ані технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (можливі варіанти), ані висновків відповідної експертизи, через що відсутня можливість провести такий поділ без технічної документації, яка містить інформацію щодо можливості такого поділу варіантів поділу, встановлення площі земельної ділянки, межових знаків, тощо. В той же час долучена до матеріалів справи та раніше надіслана сторонам «Схема поділу земельної ділянки», розроблена Приватним підприємством «Землевпорядний центр АО» та сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 не відповідає вимогам статті 25 Закону України «Про землеустрій», оскільки визначений диспозицією статті 25 Закону України «Про землеустрій» не передбачає такого виду документації із землеустрою як «Схема поділу земельної ділянки».

Відповідач заперечуючи позовні вимоги направив до суду відзив на позовну заяву, який був зареєстрований канцелярією суду 13.08.2024 р. за вх..№42577, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві зазначив, що позивачем не надано йому ані технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, можливих варіантів (позивачем безальтернативно запропоновано лише один можливий варіант поділу), ані висновків відповідної експертизи, які містять інформацію щодо можливості такого поділу, варіантів поділу, встановлення площі земельної ділянки, межових знаків, тощо. Відповідач зазначає, що «Схема поділу земельної ділянки» оформлена за підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, відповідального за дотримання вимог земельного законодавства, стандартів, норм і правил при виконанні робіт із землеустрою ОСОБА_5 та Приватним підприємством «Землевпорядний центр АО», не може бути використана як доказ у справі, оскільки розроблена без дотримання вимог чинного законодавства. Також, вважає, що виділення в натурі частки земельної ділянки можливе лише після спливу строку дії договору оренди цієї землі, укладеного ще за життя його батька з Приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Технофарм- Україна» завершення дії якого настане 08.11.2030 року. При цьому поділ цієї земельної ділянки на частини призведе за собою автоматичне припинення дії договору оренди землі, що суперечить його інтересам.

Судом 16.08.2024 р. за вх..№43181 отримано письмові пояснення, в яких представник позивача адвокат Олійник Інна Станіславівна зазначила, що виділ часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. До такого висновку дійшов Верховний Суд України, розглянувши справу № 6-1443цс16. Вказавши також, що виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка яка виділяється повинна бути реально окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому частка яка залишається у іншого власника (власників) має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України. Тобто, з певної точки зору, при будь-якому виділі частки з нерухомості, завжди відбувається поділ цієї нерухомості на два самостійних об`єкта. Позивач звертався до відповідача з заявою щодо укладення договору щодо поділу спірної земельної ділянки, але отримав відмову. До того ж позивач звертався до третьої особи щодо надання погодження щодо поділу земельної ділянки, погодження не отримав. Щодо технічної документації щодо поділу, таку документацію неможливо виготовити за відсутності обопільного рішення власників та погодження землекористувача. Права третьої особи нічим не порушені, оскільки відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб, в даному випадку Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна».

Представник позивача - адвокат Олійник Інна Станіславівна надала до суду відповідь на відзив, яка була зареєстрована канцелярією суду 21.08.2024 р. за вх.№ 43851, в якій зазначила, що на підтвердження можливого поділу позивачем надано схему поділу сертифікованого землевпорядника геодезиста та ПП «Землевпорядний центр АО», яка додана до позовної заяви, на якій зазначені координати та геодезичні виміри. Оскільки ОСОБА_4 у відзиві стверджує про необхідність проведення експертизи щодо поділу земельної ділянки і не вбачає можливим провести поділ по запропонованій йому схемі поділу земельної ділянки сертифікованим інженером-геодезистом, то позивач надасть такий висновок експерта в подальшому до суду, витрати в даному випадку прошу стягнути з відповідача. Позивач бажає використовувати належну їй земельну ділянку самостійно, а відповідач бажає залишитись орендодавцем третьої особи. Також представник зазначила, що твердження відповідача щодо виділення в натурі земельної ділянки після закінчення строку договору оренди помилкове та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Судом 07.10.2024 р. за вх..№ 51705 отримано заяву про зміну предмета позову, в якій представник позивача - адвокат Олійник Інна Станіславівна просила: прийняти до розгляду заяву про зміну предмета позову; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом поділу її в натурі; виділити в натурі у власність ОСОБА_3 9/10 земельної ділянки, що становить площу 3,0757 га, відповідно до варіанту №1 висновку судового експерта ОСОБА_8 ТОВ «НІСЕ-Експертиза» за результатами земельно-технічної експертизи №105 від 23.09.2024 р. із земельної ділянки загальною площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; судові витрати стягнути з відповідача. В заяві зазначила, що 17.08.2024 року позивач засобами поштового зв`язку отримала відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає про необхідність проведення судової експертизи щодо можливого поділу спірної земельної ділянки. За заявою позивача 26.09.2024 р. було проведено земельно-технічну експертизу судовим експертом ТОВ «НІСЕ-Експертиза» Голубенко Інною Миколаївною для подальшого надання висновку експерта до Білоцерківського міськрайонного суду (цивільна справа №357/7729/24) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ПП «Технофарм-Україна» про припинення права спільної часткової власності та виділення в натурі частки земельної ділянки, вартість проведення експертизи 16500,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача. Відповідно до висновку встановлено два варіанти можливого поділу спірної земельної ділянки між співвласниками. Варіант поділу земельної ділянки №1 на думку позивача максимально влаштує обидві сторони, оскільки земельна ділянка, яка пропонується до виділення відповідачу межує з земельною ділянкою сина відповідача та перебуває в оренді третьої особи. Відповідно до ч. З ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: заміна одних позовних вимог іншими; доповнення позовних вимог новими; вилучення деяких із позовних вимог; пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2024 року підготовче провадження по цивільній справ було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Судом 26.11.2024 р. за вх..№62594 отримано клопотання, в якому позивач просила долучити до матеріалів справи докази витрат щодо надання правової допомоги на суму 7000,00 грн та стягнути їх з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, надала пояснення, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, надав пояснення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи надав пояснення, заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 належить на праві власності 9/10 часток земельної ділянки площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-75, бланк НСР 997151 та копією договору дарування частини земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 07 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-82, бланк НСР 997158.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-77, бланк НСР 997153, відповідачу ОСОБА_4 на праві власності належить 1/10 частки земельної ділянки площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна сформованої станом на 07.02.2024 р. за №364931436 вбачається, що право оренди на спірну земельну ділянку (кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005) зареєстровано за Приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна».

14 лютого 2024 року ОСОБА_3 направила ОСОБА_4 пропозицією на укладання договору про поділ земельної ділянки в нотаріальному порядку. Попередила, що у разі не досягнення домовленостей, вказаний поділ можливий в судовому порядку, з покладенням відповідних судових витрат.

Листом від 19 лютого 2024 року ОСОБА_4 повідомив позивача, що оскільки вона являюсь ініціатором поділу земельної ділянки, то просить надати йому пропозицію з планом поділу.

01 березня 2024 року позивач та відповідач направили Приватному підприємству з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» заяву, в якій повідомили, що вони є новими власниками земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005 та надали свої правовстановлюючі документи. Просили розірвати за взаємною згодою сторін договір оренди земельної ділянки кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,4174 га, яка знаходиться за адресою: Маловільшанська сільська рада (Київська область, Білоцерківський район, Озернянська сільська рада) та підписати Угоду про розірвання договору оренди землі та Акт приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди земельної ділянки за договором від 08.11.2010 р..

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» надало ОСОБА_3 відповідь від 25.03.2024 р. за вих.№61, в якій зазначено, що 25.03.2024 року на адресу Підприємства від ОСОБА_4 надійшла заява з проханням відкликати підписану та раніше подану ним заяву про розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.03.2024 року. Співвласник земельної ділянки зазначив, що не заперечує, щодо наявності зареєстрованого права оренди, та має непохитне бажання залишити в користуванні Підприємства згадану вище земельну ділянку терміном до 08.11.2030 року. За відсутності згоди одного із співвласників на розірвання договору оренди земельної ділянки у Підприємства відсутні правові підстави на підписання наданої Угоди та Акту приймання-передачі (повернення) від 01.03.2024 року.

19 квітня 2024 року позивач звернулась до відповідача з листом-проханням підписати Акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки, кадастров номер 3220484100:03:006:0005; підписати схему поділу земельної ділянки та укласти договір про поділ земелы ділянки в нотаріальному порядку; відповідь на цей лист, а також підписані вищевказані документи надіслати до 26 квітня 2024 року, в іншому випадку буде змушена звернутись до суду захистом своїх прав.

Також встановлено, що ОСОБА_3 30.05.2024 р. направила на адресу Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» заяву, в якій просила надати погодження щодо поділу земельної ділянки площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підпис керівника на такій заяві посвідчити нотаріально.

З висновку експерта №105 від 23.09.2024 р., складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи, вбачається, що можливі два варіанти поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005 площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області) між співвласниками ОСОБА_3 , яка є власником 9/10 часток земельної ділянки (3,0757 га), та ОСОБА_4 , який є власником 1/10 частки земельної ділянки (0,3417 га), відповідно до часток співвласників, та виділенням ОСОБА_3 , яка є власником 9/10 часток земельної ділянки 3,0757 га, та виділенням ОСОБА_4 , який є власником 1/10 частки земельної ділянки 0,3417 га, описані в дослідницькій частині висновку та зображені на схемах малюнки 4-5.

Варіант №1 поділу земельної ділянки кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області: співвласнику ОСОБА_3 , пропонується земельна ділянка площею 3,0757 га, що має форму неправильного багатокутника і обмежена лініями, які проходять через точки Б-2-1-А-Б: - від точки Б вздовж межі Б-В на відстань 120,45 м до точки 2; - від точки 2 в напрямку межі Г-А на відстань 257,19 м до точки 1, що розташована на межі Г-А на відстані 13,33 м від точки Г; - від точки 1 вздовж межі Г-А на відстань 120,45 м до точки А; - від точки А вздовж межі А-Б до точки Б; співвласнику ОСОБА_4 , пропонується земельна ділянка площею 0,3417 га, що має форму неправильного багатокутника і обмежена лініями, які проходять через точки через точки В- Г-1-2-В: - від точки В вздовж межі В-Г до точки Г; - від точки Г вздовж межі Г-А на відстань 13,33 м до точки 1; - від точки 1 в напрямку межі Б-В на відстань 257,19 м до точки 2, що розташована на межі Б-В на відстані 120,45 м від точки Б; - від точки 2 вздовж межі Б-В на відстань 13,31 м до точки В. Схема поділу земельної ділянки кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області між співвласниками зображено на малюнку № НОМЕР_3 . Частина земельної ділянки, що пропонується співвласнику ОСОБА_3 площею 3,0757 га на малюнку зображена червоним заштрихованим кольором та позначена як S-1. Частина земельної ділянки, що пропонується ОСОБА_9 на малюнку № НОМЕР_3 позначена як S-2. Доступ до ділянок, що пропонуються співвласникам, можливий з місць загального користування (межі А-Г, Б-В).

Отже, можливість виділення в натурі частки земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005 позивачу підтверджується висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №105 від 23.09.2024 р.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у частині другій статті 16 ЦК України. До їх кола належить відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. 2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. 3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. 4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. 3. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. 4. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. 5. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. 6. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально. Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення. 7. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. 8. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. 9. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. 10. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. 11. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. 12. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 13. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). 14. Наявність обмежень у використанні земель, у тому числі червоних ліній, в межах земельної ділянки, що формується для обслуговування існуючого об`єкта нерухомості (будівлі, споруди), не перешкоджає її формуванню та визначенню її цільового призначення для потреб, пов`язаних із функціонуванням зазначеного об`єкта з дотриманням встановлених обмежень щодо використання земельної ділянки.

Суб`єктами права власності на землю згідно ст. 80 ЗК України є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до положення ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 86 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

У приписах ч.ч.1,3 ст. 370 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділу натурі частки із майна,що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За правилом ч. 1 ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 367 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до ч. 2 ст. 364 Цивільного кодексу України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

На підставу можливості проведення поділу спірної земельної ділянки позивачем надано висновок експерта №105 від 23.09.2024 р., складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи, згідно висновків якого поділ земельної ділянки можливий.

За змістом ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ в натурі частки із майна,що є у спільній сумісній власності,крім випадків,установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду . Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Отже, враховуючи вищевикладене, право власника земельної ділянки закріплено законодавчо та для звернення до суду за вирішенням питання про виділ земельної ділянки в натурі зі спільної часткової власності не вимагає наявність спору, а вимагає наявність факту відмови у погодженні виділу часток.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 1481 Земельного кодексу України. Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Дані дії є обов`язком нового власника, з метою недопущення несприятливих наслідків для нього у майбутньому (отримання орендної плати, внесення змін до договору, зупинення строків для поновлення дії договору на навий строк). Так, неповідомлення орендодавцем про свої права на спадкове майно і ненадання орендодавцем необхідних платіжних реквізитів для виплати йому орендної плати, позбавляє орендаря можливості належним чином виконати своє зобов`язання за договором оренди, зокрема, сплатити орендну плату у встановлений договором строк. Отже, він не несе відповідальність за невиконання зобов`язання щодо сплати орендної плати. Вказане відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18). Крім того, у вказаній постанові Верховний суд дійшов висновку, що за відсутності у орендаря даних про нового власника земельної ділянки він не має фактичної можливості сплатити орендну плату новому власнику.

Отже, успадкувавши земельну ділянку, спадкоємець приймає на себе не тільки право власності на неї, а й права і обов`язки, що виникли у спадкодавця за договором. Причому, до закінчення терміну оренди новий власник не має права в односторонньому порядку розірвати договір, крім випадку коли в договорі оренди не прописано, що смерть орендодавця є підставою для припинення дії договору.

Тобто метою такого повідомлення є дії особи, направлені на настання наслідків - обізнаності орендаря щодо зміни власника земельної ділянки.

Як встановлено судом, позивач та відповідач направили Приватному підприємству з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» заяву від 01 березня 2024 року, в якій повідомили, що вони є новими власниками земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації прав є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, а відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Постанова Верховного Суду по справі № 357/8194/19 від 10.05.2023 зроблено висновок , що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягає не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі.

Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. Тобто орендар має абсолютний захист права оренди. Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі.

Отже, твердження відповідача щодо можливості виділу в натурі земельної ділянки лише після спливу строку дії договору оренди землі, укладеного ще за життя спадкодавця з Приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» , завершення дії якого настане 08.11.2030 р., не ґрунтуються на умовах діючого законодавства.

Як визначено п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127 для державної реєстрації права власності на майно, утворене у результаті поділу майна чи виділу в натурі частки з майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, що здійснює виділ у натурі частки, також подається договір про поділ спільного майна чи відповідно договір про виділ у натурі частки із спільного майна або рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, сторони не дійшли згоди щодо спільного користування земельною ділянкою, а тому позивач не може вільно розпоряджатися своєю частиною, а на її письмову пропозицію вирішити дану ситуацію в досудовому порядку відповіжач не відреагував.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, даючи оцінку доказам у справі, суд вважає, що оскільки позивачу належить 9/10 частини земельної ділянки площею 3,0757 га, кадастровий номер 3220484100:03:006:0005 призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), тоді як її 1/10 частина належить відповідачу ОСОБА_4 , який добровільно не виявив бажання здійснити поділ, тоді як за відсутності такої згоди обмежується право позивачки на володіння, користування та розпорядження належною їй часткою земельної ділянки, за висновком експерта №105 від 23.09.2024 р., складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи, щодо можливого поділу земельної ділянки кадастровий номер 3220484100:03:006:0005 запропоновано два варіанти поділу відповідно до часток співвласників 9/10 та 1/10 та площі земельних ділянок за обома варіантами є незмінними, а відтак суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та виділити в натурі у власність ОСОБА_3 9/10 частин земельної ділянки, що становить площу 3,0757 га, відповідно до варіанту №1 висновку судового експерта ОСОБА_8 ТОВ «НІСЕ-Експертиза» за результатами земельно-технічної експертизи №105 від 23.09.2024 р. із земельної ділянки загальною площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, оскільки за ч.3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється, а тому в даному випадку слід припинити саме право спільної часткової власності позивача на земельну ділянку кадастровий номер 3220484100:03:006:0005.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Окрім цього, позивач просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати за проведення земельно-технічної експертизи по справі в розмірі 15600,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останньою було надано до суду: Договір про надання правової допомоги №25/03/2024 від 25.03.2024 р.; Розрахунок витрат на правову допомогу від 26.11.2024 р. на підставі договору про надання правової допомоги №25/03/2024 від 25.03.2024 р.; Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 26.11.2024 р. по договору про надання правової допомоги №25/03/2024 від 25.03.2024 р.; розрахункову квитанцію серії АААА 000057 від 26.11.2024 р. на суму 7000,00 грн.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Під-час розгляду справи на адресу суду від сторони відповіда не надходило жодних заяв або клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду самостійно на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому, з відповідача на користь позивача з урахуванням вищенаведеного, підлягає стягненню понесення витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 гривень.

Крім цього, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Приписами ч. ч. 6, 7 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат, зокрема, на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірними зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем у ТОВ «НІСЕ-Експертиза» було замовлено проведення земельно-технічної експертизи, вартість якої складає 15600,00 грн та яка нею сплачена, підтвердженням чого є квитанція №16 від 29.08.2024 р.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено, факт понесення витрат на оплату експертних послуг у заявленому розмірі позивачем доведено, а не співмірність цих витрат відповідачем не спростовано, суд доходить висновку, що ці вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума понесених позивачем витрат на оплату експертних послуг у розмірі 15600,00 грн.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Законом України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позивачем заявлено вимогу майнового характеру (виділення в натурі частки земельної ділянки) та вимогу немайнового характеру (припинення спільної часткової власності на земельну ділянку).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлений судовий збір 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлений судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_3 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 , а тому звільняється від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Однак, положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені та позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 2448,10 грн (1211,20 грн за вимогу немайнового характеру та 1236,90 грн. за вимогу майнового характеру).

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 10,12,13,76,81,89,141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» про припинення права спільної часткової власності та виділення в натурі частки земельної ділянки, - задовольнити

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Виділити в натурі у власність ОСОБА_3 9/10 земельної ділянки, що становить площу 3,0757 га, відповідно до варіанту №1 висновку судового експерта ОСОБА_8 ТОВ «НІСЕ-Експертиза» за результатами земельно-технічної експертизи №105 від 23.09.2024 р. із земельної ділянки загальною площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати понесенні за проведення земельно-технічної експертизи по справі в розмірі 15600,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., загалом 22600,00 грн (двадцять дві тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 2448,10 грн (дві тисячі чотириста сорок вісім гривень десять копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 .

Третя особа: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна»; адреса: вул. Новоселиця, буд 2а, с. Великополовецьке, Сквирський р-н, Київська обл., 09030; ЄДРПОУ: 31949739.

Повний текст рішення суду виготовлено 20.01.2025 року.

Суддя Б. І. Кошель